Вікова психологія
3.4 Навчання, виховання і розвиток психіки
Згідно з теорією Ж. Піаже, онтогенез психіки, розвиток інтелекту - це стихійний процес, підпорядкований природному визріванню операціональних структур, які, у свою чергу, формуються на основі предметно-життєвого досвіду дитини. Відповідно до зростання і ускладнення досвіду дитини, з матеріальними діями відбуваються інтеріоризація предметних дій, перетворення останніх на розумові операції. З огляду на сказане, процес навчання має пристосовуватися до наявного, вже досягнутого рівня психічного розвитку дитини, визначатися ним.
Принципово іншим є підхід, що випливає з культурно-історичної концепції розвитку людської психіки Л.С. Виготського і послідовно розробляється у вітчизняній психології (Л.І. Божович, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, Н.О. Менчинська, О.М. Леонтьєв, А.В. Петровський, Д.Б. Ельконін тощо).
Нагадаємо, що Виготський зазначав: вирішальна роль у виникненні ви-щих психічних функцій належить процесу оволодіння дитиною суспільним досвідом (знаряддями, знаками та словами, що узагальнено означають об´єкти).
Кожна вища функція опосередкована словами і знаряддями, вона зароджується спочатку як соціальний, міжіндивідний зовнішній акт, що стає надалі індивідуальним, внутрішнім актом. Здійснюється формування психічних функцій у дитини шляхом її "вростання" у людську культуру, яке розпочинається в ранньому дитинстві.
З концепції Виготського випливає ряд визначальних для розуміння цієї проблеми ідей, зокрема положення про стадіальність розвитку психічних функцій, про інтеріоризацію як основний механізм цього процесу (зовнішній досвід переходить у внутрішній план, а діяльність, що забезпечує його засвоєння, змінюється за формою від зовнішньої, практичної до внутрішньої, розумової), про розрізнення серед засвоюваних дитиною понять про дійсність емпіричних і теоретичних тощо.
Виготський сформулював тезу про єдність навчання і розумового роз-витку, про те, що добре організоване навчання спричиняє розвиток, що воно викликає до життя психічні процеси, які без цього взагалі не можуть виник-нути і не виникають.
У численних експериментальних дослідженнях було показано провідну, визначальну роль навчання у розвитку чуттєвого пізнання, практичних дій і довільної регуляції поведінки (О.В. Запорожець), пам´яті (П.І. Зінченко), мислення і мовлення (Г.С. Костюк, О.М. Раєвський, Д.Ф. Ніколенко) тощо.
У цілісному процесі розвитку дитини під час навчання можна виділити три основні та взаємопов´язані сторони: розвиток знань і способів діяльності під час навчання, розвиток психологічних механізмів використання освоєних способів, розвиток загальних властивостей особистості (спрямованості, пси-хологічної структури діяльності, свідомості і мислення).
Найважливіші зміни в розвитку особистості у процесі навчання зумовлені ускладненням знань і способів діяльності. Змінюючи зміст навчання, тобто характер знань і способів діяльності, які передаються дітям, можна істотно змінювати хід їх розвитку.
Так, включення до змісту навчання спеціальних засобів (еталонів форми, кольору, моделей, схем тощо) приводить до принципових змін тих стадій інтелектуального розвитку, які традиційно розглядалися (зокрема, у концепції Піаже) як абсолютні та незмінні (П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін).
Скажімо, логічні операції, які, як вважав Піаже, розвиваються лише в 11-12 років, стають доступними вже для дошкільнят за умови застосування в роботі з ними зразків-еталонів для групування предметів за певною ознакою. Останнє істотно змінює у дітей механізми і стадії розвитку операцій класифікації.
Знання - це складна структура, в якій виділяють особливі задачі, об´єкти і операції (сукупність останніх утворює спосіб розв´язання задач). Під час навчання відбувається засвоєння певних задач і способів їх розв´язання. Від узагальненості способу залежить можливість вирішувати ширше коло задач.
Психологічні механізми розв´язання певних задач включають як специфічні для окремих навчальних предметів операції, так і більш узагальнені прийоми розумової діяльності (абстрагування, порівняння, аналіз, синтез). Останні не лише виявляються в учбовій діяльності, а й формуються в ній.
Становлення узагальнених психологічних механізмів, що лежать в основі використання способів і знань,- це лише один бік розвитку в процесі навчання. Останній включає також розвиток загальних властивостей особистості, передусім формування спрямованості особистості, психологічної структури діяльності та механізмів свідомості.
З розмаїття ситуативних мотивів, притаманних учінню дітей і підлітків, поступово виокремлюється провідна спрямованість, яка й визначає основні особливості їхньої поведінки. Одним властиві учбова спрямованість, прагнення відповідати вимогам вчителів, отримувати добрі оцінки. Для інших характерні пізнавальна спрямованість, орієнтація на отримання нових знань, вирішення різноманітних задач тощо. А треті надають найбільшого значення взаємостосункам з оточуючими, й їхні дії детермінуються досягненням певної позиції у групі однолітків або ж у взаєминах з дорослими. Провідна особистісна спрямованість, у свою чергу, визначає багато інших важливих сторін психічного розвитку.
Для керованої навчанням діяльності характерна складна психологічна структура. До неї входять мета (завдання) - уявлення про те, що має бути отримано в результаті діяльності; мотив - те, задля чого здійснюються діяльність; операції і спосіб, необхідний для перетворення об´єкту; об´єкт - той матеріал, перетворення якого приводить до потрібного результату; результат - прогресивні психічні зміни в учнів як суб´єктів цієї діяльності. Названі компоненти не лише виявляються в учбовій діяльності і регулюють її, а й формуються в ній, що спричинює розвиток загальної поведінки особистості (її цілеспрямованості, організованості, довільності тощо).
У процесі навчання змінюються також зміст, структура і механізми ідеального відображення дитиною навколишньої дійсності, розвивається її мислительна діяльність, поступово формуються поняття та системи понять, виробляється вміння аналізувати як абстрактні, теоретичні, так і конкретні ознаки, синтезувати їх у певний загальний зміст тощо. Зростає рівень рефлексії, усвідомлення дитиною своїх дій з предметами, предметів у їх різних властивостях і, нарешті, усвідомлення самого себе, власного "Я".