Міжнародне право
5. Міжнародне співробітництво у протидії злочинності у межах міжнародних міжурядових організацій
Розвиток міжнародних відносин і міжнародного права дозволив організувати співробітництво держав у протидії злочинності у межах міжнародних організацій. У 1872 р. в м. Лондон (Великобританія) відбувся перший пенітенціарний конгрес, на якому була створена Міжнародна кримінальна і пенітенціарна комісія. У подальшому відбулося ще 10 конгресів, на яких обговорювалися питання ідентифікації злочинців, координації діяльності поліцейських органів, підготовки кримінальної статистики тощо.
Діяльність, спрямована на протидію злочинності, здійснювалася в межах Ліги Націй у період після Першої світової війни. Так, була зроблена спроба уніфікувати кримінальне законодавство. У межах цієї організації було створено декілька комітетів із питань протидії незаконному обігу наркотиків, торгівлі жінками та дітьми тощо. Комітети контролювали виконання відповідних міжнародних договорів, збирали інформацію, обробляли дані про злочинність.
Найбільш активно діяльність міжнародних організацій у галузі протидії злочинності стала здійснюватися з моменту створення Організації Об´єднаних Націй. Сьогодні вже існує величезна розгалужена міжнародна інституційна система, елементи якої здійснюють діяльність щодо співпраці держав у галузі протидії злочинності.
Загальновизнаним центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у галузі протидії злочинності є Організація Об’єднаних Націй (ООН), статутним обов´язком якої є вирішення проблем соціального та гуманітарного характеру. Це досягається шляхом установлення єдиних стандартів і норм у цій галузі міждержавного співробітництва, ухвалення уніфікованих конвенцій, типових договорів, інших міжнародно-правових актів та правил поводження з правопорушниками. У даній сфері здійснюють свою діяльність головні, допоміжні органи ООН і більшість її спеціалізованих установ.
Так, Генеральна Асамблея ООН за допомогою Комісії міжнародного права готує і приймає конвенції з протидії окремим видам злочинів, рекомендації з координації заходів запобігання актам міжнародного тероризму, незаконного обігу наркотиків, корупції, кіберзлочинності, легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, тощо. Відповідно до статуту ООН Генеральна Асамблея розглядає доповіді Г енерального Секретаря, які стосуються проблем запобігання злочинності, боротьби з нею і поводження з правопорушниками.
На засіданнях Ради Безпеки ООН розглядаються питання щодо вчинення актів тероризму і агресії. У разі необхідності Рада передає ці питання в Комісію по розслідуванню. З усіх питань Рада виносить резолюції, положення яких обов´язкові для держав.
Економічна і Соціальна Рада ООН визначає стратегію і тактику міжнародного співробітництва ООН у галузі протидії злочинності: приймає рішення про створення відповідних міжнародних органів; визначає їх статус, регламент, напрямки діяльності; скликає сесії і конференції; схвалює довго-, середньо- та короткострокові програми діяльності ООН у протидії злочинності; готує для Генеральної Асамблеї ООН рекомендації, проєкти міжнародних договорів з конкретних питань протидії злочинності.
Економічна і Соціальна Рада ООН складається з численних комісій, що спеціалізуються на конкретних напрямках протидії злочинності, та науково- дослідних установ.
Спеціалізовані установи ООН беруть участь у протидії злочинності в межах своїх статутних завдань. Наприклад, Міжнародна організація праці (МОП) в ухвалених конвенціях рекомендує державам і профспілкам вести боротьбу з примусовою працею та іншими злочинами проти трудових прав людини; Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ) постійно займається питаннями профілактики правопорушень, пов´язаних з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів і психотропних речовин; з ініціативи Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) були розроблені і ухвалені конвенції з протидії злочинам проти цивільної авіації і ведеться велика організаційна робота щодо запобігання їм; Організація Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) організовує співробітництво держав у протидії викраденню і знищенню культурних цінностей; Міжнародна морська організація (ІМО) в межах Конвенції ООН з морського права 1982 р. координує роботу з протидії злочинів, що вчиняються у відкритому морі, тощо.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/46/152 «Створення ефективної програми ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя» від 18.12.1991 р. була проведена корінна реорганізація діяльності організації в розглянутій сфері, зокрема заснована Програма ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя (ПЗЗКП) (United Nations Programme on Crime Prevention and Criminal Justice (UNODC), яка значно зміцнила можливості світової спільноти в протидії злочинності як глобальній небезпеці. Постійним органом, який відповідає за реалізацію Програми, є її Секретаріат, який розміщується у складі Відділення ООН у м. Відень, (Австрія). Україна бере участь у здійсненні Програми від часу її ухвалення.
Завданням Програми є надання допомоги у вирішенні питань міжнародного співтовариства у галузі протидії злочинності, а також надання своєчасної практичної допомоги державам у вирішенні проблем протидії як національній, так і транснаціональній злочинності. Загальні цілі Програми полягають у такому:
- запобігання злочинності всередині держав, у тому числі транснаціональній злочинності;
- протидія злочинності як на національному, так і на міжнародному рівні;
- активація регіонального і глобального співробітництва у протидії злочинності;
- об´єднання зусиль держав-членів ООН у запобіганні транснаціональній злочинності й боротьбі з нею;
- здійснення ефективного правосуддя за належній повазі прав і свобод людини;
- сприяння дотриманню найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя і професійної поведінки.
Програма ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя поєднує діяльність Комісії із запобігання злочинності і кримінального правосуддя, Конгресів ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками, Інститутів ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками, мережі призначуваних урядами Національних кореспондентів із запобігання злочинності і кримінального правосуддя й Інформаційної мережі з питань злочинності та правосуддя.
Розглянемо діяльність окремих елементів Програми ООН.
Комісія із запобігання злочинності і кримінального правосуддя (КЗЗКП) (Commission on Crime Prevention and Criminal Justice (CCPCJ) створена в 1992 р. у складі Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОР). Комісія складається із 40-ка держав-членів, які обираються ЕКОСОР на три роки, і проводить щорічні сесії тривалістю не більш 10-ти днів.
Комісія виконує такі функції:
- розроблення керівних принципів для ООН щодо запобігання злочинності і кримінального правосуддя;
- розроблення, контроль і огляд процесу виконання програми роботи на основі системи середньострокового планування і відповідно до встановлених принципів пріоритетності;
- сприяння і допомога в координуванні заходів Інститутів ООН із запобігання злочинності й поводження з правопорушниками;
- мобілізація підтримки Програми з боку держав-членів;
- підготовка для Конгресів ООН і розгляд пропозицій, які надаються ними, про включення окремих питань у свою програму роботи.
Конгреси ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками (КЗЗПП) (UN Congress on the Prevention of Crime and Treatment of Offenders (CPCTO) проводяться раз на п´ять років, починаючи з 1955 р.
До порядку денного Конгресу входить досить широке коло питань. Він визначається як консультативний орган Програми ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя і служить для:
- обміну думками між державами, міжурядовими та неурядовими органами й окремими експертами;
- обміну досвідом у сфері досліджень права та розроблення програм;
- виявлення нових тенденцій і проблем щодо запобігання злочинності та кримінального правосуддя;
- подання рекомендацій та зауважень Комісії із запобігання злочинності та кримінального правосуддя з окремих питань;
- подання пропозицій для розгляду Комісією із запобігання злочинності та кримінального правосуддя у зв´язку з можливими темами для включення в програму роботи.
Діяльність Конгресу закінчується ухваленням підсумкового документа - доповіді Конгресу. Цей великий за обсягом документ готується генеральним доповідачем. Він містить основну інформацію про проведення Конгресу: порядок денний, тексти доповідей, резолюції та рекомендації, ухвалені Конгресом. Доповідь приймається і схвалюється Конгресом. Рішення і рекомендації, ухвалені Конгресом, мають рекомендаційний характер, але мають велике значення для зміцнення і розширення міжнародного співробітництва держав у протидії кримінальній злочинності, сприяють обміну досвідом боротьби з конкретними видами кримінальних злочинів, сприяють розробленню нових міжнародних угод і їх уніфікації в цій галузі.
До Інститутів ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками (ІЗЗПП) (UN Institute for the Prevention of Crime and the Treatment of Offenders (IPCTO) належать Міжрегіональний науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності і правосуддя (United Nations Interregional Crime and Justice Research Institute (UNICRI), і регіональні інститути (азіатський, латиноамериканський, африканський, Гельсінський). Крім того, у зазначеній галузі з ООН співробітничають три інші установи: Арабський дослідницький і навчальний центр з питань безпеки (Arab Security Studies and Training Centre (ASSTC), що розташований в м. Ер-Ріяд (Саудівська Аравія); Австралійський інститут кримінології (Australian Institute of Criminology (AIC), що розташований в м. Канберра (Австралія) і Міжнародний центр реформування кримінального законодавства та політики кримінальної юстиції (International Center for Criminal Law Reform and Criminal Justice Policy (ICCLR & CJP), що розташований в м. Ванкувер (Канада).
Зазначені установи, які становлять мережу по виконанню Програми ООН із запобігання злочинності і кримінального правосуддя, служать сполучною ланкою між ООН і державами в різних регіонах світу, розвивають міжрегіональне, регіональне і субрегіональне співробітництво з метою сприяння здійсненню політики ООН у вказаній галузі і забезпечення того, щоб політика держав не відставала від діяльності і планів ООН, інформують ООН про проблеми і першочергові завдання регіонів і допомагають у реалізації Програми.
Основними функціями Інститутів ООН із запобігання злочинності і поводження з правопорушниками є такі:
- проведення наукових досліджень;
- підготовка і підвищення кваліфікації кадрів національних правоохоронних систем;
- надання технічної допомоги в розробленні і здійсненні різних проєктів (міжнародних і в окремих державах), а також в інформаційній діяльності в цій галузі.
Національні кореспонденти ООН із запобігання злочинності і кримінального правосуддя (НКЗЗКП) (UN National Correspondents in the Field of Crime Prevention and Criminal Justice (NCFCPCJ) призначаються державами-членами з числа провідних спеціалістів. Вони сприяють розвитку співробітництва з юридичних, наукових і технічних питань, підготовки кадрів, обміну інформацією про національне законодавство, організації системи кримінального правосуддя тощо.
Держави-члени повинні надавати підтримку ООН у питаннях розроблення і функціонування Інформаційної мережі з питань злочинності та правосуддя (ІМЗП) (UN Crime and Justice Information Network (UNCJIN), яка має на меті сприяння збиранню, аналізу і поширенню інформації, а також централізації інформації від неурядових організацій і наукових установ у цій сфері. Держави, зокрема, надають Генеральному секретарю дані про динаміку, структуру і масштаби злочинності і кримінального правосуддя. На основі цієї інформації готуються висновки ООН про тенденції злочинності, функціонування систем кримінального правосуддя і стратегій із запобігання злочинності.
Організація Об´єднаних Націй бере участь безпосередньо або діє як координатор чи посередник: під час проведенні наукових досліджень і розробок на національному, регіональному і глобальному рівнях з конкретних проблем протидії злочинності; під час обміні інформацією і поширенні серед держав інформації з цього питання, особливо у зв´язку з новаторськими заходами і результатами, отриманими під час їхньому застосуванні; в підготовці кадрів правоохоронців і підвищенні їх кваліфікації, а також у разі наданні технічної допомоги правоохоронним органам.
Україна як одна з держав-фундаторів ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
Упродовж багаторічної історії членства в ООН Україна зробила суттєвий внесок у її діяльність, зокрема у галузі міжнародного співробітництва у протидії злочинності. За час свого членства в Раді Безпеки ООН, Економічній і Соціальній Раді ООН, Раді ООН з прав людини, Комісії із запобігання злочинності та кримінального правосуддя, Комісії із наркотичних засобів, Статистичної комісії та інших органах Україна проводила активну діяльність щодо вироблення міжнародних механізмів із протидії різним виявам міжнародної злочинності.
Провідною і водночас унікальною міжнародною міжурядовою організацією, діяльність якої спрямована на розвиток міжнародного співробітництва у протидії злочинності, вважається Міжнародна організація кримінальної поліції (Інте- рпол) (International Criminal Police Organization (ICPO-INTERPOL). Правову основу діяльності Інтерполу становлять його Статут і Регламент, які набули чинності 13 червня 1956 р.
Завдяки винятковій структурі, правовій базі й технічному оснащенню Інтер- пол здатний ефективно і раціонально координувати міжнародне поліцейське співробітництво у протидії злочинності, що має транснаціональний характер.
До завдань Інтерполу належать:
- забезпечення широкої взаємодії всіх органів (установ) кримінальної поліції в межах існуючого законодавства держав і в дусі Загальної декларації прав людини 1948 р.;
- створення і розвиток установ, які можуть успішно запобігати і боротися із загальною кримінальною злочинністю (ст. 2 Статуту Інтерполу).
Інтерполу категорично забороняється здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, воєнного, релігійного або расового характеру.
Структуру Інтерполу становлять: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національні центральні бюро (НЦБ), радники з наукових питань (ст. 5 Статуту Інтерполу).
Генеральна Асамблея є найвищим органом Організації і складається з делегатів, призначених державами-членами Інтерполу. Це керуючі посадові особи тих органів, які виконують поліцейські функції; спеціалісти з питань, включених у порядок денний засідання.
Головними функціями Генеральної Асамблеї є такі:
- визначення принципів діяльності та загальних засобів, які повинні сприяти досягненню цілей організації;
- ухвалення рішень та надання рекомендацій членам організації з питань, що належать до її компетенції;
- визначення фінансової політики організації;
- розгляд та схвалення угод з іншими організаціями.
Генеральна Асамблея збирається на свої сесії щорічно. Право голосу на сесіях має лише один делегат від кожної держави-учасниці. Рішення ухвалюються більшістю голосів, за винятком тих, де необхідно 2/3 голосів.
Виконавчий комітет складається з Президента організації, трьох Віце- президентів і дев´яти делегатів. Ці 13 членів представляють різні держави відповідно до принципу справедливого географічного представництва. Президента і трьох Віце-президентів обирає Генеральна Асамблея з числа своїх делегатів. Президент і Віце-президенти повинні представляти різні континенти. Президент обирається на 4 роки, а Віце-президенти на 3 роки.
Виконавчий комітет здійснює контроль за виконанням рішень Генеральної Асамблеї; готує порядок денний її сесій; надає Генеральній Асамблеї плани роботи і пропозиції, які він вважає доцільними; здійснює контроль за діяльністю Генерального секретаря Інтерполу; користується всіма повноваженнями, які делеговані йому Генеральною Асамблеєю. Виконавчий комітет збирається на засідання не менше одного разу на рік за пропозицією Президента.
Президент організації головує на сесіях Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету, керує дебатами; здійснює контроль за відповідністю діяльності Організації рішенням Генеральної Асамблеї, Виконавчого комітету і по можливості підтримує постійний безпосередній зв´язок із Генеральним секретарем організації.
Постійно діючим органом Інтерполу є Генеральний секретаріат. Цей орган є міжнародним центром у протидії злочинності і діє як спеціалізований та інформаційний центр. До його функцій належать: упровадження рішень Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету; здійснення ефективного управління діяльністю Організації; підтримання зв´язку з національними і міжнародними органами; підготовка необхідних публікацій тощо.
Генеральний секретаріат складається з Генерального секретаря, технічного й адміністративного персоналу, який виконує функції із забезпечення діяльності організації.
Кандидатура Генерального секретаря подається Виконавчим комітетом і затверджується Генеральною Асамблеєю строком на 5 років, з правом переобрання, але лише до досягнення ним 65-ти років.
Генеральний секретар підбирає персонал та управляє ним, розпоряджається бюджетом, організовує і направляє роботу постійних служб відповідно до директив Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету, перед якими він відповідальний.
Зазвичай, держави, після набуття членства в Інтерполі, створюють у короткий термін у структурі свого поліцейського відомства Національне центральне бюро (НЦБ). Для поліції кожної держави НЦБ - це служба, через яку вона отримала практично вихід на рівень міжнародного співробітництва, можливість брати участь у протидії злочинності на міжнародному рівні. Для Інтерполу це певна з´єднувальна ланка з поліцією держав-членів. У своїй державі Бюро підтримує відносини з різними національними установами (прокуратура, суд, банки, митниці, імміграційні служби), а на міжнародному рівні - з нЦб інших держав і Генеральним секретаріатом організації.
Кожне НЦБ обстоює, перш за все, інтереси своєї держави, забезпечує ефективність участі поліцій держав-членів Інтерполу в міжнародному співробітництві, у тому числі на рівні прямих двосторонніх контактів.
З наукових питань Інтерпол може консультуватися з радниками, які виконують виключно консультативні функції і призначаються Виконавчим комітетом на 3 роки.
Усі співробітники Генерального секретаріату, крім керівників, поділяються на дві групи (категорії):
- офіцерський корпус, представники якого виконують оперативно-аналітичні функції, пов´язані з обробкою інформації, що надходить про злочини та злочинців, виконують запити поліцейських відомств різних держав про надання певних відомостей з архівів Інтерполу;
- технічний і обслуговуючий персонал: секретарі, телефоністи, оператори картотек, працівники бібліотек, фотографи тощо.
Основна діяльність Інтерполу полягає в прийнятті, обробці, збереженні і розповсюдженні інформації про злочини і злочинців. У його системі здійснюються такі основні види міжнародного розшуку:
- розшук злочинців для їх арешту та видачі;
- розшук злочинців та підозрюваних для спостереження за їхньою поведінкою;
- розшук осіб, що безвісти зникли;
- розшук викрадених цінностей.
Кожному виду розшуку відповідає свій колір циркуляра, що розсилається національними центральними бюро у випадку звичайного розшуку. Для розшуку злочинців, для їх арешту і видачі передбачено можливість термінового розшуку.
Наразі пріоритетними напрямками співробітництва держав-членів Інтерполу з Організацією і між собою є протидія незаконному обігу наркотиків, легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, міжнародному тероризму, фальшивомонетнику, крадіжкам витворів мистецтва, торгівлі людьми, кіберзло- чинності, нелегальній міграції та іншим злочинам транснаціонального характеру.
В Інтерполі склався постійно діючий механізм координації дій поліцій різних держав у протидії злочинності. Відповідно до його цілей можна виокремити дві сфери діяльності цієї організації: зовнішню - забезпечення прямих контактів між підрозділами кримінальної поліції різних держав і дія за межами Інтерполу, а також внутрішню - забезпечення контактів у межах Організації, її Генерального секретаріату, різних комітетів і технічних служб. На практиці ці сфери є взаємозалежними і взаємодоповнюючими.
Володіючи статусом спостерігача в роботі Генеральної Асамблеї ООН, Інтерпол бере участь у розробленні проєктів міжнародних договорів з протидії окремим видам злочинів і тим самим сприяє міжнародному правотворчому процесу у зазначеній сфері. Інтерпол не є учасником таких міжнародних договорів, але в багатьох з них містяться норми, що покладають на нього обов´язки з інформаційного забезпечення співробітництва держав у галузі протидії злочинності.
На підставі формування правової основи співпраці з іншими міжнародними організаціями у сфері спільної діяльності, консультаційного та інформаційного обміну, технічного співробітництва, Інтерполом укладені договори про співробітництво з Радою Європи (РЄ), Організацією Об´єднаних Націй (ООН), Організацією американських держав (ОАД), Африканським Союзом (АС), Міжнародною торговою палатою (МТП), Європейським центральним банком (ЄЦБ), Міжнародною морською організацією (ІМО), Управлінням ООН з наркотиків і злочинності (УНЗ), Всесвітнім антидопінговим агентством (ВАДА) тощо.
Робочими мовами Інтерполу є англійська, французька, арабська та іспанська. Загалом до складу Організації входять 194 держави, що робить її найбільшою у світі міжнародною організацією (ООН - 193 держави-члени) (станом на 2019 р.).
Місцезнаходження штаб-квартири Інтерполу - м. Ліон (Франція).
Україну було прийнято до Міжнародної організації кримінальної поліції у 1992 р. на 61-й сесії Генеральної Асамблеї організації. Повноправним членом цієї організації наша держава стала в 1993 р. після створення Національного центрального бюро Інтерполу. За цей період пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу одним із передових підрозділів, що представляє інтереси нашої держави на міжнародному рівні.
25 березня 1993 р. Кабінет Міністрів України своєю Постановою № 220 затвердив положення «Про Національне центральне бюро Інтерполу». Відповідно до цієї Постанови встановлюється, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким виступає Національна поліція України.
Сьогодні самостійним структурним підрозділом апарату Національної поліції України, що забезпечує представництво України в Міжнародній організації кримінальної поліції (Інтерпол) та Європейському поліцейському офісі (Європол), є Департамент міжнародного поліцейського співробітництва.
Департамент є центром координації та забезпечення взаємодії правоохоронних та інших органів державної влади України з компетентними органами зарубіжних держав з питань, що належать до сфери діяльності Інтерполу.
За весь час свого існування Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) зробила значний внесок у розвиток міжнародного співробітництва у протидії злочинності. Україна як член організації вирішила безліч питань щодо взаємодії з національними правоохоронними органами зарубіжних держав, і від готовності України до зазначеної співпраці залежить престиж нашої держави в очах усієї світової спільноти.
Однією з перших ознак розбудови нової європейської системи внутрішньої безпеки стало заснування регіональної міжурядової організації - Європейського поліцейського офісу (Європол) (European police office (Europol). Організація була створена на основі Договору про Європейський Союз (Маастрихтський договір) від 7 лютого 1992 р., у якому був підтверджений намір заснувати європейську поліцейську службу для покращення співробітництва між державами- членами ЄС у протидії міжнародній злочинності.
Із метою чіткого визначення правового статусу Європолу і розширення його компетенції представники європейських держав на підставі Договору про Європейський Союз розробили Конвенцію про створення Європолу, яка 26 липня 1995 р. була підписана 15-ма представниками держав-членів ЄС (Бельгія, Данія, Німеччина, Фінляндія, Франція, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Швеція, Іспанія і Великобританія).
Конвенція про створення Європолу набула чинності 1 жовтня 1998 р. (після ратифікації всіма державами-членами ЄС), унаслідок чого Європол набув офіційного статусу міжурядової правоохоронної організації. Фактично Європол розпочав повноцінну діяльність з 1 липня 1999 р., оскільки для створення відповідних умов роботи виникла потреба в доповненні Конвенції, а також розробленні і затвердженні низки правових документів.
Конвенція закріплювала критерії щодо віднесення конкретних злочинів до компетенції Європолу, а саме: скоєний організованою групою, зачіпає інтереси декількох держав-членів ЄС або розслідування неможливо провести силами однієї держави. У документі містився конкретний список злочинів, яким доручалося займатися Європолу: незаконний обіг наркотиків і ядерних матеріалів, торгівля людьми, вбивство, нелегальна міграція, викрадення автомобілів, тероризм, легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, фальшивомо- нетництво тощо.
Надалі в Конвенцію неодноразово вносилися зміни, у тому числі ті, що розширювали сферу повноважень Європолу. Для спрощення цього процесу Рада Європейського Союзу своїм Рішенням № 2009/371 від 6 квітня 2009 р. наново заснувала Європол як правоохоронну установу, повністю інтегровану до організаційної структури ЄС і фінансовану не за рахунок внесків держав-членів, а безпосередньо з бюджету Союзу.
Головним завданням Європолу в сучасних умовах є взаємодія національних правоохоронних органів держав-членів ЄС (за умови визнання і поваги державного суверенітету кожної держави) у протидії злочинам транснаціонального характеру в таких формах:
- обмін поліцейською інформацією між відрядженими національними поліцейськими службами до штаб-квартири Європолу офіцерами зв´язку;
- оцінка криміногенної ситуації на континенті з метою виявлення нових злочинних явищ і тенденцій (підготовка на підставі наявної інформації стратегічних доповідей і аналітичних матеріалів);
- надання технічної підтримки, експертного сприяння національним правоохоронним органам.
Європол у своїй діяльності підзвітний Раді ЄС. Рада несе відповідальність за основні ухвалені управлінські рішення Європолу; спільно з Європейським парламентом призначає Дирекцію Організації; затверджує бюджет Організації (яка є частиною загального бюджету ЄС); разом з Європейським парламентом приймає правила, що стосуються діяльності Європолу; готує щорічну спеціальну доповідь до Європейського парламенту про діяльність Європолу.
Рада ЄС призначає Адміністративну раду Європолу, яка здійснює стратегічне керівництво та нагляд за виконанням завдань Організацією. Адміністративна рада складається з одного високопоставленого представника від кожної дер- жави-члена та Європейської комісії. Приймає свої рішення більшістю в дві третини, при цьому кожен член має один голос.
Адміністративна рада Європолу проводить свої зібрання не рідше за один раз на рік з метою обговорення широкого кола питань, які стосуються поточної діяльності та подальшого розвитку Організації.
Щороку Адміністративна рада розробляє бюджет Європолу, програми роботи щодо майбутньої діяльності та загальний звіт про заходи, проведені минулого року, які надаються Раді ЄС для затвердження та інформування Європейського парламенту.
Адміністративна рада рекомендує для затвердження Раді ЄС персональний склад Дирекції Європолу, до якої входять Директор та його заступники. Дирекція відповідає за повсякденну діяльність Європолу, рівень ефективності виконання завдань, організацію, підбір персоналу тощо.
Главою Європейського поліцейського офісу є Директор, який призначається Радою ЄС одноголосно, після отримання висновку Адміністративної ради Європолу.
Директор призначається на чотирирічний строк, який може бути продовжений один раз на додатковий період у чотири роки.
Директор відповідає за управління Європолом, виконання покладених на Організацію завдань, управління персоналом і будь-яких інших завдань, що отримані ним від Ради ЄС або Адміністративної ради. Директор має трьох заступників, які призначаються Радою ЄС строком на чотирирічний термін, який може бути продовжений ще на один строк. Три його заступники керують Оперативним департаментом, Департаментом управління і Департаментом забезпечення.
У державах-членів ЄС діють національні відділи зв’язку як органи зв´язку між Єв- рополом і національними компетентними органами. Вони виступають об´єднувальною ланкою між Європолом і компетентними службами держав-членів ЄС.
При штаб-квартирі Європолу на постійній основі працюють спеціальні службові особи держав-членів - офіцери зв’язку. Вони представляють національні відділи зв´язку і відповідають за обмін інформацією між Європолом і відділами зв´язку у своїх державах.
Офіцери зв´язку, діючи згідно з національним правом держави-члена ЄС, яка його направила, сприяють в обміні інформацією між національними відділами, які їх відрядили, та Європолом, зокрема:
- забезпечують Європол інформацією з національного відділу;
- надсилають інформацію з Європолу до свого національного відділу;
- взаємодіють зі службовцями Європолу, забезпечуючи інформацією та надаючи консультації під час аналізі інформації, що стосується своєї держави.
Офіцери зв´язку мають право ознайомлюватися з різноманітними файлами Європолу, користуються привілеями та імунітетом недоторканності, встановленими в договорах ЄС.
Керівники національних відділів зустрічаються на постійній основі, щоб надати допомогу Європолу з оперативних питань, як за власною ініціативою, так і на вимогу Адміністративної ради або Директора Європолу.
Держави-члени ЄС повинні вживати необхідних заходів для того, щоб національні відділи могли виконувати власні завдання, зокрема мали доступ до відповідних національних баз даних.
До завдань національних відділів Європолу належать:
- забезпечення Європолу за їх власною ініціативою інформацією та розшу- ковими даними, необхідними для виконання його завдань;
- надання відповідей на запити Європолу щодо інформації, розшукових даних;
- підтримка оновлень інформації або розшукових даних;
- оцінка інформації або розшукових даних згідно з національним законодавством для компетентних органів та передача їм цих матеріалів;
- надсилання запитів про інформацію, розшукові дані та аналітичні матеріали до Європолу;
- забезпечення Європолу інформацією для її подальшого зберігання у комп´ютеризованих системах;
- забезпечення відповідності національному законодавству обміну інформацією з Європолом.
До завдань Європолу належить підтримання комп´ютерної системи, яка об´єднує в єдину інформаційну систему всі держави-члени ЄС. Мережа містить у собі три головні складові частини (системи): інформаційну, аналітичну та індекс-систему.
Завдяки їй національні відділи отримують безпосередньо через комп´ютерну мережу Європолу інформацію про злочини і злочинців.
До комп´ютерної системи Європолу ставиться низка жорстких формальних вимог, а саме забезпечення дотримання прав і свобод людини, безпека, надійність захисту інформації, передбачення можливості для здійснення ефективного нагляду і контролю, перш за все за змістом і використанням значущих персональних даних з боку уповноваженого на це органу. Контролююча інстанція складається з уповноважених осіб із захисту інформації, по два представника від держави-члена Європолу.
До складу персоналу Європолу входять співробітники з різних правоохоронних органів, у тому числі поліції, прикордонних органів, митниці, служби безпеки. Такий міжвідомчий підхід дозволяє всебічно, повно та комплексно проводити збір інформації та мінімізувати простір, у якому злочинці можуть здійснювати свої протиправні дії.
Партнери Європолу мають право використовувати дані Європолу для запобігання, виявлення і розслідування злочинів, а також для виявлення і затримання злочинців. Експерти та аналітики Європолу можуть брати участь у спільних слідчих групах, які допомагають проводити кримінальні розслідування на місцях у державах-членах ЄС.
Близько сотні кримінальних аналітиків проводять постійне оцінювання, комплексний і перспективний аналіз злочинності в Європейському Союзі. Вони визначають і оцінюють загрози для ЄС, що можуть виникнути з боку організованої злочинності; окреслюють структуру організованих злочинних груп, основні види злочинів, що впливають на ЄС.
Важливо відзначити, що Європейський поліцейський офіс не є наднаціональною поліцейською організацією із надзвичайними повноваженнями. Він позбавлений будь-яких виконавчих функцій. Його персонал не має права здійснювати кримінальне провадження, затримувати злочинців або проводити слідчі дії. Єв- ропол задумано як єдину інформаційну базу даних, у якій містяться відомості про злочинців і злочини, що мали місце на території ЄС.
Європейський поліцейський офіс закріпив співробітництво у правоохоронній діяльності шляхом підписання міжнародних договорів з державами, що не є членами ЄС, - США, Канадою, Норвегією, а також міжнародними організаціями - Всесвітнюю митною організацією (ВМО), Європейським моніторинговим центром з наркотиків та наркотичної залежності (ЄмцНнЗ), Європейським центральним банком (ЄЦБ), Міжнародною організацією кримінальної поліції (Інтерпол) тощо.
Штат центрального представництва Європолу налічує орієнтовно 900 співробітників. Робочими мовами Європолу є мови, що є офіційними в діяльності Європейського Союзу.
Місцеперебування штаб-квартири Європолу - м. Гаага (Нідерланди).
Одним із позитивних результатів налагодження співробітництва України з ЄС у галузі протидії злочинності є підписання 14 грудня 2016 р. Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво (ратифікована Україною 12 липня 2017 р.). Метою Угоди є встановлення відносин співробітництва між Україною та Європолом для підтримки України та держав-членів ЄС у запобіганні і боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими формами міжнародної злочинності, зокрема шляхом обміну інформацією між Україною та Європолом. Укладення Угоди між Україною та Європолом не лише сприятиме зусиллям України у протидії міжнародній злочинності на національному та міжнародному рівні, але й засвідчує прагнення нашої країни до поглиблення практичної взаємодії з європейськими правоохоронними інституціями.
Національним відділом, що здійснює зв´язок з Європолом, як уже було зазначено, виступає Департамент міжнародного поліцейського співробітництва, що входить до структури Національної поліції України. Департамент здійснює представництво та забезпечує виконання зобов´язань України в Європолі, організовує взаємодію правоохоронних та інших державних органів України з Європо- лом, а також компетентними органами інших держав з питань, що належать до сфери діяльності Європолу, і використовує та надає іншим правоохоронним органам України доступ до інформаційно-телекомунікаційних систем і банків даних Європолу, а також вносить до цих банків даних інформацію правоохоронних органів України.
13 метою покращення координації та співробітництва між компетентними органами держав-членів ЄС у протидії організованій злочинності, за результатами саміту Європейської Ради ЄС у м. Тампере (Фінляндія) в 1999 р., було створено Європейську організацію з питань юстиції (Євроюст) (European Organization for Justice (Eurojust).
14 грудня 2000 р. з ініціативи Португалії, Франції, Швеції та Бельгії був створений Про-Євроюст як підготовчий орган, який складався з національних прокурорів і мав на меті напрацювати схему діяльності Євроюсту в майбутньому. На той час штаб-квартира Про-Євроюсту знаходилась в офісі Ради Європи у м. Брюссель (Бельгія). Офіційну діяльність Про-Євроюст почав 1 березня 2001 р.
Терористичні атаки, що мали місце 11 вересня 2001 р. у США, стали каталізатором ухвалення Рішення Ради ЄС 2002/187 «Про заснування Євроюсту з метою посилення боротьби з тяжкими злочинами» від 28 лютого 2002 р. Відповідно до вказаного Рішення Євроюст є постійним органом ЄС, що має право- суб´єктність та фінансується за рахунок загального бюджету Європейського Союзу, з місцеперебуванням у м. Гаага (Нідерланди).
З моменту свого заснування Євроюст змінився, як у кількісному складі національних членів (у зв´язку з розширенням ЄС) і фінансових потребах, так і щодо його залучення до європейського судового співробітництва, що вимагало перегляду окремих положень Рішення Ради ЄС 2002/187. Тому 16 грудня 2008 р. було ухвалено Рішення Ради ЄС 2009/426 «Про зміцнення Євроюсту та внесення змін до Рішення Ради 2002/187», метою якого є зміцнення оперативної здатності Євроюсту, інтенсифікація обміну інформацією між зацікавленими сторонами, спрощення співробітництва між національними органами та Євро- юстом та зміцнення співробітництва з партнерами та третіми державами.
До завдань Євроюсту належать:
- розвивати й покращувати координацію між компетентними органами держав- членів щодо дій з розслідування і кримінального переслідування, які вони проводять на своїй території, з урахуванням будь-якого запиту, що надійшов від компетентного органу однієї з них, а також будь-якої інформації, наданої компетентним органом на підставі розпоряджень, виданих відповідно до установчих договорів;
- зміцнювати співробітництво між компетентними органами держав-членів, зокрема шляхом сприяння виконанню запитів у сфері судової співпраці, в тому числі щодо документів, які потребують взаємного визнання;
- підтримувати іншими способами зусилля компетентних органів держав- членів для підвищення ефективності розслідувань та заходів із кримінального переслідування.
Євроюст складається з національних членів (прокурорів, суддів або офіцерів поліції), кожен із яких має, зазвичай, одного заступника та помічника, які працюють на постійній основі.
Національні члени, виконуючи повноваження національних компетентних органів, мають право на отримання запитів та рішень стосовно розслідування і кримінального переслідування, у тому числі щодо правових документів, які вводять у дію принцип взаємного визнання, а також право на їх передачу, сприяння їх виконанню, надання додаткової інформації, що має до них стосунок, та на забезпечення контролю за їх виконанням.
Національні члени мають право брати участь у роботі спільних слідчих груп, у тому числі у їх створенні. При цьому кожна держава-член визначає, національний член бере участь у спільній слідчій групі як національний компетентний орган або від імені Євроюсту.
Національні члени, кожен із яких має один голос, становлять Колегію Євроюсту, яка приймає рішення більшістю у 2/3 голосів. Колегія відповідальна за діяльність Організації, затверджує проєкт бюджету й передає затверджений варіант до Європейської комісії Єс. Колегія обирає голову на 3 роки з правом бути обраним двічі.
Роботі Колегії сприяє Адміністрація, яку очолює Адміністративний директор. Його основні обов´язки полягають у поточному управлінні Євроюстом, керівництві персоналом, наглядом за реалізацією щорічної програми роботи. Крім того, Адміністративний директор розробляє проєкт бюджету, який направляється до Колегії. Адміністративний директор обирається одноголосно на 5 років. Звільнений з посади він може бути за наявності не менше 2/3 голосів. Одна людина не може бути обрана Адміністративним директором більш як двічі.
Адміністрація складається із Секретаріату Колегії, відділів (бюджетного, фінансів і закупівель, аналізу справ, кадрів, захисту інформації, інформаційного управління) і служб (юридичної і зв´язків з громадськістю).
Важливу роль у діяльності Євроюсту відіграє Спільний наглядовий орган, що є незалежним зовнішнім органом у сфері захисту даних. Цей орган складається із суддів та постійних членів, які забезпечують відповідність нормативно- правовим актам ЄС процесу обробки персональних даних.
Спільний наглядовий орган здійснює моніторинг діяльності Євроюсту, пов´язаної з обробкою персональних даних, і гарантує, що вона проводиться відповідно до Рішення Ради 2002/187 «Про заснування Євроюсту з метою посилення боротьби з тяжкими злочинами». Для виконання своїх завдань цей орган має повний доступ до всіх відповідних документів. Євроюст надає йому всю необхідну інформацію й допомагає у виконанні покладених завдань іншими способами. Крім того, Спільний наглядовий орган розглядає звернення від осіб, щодо яких проводиться розслідування.
До повноважень Євроюсту віднесені всі види злочинів, на які поширюються повноваження Європолу, а також інші види злочинів, щодо яких Євроюст (відповідно до його цілей) надає допомогу в процесі розслідування і кримінального переслідування на запит компетентних органів держав-членів.
Євроюст розвиває міжнародне співробітництво у протидії злочинності шляхом укладення договорів з державами, що не є членами ЄС (Албанія, Аргентина, Боснія і Герцеговина, Єгипет, Канада, Ісландія, Ізраїль, Японія, Корея, Молдова, Монголія, Сінгапур, Швейцарія, Таїланд, Туреччина, США тощо). Окрім того, Євроюст активно співпрацює з Міжнародною організацією кримінальної поліції (Інтерпол), Європейським поліцейським офісом (Європол), Європейською судовою мережею (ЄСМ), Європейським бюро з боротьби з шахрайством (ОЛАФ), Європейською агенцією з прикордонної та берегової охорони (ФРОНТЕКС), Європейським поліцейським коледжем (CEPOL) тощо.
З огляду на зацікавленість України і Євроюсту у розвитку тісної та динамічної співпраці для вирішення існуючих і майбутніх викликів, пов´язаних з тяжкими злочинами 27 червня 2016 р., була підписана Угода про співробітництво між Україною і Європейською організацією з питань юстиції (ратифікована Україною 08 лютого 2017 р.). Угода створює правову основу для використання Україною можливостей Євроюсту, що передбачає підвищення ефективності компетентних органів України та ЄС у розслідуванні і кримінальному переслідуванні за тяжкі злочини транснаціонального характеру, зокрема організованої злочинності і тероризму.
Документом передбачено співробітництво у формі створення спільних слідчих груп, оперативного обміну інформацією, координації дій з протидії транскордонній злочинності, сприяння збиранню доказів, надання правової допомоги, вирішення конфлікту юрисдикцій тощо.
Компетентним органом в Україні для виконання цієї Угоди є Генеральна прокуратура України.
Важливо зазначити, що укладення Угоди про співробітництво між Україною і Європейською організацією з питань юстиції є одним із критеріїв Плану дій щодо лібералізації Євросоюзом візового режиму і відповідає намірам України та ЄС розвивати відносини у сфері юстиції та внутрішніх справ. Напрацьований у межах ЄС досвід з протидії злочинності є унікальним і прогресивним, що вказує на його значущість і широку застосовність в Україні.
Регіональні міжнародні організації в Європі мають великий досвід міждержавної взаємодії у галузі протидії злочинності, що пояснюється історично сформованим процесом економічної і політичної інтеграції. Внаслідок своєї специфіки, найбільш актуальними сьогодні залишаються питання врегулювання регіональних взаємовідносин між державами у галузі протидії злочинності у межах Ради Європи (РЄ) - найбільшої представницької європейської міжурядової організації (станом на 2019 р. нараховує 47 держав-членів).
Міжнародна співпраця з протидії злочинності, що здійснюється у межах Ради Європи, дає широкі можливості координації антикримінальних зусиль держав- членів у галузі запобігання злочинності, боротьби з нею і притягнення до відповідальності правопорушників.
Головна роль у зазначеній діяльності відводиться Європейському комітету з проблем злочинності (ЄКПЗ) (European Committee on Crime Problems (CDPC) який був створений Комітетом міністрів Ради Європи в 1957 р. для здійснення аналізу стану кримінального законодавства держав, рівня злочинності, ефективності профілактичних заходів та інших заходів, пов´язаних із вивченням різних аспектів кримінально-правової системи.
Велике значення надається розгляду в Європейському комітеті з проблем злочинності питань з протидії окремим видам (категоріям) злочинів, таким як тероризм, незаконний обіг наркотиків і вогнепальної зброї, легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, торгівля людьми, незаконна міграція, кіберзлочинність тощо.
У своїй діяльності Європейський комітет з проблем злочинності керується програмами Ради Європи, рішеннями Комітету міністрів і Парламентської асамблеї Ради Європи.
Наукова експертиза діяльності Європейського комітету з проблем злочинності забезпечується Науковою кримінологічною радою, конференціями директорів науково-дослідних кримінологічних інститутів і невеликими дослідницькими комітетами і групами експертів.
Європейський комітет з проблем злочинності проводить велику кількість наукових досліджень у своїй галузі, готує публікації з проблемних питань кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, а також кримінології.
Із метою приведення законодавства і практики держав-членів Ради Європи у галузі протидії злочинності до єдиного знаменника Європейським комітетом з проблем злочинності було підготовлено більше 20-ти проєктів міжнародних договорів, а також більше 80-ти проєктів резолюцій, ухвалених згодом Комітетом міністрів Ради Європи. Ці документи містять рекомендації з розвитку національного законодавства і правозастосовної діяльності.
До функцій Європейського комітету з проблем злочинності належить забезпечення контролю за виконанням положень відповідних конвенцій Ради Європи, а також резолюцій та рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи.
Зростання масштабів незаконного обігу наркотиків у Західній Європі зумовило заснування в 1971 р. Групи зі співробітництва у протидії зловживанню наркотиками та їх незаконному обігу, відомої більше як Група Помпіду (Co-operation Group to Combat Drug Abuse and Illicit Trafficking in Drugs, Pompidou Group).
У 1980 р. Група набула офіційного статусу та увійшла до складу Ради Європи. На цей момент членами Г рупи Помпіду є 37 держав і одна держава-спостерігач (Мексика). Крім того, учасником Групи Помпіду є Європейська комісія ЄС.
Основним завданням Групи Помпіду є протидія незаконному обігу і вживанню наркотиків шляхом підтримки розвитку ефективної і науково обґрунтованої політики щодо використання наркотичних засобів у державах-членах групи.
Група Помпіду не є виконавчим органом, не надає допомогу і не передає оперативну інформацію, а лише забезпечує розроблення та обмін пропозиціями між урядами європейських держав із проблем зловживання та незаконного обігу наркотиків.
Для зміцнення співробітництва у протидії злочинності у межах Ради Європи створено низку комітетів експертів:
- Європейський комітет з правового співробітництва (ЄКПС) (European Committee on legal cooperation (CDCJ), який відповідає за правову діяльність Ради Європи, розробляє проєкти міжнародних договорів і рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи;
- Європейський комітет з кримінальних питань (ЄККП) (European committee on crime problems (CDPC), який здійснює нагляд та координацію діяльності Ради Європи щодо запобігання злочинів та контролю за злочинністю;
- Комітет експертів з питань захисту дітей від сексуальної експлуатації та жорстокого поводження (Committee of experts on the protection of children against sexual exploitation and sexual abuse (PC-ES), діяльність якого спрямована на створення умов правового співробітництва у цій галузі, а також удосконалення інструментів, пов´язаних із визначенням відповідальності за злочини сексуальної експлуатації дітей та жорстокого поводження з ними;
- Комітет експертів з питань застосування європейських конвенцій у галузі кримінального судочинства (Committee of experts on the operation of European conventions on co-operation in criminal matters (PC-OC), що являє собою форум, на якому експерти з держав-членів та держав-спостерігачів, а також представники інших міжнародних організацій обговорюють напрямки розвитку міжнародного співробітництва у галузі кримінального судочинства;
- Комітет експертів з питань ефективності правосуддя (European Commission for the Efficiency of Justice (CEPEJ), який розробляє механізм для більш ефективного функціонування органів юстиції держав-членів і імплементації міжнародних документів, ухвалених Радою Європи у цій галузі;
- Комітет експертів з оцінювання заходів протидії відмиванню грошей (Committee of Experts on the Evaluation of Anti-Money Laundering Measures and the Financing of Terrorism (MONEYVAL), що здійснює контроль за ефективністю протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та виконанням відповідних міжнародних стандартів у цій галузі тощо.
У 1993 р. Комітетом міністрів Ради Європи була ухвалена так звана «Статутна Резолюція» (93) 28, що заклала інституційні основи діяльності Групи держав по боротьбі з корупцією (Групи Греко) (Group of States against Corruption (GRECO). Незважаючи на те, що юридично GRECO стала міжнародною організацією лише в 1999 р. (Комітет міністрів Ради Європи Резолюцією (98) 7 затвердив Статут GRECO), вона розглядалася такою із самого моменту ухвалення рішення про заснування.
Згідно зі Статутом до завдань Групи GRECO належать моніторинг за дотриманням Керівних принципів боротьби з корупцією та імплементація Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією 1999 р., Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією 1999 р. і Додатковий протокол до Конвенції 2003 р.
Група GRECO своєю діяльністю сприяє протидії корупції, здійснюючи контроль за виконанням державами-членами взятих на себе у цій сфері зобов´язань. Це допомагає виявити прогалини у національній антикорупційній політиці держав, прискорити здійснення необхідних для цього реформ на законодавчому, інституційному та практичному рівнях. Група GRECO також забезпечує платформу для поширення практики щодо запобігання та виявлення фактів корупції.
У роботі органів Групи GRECO можуть брати участь представники різних інститутів Ради Європи. Група щорічно надає доповідь про свою діяльність до Ради Європи.
У справі протидії злочинності велику роль відіграє договірно-правовий (конвенційний) механізм співробітництва держав-членів Ради Європи. У межах організації було схвалено значну кількість міжнародних договорів, що регламентують співробітництво держав у галузі запобігання злочинності, боротьби з нею і поводження з правопорушниками, а саме: Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р.; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р.; Європейська конвенція про покарання за дорожньо- транспортні злочини 1964 р.; Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р.; Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р.; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р.; Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р.; Конвенція про кіберзлочинність 2001 р.; Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р. тощо.
Із метою забезпечення прав людини під час здійснення кримінального судочинства у межах Ради Європи було ухвалено низку міжнародно-правових актів, а саме: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.; Конвенція про захист осіб у зв´язку з автоматизованою обробкою персональних даних 1981 р.; Європейська конвенція щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів 1983 р.; Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 р., тощо.
Після набуття 9 листопада у 1995 р. членства в Раді Європи Україна взяла на себе низку зобов´язань у галузі реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів Ради Європи. Україна стала стороною основних міжнародних договорів у галузі протидії злочинності, що дозволяє національним правоохоронним органам визначати механізм цієї співпраці з державами- членами Ради Європи.
Завдяки участі України у договорах, укладених Радою Європи, вдалося значно посилити гарантії захисту прав українських громадян, сформувати правову основу для співпраці України з європейськими державами у різних сферах життя, зокрема у протидії злочинності. Значна допомога у цьому напрямку надається Україні в межах строкових Планів дій Ради Європи (впроваджуються починаючи з 2005 р.), що здійснюються у формі конкретних проєктів з метою розширення можливостей нашої держави у галузі протидії окремим видам (категоріям) злочинів.