• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

4. Принципи міжнародного права навколишнього середовища

Принципи, що застосовуються до міжнародного права навколишнього середовища, поділяються на загальновизнані (основні) принципи сучасного міжнародного права і спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища.

Загальновизнані (основні) принципи міжнародного права є критерієм правомірності регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин, включно з відносини з приводу охорони навколишнього середовища.

До загальновизнаних (основних) принципів, які застосовуються в міжнародному праві навколишнього середовища, належать:

- принцип суверенної рівності держав (включно з суверенне право держав розробляти свої природні ресурси та здійснювати їх експлуатацію згідно з національним законодавством);

- принцип невтручання у внутрішні справи (у тому числі щодо правового режиму природокористування та охорони навколишнього середовища);

- принцип рівноправ’я та самовизначення народів (охоплює право народів вільно, без втручання ззовні розпоряджатися природними ресурсами і культурними цінностями, а також право на свій розсуд визначати напрямки природоохоронної діяльності);

- принцип незастосування сили або погрози силою (набуває особливого значення у сфері заборони військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище);

- принцип мирного вирішення міжнародних спорів (дотримання цього принципу має особливе значення з огляду на те, що 90 % воєнних конфліктів у світі відбуваються через перерозподіл природних ресурсів);

- принцип непорушності кордонів (заборона узурпації певної території з усіма природними та культурними об´єктами на ній);

- принцип територіальної цілісності держав (ніяке набуття територій та природних чи культурних об´єктів на них за допомогою застосування сили не повинні визнаватися);

- принцип поваги до прав людини й основних свобод (характерною ознакою міжнародного права навколишнього середовища є гомоцентричність: у центрі перебуває людина з її потребами та інтересами; цей принцип реалізується через закріплення в міжнародних документах права на сприятливе навколишнє середовище, а також забезпечення екологічних прав);

- принцип співробітництва (цей принцип лежить у підґрунті всіх без винятку міжнародних природоохоронних угод і часто міститься в преамбулах відповідних документів);

- принцип добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом (особливо актуальний у зв´язку з низькою ефективністю реалізації природоохоронних угод).

Спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища сформульовані в Декларації принципів з навколишнього людині середовища 1972 р. (Стокгольмська декларація), Всесвітній Хартії природи 1982 р., Декларації з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. (Декларація Ріо-де-Жанейро), Декларації зі сталого розвитку 2002 р. (Йоганнесбурзька декларація) та в інших документах.

До спеціальних (галузевих) принципів міжнародного права навколишнього середовища належать:

- принцип запобігання забрудненню навколишнього середовища (держави не повинні забруднювати навколишнє середовище шляхом витоку шкідливих речовин, які за своєю небезпекою або завдяки великої кількості перевищують здатність навколишнього середовища до їх знешкодження і самовідновлення; держави зобов´язані своїми діями прямо або побічно не переносити збитки або небезпеку з одного району в інший або перетворювати один вид забруднення в інший);

- принцип суверенітету держав над своїми природними ресурсами (держава володіє суверенним правом розробляти власні природні ресурси відповідно до своєї політики у сфері природокористування, охорони навколишнього середовища та розвитку);

- принцип незаподіяння шкоди навколишньому середовищу за межами національної юрисдикції (існують певні межі щодо здійснення державою суверенітету над природними ресурсами; держава повинна забезпечувати, щоб діяльність, яка ведеться під їх юрисдикцією або контролем, не завдавала шкоди навколишньому середовищу інших держав або районів);

- принцип раціонального використання природних ресурсів (зобов´язує держави здійснювати управління і користування природними ресурсами в такий спосіб, щоб не завдавати шкоди цілісності екологічних систем, а також проводити серію заходів щодо відтворення і відновлення природних ресурсів);

- принцип охорони навколишнього середовища в період військових конфліктів (наявність збройного конфлікту не звільняє держави від виконання вимоги про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище);

- принцип оцінювання впливу на навколишнє середовище (держави зобов´язані здійснювати оцінку екологічних наслідків тих запланованих видів діяльності, які можуть мати значний негативний вплив на навколишнє середовище; держави зобов´язані вживати заходів, спрямованих, передусім, на запобігання забрудненню, а не його усунення чи подолання наслідків, оскільки збитки, завдані навколишньому середовищу, можуть мати довготривалі негативні наслідки як для природи, так і для здоров´я людини, інколи навіть безповоротний характер, і відновлення попереднього стану є неможливим у випадку зникнення окремих видів тварин або рослин тощо. Цей принцип закріплено у Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті 1991 р., Конвенції ООН з морського права 1982 р., а також у численних регіональних угодах - Конвенції з охорони навколишнього середовища регіону Червоного моря і Аденської затоки 1982 р., Конвенції щодо збереження і розвитку морського середовища регіону Карибського басейну 1983 р. тощо);

- принцип обміну інформацією та консультацій у галузі навколишнього середовища (держави невідкладно інформують інші держави про будь-які стихійні лиха та інші надзвичайні ситуації, які здатні призвести до несподіваних шкідливих наслідків для навколишнього середовища в цих державах; держави надають потенційно постраждалим державам попередні та своєчасні повідомлення та відповідну інформацію про заходи, які можуть мати значні негативні транскордонні наслідки, і проводять консультації з цими державами на ранньому етапі в дусі доброї волі);

- принцип відповідальності за шкоду, заподіяну системам навколишнього середовища інших держав (забруднювач повинен нести витрати, пов´язані зі знешкодженням забруднення, належним чином враховуючи суспільні інтереси; з урахуванням того, що різні держави не однаковою мірою сприяли погіршенню стану навколишнього середовища, вони несуть спільні, але диференційовані за своїм ступенем обов´язки; розвинені держави визнають відповідальність, яка покладається на них у контексті міжнародних зусиль по забезпеченню сталого розвитку, з урахуванням того тягаря, який накладають їх суспільства на навколишнє середовище планети, і тих технологій і фінансових ресурсів, якими вони володіють. Із метою реалізації цього принципу в Міжнародному Суді ООН була створена спеціальна камера (колегія) з розгляду справ щодо охорони навколишнього середовища. Іншим варіантом вирішення міжнародних екологічних спорів є розгляд справ у Міжнародному суді екологічного арбітражу і примирення (Міжнародному екологічному суді, (МЕС);

- принцип сталого розвитку (відображає головну сучасну концепцію міжнародно-правової охорони навколишнього середовища. Введення терміна «сталий розвиток» значно розширило предмет міжнародного права навколишнього середовища, включивши питання соціально-економічного розвитку. Сама концепція сталого розвитку має дві складові: поняття «потреб», особливо базових, основних потреб найбіднішого населення планети та поняття «обмеженої можливості навколишнього середовища задовольнити такі потреби». Сталий розвиток, що знайшов своє закріплення у низці міжнародно-правових актів, передбачає:

- необхідність (обов´язок) збереження навколишнього середовища в інтересах майбутніх поколінь (інколи це називають принципом міжгенераційної рівності, рівності між поколіннями);

- обов´язок використання природних ресурсів у сталий спосіб (раціональне використання природних ресурсів);

- рівність держав у використанні природних ресурсів (так званий принцип інтрагенераційної рівності, необхідність забезпечення рівного доступу держав до вигоди від використання природних ресурсів);

- обов´язок інтегрованого підходу до соціально-економічного розвитку (включення екологічних питань до процесу соціально-економічного планування).

- принцип «навколишнє середовище - спільна турбота людства» (цей принцип швидше побажання або мета, програма або завдання всіх без винятку держав з приводу загальних або ж окремих зусиль щодо охорони навколишнього середовища, що є спільною турботою всього людства і кожної людини зокрема. Це положення знайшло своє закріплення в преамбулах Конвенції щодо регулювання китобійного промислу 1946 р., Конвенції про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами 1972 р., Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., Рамкової конвенції про зміну клімату 1992 р., Конвенції про охорону біологічного різноманіття 1992 р., Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням у тих країнах, що потерпають від серйозної посухи та/або опустелювання в Африці, 1994 р. тощо).