Вікова психологія
3.2 Особливості психічного розвитку
Кількісні та якісні зміни людської психіки. Говорячи про розвиток людської психіки, насамперед слід вказати на неперервність цього процесу. Безперервно збільшуються одні та зменшуються інші ознаки людської істоти (фізичні, фізіологічні, психічні тощо).
Крім того, постійно відбуваються "перерви неперервності", тобто якісні зміни, поява одних і зникнення інших якостей (ознак, властивостей), зумовлені кількісними змінами. Скажімо, фізично зростає організм людини, змінюються розміри окремих органів, вага тіла, сила м´язів, швидкість рухів (кількісні зміни), однак перетворення зародкової клітини на людську істоту чи процес дозрівання організму вже належить до якісних змін.
Якісні зміни відбуваються і у функціонуванні нервової системи, виражаючись, зокрема, у переході від безумовно-рефлекторного здійснення її регуляційних функцій до регулювання на основі умовних рефлексів, мови, у зміні співвідношень першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини тощо.
Неперервно відбуваються кількісні зміни у психічному розвитку. Це, зокрема, збільшення (зменшення) з віком утворюваних асоціацій, вироблених навичок, уявлень про світ, пасивного і активного словникового запасу, обсягу уваги, сприймання, пам´яті, швидкості реакцій тощо.
Слід мати на увазі, що розвиток психічних функцій проходить нерівно-мірно: "хвилями" розвиваються психомоторика, мовлення, інтелектуальні вміння (А. Гезелл); прискорення розвитку одних функцій супроводжується сповільненням розвитку інших і навпаки (Б.Г. Ананьєв).
Водночас на всіх етапах розвитку людської психіки відбуваються й якісні зміни. Зупинимось у цьому зв´язку на такому. Внаслідок взаємодії немовляти з оточуючим соціальним і природним середовищем, дифузна активність перетворюється на дії, які регулюються образами об´єктів, що, у свою чергу, веде до збагачення чуттєвого пізнання світу. Пізніше з дій дитини складаються різні види її предметної діяльності (гра, учіння тощо), які й детермінують подальший розвиток психічних процесів.
Розвиток довільності запам´ятовування і відтворення поступово робить ці процеси особливими діями (мнемонічними, репродуктивними), зумовлюючи появу здатності не лише відтворювати образи раніше сприйнятих об´єктів, а й перетворювати їх, формувати уявлення про ситуації, яких не було в безпосередньому досвіді. Згодом цей процес набуває відносної самостійності, сприяючи проектуванню цілей і ходу діяльності.
Зароджуване (через сприймання і маніпулювання предметами) наприкінці стадії раннього дитинства наочно-дієве мислення за допомогою мовлення стає наочно-образним, перетворюється на розумову дію, здійснювану спочатку вголос, а потім і "про себе". Далі відбуваються переходи до конкретно- понятійного мислення і до його абстрактної форми тощо.
Вроджені елементарні безумовно-рефлекторні емоції (задоволення, незадоволення, гнів тощо), пов´язані з органічними потребами людини, доповнюються умовно-рефлекторними емоціями, які виникли внаслідок становлення вторинних, специфічно людських потреб.
Вироблення загальних психічних властивостей особистості. Розвиток психічних процесів, формування різних видів діяльності зумовлює становлення психічних властивостей людини, які є потенціальною формою існування перших, їх збереженням навіть тоді, коли вони актуально не функціонують. До психічних властивостей відносять розумові, емоційні, вольові, моральні і трудові якості, характерні особливості свідомості і самосвідомості людини тощо.
Саме формування системи таких властивостей свідчить про становлення особистості, розвиток здатності людини виділяти себе з оточуючого середовища, усвідомлювати буття, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати майбутнє, передбачати не лише найближчі, а й віддалені наслідки своїх дій, усвідомлювати норми суспільної поведінки і керуватися ними тощо.
Розвиток людської психіки включає і зміни особистості в цілому, тобто формування її загальних властивостей, зокрема властивостей особистісної спрямованості, особливостей психологічної структури діяльності та розвиненість механізмів свідомості.
Переходи від нижчих до вищих форм психічного життя. Зазначимо також, що психіка розвивається як дедалі складніша і структурно організованіша динамічна система, тобто процес її розвитку йде від окремих елементів до цілого, від структурно нижчого до вищого цілого шляхом диференціації наявних структур, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції у нове ціле (І.М. Сєченов).
З огляду на проведені дослідження, розвиток психіки доцільно розглядати як необоротну послідовність дедалі складніших структур, в якій генетично пізніші структури виникають з більш ранніх і включають їх у себе у зміненому вигляді. Немає генезису без структури, як немає і структури без генезису (Ж. Піаже).
Безумовно-рефлекторна система роботи мозку дитини є основою виникнення первісної психічної структури, а кожна нова психічна структура утворюється з того, що вже є в психіці, і того, що людина засвоює з оточуючого середовища. При цьому генетично більш ранні структури не зникають з появою пізніших, і принципова можливість повернення до них зберігається.
Закономірності психічного розвитку. Серед основних закономірностей психічного розвитку людини передусім назвемо нерівномірність цього процесу, сутність якої полягає в тому, що навіть за найсприятливіших зовнішніх умов різні психічні явища формуються з різною швидкістю.
Для становлення окремих видів психічної діяльності існують найбільш сприятливі, так звані сензитивні періоди (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв). Причину такої сензитивності можна вбачати в біологічному дозріванні мозку, а також у необхідності обов´язкової сформованості певних психічних процесів, на основі яких формуються інші.
Друга закономірність розвитку психіки людини полягає в її інтеграції, переході від малосистематизованого з´єднання фрагментарних психічних процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості (М.Д. Левітов), вироблення дедалі більшої цілісності і стійкості психіки.
Серед закономірностей розвитку психіки назвемо також її пластичність і компенсацію, які полягають у цілеспрямованому формуванні психіки індивіда через навчання і виховання шляхом заміни однієї функції іншою, менш розвинутої сильнішою за своїм розвитком. Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи.