Вікова психологія
3.3 Рушійні сили розвитку психіки
Природне і соціальне у психічному розвитку. Не можна зрозуміти закономірності онтогенезу людини на основі даних лише біології або ж етнографії чи психології (І.С. Кон). Природна (органічна) основа створює передумови цього процесу, а визначальними факторами психічного розвитку виступає соціальне середовище, насамперед планомірне, цілеспрямоване навчання і виховання.
Так, генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру людського організму, його морфологічні і фізіологічні ознаки, стать, будову нервової системи, стадії дозрівання, деякі індивідуальні морфологічні і функціональні особливості (певну групу крові, особливості обміну речовин, динамічні властивості нервових процесів тощо), вроджені безумовно-рефлекторні мозкові структури, які регулюють перші акти поведінки дитини, пов´язані з її органічними потребами, тощо.
Фонд успадкованих потреб і актів поведінки у дитини дуже обмежений, але її нервова система потенційно містить спадково зумовлені величезні потенції утворення нових потреб, форм поведінки та необхідних для цього нервових механізмів. Вони і є природною основою активності людини, її спроможності навчатись і виховуватись.
Так, найбільш елементарні, генетично успадковані природні психічні функції слід відрізняти від надзвичайно складної психічної діяльності людини, яка формується впродовж усього її життя. Перші (їх ще часто називають задатками) - це ще не завершені психічні властивості, а природні потенції їх виникнення і розвитку, які реалізуються винятково за допомогою засобів, створюваних людською спільнотою.
Тут уже йдеться про соціальну спадковість, коли дитина засвоює соціальний досвід через спілкування з дорослими, навчання, виховання, спільну трудову діяльність. Саме цей, соціальний шлях впливу родової історії життя людства на онтогенез людської психіки визначає процес соціалізації індивіда, тобто його розвиток як соціальної істоти, як особистості.
Зовнішні та внутрішні умови розвитку. Психічний розвиток визначається єдністю зовнішніх і внутрішніх умов. До перших відносять умови природного і соціального середовища, в яких людина проживає, навчається, працює, реалізує потенціальні можливості свого розвитку. Однак дія зовнішніх умов на цей процес завжди опосередкована внутрішніми умовами (С.Л. Рубінштейн).
Зовнішні та внутрішні умови не лише протилежні, а й взаємопов´язані, переходять одні в інші. Так, відбувається "інтеріоризація" практичних, мовних дій, формується здатність оперувати об´єктами подумки (тобто зовнішнє, об´єктивне стає внутрішнім, суб´єктивним). Водночас формується спроможність виводити психічні процеси назовні, об´єктувати їх, "екстеріоризувати".
У ході розвитку змінюється також співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов, набуваючи свого неповторного виявлення на кожній стадії цього процесу.
Внутрішні суперечності - рушійні сили розвитку психіки. Людська психіка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (І.П. Павлов). Постійно порушується і знову відновлюється рівновага між організмом і середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноважування - постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги.
"Зняття" одних суперечностей приводить до появи інших, які, у свою чергу, ведуть до нових дій, до подальшого вдосконалення діяльності особистості.
Психіка, свідомість дитини, таким чином, розвивається внаслідок її власної діяльності з освоєння об´єктивної дійсності, діяльності, яка опосередкована взаєминами з дорослими.
Розглядаючи цю схему, зазначимо, що зовнішні суперечності, тобто суперечності між людиною і навколишнім середовищем, самі по собі ще не є джерелом розвитку. Лише тоді, коли вони інтеріоризуються, стають внутрішніми, породжують у самій людині протилежні тенденції, що вступають у боротьбу між собою, вони стають джерелом її активності, спрямованої на подолання внутрішніх суперечностей шляхом вироблення нових способів поведінки (Г.С. Костюк).
Як на основну суперечність, що закономірно виявляється на всіх вікових етапах і по-новому визначає розвиток особистості на кожному з них, Г.С. Костюк вказує на розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення, причому в соціальних умовах процес оволодіння останніми здебільшого відстає від розвитку перших.
Не менш важлива і та обставина, що на ранніх етапах розвитку зазначена суперечність внутрішніх тенденцій, що відбуваються в житті людини, як правило, не усвідомлюється (Г.С. Костюк). Лише на пізніших етапах вона стає предметом самоусвідомлення, переживається як невдоволеність людини собою, як поява прагнення до її подолання тощо.
Конкретизуючи сказане, зупинимось на деяких типових проявах цієї основної суперечності. Так, навчальна діяльність систематично створює розходження між новими пізнавальними цілями, завданнями і вже освоєними учнями способами дій, між новими ситуаціями і попереднім досвідом, між освоєними вже узагальненнями і новими фактами тощо. Ці суперечності роз-в´язуються шляхом оволодіння новими способами дій, більш досконалими операціями, узагальненими прийомами розумової діяльності.
Мотиваційна сторона розвитку особистості, як правило, випереджує операційну і змістовну, спонукаючи до вдосконалення останніх.
Існують розходження між бажаним, очікуваним і наявним, теперішнім. Суперечності виникають і між досягнутим рівнем розвитку людини й способом її життя, місцем у суспільстві. Вироблення нових мотивів діяльності особистості включає боротьбу старого і нового, вироблення спроможності підпорядковувати безпосередні мотиви більш віддаленим, опосередкованим мотивам діяльності тощо.
Становлення окремих сторін психіки також породжує безліч суперечностей, зокрема при переході від перцептивного до мислительного пізнання дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення і мовлення, від аналітичного розрізнення ознак об´єктів до їх синтетичного відображення тощо.
Д.Б. Ельконін вважав, що психічний розвиток проходить у формі оволодіння дитиною діяльностями двох типів: такими, в рамках яких відбувається орієнтація в основних смислах людської діяльності та освоєння цілей, мотивів і норм взаємин між людьми (безпосередньо-емоційне спілкування немовляти з дорослим, рольова гра дошкільнят, інтимно-особистісне спілкування підлітків), і тими, в яких освоюються суспільно вироблені способи дій з предметами та еталони виділення в предметах тих чи інших сторін (маніпулятивно-предметна діяльність дитини раннього віку, учбова діяльність молодших школярів, учбово-професійна діяльність старших школярів).
Невідповідність потребнісно-мотиваційної сфери дитини, яка формується через діяльності першого типу, та її операційно-технічних можливостей, якими дитина оволодіває через діяльності другого типу, й становить визначальну рушійну суперечність психічного розвитку дитини.
Посилення названої розбіжності викликає зміну провідної діяльності, в якій передусім і формуються необхідні для її подолання психічні новоутворення.
О.М. Леонтьєв виокремлює такі ознаки провідної діяльності: виникають і диференціюються нові види діяльності, перебудовуються і формуються окремі психічні функції, визначаються зміни особистості.
Кожному періоду дитинства відповідає своя провідна діяльність, а саме: безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим для немовлят, предметно- маніпулятивна діяльність у ранньому віці, рольова гра у дошкільний період, учбова діяльність для молодших школярів, інтимно-особистісне спілкування для підлітків, учбово-професійна діяльність для періоду ранньої юності (Д.Б. Ельконін).
Таке визначення провідних видів діяльності не є загальноприйнятим. Наприклад, Д.І. Фельдштейн вважає, що провідною діяльністю підліткового віку є розгорнута суспільно корисна діяльність у всіх її формах (трудова, суспільно-організаційна, художня, спортивна, учбова). М.С. Каган наполягає, що для періоду ранньої юності провідною є ціннісно-орієнтаційна діяльність свідомості, пошук смислу життя, самостійне визначення всіх моральних, політичних і естетичних ідеалів тощо.
Зауважимо, що в усіх цих підходах до осмислення проблеми психічного розвитку вказується на різні суперечності, але всі вони, поза сумнівом, є джерелом такого розвитку.