Міжнародне право
5. Діяльність ООН та її спеціалізованих установ у галузі охорони навколишнього середовища
Наразі жодна держава не спроможна вирішити свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи лише з декількома державами. Вирішення цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, що здійснюється на багатосторонній основі. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій; укладення міжнародних угод, що координують спільні зусилля з охорони навколишнього середовища, тощо.
У світі існує велика кількість міжнародних природоохоронних організацій, які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, а також дослідження біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища. Міжнародні організації дозволяють об´єднати природоохоронну діяльність зацікавлених держав незалежно від їх політичних позицій, виділяючи проблеми охорони навколишнього середовища серед низки інших проблем.
Провідна роль в організації і розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього середовища відводиться Організації Об´єднаних Націй, її спеціалізованим установам. Таке співробітництво є складовою діяльності ООН з підтримання миру та безпеки, вирішення актуальних економічних, соціальних та інших глобальних проблем. Організація Об´єднаних Націй сьогодні є центром зосередження всіх форм природоохоронного співробітництва держав.
Генеральна Асамблея оОн визначає основні напрямки та принципи природоохоронної політики міжнародного співтовариства, скликає міжнародні конференції ООН з актуальних проблем охорони навколишнього середовища, розробляє рекомендації і проєкти міжнародних конвенцій з відповідних питань, створює організаційні структури екологічного профілю, вживає інших заходів для розвитку багатостороннього і двостороннього співробітництва держав у природоохоронній сфері. При Генеральній Асамблеї ООН діє Науковий комітет ООН з дії атомної радіації, Комітет ООН з використання космічного простору в мирних цілях і Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).
Науковий комітет ООН з дії атомної радіації (НКДАР) (United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation (UNSCEAR) заснований Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/913 (Х) «Дія атомної радіації» від 3.12.1955 р. з метою організації збору та оцінювання інформації про дію радіоактивного випромінювання на організм людини і навколишнє середовище.
Комітет на своїх сесіях розглядає питання загальних механізмів проведення оцінювання ризиків та наслідків дії радіації, методології оцінювання впливу на людину радіоактивних викидів, питання опромінення від генерації електроенергії, проблематики біологічної дії внутрішніх опромінювачів, впливу радіації на дітей, невизначеності в оцінці ризиків ракових захворювань у результаті дії іонізуючого випромінювання, механізму дії малих доз випромінювання, а також питання щодо проблем радіаційного опромінення внаслідок аварій на атомних станціях у Чорнобилі і Фукусіма.
Секретаріат Комітету ООН з дії атомної радіації розташований у м. Відень (Австрія).
Комітет ООН з використання космічного простору в мирних цілях (КОПУС) (Committee on the Peaceful Uses of Outer Space (COPUOS) був створений відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/1472 (ХІ^ «Міжнародне співробітництво в галузі використання космічного простору в мирних цілях» від 12.12.1959 р. з метою координації космічної діяльності держав у мирних цілях на благо всіх націй і відіграє ключову роль у межах системи ООН з дослідження відкритого космосу. Особливу увагу Комітет приділяє поступовому економічному зростанню та сталому розвитку всіх держав, виявленню нових галузей застосування космічних технологій, раціональному використанню природних ресурсів, запобіганню та ліквідації наслідків стихійних лих.
Функції Секретаріату Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях виконує Управління ООН з питань космічного простору (Секція обслуговування Комітету та досліджень), що розташований у м. Відень (Австрія).
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) (United Nations Environment Programme (UNEP) є органом Генеральної Асамблеї ООН, заснованим відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/2997 (XXVII) «Організаційні та фінансові заходи з міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища» від 15.12.1972 р. і рекомендацій Конференції ООН з проблем навколишнього середовища 1972 р. (м. Стокгольм, Швеція).
Програма ООН з навколишнього середовища є основним органом ООН у галузі охорони навколишнього середовища, який покликаний забезпечувати керівництво і сприяти співробітництву в інтересах навколишнього середовища шляхом стимулювання діяльності, інформування та надання допомоги щодо покращення якості життя.
Головними органами ЮНЕП є Рада керуючих, у якій представлені 58 держав-членів, що обираються Генеральною Асамблеєю ООН на три роки відповідно до принципу географічної представленості; Виконавчий директор, якого обирає Генеральна Асамблея ООН на чотирирічний строк, що здійснює поточне управління діяльністю ЮНЕП, і Комітет постійних представників, що займається підготовкою засідань Ради керуючих і регулярно звітує про виконання ухвалених раніше рішень, збирається не рідше чотирьох разів на рік.
Діяльність ЮНЕП охоплює широке коло питань і проблем, пов´язаних із виконанням програм з охорони навколишнього середовища. Усі робочі програми ЮНЕП зосереджені на таких основних напрямах: інформація, оцінка та вивчення стану навколишнього середовища, включно з потенціал реагування на надзвичайні ситуації, а також посилення функцій завчасного оповіщення і оцінювання; покращення координації виконання конвенцій з питань охорони навколишнього природного середовища та розроблення документів із природоохоронної політики тощо.
Серед джерел фінансування ЮНЕП можна виділити регулярний бюджет ООН, Глобальний екологічний фонд (ГЕФ), цільові фонди та паралельні внески.
Глобальний екологічний фонд було створено з метою надання додаткового фінансування та підтримки міжнародним природоохоронним заходам, які здійснюються у межах ЮНЕП. Фонд формується на основі добровільних внесків держав-членів ЮНЕП і витрачається відповідно до рекомендацій Ради керуючих.
Під егідою ЮНЕП функціонують секретаріати декількох природоохоронних конвенцій, зокрема секретаріат та фонд Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, 1987 р., секретаріати Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, 1973 р., Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 р., Базель- ської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням 1989 р., Конвенції про охорону біологічного різноманіття 1992 р. та Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі 2001 р.
Співробітництво з ЮНЕП відбувається також у межах Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки (The Environment and Security Initiative (ENVSEC), яка була заснована на основі Меморандуму про взаєморозуміння між Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Програмою розвитку ООН (ПРООН) та Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) від 14.11.2003 р. Згодом до Ініціативи ENVSEC приєдналися Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН), Регіональний екологічний центр Центральної та Східної Європи (РЕЦ) і Організація Північноатлантичного договору (НАТО). З тих пір Ініціатива ENVSEC перетворилася на унікальну багатоагентську програму, що працює в чотирьох регіонах: Східній Європі, Південно-Східній Європі, Південному Кавказі та Центральній Азії.
Ініціатива ENVSEC проводить спільну оцінку наслідків зміни клімату в галузі безпеки, визначає географічні критичні точки та підтримує трансграничні заходи щодо адаптації до кліматичних змін; надає допомогу державам у визначенні та вирішенні проблем стабільності та безпеки, які виникають у зв´язку з питаннями охорони навколишнього середовища; покращує інформованість громадськості про взаємозв´язок навколишнього середовища з безпекою; полегшує доступ до екологічної інформації та участі громадськості, а також сприяє доступу до правосуддя з питань навколишнього середовища та зміцнює спроможність громадянського суспільства реагувати на ці виклики.
Наразі діють шість регіональних бюро ЮНЕП: для Європи (м. Женева, Швейцарія), для Африки (м. Найробі, Кенія), для Північної Америки (м. Вашингтон, США), для Азії і Тихоокеанського регіону (м. Бангкок, Таїланд), для Латинської Америки і Карибського регіону (м. Панама, Панама) і Західної Азії (м. Манама, Бахрейн).
Під егідою ЮНЕП функціонують такі великі природоохоронні програми, як Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) (Global Environment Monitoring System (GEMS); Глобальна система даних про природні ресурси (ГСДПР) (Global Resource Information Database (GRID); Міжнародний реєстр потенційно токсичних хімічних речовин (МРТЧР) (International Register of Potentially Toxic Chemicals (IRPTC); Центр сприяння ЮНЕП з питань енергетики та охорони навколишнього середовища (ЦЮПЕОНС) (UNEP Collaborating Center on Energy and Environment (UCCEE) тощо.
Місцезнаходження штаб-квартири ЮНЕП - м. Найробі (Кенія).
У межах цього розділу необхідно згадати Міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку (МКНСР (World Commission on Environment and Development (WCED), яка була створена відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/38/161 «Процес підготовки Екологічної перспективи на період до 2000 року і далі» від 19.12.1983 р. як орган не залежний від ООН і всіх держав-учасниць. Сьогодні Комісія припинила своє існування.
Основними функціями Комісії визначалися: дослідження ключових питань охорони навколишнього середовища та розвитку; розроблення новаторських, конкретних і реалістичних пропозицій щодо їх вирішення; розроблення рекомендацій щодо нових форм міжнародного співробітництва з питань охорони навколишнього середовища; підвищення рівня взаєморозуміння і готовності до дій з боку окремих осіб, громадських організацій, підприємств, установ і урядів тощо.
У 1987 р. за результатами роботи Комісії була опублікована доповідь «Наше спільне майбутнє», також відомої під назвою «Брундтландський звіт», у якій була представлена нова концепція збалансованого розвитку як альтернатива розвитку, що ґрунтується на необмеженому економічному зростанні. У доповіді було вперше точно визначено поняття збалансованого розвитку, що трактується як розвиток, за якого нинішні покоління задовольняють свої потреби, при цьому не ставлячи під загрозу можливість задовольняти потреби майбутніх поколінь. Публікація «Наше спільне майбутнє» заклала основу для проведення Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. (м. Ріо-де-Жанейро,
Бразилія), Всесвітнього саміту зі сталого розвитку 2002 р. (м. Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка) і створення Комісії ООН зі сталого розвитку (КСР).
Важливу роль у координації співробітництва держав у галузі охорони навколишнього середовища відіграє Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР), яка здійснює дослідження та надає доповіді з питань охорони навколишнього середовища, надає рекомендації з цих питань Генеральній Асамблеї ООН, державам-членам ООН, спеціалізованим установам. При Економічній і Соціальній Раді ООН існує Комітет ООН з енергетики і природних ресурсів і Комісія ООН зі сталого розвитку.
Комітет ООН з розвитку енергетики і природних ресурсів (КРЕПР (Committee on Energy and Natural Resources for Development (CENRD) заснований на основі Резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН 1998/46 «Подальші заходи щодо реструктуризації та активізації діяльності держав-членів Організації Об´єднаних Націй в економічній, соціальній та суміжній сферах» від 31 липня 1998 р. як допоміжний орган ЕКОСОР, що об´єднав Комітет з розвитку відновлюваних джерел енергії та енергетики і Комітет з природних ресурсів.
Комітет ООН з розвитку енергетики і природних ресурсів розглядає найбільш важливі питання щодо збереження і використання природних ресурсів, включно з сприяння природоресурсним заходам ООН; здійснює підготовку рекомендацій та надає консультативні послуги у цій галузі, а також надає державам платформу для міжнародного діалогу та співпраці щодо розроблення стратегії стійкої енергетики і забезпечення доступу до чистої енергії для всіх, багатоцільового використання гідроресурсів і зменшення викидів парникових газів та викидів вуглецю в атмосферу.
Секретаріат Комітету ООН з розвитку енергетики і природних ресурсів розташований у м. Нью-Йорк (США).
Комісія ООН зі сталого розвитку (КСР) (Commission on Sustainable Development (CSD) була заснована Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/47/191 «Організаційні механізми щодо виконання рішень Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку» від 22.12.1992 р. як функціональна комісія ЕКОСОР із метою моніторингу та звітування щодо ефективного виконання програм і документів, ухвалених на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. (м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія).
Завданням Комісії є підготовка в межах свого мандата рекомендацій для ЕКОСОР; підготовка оглядів, розроблення керівних принципів щодо здійснення політики і вибору подальших дій під час переході до сталого розвитку; підтримання діалогу та формування партнерства для досягнення сталого розвитку між державами, міжнародними організаціями, а також великими групами тощо. Комісія приділяє велику увагу питанням сталого розвитку в системі ООН та покращенню координації діяльності ООН у галузі охорони навколишнього середовища.
Комісія уповноважена проводити огляд виконання Плану виконаних рішень, схваленого на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку 2002 р. (м. Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка). Комісія приймає багаторічні і щорічні програми дій, які сконцентровані на питаннях розвитку сільського господарства, збереження ґрунтів, недопущення посухи й опустелювання тощо).
Секретаріат Комісії ООН зі сталого розвитку розташований у м. Нью-Йорк (США).
Питаннями охорони навколишнього середовища займаються також і численні спеціалізовані установи ООН, зокрема:
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН, яка була створена 16 листопада 1946 р.
Метою діяльності ЮНЕСКО є координація співпраці держав-членів у галузі освіти, науки, культури, що сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури, охороні пам´яток культури тощо.
Головними органами ЮНЕСКО є Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членів, скликається на чергові сесії раз на два роки; Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членів, скликається двічі на рік, і Секретаріат, роботою якого керує Генеральний директор, що обирається на чотири роки.
Внесок Організації Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури у розвиток міжнародного права навколишнього середовища визначається схваленням і реалізацією Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів 1971 р., Програми «Людина і біосфера», в межах якої створено Міжнародну мережу біо- сферних заповідників 1995 р., програм у галузі дослідження водних ресурсів (Міжнародна гідрологічна програма, Всесвітня програма оцінювання водних ресурсів), створенням Міжурядової океанографічної комісії (з метою дослідження Світового океану і пов´язаних з ним об´єктів) тощо.
Місцезнаходження штаб-квартири Організації Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) - м. Париж (Франція).
Програма «Людина і біосфера» (The Man and the Biosphere Programme (MAB) є міжнародною науково-дослідною програмою ЮНЕСКО, що була заснована в 1971 р. Вона являє собою план робіт для міждисциплінарних досліджень, покликаних покращити взаємодію людини з навколишнім середовищем.
Основними цілями програми «Людина і біосфера» є визначення екологічних, соціальних та економічних наслідків від утрати біорізноманіття, а також скорочення таких втрат. Для своєї роботи програма використовує Міжнародну мережу біосферних заповідників, яка формується за рішенням ЮНЕСКО (у деяких джерелах біосферні заповідники називаються біосферними резерватами).
Завдяки зусиллям ЮНЕСКО в 1974 р. в США був створений перший біосфе- рний заповідник, а в 1983 р. пройшов перший Міжнародний конгрес з біосферних заповідників (м. Мінськ, Білоруська РСР, СРСР), який визначив план дій із досліджень та моніторингу, а також заходи щодо взаємодії з місцевими громадами.
Під егідою ЮНЕСКО в 1995 р. була проведена Конференція з біосферних заповідників (м. Севілья, Іспанія). На Конференції було схвалено:
- Севільську стратегію для біосферних заповідників, яка підкреслювала важливість створення і управління біосферними заповідниками;
- Положення про біосферні заповідники, в якому визначаються процеси формування мережі, номінації, затвердження і виключення заповідників, періодичні перегляди діяльності;
- Міжнародну мережу біосферних заповідників (у світі існує близько 700-т біосферних заповідників у 120-ти державах).
Положення Севільських документів знайшли своє закріплення в Мадридському плані дій, затвердженому на ІІІ Всесвітньому конгресі з біосферних заповідників 2008 р. (м. Мадрид, Іспанія). Мадридський план дій 2008 р. спрямований на посилення стратегічних досягнень Севільської стратегії для біосферних заповідників 1995 р., Положення про біосферні заповідники 1995 р. і Міжнародної мережі біосферних заповідників 1995 р, а також підвищення ролі біосферних заповідників як міжнародно визнаних територій сталого розвитку в ХХІ столітті.
Збереження цінностей екосистем є основним завданням програми «Людина і біосфера». З ініціативи Міжурядової ради програми було проведено низку досліджень, що визначають ступінь впливу людини на природні системи, які вивчають проблеми використання пестицидів, урбанізації тощо.
Організація Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури визначила такі напрямки своєї діяльності відповідно до програми «Людина і біосфера»: максимальне скорочення втрат біорізноманіття за рахунок використання відповідних наукових знань під час ухваленні рішень; підвищення рівня збереження навколишнього середовища за рахунок створення Міжнародної мережі біосферних заповідників; збільшення взаємодії між культурною і біологічною різноманітністю.
Міжурядова рада програми «Людина і біосфера» обирається Генеральною конференцією ЮНЕСКО з урахуванням справедливого географічного розподілу і несе відповідальність за діяльність програми.
Секретаріат Міжурядової ради програми «Людина і біосфера» розташований у штаб-квартирі ЮНЕСКО в м. Париж (Франція).
Міжнародна гідрологічна програма (МГП) (International Hydrological Programme (IHP) є однією з основних міжнародних науково-дослідних урядових програм ЮНЕСКО з досліджень водних ресурсів (включно з льодовики). З моменту свого заснування в 1975 р. Міжнародна гідрологічна програма перетворилася з міжнародно координованої програми гідрологічних досліджень на загальну програму, що сприяє освіті та розбудові потенціалу, а також посилює управління водними ресурсами.
Програма складається з таких груп проєктів:
- наукові й освітні проєкти в галузі водних ресурсів;
- проєкти інформування широких верств населення, насамперед про значення водних ресурсів для людей, про способи їх збереження і раціонального використання;
- проєкти розвитку національних інфраструктур управління водними ресурсами.
Міжурядова рада Міжнародної гідрологічної програми, яка обирається Генеральною конференцією ЮНЕСКО з урахуванням справедливого географічного розподілу, несе відповідальність за визначення пріоритетів та контроль за виконанням програми.
Діяльність Міжнародної гідрологічної програми реалізується зусиллями її Секретаріату, розташованого в штаб-квартирі ЮНЕСКО в м. Париж (Франція).
Всесвітня програма оцінки водних ресурсів (ВПОВР) (The United Nations World Water Assessment Programme (WWAP) є міжнародною науково- дослідною урядовою програмою ЮНЕСКО з досліджень про стан водних ресурсів. Програма була створена в 2000 р. у відповідь на заклик Комісії ООН зі сталого розвитку (КСР) щодо створення загальносистемного глобального огляду ООН про стан (кількість та якість), використання та управління ресурсами прісної води.
Всесвітня програма оцінки водних ресурсів координує діяльність з розроблення Доповіді ООН про освоєння водних ресурсів світу (World Water Development Report (WWDR) з метою звітування про стан глобальних ресурсів прісної води. Спочатку періодичність звітування була трирічна, але у зв´язку з погіршенням стану водних ресурсів з 2012 р. періодичність доповіді змінилася на щорічну.
Завданнями Всесвітньої програми оцінки водних ресурсів є контроль, оцінка та звітування про світові ресурси та екосистеми прісної води, використання та управління водою, а також визначення основних проблем; допомога державам у розвитку власної оцінної спроможності; підвищення обізнаності щодо поточних та неминучих майбутніх проблем, пов´язаних із водою, для впливу на глобальний водний порядок денний; інформування та реагування на потреби керівників та менеджерів водних ресурсів; підтримка ухвалення рішень щодо глобальної системи водопостачання, включно з визначення альтернативних способів водопостачання; визначення прогресу, досягнутого у глобальному масштабі, а також конкретними регіонами у реалізації міжнародних зобов´язань, таких як цілі сталого розвитку.
Контроль за діяльністю і виконанням програми здійснює Міжурядова рада Всесвітньої програми оцінки водних ресурсів, яка обирається Генеральною конференцією ЮНЕСКО з урахуванням справедливого географічного розподілу.
Секретаріат Всесвітньої програми оцінки водних ресурсів, який спочатку розміщувався в штаб-квартирі ЮНЕСКО у м. Париж (Франція), був перенесений в м. Перуджа (Італія).
Міжурядова океанографічна комісія (МОК) (Intergovernmental
Oceanographic Commission (IOC) була створена в i960 р. як автономний орган, що функціонує в межах ЮНЕСКО з метою сприяння розвитку морської науки.
Відповідно до Статуту Міжурядової океанографічної комісії метою Комісії є сприяння міжнародній співпраці та координації програм, що стосуються досліджень, служб та укріплення потенціалу в інтересах розширення знань про природу та ресурси Світового океану, прибережних районів, а також використання цих знань для удосконалення управління, забезпечення стійкого розвитку, охорони морського середовища та полегшення процесів ухвалення рішень державами-членами.
Програми Міжурядової океанографічної комісії включають: вивчення ролі Світового океану в процесі зміни клімату, оцінку стану морського середовища, створення Глобальної системи спостережень за океаном, розвиток служб оповіщення про цунамі та міжнародного обміну океанографічними даними та інформацією, мапування дна Світового океану, співробітництво у сфері підготовки та навчання спеціалістів у галузі морських наук.
Секретаріат Міжурядової океанографічної комісії розташований у штаб- квартирі ЮНЕСКО в м. Париж (Франція).
Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) (Food and Agricultural Organization (FAO) є міжурядовою організацією та спеціалізованою установою ООН, яка була створена 16 жовтня 1945 р.
Метою діяльності ФАО є подолання голоду та забезпечення продовольчої безпеки, підвищення продуктивності та стійкості сільського, лісового та рибного господарств, скорочення масштабів бідності в сільських районах, а також підвищення стійкості до загроз та криз.
Головними органами Продовольчої і сільськогосподарської організації є Конференція, де представлені всі держави-члени, що скликається на чергові сесії раз на два роки; Рада, яка складається з 49-ти держав-членів, що обираються Конференцією строком на три роки, скликається двічі на рік; Секретаріат, який очолює Генеральний директор, що призначається Конференцією на шестирічний термін.
Продовольча та сільськогосподарська організація є єдиною спеціалізованою установою ООН, Статут якої наділяє її мандатом у галузі охорони навколишнього середовища (ст. 1 п. с. Статуту ФАО).
Діяльність ФАО спрямована на вирішення питань охорони та раціонального використання біорізноманіття, охорони фауни і флори, збереження земель, прісноводних ресурсів і ресурсів Світового океану. Продовольча та сільськогосподарська організація активно сприяє міжнародним і національним заходам у сфері збереження природних ресурсів. Завдяки зусиллям ФАО було схвалено Всесвітню хартію ґрунтів 1981 р., Міжнародну конвенцію про захист рослин 1951 р., Конвенцію про охорону біологічного різноманіття 1992 р., Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату 1992 р., Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням у тих країнах, що потерпають від серйозної посухи та/або опустелювання, особливо в Африці 1994 р., Роттердамську конвенцію про процедуру Попередньої обґрунтованої згоди стосовно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі 1998 р. і Міжнародний договір про рослинні генетичні ресурси для продовольства і ведення сільського господарства 2001 р.
При Продовольчій і сільськогосподарській організації діє Комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці і Комісія з рибальства в Центрально-Західній Атлантиці, а також Відділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища, Служба з відтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Відділ координації програм у галузі охорони навколишнього середовища.
Місцезнаходження штаб-квартири Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО) - м. Рим (Італія).
Комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці (КРЦСА) (Fishery Committee for the Eastern Central Atlantic (CECAF) є міжнародним міжурядовим науковим і управлінським органом ФАО з рибальства, який керує промислом у міжнародній частині Центрально-Східної Атлантики. Комітет був створений відповідно до Резолюції Продовольчої і Сільськогосподарської організації 1/48 від 23.11.1967 р.
Метою Комітету є сприяння сталому використанню живих морських ресурсів у межах своєї компетенції шляхом належного управління та розвитку рибальського промислу.
Діяльність Комітету зосереджена в таких напрямках: підтримка належного стану ресурсів у межах своєї компетенції; заохочення, організація та координація досліджень у сферах, що стосуються живих морських ресурсів, та підготовка програм, необхідних для цієї мети; сприяння накопиченню, обміну, розповсюдженню, аналізу чи вивченню статистичних, біологічних, екологічних та соціально- економічних даних та іншої інформації про морський промисел; проведення заходів, що сприяють збереженню та управлінню морськими рибними ресурсами; вироблення рекомендацій щодо вжиття та здійснення цих заходів та надання рекомендацій щодо вжиття регулятивних заходів державами-членами, субрегіональ- ними або регіональними організаціями, у відповідних випадках; надання консультацій з моніторингу контролю та нагляду, особливо з питань субрегіонального та регіонального характеру; заохочення та координація навчання у пріоритетних сферах діяльності Комітету; сприяння та заохочення використання найбільш відповідних риболовецьких суден, приладів та техніки; сприяння контактам між компетентними установами в межах морського регіону, що обслуговуються Комітетом, та з іншими міжнародними організаціями, що мають відповідні цілі в цій галузі.
Секретаріат Комітету з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці розташований в штаб-квартирі ФАО в м. Рим (Італія).
Комісія з рибальства в Центрально-Західній Атлантиці (КРЦЗА) (Western Central Atlantic Fishery Commission (WECAFC) є міжнародним міжурядовим науковим та управлінським органом ФАО з рибальства, який керує промислом у міжнародній частині Центрально-Західної Атлантики. Комісія була створена в І973 р. відповідно до Резолюції Продовольчої і Сільськогосподарської організації 4/61 від 12.11.1973 р.
До завдань Комісії належать: сприяння покращенню врядування за допомогою інституційних механізмів, які заохочують співробітництво між державами- членами; допомога державам-членам у здійсненні відповідних міжнародних риболовецьких інструментів, зокрема Кодексу поведінки відповідального рибальства ФАО та пов´язаних із нею міжнародних планів дій; заохочення, координація та здійснення накопичення, обміну та розповсюдження статистичних, біологічних, екологічних та соціально-економічних даних та іншої морської інформації про рибальство, а також її аналіз чи дослідження; сприяння, координація та розвиток інституційного потенціалу та людських ресурсів, зокрема через освіту, підготовку та розширення діяльності у сферах компетенції Комісії; допомога державам-членам у сприянні щодо збереження, управління та розвитку живих морських ресурсів тощо.
Секретаріат Комісії з рибальства в Центрально-Західній Атлантиці розташований в штаб-квартирі ФАО в м. Рим (Італія).
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) (World Health Organization (WHO) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН, яка була створена 7 квітня 1948 р.
Основною метою діяльності ВООЗ є сприяння забезпеченню охорони здоров´я населення у межах системи ООН, окреслення основних напрямків досліджень у галузі охорони здоров´я, визначення норм і стандартів, а також моніторинг і оцінювання тенденцій у галузі охорони здоров´я.
Головними органами Всесвітньої організації охорони здоров’я є Всесвітня асамблея охорони здоров´я, яка складається з делегатів держав-членів, збирається на чергові щорічні сесії; Виконавчий комітет, до складу якого входить 52 держави-члени, які обираються на три роки, засідання проходить не менше двох разів на рік; Секретаріат, роботою якого керує Г енеральний директор, що обирається на п´ять років.
Місцезнаходження штаб-квартири Всесвітньої організації охорони здоров´я (ВООЗ) - м. Женева (Швейцарія).
Всесвітня організація охорони здоров´я займається питаннями охорони здоров´я людини в аспекті її взаємодії з навколишнім середовищем. Діяльність ВООЗ спрямована на здійснення санітарно-епідеміологічного моніторингу навколишнього середовища, проведення аналізу чинників стану навколишнього середовища, що сприяють виникненню різних захворювань, а також вироблення рекомендацій щодо їх запобігання та усунення. Зазначені напрямки діяльності ВООЗ реалізовуються під час вирішення питань санітарно-епідеміологічного благополуччя (Міжнародні медико-санітарні правила 2005 р.), охорони атмосферного повітря (Керівні принципи щодо якості повітря 2005 р.), забезпечення якості питної води (Керівні принципи щодо якості питної води І993 р.), радіаційного забруднення (Мережа щодо забезпечення медичної готовності та допомоги у разі радіаційних надзвичайних ситуаціях, Глобальний проєкт з вивчення впливу ультрафіолетового випромінювання на здоров´я людини, Міжнародний проєкт з електромагнітних полів), хімічної безпеки (Міжнародна програма з хімічної безпеки), впливу стану навколишнього середовища на здоров´я дітей тощо.
Міжнародні медико-санітарні правила 2005 р. (ММСП) (International Health Regulations (IHR) є міжнародним договором, який встановлює глобальні правила в галузі суспільної охорони здоров´я з метою посилення медико- санітарної безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Правила є одними з базових документів ВООЗ. Правила регламентують порядок дій всесвітньої системи охорони здоров´я у випадку виникнення різних надзвичайних ситуацій у галузі охорони здоров´я. Перегляд Міжнародних ме- дико-санітарних правил у 2005 р. сприяв уніфікації численних міжнародних санітарних конвенцій.
Керівні принципи щодо якості повітря 2005 р. (КПЯП) (Air Quality Guidelines (AQGs) є рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров´я з підтримки дій щодо здорової якості повітря і зменшення впливу забрудненого повітря на здоров´я людини. Рекомендації призначені для використання в усьому світі. Вони були розроблені з метою сприяння заходам, спрямованим на забезпечення кращої якості повітря, що сприяє охороні здоров´я в різних умовах. При цьому кожна держава встановлює для себе національні стандарти якості повітря, прагнучи до охорони здоров´я своїх громадян. Національні стандарти якості повітря є важливою складовою частиною національних заходів у галузі управління ризиком та екологічної політики.
Керівні принципи щодо якості питної води 1993 р. (КПЯПВ) (Guidelines for Drinking-Water Quality (GDWQ) є рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров´я щодо забезпечення якості питної води. Керівні принципи використовуються державами як основа для регулювання і встановлення стандартів з метою забезпечення безпеки питної води. Держави визнали пріоритет, який слід надавати питанням забезпечення мікробної безпеки, і представили нормативні величини щодо хімічних шкідливих речовин.
Мережа щодо забезпечення медичної готовності та допомоги у разі радіаційних надзвичайних ситуаціях (РЕМПАН) (Network for Radiation Emergency Medical Preparedness and Assistance (REMPAN) була заснована в 1987 р. з метою виконання мандата ВООЗ відповідно до Конвенції про оперативне сповіщення про ядерну аварію 1986 р. і Конвенції про допомогу в разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р. Основною метою цієї мережі є координація діяльності ВООЗ з надання державам-членам сприяння в створенні відповідного національного потенціалу для надання надзвичайної медичної допомоги особам, що отримали велику дозу опромінення. До сфери діяльності мережі РЕМПАН належать дослідження і розроблення медичних контрзаходів проти радіаційних і ядерних надзвичайних ситуацій.
Глобальний проект з вивчення впливу ультрафіолетового випромінювання на здоров’я людини (ІНТЕРСАН) (The global UV Project (INTERSUN) був створений Всесвітньою організацією охорони здоров´я в 2003 р. з метою надання інформації про захист від сонячного випромінювання. У проєкті представлена інформація про ультрафіолетове випромінювання, його вплив на здоров´я людини; розглядаються питання захисту дітей від сонячного випромінювання тощо. Основними завданнями проєкту є надання інформації, яка може бути використана для розроблення та впровадження інтегрованих програм громадського здоров´я, які зменшують ризики для здоров´я від надмірного впливу ультрафіолетового випромінювання.
Міжнародний проект з електромагнітних полів (МПЕП) (International Electromagnetic Fields (EMF) Project) був створений Всесвітньою організацією охорони здоров´я в 1996 р. з метою оцінювання наукових доказів можливих впливів електромагнітних полів на здоров´я людини. Основними завданнями проєкту є забезпечення узгодженої міжнародної реакції на занепокоєння щодо можливих наслідків впливу електромагнітних полів на здоров´я людей; складання звіту про наслідки впливу електромагнітних полів на здоров´я людей; сприяння розробленню міжнародних стандартів щодо впливу електромагнітних полів на здоров´я людини; надання рекомендацій національним органам влади, іншим установам, широкій громадськості щодо будь-якої небезпеки, яка виникає внаслідок впливу електромагнітних полів, та будь-яких необхідних заходів пом´якшення такого впливу.
Міжнародна програма з хімічної безпеки (МПХБ) (International Programme on Chemical Safety (IPCS) була заснована в 1980 р. за ініціативою трьох міжнародних організацій - Всесвітної організації охорони здоров´я (ВООЗ), Міжнародної організації праці (МОП) та Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) з метою забезпечення міжнародної хімічної безпеки. Всесвітня організація охорони здоров´я є Виконавчим органом Міжнародної програми хімічної безпеки, основна роль якої полягає у створенні наукової основи для безпечного використання хімічних речовин, а також для зміцнення національних можливостей для забезпечення хімічної безпеки.
Програма у своїх діях виходить з того, що проведення будь-яких заходів, пов´язаних із хімічними речовинами, повинно здійснюватися належним чином, щоб була забезпечена максимальна безпека як для здоров´я людей, так і для навколишнього середовища.
Єдиною міжнародною конвенцією, що була ухвалена в межах ВООЗ, була Рамкова конвенція ВООЗ із боротьби проти тютюну 2003 р. Під час ухваленні та підготовці Конвенції було задіяно декілька міжнародних урядових і неурядових організацій: Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна організація праці (МОП), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародний союз з боротьби з онкологічними захворюваннями (Міжнародний союз проти раку (МСПР) і Міжнародний союз боротьби проти туберкульозу і хвороб легень (МСБТХЛІ
Метою Рамкової конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну 2003 р. є захист нинішнього і майбутніх поколінь людей від негативних медичних, соціальних, екологічних, економічних наслідків споживання тютюну і тютюнового диму, від його руйнівного впливу на здоров´я людини за допомогою забезпечення відповідних заходів з боротьби проти тютюну, що підлягають здійсненню на національному, регіональному та міжнародному рівнях з тим, щоб постійно і суттєво знижувати поширеність споживання тютюну і впливу тютюнового диму.
Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) (World Meteorological Organization (WMO) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН, заснованою в 1950 р. з метою спостереження за станом атмосфери
Землі та її взаємодії з океанами. 23 березня, в день, коли набрала чинності Конвенція Всесвітньої Метеорологічної Організації 1947 р., відзначається Всесвітній метеорологічний день.
Метою Всесвітньої метеорологічної організації є сприяння: організації мережі станцій та центрів для метеорологічних і гідрологічних спостережень та служб; створенню і функціонуванню системи швидкого обміну метеорологічною та іншою інформацією у цій галузі; стандартизації метеорологічних та пов´язаних з ними спостережень і забезпеченню публікації результатів цих спостережень та статистичних даних; застосуванню метеорології в авіації, мореплавстві, сільському господарстві, для вирішення проблем водних ресурсів тощо; діяльності у сфері оперативної гідрології та підготовці фахівців цієї галузі.
Головними органами Всесвітньої метеорологічної організації є Всесвітній метеорологічний конгрес, який представлений керівниками національних метеорологічних служб держав-членів, що скликається не менше одного разу в 4 роки; Виконавчий комітет, який складається з 37-ми членів (Президента і трьох Віце- президентів ВМО, шести Президентів регіональних асоціацій і 27-ми членів, що обираються Конгресом на чотири роки), що засідає щорічно; Секретаріат, роботою якого керує Генеральний секретар, який обирається на чотири роки.
Місцезнаходження штаб-квартири Всесвітньої метеорологічної організації - м. Женева (Швейцарія).
У межах Всесвітньої метеорологічної організації функціонує 6 регіональних метеорологічних асоціацій (Європи, Азії, Африки, Північної і Центральної Америки, Південної Америки та південно-західної частини Тихого океану), які координують метеорологічну та пов´язану з нею діяльність у відповідних регіонах. Працює також 8 технічних комісій, що відповідальні за вивчення авіаційної, сільськогосподарської та морської метеорології, атмосфери Землі, основ систем гідрології, кліматології, приладів та методів спостережень.
Всесвітня метеорологічна організація займається вивченням і оцінкою ступеня впливу людини на погодні умови і клімат всієї планети, а також моніторингом і статистичною обробкою отриманої інформації. Всесвітня метеорологічна організація проводить моніторинг парникових газів, озонового шару, стану Світового океану, полярних регіонів Землі та інших важливих, з точки зору метеорології та клімату, об´єктів.
У межах ВМО функціонують Всесвітня програма зі спостереження за погодою, Всесвітня кліматична програма, Глобальна система моніторингу навколишнього середовища, Глобальна програма спостереження за атмосферою тощо.
Всесвітня програма зі спостереження за погодою (ВПСП) (World Weather Research Programme (WWRP) була заснована в 1980 р. Всесвітньою метеорологічною організацією (ВМО) спільно з Міжнародною науковою радою (МНР) з метою спостереження і розуміння погоди, а також надання метеорологічного, гідрологічного і пов´язаного з ними обслуговування в підтримку задоволення національних проблем. Програма поєднує в собі системи спостереження, засоби телекомунікації та центри обробки даних та прогнозування, якими керують члени, для надання метеорологічної та пов´язаної з нею інформації про навколишнє середовище, необхідної для забезпечення надання ефективних послуг у різних сферах діяльності держав.
Всесвітня кліматична програма (ВКП) (World Climate Programme (WCP), була заснована в 1979 р. після І Всесвітньої кліматичної конференції з метою поглиблення знань про кліматичні зміни та їх наслідки, спричинені як природними, так і антропогенними факторами. Виконання програми забезпечується спільними зусиллями Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), Міжурядової океанографічної комісії (МОК), Міжнародної наукової ради (МНР) і Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Програма сприяє кращому розумінню кліматичних процесів за допомогою проведення скоординованих на міжнародному рівні досліджень і моніторингу кліматичних коливань або змін. Вона допомагає використанню кліматичної інформації та обслуговуванню з метою надання допомоги в соціально-економічному плануванні та розвитку. Програма полегшує аналіз та прогнозування змін у системі Землі, визначає передбачуваність клімату та впливу діяльності людини на клімат.
Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) (Global Environment Monitoring System (GEMS) була заснована в 1974 р. спільними зусиллями держав відповідно до рекомендацій Конференції ООН з проблем навколишнього середовища 1972 р. (м. Стокгольм, Швеція) з метою спостереження і контролю за забрудненням навколишнього середовища. Основні положення та цілі Глобальної системи були ухвалені в 1974 р. на І Міжурядовій нараді з моніторингу (м. Найробі, Кенія).
Глобальна система моніторингу навколишнього середовища - це колективне зусилля світової спільноти, спрямоване на моніторинг даних, необхідних для раціонального управління навколишнім середовищем. Завданнями цієї системи є організація моніторингу забруднення навколишнього середовища і визначення чинників, що викликають таке забруднення, а також проведення спостережень за природними змінами в навколишньому середовищі, пов´язаними зі зміною клімату, погоди, температури, рослинного покриву тощо.
Глобальна система моніторингу навколишнього середовища складається з п´яти взаємопов´язаних програм: контроль за кліматом; моніторинг довгострокового перевезення забруднюючих речовин; контроль за здоров´ям (пов´язаний із впливом забруднення); моніторинг Світового океану і наземний моніторинг відновлюваних ресурсів.
Велика увага приділяється тому, щоб зібрані програмою дані мали найвищу якість і щоб відомості, зібрані з різних частин певної мережі моніторингу, були порівняльними та сумісними.
Центр діяльності Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища діє через посередництво спеціалізованих установ системи ООН, зокрема Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО), Організації Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітньої організації охорони здоров´я (ВООЗ), Міжнародної організації праці (МОП) тощо.
Глобальна програма спостереження за атмосферою (ГПСА) (Global Atmosphere Watch Programme (GAW) була заснована в 1989 р. Всесвітньою метеорологічною організацією з метою моніторингу тенденцій в атмосфері Землі.
До завдань програми належать: координація систематичного спостереження і аналіз глобального атмосферного середовища, включно з вимірювання парникових газів та інших атмосферних газів; з´ясування причин і оперативне повідомлення про зміну концентрації в атмосфері газів, які зумовлюють парниковий ефект, стан озонового шару, а також виявлення кислотних та інших дощів, що несуть хімічні забруднення. Глобальне спостереження за атмосферою надає надійну наукову інформацію для національних та міжнародних структур, підтримує міжнародні конвенції щодо стратосферних викидів озонового шару та контролює зміни клімату й транскордонне забруднення довкілля.
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) (International Atomic Energy Agency (IAEA) є міжнародною міжурядовою організацією, створеною в 1957 р. з метою розвитку співробітництва у сфері мирного використання атомної енергії. У 1957 р. Генеральна Асамблея ООН уклала угоду щодо відносин між МАГАТЕ і ООН. Агентство належить до системи закладів оОн, незважаючи на те, що не має статусу спеціалізованої установи ООН.
Діяльність Міжнародного агентства з атомної енергії спрямована на досягнення широкого використання атомної енергії в мирних цілях та сприяння поширенню ядерних технологій. Агентство встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту навколишнього середовища від радіоактивного зараження, надає державам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії. МАГАТЕ надає консультаційну допомогу, сприяє передання навичок і знань державам для ефективної реалізації національних програм мирного використання ядерної енергії.
Головними органами Міжнародного агентства з атомної енергії є щорічна Г енеральна конференція, участь у роботі якої беруть всі держави-члени; Рада керуючих, до складу якої входять, за географічною належністю, 35 держав- членів, які змінюються на ротаційній основі; Секретаріат, який очолює Генеральний директор, що обирається на чотири роки.
Місцезнаходження штаб-квартири Міжнародного агентства з атомної енергії - м. Відень (Австрія).
Одним із найголовніших завдань Міжнародного агентства з атомної енергії є сприяння запобіганню і усуненню несприятливих наслідків мирного використання атомної енергії, при забезпеченні тим самим здоров´я і благополуччя людей. У цьому напрямку діяльності МАГАТЕ було ініціатором укладення Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок 1979 р., Конвенції про оперативне сповіщення про ядерну аварію 1986 р., Конвенції про допомогу в разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р., Конвенції про
ядерну безпеку 1994 р., а також низки конвенцій про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Крім того, МАГАТЕ ухвалило низку резолюцій, що забороняють атаку на ядерні установки для унеможливлення радіоактивного зараження.
Із метою запобігання радіоактивному зараженню навколишнього середовища МАГАТЕ ухвалило Кодекс поведінки щодо забезпечення безпеки і збереження радіоактивних джерел 2003 р. Документ регулює питання забезпечення високого рівня безпеки і збереження радіоактивних джерел, запобігання несанкціонованому доступу до радіоактивних джерел, заподіяння їм шкоди, їх втрати, розкрадання і несанкціонованої передання.
При Міжнародному агентстві з атомної енергії діє Міжнародна лабораторія радіоактивності моря та Відділ ядерного захисту і безпеки, діяльність яких поширюється на захист людей та охорону навколишнього середовища від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання.
Міжнародна лабораторія радіоактивності моря (МЛРМ) (International laboratory of Marine Radioactivity (ILMR) була створена в 1961 р. Міжнародним агентством з атомної енергії з метою дослідження поведінки радіоактивних речовин у морях і океанах.
Діяльність лабораторії спрямована на: проведення досліджень щодо виявлення радіоактивних речовин та інших форм забруднень у морському середовищі і вивчення їхньої поведінки; забезпечення якості й порівнянності здійснюваних національними лабораторіями досліджень радіоактивних речовин та інших форм забруднень у морському середовищі шляхом міжлабораторних порівнянь, калібрування і стандартизації методик; надання державам-членам допомоги у вивченні проблем радіоактивності моря і захисту навколишнього середовища шляхом підготовки наукових кадрів, організації програм координованих досліджень та надання консультацій і допомоги.
У співпраці з Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) і Організації Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) лабораторія на додаток до своєї звичайної діяльності щодо вивчення радіоактивності проводить ще й дослідження «неядерних забруднювачів».
Лабораторія забезпечує функціонування онлайнової бази даних із відкритим доступом, що містить глобальні відомості про радіоактивність морського середовища, і виготовляє сертифіковані еталонні матеріали, які поширюються серед лабораторій в усьому світі.
Міжнародна лабораторія радіоактивності моря розміщена в Океанографічному музеї в Монако.
Відділ ядерного захисту і безпеки (ВЯЗБ) (Department of Nuclear Safety and Security (DNSS), який був створений у 1996 р. як допоміжний орган МАГАТЕ, відповідає за стійку роботу глобальної і національних систем ядерного захисту і безпеки, захисту людей, суспільства та навколишнього середовища від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання. Відділ координує діяльність дер- жав-членів щодо здійснення контролю за радіаційним опроміненням співробітників та громадськості від природного радіоактивного матеріалу у гірничодобувних та інших галузях промисловості, зменшення рівня радону в будинках, що для більшості людей є найбільшим джерелом їх радіаційного опромінення тощо.
У 2005 р. Міжнародному агентству з атомної енергії та його Генеральному директору було присуджено Нобелівською премією миру. У заяві Нобелівського комітету визнаються «зусилля Агентства щодо запобігання використанню ядерної енергії для воєнних цілей і для забезпечення того, щоб ядерна енергія використовувалася для мирних цілей максимально безпечним чином».
Міжнародна морська організація (ММО) (International Maritime Organization (IMO) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН, що опікується безпекою судноплавства та запобіганням забрудненню суднами вод Світового океану. Міжнародна морська організація була створена в 1948 р. з ухваленням Конвенції про Міжнародну морську організацію 1948 р. До 1982 р. ІМО називалася Міжурядовою морською консультативною організацією.
Міжнародна морська організація є головною міжнародною організацією, діяльність якої спрямована на: правове регулювання міжнародного торговельного судноплавства у технічній сфері; забезпечення охорони людського життя на морі; запобігання забрудненню моря і атмосфери із суден; встановлення режиму відповідальності за шкоду, завдану третім особам забрудненням із суден.
Головними органами Міжнародної морської організації є: Асамблея, участь у роботі якої беруть представники всіх держав-членів, що скликається один раз на два роки; Рада, що складається з 40-ка членів, які виконують свої функції до кінця наступної чергової сесії Асамблеї; Секретаріат, який очолює Г енеральний секретар, що призначається Радою зі схвалення Асамблеї.
Місцезнаходження штаб-квартири Міжнародної морської організації - м. Лондон (Великобританія).
У своїй діяльності Міжнародна морська організація значну увагу приділяє вирішенню питань охорони морського середовища, розробляє конвенції з охорони морського середовища і скликає міжнародні конференції з питань охорони Світового океану.
Міжнародна морська організація брала участь у розробленні, ухваленні та виконанні Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р., Міжнародної конвенції про створення Міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення нафтою 1971 р., Конвенції про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами 1972 р., Міжнародної конвенції по запобіганню забрудненню із суден 1973 р., Міжнародної конвенції по забезпеченню готовності у випадку забруднення нафтою, боротьби з ним та співробітництву 1990 р., Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну забрудненням бункерним паливом, 2001 р., Міжнародної конвенції про контроль над шкідливими протиобростаючими системами на судах 2001 р., Міжнародної конвенції про контроль суднових баластних вод й осадів та управління ними 2004 р. тощо.
У структурі Міжнародної морської організації функціонує спеціальний допоміжний орган - Комітет захисту морського середовища (КЗМС) (Marine Environment Protection Committee (MEPC), який був створений у 1973 р. Асамблеєю MMO. До завдань Комітету належать: здійснення заходів із контролю і запобігання забрудненню із суден, яке охоплюється Міжнародною конвенцією по запобіганню забрудненню із суден 1973 р., включно з нафту, хімічні речовини, що перевозяться навалом, стічні води, сміття та викиди із суден; запобігання забрудненню атмосферного повітря суднами, у тому числі скорочення викидів парникових газів, а також визначення особливо чутливих до забруднення морських територій.
У 2014 р. Комітетом захисту морського середовища був ухвалений Міжнародний кодекс для суден, що експлуатуються в полярних водах (Полярний кодекс). Полярний кодекс охоплює весь спектр питань проєктування, будівництва, обладнання, експлуатаційних, навчальних, пошуково-рятувальних та екологічних питань, що стосуються суден, які працюють у полярних водах. Документ розроблений з урахуванням підвищеної зацікавленості та трафіку в цих регіонах, з урахуванням експлуатаційних, екологічних та пошукових і рятувальних завдань, унікальних для полярних регіонів. Природоохоронні заходи, передбачені в Кодексі, охоплюють запобігання забрудненню із суден нафтою, шкідливими рідкими речовинами, стічними водами та сміттям.