Міжнародне право
1. Міжнародне співробітництво як пріоритетний напрям у протидії злочинності
Злочинність на сучасному етапі розвитку суспільства становить надзвичайно серйозну небезпеку. Вийшовши за межі кордонів певної держави, злочинність набула небезпечного транснаціонального характеру. Вже сьогодні будь-якій державі (незалежно від засобів і ресурсів, якими вона володіє) украй складно вживати заходів, ефективних для протидії транснаціональній організованій злочинності, не застосовуючи ту або іншу форму міжнародного співробітництва. У сучасному міжнародному праві протидія злочинності належить до пріоритетних напрямків міжнародного співробітництва і зумовлена необхідністю взаємодії держав у цій важливій справі.
Міжнародне співробітництво у протидії злочинності має давнє історичне підґрунтя: його становлення починається в ті давні часи, коли ще не було системи норм міжнародного права, але вже з´явилися перші ознаки дипломатії.
Принцип співробітництва держав є нормою «jus cogens», яка, згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., визнається світовою спільнотою держав у цілому як норма, відхилення від якої є недопустимим, і яка може бути змінена лише такою нормою загального міжнародного права, що має однаковий характер.
Обов´язок співробітництва держав безпосередньо випливає зі Статуту Організації Об´єднаних Націй. Зокрема, ч. 3 ст. 1, ст. 55 і 56 Статуту ООН закріпили положення про зобов´язання держав здійснювати співробітництво з метою вирішення соціальних проблем.
Принцип співробітництва держав знайшов своє закріплення в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. (розділ IX), та інших міжнародно-правових актах, у яких зазначається, що співробітництво є не стільки правом, скільки обов´язком держав у таких сферах міжнародних відносин: підтримка міжнародного миру та безпеки; загальна повага прав людини; здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій сферах; співробітництво з ООН і вжиття заходів, передбачених її Статутом. Будь-яка злочинність (національна чи міжнародна) є явищем соціальним, тому співробітництво держав у протидії злочинності є однією зі спеціальних форм соціального співробітництва, що має певні особливості.
У спеціальній літературі питання міжнародного співробітництва у протидії злочинності, зумовленого спільними потребами підтримання правопорядку, розглядаються досить часто. Водночас його загальне визначення ще й досі є дискусійним. Слід звернути увагу на те, що для формулювання відповідних дефініцій доволі часто використовується категорія «міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю». Цілком слушною є думка багатьох науковців, згідно з якою цю форму міжнародного співробітництва держав більш точно позначає категорія «міжнародне співробітництво у протидії злочинності». Вона більшою мірою відповідає європейському підходу до такого виду діяльності, оскільки дозволяє охопити як мінімізацію суперечностей і факторів, що породжують злочинність і сприяють їй, так і скорочення окремих видів злочинів, а також адекватні заходи реагування на вже вчинені злочини.
Відповідно, міжнародне співробітництво у протидії злочинності можна визначити як діяльність держав, їх компетентних органів, міжнародних організацій, що ґрунтується на нормах міжнародних договорів та національного законодавства й спрямована на розслідування, кримінальне переслідування, судовий розгляд та запобігання злочинам.
Міжнародне співробітництво у протидії злочинності здійснюється у надзвичайно різноманітних формах, однак усі вони зводяться до таких:
- укладення міжнародних договорів (договори про взаємну допомогу у кримінальних справах, конвенції з протидії окремим видам злочинів тощо);
- створення відповідних міжнародних організацій (спеціально створені для протидії міжнародній злочинності - Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) або організації загальної компетенції, для яких протидія злочинності є одним із напрямків діяльності - Організація Об´єднаних Націй, Рада Європи, Європейський союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі тощо).
На підставі міжнародних договорів та в межах міжнародних організацій держави вирішують різноманітні питання, а саме узгодження національних законодавств у галузі протидії злочинності, надання правової допомоги у кримінальних справах, взаємодія правоохоронних органів, обмін досвідом, надання технічної та фінансової допомоги, створення спільних спеціалізованих баз даних про злочини і злочинців тощо.
Важливо відзначити взаємозв´язок і взаємодію між двома названими формами міжнародного співробітництва. З одного боку, міжнародні організації створюються на основі відповідних міжнародних договорів, а з іншого - в межах міжнародних міжурядових організацій розробляються і ухвалюються нові або доповнюються вже існуючі договори, а в деяких випадках створюються органи з контролю за їх виконанням.
Світовою практикою вироблені і чітко розмежовуються певні види (напрямки) міжнародного співробітництва у протидії злочинності, кожен із яких являє собою невід´ємну, але водночас відносно самостійну його частину. Такими видами (напрямками) є розшук злочинців; видача злочинців (екстрадиція); передача засуджених осіб до позбавлення волі для подальшого відбування покарання у державі їх громадянства або постійного місця проживання; передача провадження у кримінальних справах; обмін оперативною, правовою або іншою інформацією; виконання доручень з міжнародного розслідування; підготовка кадрів, обмін досвідом роботи правоохоронних органів різних держав у протидії злочинності; надання експертних та консультативних послуг, спеціальних науково- технічних засобів та здійснення іншої матеріально-технічної допомоги; спільне вивчення проблем протидії злочинності, прогнозування та програмування цієї діяльності; участь в офіційних заходах (конгресах, нарадах) та науково-технічних конференціях (семінарах, симпозіумах), на яких обговорюються проблемні питання міжнародного співробітництва у протидії злочинності тощо. Кожний із цих напрямків міжнародного співробітництва отримав тією чи іншою мірою міжнародно-правову регламентацію у відповідних міжнародних договорах.
Багатогранний характер сучасних міжнародних відносин так чи інакше сприяє розширенню сфер взаємодії держав у протидії злочинності, що свідчить про розвиток трьох рівнів зазначеного співробітництва: двостороннього, регіонального і універсального.
Двосторонній рівень співробітництва у протидії злочинності сягає своїм корінням у давнину. За сучасних умов воно не лише не втратило свого значення - його роль невпинно зростає. Двосторонні міжнародні договори дозволяють більш повно врахувати характер відносин між двома державами, їхні інтереси за кожною конкретною проблемою. У зв´язку з цим найбільшого поширення отримали двосторонні міжнародні договори з таких питань, як надання взаємної допомоги у кримінальних справах, видача злочинців (екстрадиція), передача засуджених осіб до позбавлення волі для подальшого відбування покарання у державі їх громадянства або постійного місця проживання тощо.
Двосторонні міжнародні договори порівняно з договорами універсальними виконують функцію деталізації щодо регулювання двосторонніх міждержавних відносин, оскільки саме вони конкретизують нормативні приписи універсальних міжнародних договорів для певної категорії двосторонніх відносин між державами, враховуючи при цьому ті аспекти цих взаємовідносин, що не охоплюються загальним міжнародним правом. При цьому очевидною перевагою двосторонніх міжнародних договорів у регламентації двосторонніх відносин між державами є те, що такі договори укладаються, змінюються і припиняються набагато простіше, ніж договори універсальні. Це, безперечно, дозволяє державам регулювати свої двосторонні відносини за допомогою більш гнучкого механізму, сприяючи, Разом із тим, прогресивному розвитку сучасного міжнародного права.
Особливістю будь-яких двосторонніх міжнародних договорів є недопустимість внесення в них застережень, оскільки в такому випадку втрачається сенс укладення такого договору, спрямованого на максимальне погодження позицій двох держав, їх інтересів та намірів.
Ще однією перевагою двосторонніх міжнародних договорів порівняно з договорами універсальними є те, що двосторонні міжнародні договори найчастіше тлумачення не потребують, оскільки укладаються двома державами, що попередньо з´ясували усі можливі неоднозначні аспекти у врегулюванні конкретної сфери міждержавних відносин.
Окрім двостороннього, держави здійснюють співробітництво у протидії злочинності й на регіональному рівні, що можна пояснити збігом інтересів і характером відносин держав певного регіону.
Співробітництво держав на регіональному рівні у протидії злочинності здійснюється, головним чином, у межах, установлених регіональними міжнародними організаціями (Рада Європи, Європейський Союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі). Регіональний рівень міжнародного співробітництва дозволяє державам оперативно відреагувати на будь-які прояви у кримінальній сфері, що становлять загрозу міжнародного характеру. При цьому механізм такої співпраці і елементи контролю, як правило, мають великий ступінь конкретності і деталізації.
У перебігу розвитку співробітництва між державами досить швидко з´ясувалося, що не можна обмежитися лише двосторонніми й регіональними міжнародними договорами. Стало зрозуміло, що деякі види злочинів зачіпають інтереси всього світового співтовариства, що створило передумови для розвитку міжнародного співробітництва держав у зазначеній галузі на універсальному рівні. Важливу роль у цій системі міжнародного співробітництва у протидії злочинності відіграє Організація Об´єднаних Націй і Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол).
Слід зазначити, що важливим зовнішньополітичним завданням для будь- якої держави є формування безпечного міжнародного середовища, розвиток кооперації у протидії міжнародній злочинності в універсальному (глобальному), регіональному і двосторонньому вимірах, що є найважливішими гарантіями суверенного розвитку самої держави. Держави повинні прагнути до забезпечення для себе гідного геополітичного статусу повноцінного і рівноправного суб´єкта міжнародного права, надійного партнера у вирішенні будь-яких питань, що стосуються співпраці у протидії злочинності. Віднесення проблеми міжнародного співробітництва у протидії злочинності до одного з напрямків зовнішньополітичної діяльності держави буде сприяти в цілому підвищенню авторитету цієї держави на міжнародній арені.