Діяльність прокурора у кримінальному судочинстві з відшкодування завданої злочином шкоди
3.2. Захист прокурором прав і законних інтересів цивільного позивача і цивільного відповідача як учасників кримінального процесу
В умовах змагальності кримінального процесу прокурор, який підтримує державне обвинувачення, виконує правозахисну функцію, тобто забезпечує додержання під час судового розгляду прав і законних інтересів учасників процесу, в тому числі цивільного позивача і цивільного відповідача. Цивільним позивачем відповідно до ст. 50 КПК України визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 КПК України.
Право пред’явити у кримінальній справі цивільний позов пов’язано з поняттям цивільної процесуальної дієздатності, тобто здатності особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді, яку мають фізичні особи, що досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК України). Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 29 ЦПК України).
Про визнання особи цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, суд – ухвалу. Про те, що особа бажає бути цивільним позивачем, вона має подати окрему заяву або в протоколі допиту робиться відповідна відмітка. Якщо злочином заподіяна матеріальна або моральна шкода юридичній особі, слідчий або суд роз’яснюють право вимагати її відшкодування представнику установи чи організації. Інтереси юридичної особи має представляти спеціально уповноважена нею на те особа, яка має належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді (зазвичай – юрист підприємства).
Частина 3 ст. 50 КПК України вказує, що цивільний позивач зобов’язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред’явити всі необхідні документи, пов’язані з цивільним позовом. Тобто на підтвердження своїх позовних вимог цивільний позивач має надати для приєднання до матеріалів кримінальної справи довідки про понесені ним витрати, чеки, квитанції, квитки тощо.
Слід зазначити, що процесуальні поняття «потерпілий» і «цивільний позивач» є нерівнозначними. Юридична особа може брати участь у справі тільки як цивільний позивач, тоді як фізична особа може одночасно бути і цивільним позивачем, і потерпілим. Обсяг прав потерпілого (ст. 49 КПК України) є більшим, ніж обсяг прав цивільного позивача (ст. 50 КПК України). Останній, зокрема, не має права оскаржувати вирок суду у повному обсязі. Потерпілий наділений такими правами, а у справах приватного обвинувачення та справах, у яких прокурор змінює в суді обвинувачення на покращення становища підсудного або відмовляється від обвинувачення, він вправі самостійно підтримувати обвинувачення, причому його участь у справі як обвинувача не позбавляє його прав потерпілого і цивільного позивача.
Цивільний позивач вправі оскаржувати вирок лише в частині, що стосується позову, зокрема, щодо визначеної судом суми, форм відшкодування або відповідальності, обґрунтування відсутності причинного зв’язку між злочинними діями і заподіянням шкоди тощо.
Можливі випадки, коли в кримінальній справі потерпілим і цивільним позивачем будуть визнані різні особи. Судова практика дозволяє виділити найбільш поширені категорії осіб, які, крім потерпілого, вправі заявити цивільний позов у кримінальній справі, а саме:
1) власники або законні володільці викрадених, пошкоджених чи знищених речей;
2) транспортні організації та підприємства, які приймають для перевезення від громадян чи юридичних осіб вантажі та багажі і які несуть перед власником відповідальність за їх збереження (ст. 924 ЦК України);
3) заклад охорони здоров’я або юридична особа, якій він належить (відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих від злочину);
4) особи, які мають право на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника (ст. 1200 ЦК України);
5) особи, які понесли витрати у зв’язку з похованням потерпілого.
Слід зазначити, що Верховний Суд України в п. 5 своєї постанові від 31 березня 1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» роз’яснив, що у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування, які відшкодували потерпілому шкоду до розгляду справи в суді. Такі позови страхові компанії вправі подавати лише в порядку цивільного судочинства.
У справі можуть брати участь кілька позивачів або відповідачів, якщо предметом спору є спільні чи однорідні права та обов’язки кількох позивачів (відповідачів), або вони виникли з однієї підстави (ст. 32 ЦПК України).
Якщо позов у кримінальній справі пред’явлено прокурором, він не визнається цивільним позивачем, тобто його статус залишається незмінним. Проте особа або установа, на користь якої прокурором заявлено позов, набуває всіх прав, передбачених чинним законодавством для позивача. Відмова прокурора від державного обвинувачення і закриття судом справи відповідно до ч. 2 ст. 282 КПК України є підставою для залишення цивільного позову, заявленого прокурором, без розгляду.
Звертаючи увагу на дотримання в судовому засіданні прав цивільного відповідача, прокурору перш за все необхідно визначитись, чи належну особу у кримінальній справі визначено як суб’єкта відшкодування шкоди. Підсудний є таким суб’єктом не в усіх випадках. Як цивільні відповідачі відповідно до ст. 51 КПК України притягуються батьки, опікуни, піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть майнову відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, підсудного.
Певні особливості існують у кримінальних справах про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів (зокрема, ст. 365 КК України), де, як правило, виникає запитання: чи визнавати відповідачем працівника міліції, служби безпеки, прокуратури тощо? Відповідаючи на це питання, слід керуватися ст. 1174 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, якщо працівник правоохоронного органу вчинив злочин у сфері службової діяльності (з використанням службового становища або з перевищенням влади та наданих повноважень), завдана ним майнова і моральна шкода відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету.
За рахунок коштів державного бюджету відповідно до ст. 1176 ЦК України відшкодовується також майнова і моральна шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Після набрання вироком, в якому вирішено такий цивільний позов, законної сили і проведення відповідних стягнень держава має право зворотної вимоги до винної службової особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Якщо ж шкідливі наслідки настали в результаті вчинення не службового, а іншого виду злочину, навіть за умови, що службове становище сприяло цьому (наприклад, скоєння працівником міліції розбою з використанням форми і службового посвідчення), завдану злочином шкоду відшкодовує підсудний, а не держава.
При визначенні належних відповідачів у кримінальних справах стосовно осіб, які скоїли злочини під час виконання своїх трудових обов’язків (крім представників влади, як зазначено вище), слід керуватися положеннями ст.1172 ЦК України.
Так, вироком одного з районних судів м. Севастополя за ч. 1 ст.286 КК України засуджено Н., яка, керуючи тролейбусом, порушуючи Правила дорожнього руху, невчасно почала рух транспортного засобу, що призвело до наїзду на потерпілого В. і заподіяння йому середньої тяжкості тілесних ушкоджень. У кримінальній справі як цивільного відповідача було притягнуто ТОВ «Севелектротранс», оскільки Н. скоїла злочин, яким потерпілому, крім фізичної, заподіяно також майнову і моральну шкоду, під час виконання своїх трудових обов’язків водіям тролейбусу. Вироком цивільний позов потерпілого задоволено, на його користь з підприємства стягнуто 8288 грн. майнової і 5тис. моральної шкоди.
Про притягнення особи як цивільного відповідача орган дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Відповідно до ч. 2 ст. 51 КПК України цивільний відповідач вправі заперечувати проти пред’явленого позову; давати пояснення по суті пред’явленого позову; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, – після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.
Якщо питання про визнання особи цивільним позивачем або відповідачем вирішується у стадії судового розгляду, у протоколі судового засідання робиться відповідний запис, у тому числі і про роз’яснення особам їх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 50, 51 КПК України.
Прокурор, який підтримує державне обвинувачення, у разі виявлення порушення прав цивільного відповідача або визнання ним неналежної особи повинен вжити заходів для усунення порушень закону, зорієнтувати шляхом заявлення відповідного клопотання суд на виправлення помилки. Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд, встановивши, що позов пред’явлений не до тієї особи (фізичної або юридичної), яка повинна відповідати за позовом, вправі за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінити первісного відповідача належним відповідачем.