Міжнародне право

2. Міжнародне інформаційне право як галузь міжнародного права

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у XX столітті спонукав юристів-міжнародників виокремити групу міжнародних норм, які повинні регулювати відносини щодо створення, переробки, розповсюдження й споживання інформації в транскордонному масштабі, в окрему галузь міжнародного права. Сьогодні це питання залишається досі дискусійним, незважаючи на те, що в міжнародно- правовій літературі вже можна зустріти поняття «міжнародне право масової інформації», «право масової комунікації», «міжнародне інформаційне право» тощо.

Важливо відзначити, що інформаційна сфера як система суспільних інформаційних відносин, що здійснюються суб´єктами права незалежно від відстаней між ними і національних кордонів за допомогою глобальної інформаційно- комунікаційної інфраструктури, історично сформувалася і продовжує розвиватися на наднаціональній основі. Саме тому вона не може регулюватися виключно внутрішньодержавним правом однієї або декількох держав.

Ще в 1974 р., у радянський період, учений-міжнародник Ю. М. Колосов зазначав, що «навіть інформація, яка поширюється державою серед свого населення, іноді може впливати на міжнародні відносини, і внаслідок цього, не завжди є суто внутрішньою справою цієї держави». З того часу актуальність міжнародно-правового регулювання інформаційних відносин зросла не на один порядок. Сучасні стрімкі темпи розвитку інформаційно-комунікаційних технологій як технологічного базису транскордонних інформаційних відносин створюють виклики міжнародному праву як інструменту міжнародної співпраці та світового розвитку у широкому цивілізаційному розумінні. У результаті цього постає питання про формування нової галузі сучасного міжнародного права - міжнародного інформаційного права.

Міжнародне інформаційне право регулює всю сукупність правовідносин, що виникають у міжнародній інформаційній сфері. Як і в національному інформаційному праві, у цій галузі існують такі інститути: інтелектуальної власності стосовно інформаційних об´єктів; масової інформації у міжнародній сфері; державної таємниці, комерційної таємниці, персональних даних тощо. У міжнародному інформаційному праві вони набувають нового забарвлення, що пов´язано з вищим рівнем правового регулювання та ширшим спектром охоплюваних проблем. Крім того, у цій галузі існують правові інститути, які характерні саме для неї, наприклад інститут державної інформаційної безпеки в зовнішній сфері тощо.

Якщо здійснити науковий аналіз правовідносин, які регулює міжнародне інформаційне право, то можна дійти висновку, що через предмет урегульованих суспільних відносин ця галузь права має зв´язок з іншими галузями міжнародного публічного права: міжнародним правом навколишнього середовища, міжнародним гуманітарним правом, міжнародним кримінальним правом тощо. Міжнародне інформаційне право утворює в поєднанні з цими галузями велику складну систему права.

Як галузі права міжнародному інформаційному праву властиві свій особливий предмет та об´єкт правового регулювання, метод та принципи.

Об’єктом міжнародного інформаційного права є міжнародна інформація.

Міжнародна інформація визначається як сукупність відомостей про: систему міжнародних відносин; структуру; загальні властивості інформації і питання, пов´язані з пошуком, отриманням, оцінкою, аналізом, зберіганням та розповсюдженням інформації у системі міжнародних відносин.

Міжнародна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події, явища і процеси у міжнародному співтоваристві (міжнародному інформаційному просторі), зафіксовані на матеріальних носіях із реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості.

Міжнародна інформація є складовою глобальної комунікації, метою якої є з´ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації, а також формування інформаційного суспільства. Міжнародна інформація орієнтована на забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики держав, економічної стратегії держав; підтримання національної безпеки; прогресивний розвиток міжнародних відносин і міжнародного права.

Основною цінністю для суспільства й окремої людини поступово стають інформаційні ресурси. За цих обставин проблеми формування міжнародного інформаційного простору як чинника забезпечення національних інтересів, безумовно, виходять на перший план. Особливої важливості це набуває в сучасних умовах швидкої глобалізації інформаційних процесів і прагнення розвинених держав досягти безперечного інформаційного домінування заради виконання своїх національних завдань.

Міжнародний інформаційний простір визначається як:

  1. Система середовища буття людини, яка забезпечує діяльність будь-якої системи, зокрема системи міжнародних відносин.
  2. Система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності.
  3. Сума складних інформаційних технологій, яка є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві.

Міжнародний інформаційний простір характеризується такими чинниками:

1) територія розповсюдження інформації за допомогою глобальної системи телекомунікацій;

2) інфраструктура або сукупність технологічних засобів і можливостей отримання, обробки, зберігання і розповсюдження інформації по вертикалі та горизонталі;

3) наявність міжнародної та національної інформаційної політики, стратегії розвитку, комплексу норм і принципів, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації;

4) наявність системи правового забезпечення міжнародних відносин в інформаційній сфері, тобто міжнародних, міждержавних договорів та угод у галузі телекомунікацій, які ґрунтуються на розумінні світової ролі інформаційних процесів та їх впливу на розвиток цивілізацій;

5) рівень доступу світової громадськості до інформації та участі суб´єктів міжнародних відносин у загальній системі зв´язку.

Функції міжнародної інформації полягають у:

1) наданні узагальнень і професійної оцінювання інформації;

2) прогнозуванні міжнародних політико-правових та економічних наслідків ухвалення рішень у створенні обґрунтованих рекомендацій для їх реалізації.

Через обмін та інтерпретацію інформації оцінюються, аналізуються, визначаються моделі діяльності та плануються політичні дії. Кожна держава розглядає міжнародні інформаційні процеси як об´єктивну реальність і шукає можливості співпраці з монопольними інформаційними центрами, які володіють значною частиною міжнародної інформації. Міжнародна інформація концентрується в міжнародних інформаційних потоках із безпрецедентним рівнем контролю над проходженням інформації, пропагандою ідей та створенням іміджів. Зазначений контроль дає можливість формувати зміст міжнародної інформації: добирати інформацію за певними напрямками і впливати на міжнародну громадську думку, культивуючи певні ідеї. Найбільшими корпораціями, які розповсюджують інформацію через інформаційні потоки, є CNN, BBC, Rater, France Press, Association Press.

Предметом міжнародного інформаційного права є правовідносини між суб´єктами міжнародної інформаційної сфери, тобто сфери створення, переробки, розповсюдження й споживання міжнародної інформації.

Предметом правового регулювання міжнародного інформаційного права можна вважати такі групи правовідносин:

1) між публічними особами в міжнародній інформаційній сфері (у двосторонньому та багатосторонньому порядку);

2) між публічними особами з приводу врегулювання міжнародної інформаційної сфери;

3) між публічними особами з приводу їхніх внутрішніх правових режимів, встановлених для національної інформаційної сфери, де поряд з публічними суб´єктами існують і приватні оператори;

4) між публічними й приватними особами на міжнародному рівні з приводу створення, переробки, розповсюдження та споживання інформації;

5) між приватними особами в міжнародній інформаційній сфері.

З огляду на зазначене доходимо висновку, що у міжнародній інформаційній системі помітне переплетіння «публічного» і «приватного» рівнів відносин. Правовідносини, що починаються на «публічному» рівні, найчастіше реалізуються через приватноправові відносини, і, навпаки, приватноправові інформаційні відносини можуть своїми проблемами чи масштабами так чи інакше «виходити» на «публічний» рівень.

Під методом правового регулювання в міжнародному інформаційному праві розуміють способи впливу на інформаційні правовідносини. У зв´язку з тим, що міжнародне інформаційне право є галуззю права, йому притаманні такі методи:

- імперативний (у разі створення національних інформаційних ресурсів та національного інформаційного продукту; у разі встановленні національного режиму в інформаційній сфері як для резидентів, так і для нерезидентів; при формуванні національного інформаційного потенціалу та національної інформаційної політики відносно міжнародної інформаційної сфери; у разі регулюванні інформаційних відносин у сфері інформаційної безпеки на міжнародному рівні тощо);

- позитивний (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо).

Якщо проаналізувати предмет та метод міжнародного інформаційного права, то можна переконатися, що воно є більше публічно-приватною галуззю, ніж приватно-публічною, оскільки на підставі аналізу предмета правового регулювання можна дійти висновку про врегулювання міжнародним інформаційними правом здебільшого відносин із державою та іншими суб´єктами міжнародного публічного права, що є одним із головних критеріїв «публічно-правової» сторони права.

Указане можна простежити на таких прикладах. З одного боку, інформаційні ресурси належать до стратегічно важливих ресурсів держави, які визначають її роль і місце на міжнародній арені. Крім того, держави повинні стежити за міжнародними інформаційними потоками зі своєї території для уникнення конфліктів з іншими державами у разі поширення неправдивих відомостей та ідей, що засуджуються міжнародною спільнотою. З іншого - приватні оператори в інформаційній сфері вимагають захисту своїх прав від держав та міжнародних організацій, використовуючи будь-які системи їх примусових органів і засобів. При цьому метод міжнародного інформаційного права є також комплексним і публічно-приватним, про що свідчать як міжнародно-правові акти, так і національне законодавство.

Через той факт, що міжнародне інформаційне право вважається комплексною галуззю міжнародного публічного права, його структура відображає зазначену особливість. До складу міжнародного інформаційного права входять правові норми й інститути базових і суміжних галузей міжнародного права, об´єднані загальним предметом правового регулювання - міжнародно-правовими інформаційними відносинами. Існуючу сукупність міжнародно-правових норм в інформаційній сфері можна розподілити на інститути, зумовлені специфікою інформаційних відносин - безпосередньо інформаційних, пов´язаних із внутрішнім інформаційним змістом (контентом), та інформаційно-інфраструктурних, що забезпечують інформаційну комунікацію.

Перша група міжнародно-правових норм має своїм завданням регулювання інформаційного обміну незалежно від застосовуваних комунікаційних засобів. Зокрема, це норми, що стосуються забезпечення свободи інформації як фундаментальної основи демократичного суспільства та обмеження розповсюдження забороненої інформації; міжнародно-правового режиму безперешкодної транскордонної передання персональних даних; забезпечення інформаційного розмаїття, міжкультурної інформаційної комунікації тощо. Найбільшого поширення у сфері міжнародно-правового регулювання набули такі основні положення:

- вільного (безперешкодного) розповсюдження інформації через кордони (ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.);

- санкціонування державами масової передання інформації за допомогою електрозв´язку всередині внутрішньодержавного інформаційного простору (преамбула Статуту Міжнародного союзу електрозв´язку 1992 р.);

- контроль державами над інформаційним змістом (контентом) та обмеження поширення забороненої в міжнародному праві інформації, такої як пропаганда війни (п. 1 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р.); підбурювання до геноциду (ст. 3 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.) або вчинення інших злочинів проти людства (Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп´ютерні системи 2003 р.); виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства (п. 2 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.); дитяча порнографія (Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії 2000 р.; ст. 9 Конвенції про кіберзлочинність 2001 р.); підбурювання до вчинення терористичного злочину (ст. 5 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму 2005 р.) тощо.

Друга група містить у собі норми, що визначають і регулюють міжнародне співробітництво у сфері електрозв´язку, мовлення та в цілому використання та підтримку функціонування глобальної інформаційної інфраструктури. До цієї підга- лузі (інституту) можна віднести норми, що визначають інституційний механізм регулювання електрозв´язку, міжнародно-правовий режим використання обмежених інформаційно-комунікаційних ресурсів, таких як частотний спектр, геоста- ціонарна орбіта, номерний ресурс, адресний простір у мережі Інтернет тощо. У цьому секторі застосовуються такі основні положення:

- раціонального, рівноправного, ефективного та економічного використання обмежених інформаційно-комунікаційних ресурсів (п. 196 2 ст. 44 Статуту міжнародного союзу електрозв´язку 1992 р.);

- подолання відставання окремих регіонів, держав та груп населення в розвитку інформаційного суспільства (подолання цифрового розриву) (Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства 2000 р., п. 10 Женевської декларації принципів Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства 2003 р.);

- міжнародного співробітництва та економічного і соціального розвитку народів за допомогою ефективно діючого електрозв´язку (преамбула Статуту Міжнародного союзу електрозв´язку 1992 р.);

- міжнародної взаємодопомоги, зокрема у випадках використання інформаційно-комунікаційних технологій для подолання наслідків стихійних лих (Конвенція Тампере про надання телекомунікаційних ресурсів для пом´якшення наслідків лих і здійснення операцій із надання допомоги 1998 р.).

Окрему групу норм міжнародного інформаційного права становлять охоронні та забезпечувальні норми, покликані забезпечувати безпеку міжнародного інформаційного простору. Цьому завданню міжнародно-правового регулювання в інформаційній сфері кореспондують відповідні приписи, що містяться в Конвенції про кіберзлочинність 2001 р., Глобальній програмі кібербезпеки Міжнародного союзу електрозв´язку 2007 р., резолюціях Генеральної Асамблеї ООН A/RES/56/19 «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» від 7 січня 2002 р., Д/РЕ8/57/239 «Створення глобальної культури кібербезпеки» від 31 січня 2003 р., A/RES/58/199 «Створення глобальної культури кібербезпеки і захист найважливіших інформаційних інфраструктур» від 23.12.2003 р., A/RES/64/211 «Створення глобальної культури кібербезпеки і оцінка національних зусиль щодо захисту найважливіших інформаційних інфраструктур» від 21.12.2009 р., A/RES/65/41 «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» від 8.12.2010 р., А/РЕ8/67/27 «Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» від 3.12.2012 р., A/RES/69/28 «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» від 2.12.2014 р. тощо.

Оскільки з інформацією пов´язані усі міжнародно-правові відносини, до суб´єктів міжнародного інформаційного права слід віднести усіх суб´єктів міжнародного права. Аналіз міжнародної інформаційної сфери та відповідних міжнародно-правових актів (Міжнародна конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру 1936 р.; Конвенція про обмін офіційними виданнями і урядовими документами між державами 1958 р.; Декларація ЮНЕСКО керівних принципів з використання мовлення через супутники для вільного розповсюдження інформації, розвитку освіти та розширення культурного обміну 1972 р.; Декларація ЮНЕСКО щодо основних принципів, що стосуються внеску засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, у розвиток прав людини і у боротьбу проти расизму, апартеїду та підбурення до війни 1978 р.; Декларація ООН про недопущення інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 р.; Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення, схвалені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/37/92 від 10.12.1982 р.; Міжнародна конвенція електрозв´язку 1982 р.; Європейська конвенція про транскордонне телебачення 1989 р.; Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/51/138А «Інформація на службі людству» від 13.12.1996 р. тощо) дозволяє віднести до суб’єктів міжнародного інформаційного права держави; міжнародні організації; державоподібні утворення; народи та нації, що борються за своє самовизначення; фізичні особи.

Отже, в урахуванням вищевикладеного можемо сформувати визначення міжнародного інформаційного права, під яким слід розуміти комплексну галузь міжнародного права, норми якої регулюють міжнародно-правові відносини, що здійснюються в інформаційній сфері.