Міжнародне право
3. Правова допомога у кримінальних справах
Правова допомога у кримінальних справах є найпоширенішим видом міжнародного співробітництва у протидії злочинності і входить до нього як самостійна частина. У підтвердження цього твердження у міжнародно-правовій літературі згадуються три принципові відмінності між правовою допомогою і міжнародним співробітництвом.
Перша відмінність полягає в тому, що під час здійснення міжнародного співробітництва держави діють у межах своїх повноважень, тоді як у межах правової допомоги у кримінальних справах відбувається часткова передача запитуючою державою компетенції за власною кримінальною справою іншій державі.
У підґрунті другої відмінності лежить принцип інтересу. Міжнародне співробітництво як вид спільної діяльності ґрунтується на спільності інтересів держав, тоді як у випадку надання правової допомоги йдеться лише про інтереси держави, яка звертається за допомогою у конкретній кримінальній справі.
Третя відмінність міжнародної правової допомоги від міжнародного співробітництва полягає в характері тих дій, які здійснюються в процесі їх реалізації. Зміст правової допомоги у кримінальних справах звужується лише до здійснення окремих процесуальних дій. Правова допомога передбачає лише процесуальні дії, здійснювані на підставі прохань правоохоронних органів зарубіжних держав.
Разом із тим слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку міждержавних відносин вищевказані відмінності між правовою допомогою і міжнародним співробітництвом мають досить умовний характер. Незважаючи на те, що під час здійснення правової допомоги одна держава передає іншій свої процесуальні повноваження у кримінальній справі, по суті, зазначена передача повноважень передбачена двосторонніми (багатосторонніми) договорами та нормами національного права, у зв´язку з чим держава, яка виконує запит про правову допомогу, фактично діє в межах своєї компетенції.
У цій ситуації не цілком вірним є твердження про те, що у разі надання правової допомоги у кримінальних справах йдеться лише про інтереси держави, яка звертається за правовою допомогою у конкретній кримінальній справі, адже, по- перше, протидія злочинності, забезпечення правопорядку та відновлення соціальної справедливості, що відбувається за допомогою надання правової допомоги в окремих кримінальних справах, не можна віднести до інтересів лише однієї держави: досягнення цих цілей лежить у площині інтересів усіх без винятку держав. По-друге, правова допомога у кримінальних справах має безперервний і двосторонній характер, заснована на принципі «зворотного зв´язку», у зв´язку з чим співробітництво держав у цій сфері відповідає інтересам усіх сторін взаємодії.
Розкриваючи сутність правової допомоги у кримінальних справах, відзначимо, що у сучасному міжнародному праві ця система норм розглядається, головним чином, як інститут міжнародного кримінального права. Правова допомога у кримінальних справах є частиною міжнародного співробітництва у протидії злочинності. Інститут правової допомоги у кримінальних справах спрямований, насамперед, на реалізацію норм міжнародного кримінального права і відіграє допоміжну роль у протидії злочинності. Разом із тим правова допомога у кримінальних справах являє собою міжнародно-правові норми щодо співробітництва держав у галузі кримінального судочинства, в розробленні на їх основі організаційно-правових механізмів такого співробітництва, а також матеріальні і процесуальні правові приписи. Зазначений факт дозволяє зробити висновок про комплексний характер інституту правової допомоги у кримінальних справах, тобто його норми належать як до міжнародного кримінального, так і до міжнародного кримінально-процесуального права.
На підставі викладеного можемо дати визначення правової допомоги у кримінальних справах як системи міжнародних норм, що регулюють співробітництво держав у кримінальних справах, які вимагають учинення процесуальних дій на території інших держав, а також сукупність організаційно-правових механізмів, використовуваних під час взаємному наданні допомоги у зазначених справах.
Протягом ХХ-го століття міжнародне співробітництво у наданні правової допомоги у кримінальних справах розвивалося досить динамічно. Окрім того, що швидко зростала кількість двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, з´явились багатосторонні конвенції (Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р., Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р., Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р., Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р., Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. тощо).
Правову основу інституту правової допомоги у кримінальних справах становлять не лише міжнародні договори, а також норми національного кримінального та кримінально-процесуального законодавства. У підґрунті правової допомоги лежать саме договори між державами, які передбачають офіційний порядок діяльності їх органів. Випадки надання міжнародної правової допомоги без укладення договорів виняткові, можуть відбуватись лише на рівні центральних державних органів і, як правило, засновані на принципі взаємності. Міжнародні договори про правову допомогу дозволяють досягти максимального рівня впорядкованості міждержавних відносин у цій сфері і виключити конфлікт повноважень.
Міжнародні договори про правову допомогу у кримінальних справах регулюють такі питання, як виконання окремих доручень про здійснення певних процесуальних дій, інформаційний обмін, виконання судових рішень зарубіжних держав, видача злочинців (екстрадиція), а також вирішення правових колізій (конкретний перелік правової допомоги передбачається договором і залежить від домовленості між державами).
Правова допомога у кримінальних справах полягає у виконанні (за відповідним проханням) компетентними органами однієї держави дій, які необхідні для розслідування кримінальної справи, його розгляду в суді або для виконання призначеного в справі покарання в іншій (запитуючій) державі. У більшості випадків правова допомога у кримінальних справах полягає у виконанні доручень судово-слідчих органів зарубіжної держави про виконання окремих процесуальних дій (проведення обшуку, вилучення, експертизи, допиту обвинувачуваного, підсудного, потерпілого тощо), а також пере- дання речей, які можуть мати значення доказів або отримані злочинним шляхом.
У міжнародних договорах про надання правової допомоги у кримінальних справах регламентуються підстави, види і порядок здійснення правової допомоги у кримінальних справах, причому питання видачі злочинців (екстрадиції) можуть регулюватися окремим договором. Крім того, як уже зазначалося, правова допомога може бути виконана державою і за відсутності договору з нею, в порядку взаємності.
У багатосторонніх міжнародних договорах з питань протидії окремим видам злочинів, крім зобов´язання держав-учасниць визнати окремі в них діяння злочинними і забезпечити невідворотність покарання за їх скоєння, можуть міститися положення про здійснення правової допомоги і екстрадиції.
У 1990 р. Генеральною Асамблеєю ООН був схвалений Типовий договір про взаємну допомогу у кримінальних справах. Основна увага у цьому документі приділяється відмові від здійснення правової допомоги, змісту і виконанню запиту, збереженню таємниці, отриманню документів, доступу до осіб, які перебувають у в´язниці, та інших осіб з метою отримання доказів, проведенню обшуків і затриманню осіб.
У здійсненні правової допомоги у кримінальних справах може бути відмовлено, зокрема, якщо запитувана держава припускає, що це призведе до загрози її суверенітету, безпеці, суспільному порядку або іншим важливим інтересам суспільства; якщо допомога несумісна з її законодавством; якщо вчинене діяння є злочином лише у військовому праві. У договорі визначаються гарантії безпеки для осіб, які надають інформацію або документи. У цілому типовий договір спрямований на розширення сфери надання правової допомоги у кримінальних справах.
У 1990 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Типовий договір про передачу кримінального судочинства. До сфери застосування Договору належать випадки, коли обвинувачуваний повернувся в державу свого громадянства, і видача його неможлива, оскільки не допускається законом. У таких випадках може мати місце передача кримінального судочинства державі громадянства обвинувачуваного, зрозуміло, за умови, що діяння вважається злочинним в обох державах (принцип подвійної кримінальності, подвійної злочинності діяння). Запитувана держава може відмовити в проханні про переслідування, якщо підозрювана особа не є її громадянином або постійно в ній не проживає; якщо діяння є злочинним лише у військовому праві; якщо злочин пов´язаний з податками, акцизами, митними або валютними правилами і, зрозуміло, якщо діяння розглядається запитуваною державою як політичний злочин.
Порівняно недавно як один із напрямків міжнародного співробітництва у протидії злочинності оформилося визнання і виконання рішень зарубіжних органів у кримінальних справах. Це якісно новий вид міжнародного співробітництва, тому що держави при цьому взаємно самообмежують власні суверенні права, допускаючи дію на своїй території деяких актів, виданих правоохоронними органами іншої держави. Очевидно, що домовлятися про взаємне визнання і виконання рішень органів зарубіжної держави можна лише у разі подібності систем
національного законодавства і за умови довіри системі кримінального правосуддя держави-партнера.
Формами цього напрямку міжнародного співробітництва є передача осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі їхнього громадянства або постійного місця проживання; передача органам іншої держави нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками; передача провадження у кримінальних справах іншій державі або міжнародному органу.
У міжнародно-правовій літературі окрема увага приділяється особам, які утримуються у в´язниці за кордоном. Для вирішення проблемних питань у цій галузі Генеральною Асамблеєю ООН у 1985 р. був схвалений Типовий договір про передачу іноземних ув´язнених. У договорі зазначається, що мета соціальної реабілітації злочинців може бути швидше досягнута, якщо дати їм можливість відбувати покарання у своїх державах.
З початку 60-х років минулого століття значного поширення отримала практика укладення міжнародних договорів про надання відомчої (поліцейської) взаємної допомоги, що істотно розширює можливості і підвищує оперативність та ефективність взаємодії відповідних правоохоронних служб.
Така міжвідомча правова допомога здійснюється, як правило, в таких формах: обмін інформацією, в тому числі розвідувального характеру (про осіб, їхні зв´язки, адреси тощо); перевірка показань підозрюваних; упізнання осіб або викрадених предметів за фотографіями і описами; проведення поліцейських допитів або неофіційних опитувань громадян; отримання необхідних довідок із різних установ, торгових і промислових підприємств; висилання документів тощо. У деяких договорах передбачається можливість присутності співробітників поліцейської служби однієї держави під час проведенні слідчих дій, які становлять для них інтерес, на території іншої держави.
Для забезпечення оперативності у справі відомчої взаємодопомоги в деяких випадках має місце спрощений порядок зносин органів поліції сусідніх держав: не через центральні поліцейські відомства, а через регіональні (обласні) управління поліції прикордонних районів.