Міжнародне право
3. Міжнародний кримінальний суд
Створення Міжнародного кримінального суду
Ідея необхідності створення Міжнародного кримінального суду (МКС)
(International Criminal Court (ICC) стала широко обговорюватися після Другої світової війни. Держави-переможниці дійшли висновку, що за геноцид, воєнні злочини повинні нести відповідальність конкретні особи, а не лише держави. Думка про те, що персональна відповідальність тієї чи іншої особи набагато ефективніша, ніж застосування санкцій щодо всієї держави, отримала міжнародне визнання.
Слід відзначити, що сама ідея створення Міжнародного кримінального суду була сприйнята міжнародною спільнотою як надто смілива. Хоча її суть, у першу чергу, випливає з того, що міжнародне співтовариство повинно мати механізм правосуддя за серйозні порушення норм міжнародного права. Уперше ООН звернулася до цього питання в 1948 р. Стимулом для цього було, як відомо, створення Нюрнберзького і Токійського трибуналів. На початку 50-х років ХХ століття з´явився перший проєкт Статуту Міжнародного кримінального суду, однак головним чином через політичні причини робота над ним була перервана. Поворотним моментом в історії створення постійного суду стало заснування Радою Безпеки ООН Міжнародного трибуналу по колишній Югославії і Міжнародного трибуналу по Руанді. Досвід цих трибуналів був використаний під час розроблення Статуту Міжнародного кримінального суду.
У 1993 р. Генеральна Асамблея оОн запропонувала Комісії міжнародного права продовжити роботу над розробленням проєкту Статуту Міжнародного кримінального суду. Комісія виходила з розуміння тієї обставини, що Міжнародний кримінальний суд може бути створений на основі міждержавного договору, оскільки Рада Безпеки ООН не має правоздатності створювати постійний суд із загальною юрисдикцією в усіх майбутніх конфліктах, у яких учиняються міжнародні злочини.
Комісія представила проєкт Статуту на 49-й сесії Генеральної Асамблеї ООН з рекомендацією скликати міжнародну конференцію для розгляду проєкту і ухвалення конвенції про створення Міжнародного кримінального суду. 9 грудня 1994 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена Резолюція ^RES^^ «Створення міжнародного кримінального суду» про створення Спеціального комітету з підготовки основних положень і вирішення питань адміністративного характеру, що випливають із проєкту Статуту, і організації скликання міжнародної конференції.
Принциповий, історичний крок був зроблений 17 липня 1998 р., коли міжнародне співтовариство погодилося створити постійно діючий Міжнародний кримінальний суд із правом юрисдикції стосовно виконавців і організаторів міжнародних злочинів. Римський Статут Міжнародного кримінального суду втілив у собі рішення міжнародної спільноти «припинення безкарності виконавців цих злочинів» і вимогу про те, «що обов´язком кожної держави є виконання його кримінальної юрисдикції стосовно винних у міжнародних злочинах». 18 липня 1998 р. Генеральна Асамблея ООН підтримала створення Міжнародного кримінального суду.
Якщо раніше міжнародні трибунали створювалися за рішенням Ради Безпеки ООН для розгляду якоїсь конкретної справи - і функціонували як тимчасові, надзвичайні органи, то Міжнародний кримінальний суд діє постійно і займається персональними справами фізичних осіб.
Міжнародний кримінальний суд не замінює національні суди. Він діє в межах своєї юрисдикції лише тоді, коли держави не здатні притягти до відповідальності винних у вчиненні злочинів. Саме існування Міжнародного кримінального суду повинно впливати як каталізатор, що надихає національні правові системи не лише виконувати свої зобов´язання, але й утримуватися від таких злочинів.
Підписанню державами Статуту Міжнародного кримінального суду в 1998 р. передував надзвичайно активний і складний підготовчий процес, у якому взяли участь надзвичайне широке коло експертів, представників різних держав і неурядових організацій.
11 квітня 2002 р. відразу 10 держав подали ООН ратифікаційні грамоти, підтверджуючи, що парламенти цих держав формально приєдналися до плану створення постійно діючого Міжнародного кримінального суду. До цих держав входили: Боснія, Болгарія, Камбоджа, Конго, Ірландія, Йорданія, Монголія, Нігерія, Румунія і Словаччина.
У цей же день Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан, що прибув у м. Рим (Італія) за запрошенням Президента Італійської Республіки Карло Азеліо Чампі, оголосив у ході відеоконференції між Римом і Нью-Йорком про досягнення необхідного числа для набрання чинності Статуту в 60-ти державах, що ратифікували Римський статут Міжнародного кримінального суду.
За умовою ч. 1 ст. 126 Статуту «Статут набуває чинності в перший день місяця, що випливає після 60-го дня після здачі на збереження Г енеральному секретарю ООН 60-ї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання». У такий спосіб з 1 липня 2002 р. Статут Міжнародного кримінального суду набув чинності, а після скликання Асамблеї держав-учасників протягом 1 року були сформовані робочі органи Суду.
Україна підписала Статут Міжнародного кримінального суду 20 січня 2000 р. та 18 жовтня 2006 р. приєдналася до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду 2002 р. Однак до сьогодні Статут Суду так і не був ратифікований.
Державами-учасницями Римського статуту Міжнародного кримінального суду є 122 держави (станом на 2019 р.). З них 33 є африканськими державами, 18 - з країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, 18 -зі Східної Європи, 28 - з держав Латинської Америки та Карибського басейну, а 25 - із західноєвропейських та інших держав.
Місцеперебування Міжнародного кримінального суду - м. Г аага (Нідерланди).
Юрисдикція Міжнародного кримінального суду
Міжнародний кримінальний суд є постійним органом, уповноваженим здійснювати юрисдикцію стосовно осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства, зазначені в дійсному Статуті, і доповнює національні системи кримінального правосуддя.
Суд наділений міжнародною правосуб´єктністю. Він має таку правоздатність, що може бути необхідною для здійснення його функцій і досягнення його мети. Суд може здійснювати свої функції і повноваження на території будь-якої держави- учасниці Статуту і, за спеціальною згодою, на території будь-якої іншої держави.
Юрисдикція Суду обмежується найсерйознішими злочинами, що викликають занепокоєння в усього міжнародного співтовариства. Відповідно до статті 5 Статуту Суд має юрисдикцію стосовно таких злочинів:
1) злочин геноциду;
2) злочини проти людяності;
2) воєнні злочини;
3) злочини агресії.
Геноцид означає будь-яке з таких діянь, вчинених із наміром знищити, цілком або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
- вбивство членів такої групи;
- заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
- навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне її знищення;
- заходи, розраховані на запобігання дітонародженню в середовищі такої групи;
- насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу (ст. 6 Статуту).
Злочин проти людяності означає будь-яке з таких діянь, коли вони вчиняються в межах широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, і якщо такий напад відбувається свідомо:
- вбивство;
- винищування;
- поневолення;
- депортація чи насильницьке переміщення населення;
- ув´язнення чи інше жорстоке фізичне позбавлення волі в порушення основних норм міжнародного права;
- катування;
- зґвалтування, притягнення до сексуального рабства, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-які інші форми сексуального насильства порівнянної тяжкості;
- переслідування будь-якої групи з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних або інших мотивів, що визнані недопустимими відповідно до міжнародного права, у зв´язку з будь-якими діяннями, зазначеними в цьому пункті, або будь-якими злочинами, що підпадають під юрисдикцію Суду;
- насильницьке зникнення людей;
- злочин апартеїду;
- інші нелюдські діяння аналогічного характеру, що виражені в навмисному заподіянні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень, серйозної шкоди психічному або фізичному здоров´ю (ст. 7 Статуту).
Суд має юрисдикцію стосовно воєнних злочинів, зокрема коли вони вчинені в межах плану або політики, у разі великомасштабному їх учиненні, а саме серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р.:
- навмисне вбивство;
- катування або нелюдське поводження, включно з біологічні експерименти;
- навмисне заподіяння тяжких страждань або серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров´ю;
- незаконне, безглузде, великомасштабне знищення і присвоєння майна, не викликане військовою необхідністю;
- примус військовополоненого або іншої особи до служби в збройних силах ворожої держави;
- навмисне позбавлення військовополоненого або іншої особи права на справедливе і нормальне судочинство;
- незаконна депортація, переміщення або незаконне позбавлення волі;
- захоплення заручників;
- віддання розпоряджень про переміщення цивільного населення з причин, пов´язаних з конфліктом, якщо лише цього не вимагає розуміння безпеки цивільного населення або нагальна потреба військового характеру;
- віроломне вбивство або поранення комбатанта ворога;
- заява про те, що пощади не буде, та інші (ст. 8 Статуту).
Визначення злочинів агресії, яке передбачене в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН А/РБ8/3314 (XXIX) «Визначення агресії» від 14.12.1974 р., міститься в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. У 2010 р. на Міжнародній конференції з перегляду Римського статуту в м. Кампала (Уганда) було ухвалено резолюцію, в якій міститься визначення злочину агресії й вказано умови, за яких Суд здійснює юрисдикцію стосовно цього злочину.
Зазначені поправки до Статуту врегулювали питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочинів агресії і передбачають, що останній може здійснювати свою юрисдикцію лише щодо злочинів агресії, вчинених після спливу одного року після їх ратифікації чи ухвалення тридцятьма державами- учасницями. Крім того, зазначеними поправками визначено, що Суд здійснює свою юрисдикції стосовно вказаного злочину відповідно до рішення, ухваленого після 1 січня 2017 р. тією ж більшістю держав-учасниць, яка необхідна для ухвалення цих поправок.
Так, 26 червня 2016 р. Палестина стала тридцятою державою, яка ратифікувала поправки до Статуту Міжнародного кримінального суду, а 14.12.2017 р. Асамблея держав-учасниць Римського Статуту ухвалила Резолюцію ІСС-А8Р/16/ Рєб.5 про активацію юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії, в якій визначила датою активації 17 липня 2018 р.
У пункті 2 ст. 8 Статуту Міжнародного кримінального суду подано перелік діянь, які «незалежно від оголошення війни будуть кваліфікуватися ... як акт агресії». До таких діянь належать:
а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка воєнна окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія території іншої держави або її частини із застосуванням сили;
б) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
в) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
г) напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
ґ) застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
д) дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
е) засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які вчиняють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно вказаним актам, або її значну участь у них.
Держава, що стає учасницею Статуту Міжнародного кримінального суду, визнає тим самим юрисдикцію Суду стосовно злочинів, зазначених у Статуті.
Застосовне право і загальні принципи здійснення правосуддя Міжнародним кримінальним судом.
Відповідно до статті 21 Статуту Міжнародного кримінального суду для здійснення своїх повноважень Суд застосовує:
1) Статут Суду, Правила процедури і доказування;
2) міжнародні договори, принципи і норми міжнародного права, включно з загальновизнані принципи міжнародного права збройних конфліктів;
3) якщо це неможливо, загальні принципи права, взяті ним із національних законів правових систем світу, включаючи відповідні національні закони держав, що за звичайних обставинах здійснювали б юрисдикцію щодо цього злочину, за умови, що ці принципи не є несумісними з дійсним Статутом Суду, з міжнародним правом і міжнародно визнаними нормами і стандартами.
Крім того, в пунктах 2 та 3 цієї статті зауважується, що «Суд може застосовувати принципи і норми права відповідно до того, як вони були витлумачені в його попередніх рішеннях. Застосування і тлумачення права відповідно до цієї статті повинні відповідати міжнародно визнаним правам людини і не допускати жодного несприятливого проведення різниці за такими ознаками, як гендерна ознака, як це визначено в пункті 3 ст. 7 Статуту, вік, раса, колір шкіри, мова, релігія або віросповідання, політичні або інші переконання, національне, етнічне або соціальне походження, майновий стан, народження чи інше становища».
До загальних принципів здійснення правосуддя Міжнародним кримінальним судом (принципи міжнародного кримінального права) належать:
- Nullum crimen sine lege (ст. 22 Статуту)
Особа не підлягає кримінальній відповідальності за Статутом Суду, якщо лише відповідне діяння в момент його вчинення не буде визнано злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду.
Визначення злочину має бути точним і не повинно застосовуватися за аналогією. У випадку двозначності визначення тлумачиться на користь особи, що перебуває під слідством, стосовно якої ведеться судовий розгляд, або яка визнана винною.
- Nulla poena sine lege (ст. 23 Статуту)
Особа, визнана Судом винною, може бути покарана лише відповідно до положень Статуту Суду.
- Відсутність зворотної сили ratione personae (ст. 24 Статуту)
Особа не підлягає кримінальній відповідальності відповідно до Статуту за діяння до набрання Статутом чинності.
У випадку внесення змін до закону, що застосовується до цієї справи до винесення остаточного рішення, застосовується закон, більш сприятливий для особи, що перебуває під слідством, стосовно якої ведеться судовий розгляд або яка визнана винною.
- Індивідуальна кримінальна відповідальність (ст. 25 Статуту)
Суд має юрисдикцію стосовно фізичних осіб відповідно до Статуту.
Особа, яка вчинила злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, несе індивідуальну відповідальність і підлягає покаранню відповідно до Статуту Міжнародного кримінального суду.
Відповідно до Статуту особа підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, якщо ця особа:
- вчиняє такий злочин індивідуально, разом з іншою особою або через іншу особу, незалежно від того, чи підлягає ця інша особа кримінальній відповідальності;
- наказує, підбурює або спонукає вчинити такий злочин, якщо цей злочин вчиняється або відбувається замах на цей злочин;
- з метою полегшення вчинення такого злочину підбурює або яким-небудь іншим способом сприяє його вчиненню або замаху на нього, включно з надання коштів для його вчинення.
- Виключення з юрисдикції осіб, що не досягли 18-річного віку (ст. 26 Статуту).
Суд не має юрисдикцію стосовно будь-якої особи, що не досягла 18-річного віку на момент вчинення злочину, передбаченого Статутом.
- Недопустимість посилання на посадове становище (ст. 27 Статуту)
Статут Міжнародного кримінального суду застосовується рівною мірою до всіх осіб без будь-якого розрізнення на основі посадового становища. Зокрема, посадове становище як глави держави або уряду, члена уряду або парламенту, обраного представника або посадової особи уряду в жодному разі не звільняє особу від кримінальної відповідальності згідно зі Статутом і не є підставою для пом´якшення вироку.
Імунітети або спеціальні процесуальні норми, що можуть бути пов´язані з посадовим становищем особи, відповідно до національного або міжнародного права, не повинні перешкоджати здійсненню Судом його юрисдикції стосовно такої особи.
- Відповідальність командирів та інших начальників (ст. 28 Статуту)
Військовий командир або особа, що ефективно діє як військовий командир, підлягає кримінальній відповідальності за злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду, вчинені силами, що перебувають під його ефективним командуванням і контролем або, залежно від обставин, під його ефективною владою і контролем, у результаті нездійснення ним контролю належним чином над такими силами.
- Незастосування строків давності (ст. 29 Статуту)
Щодо злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду, не встановлюються будь-які строки давності.
- Підстави для звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 31 Статуту)
Особа не несе кримінальної відповідальності, якщо в момент вчинення нею діяння:
- особа страждає на психічне захворювання або розлад, що позбавляє її можливості усвідомлювати протиправність або характер своєї поведінки, погоджувати свої дії з вимогами закону;
- особа перебуває в стані інтоксикації, що позбавляє її можливості усвідомлювати протиправність характеру своєї поведінки або погоджувати свої дії з вимогами закону, якщо лише ця особа не піддалася добровільно інтоксикації за таких обставин;
- особа діяла розумно для особистого захисту або іншої особи, у випадку воєнних злочинів, майна, що є особливо важливим для виживання цієї особи або іншої особи, майна, що є особливо важливим для виконання завдання військового характеру, від неминучого і протиправного застосування сили способом, відповідним ступеню небезпеки, що загрожує цій чи іншій особі, яка захищається, чи майну.
- Помилка у факті або помилка в праві (ст. 32 Статуту)
Помилка у факті є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, лише якщо вона виключає необхідну суб´єктивну сторону цього злочину.
Помилка в праві щодо того, чи є визначений тип поведінки злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Однак помилка в праві може бути основою для звільнення від кримінальної відповідальності, якщо вона виключає необхідну суб´єктивну сторону цього злочину.
- Накази начальника і розпорядження закону (ст. 33 Статуту)
Той факт, що злочин, який підпадає під юрисдикцію Суду, був вчинений особою за наказом уряду або начальника, будь-то військового або цивільного, не звільняє цю особу від кримінальної відповідальності, за винятком випадків, коли:
- ця особа була юридично зобов´язана виконувати накази цього уряду або начальника;
- ця особа не знала, що наказ був незаконним;
- наказ не був явно незаконним.
Структура Міжнародного кримінального суду
Відповідно до статті 34 Статуту Суду до складу Міжнародного кримінального суду входять такі органи:
- Президія;
- Апеляційне відділення, Судове відділення і Відділення попереднього провадження;
- Канцелярія Прокурора;
- Секретаріат.
Виконання функцій суддями (ст. 35 Статуту):
- усі судді обираються як члени Суду, що виконують свої функції на постійній основі, і знаходяться в розпорядженні Суду для виконання своїх функцій з початку терміну їхніх повноважень;
- судді, що входять до складу Президії, виконують свої функції на постійній основі з моменту свого обрання;
- Президія може, з урахуванням обсягу роботи Суду й консультації з членами Суду, час від часу ухвалювати рішення про те, якою мірою від інших суддів треба виконувати свої функції на постійній основі.
Міжнародний кримінальний суд складається з 18-ти суддів (ст. 36 Статуту).
Президія, діючи від імені Суду, може внести пропозицію про збільшення числа суддів, вказавши причини, через які це є належним або необхідним. Секретар негайно поширює таку пропозицію серед усіх держав-учасниць.
Будь-яка така пропозиція підлягає потім розгляду на засіданні Асамблеї держав-учасниць. Така пропозиція вважається прийнятою, якщо вона схвалена на засіданні двома третинами голосів членів Асамблеї держав-учасниць, і набуває чинності в термін, встановлений рішенням Асамблеї держав-учасниць.
Після прийняття пропозиції про збільшення числа суддів на наступній сесії Асамблеї держав-учасниць проводяться вибори додаткових суддів.
Після прийняття і виконання пропозиції про збільшення числа суддів Президія за своїм розсудом може в будь-який час, якщо обсяг роботи Суду дозволяє це, запропонувати зменшити число суддів до 18-ти. У випадку прийняття такої пропозиції число суддів поступово зменшується в міру досягнення терміну повноважень діючих суддів до досягнення необхідного числа.
Судді обираються з числа осіб високих моральних якостей, що є безсторонніми і незалежними, які задовольняють вимоги у їхніх державах для призначення на вищі судові посади.
Кожен кандидат на обрання до складу Суду повинен володіти:
- визнаною компетентністю у сфері кримінального і процесуального права, необхідним досвідом роботи як суддя, прокурор, адвокат або в іншій аналогічній якості в галузі кримінального права;
- визнаною компетентністю у відповідних сферах міжнародного права, таких як міжнародне гуманітарне право і права людини, а також великим досвідом професійної юридичної діяльності, що має стосунок до предмета судової діяльності Суду.
Кожний кандидат на обрання до складу Суду повинен досконало володіти щонайменше однією з робочих мов Суду і вільно розмовляти нею.
Кандидатури на обрання до складу Суду можуть висуватися кожною дер- жавою-учасницею Статуту.
Судді обираються на засіданні Асамблеї держав-учасниць, що скликається з цією метою, шляхом таємного голосування. З дотриманням усіх вимог, обраними до складу Суду є 18 кандидатів, що отримали найбільше число голосів і більшість у дві третини голосів держав-учасниць, що є присутніми і беруть участь у голосуванні.
У випадку, якщо достатнє число суддів не обрано в ході першого туру голосування, проводяться наступні тури голосування до заповнення місць, що залишаються.
У складі Суду не може бути двох громадян однієї держави. Особа, яку можна розглядати до складу Суду як громадянина більш ніж однієї держави, вважається громадянином тієї держави, в якій вона користується своїми цивільними і політичними правами.
Держави-учасниці під час доборі суддів ураховують необхідність забезпечення в складі Суду:
- представництва основних правових систем світу;
- справедливого географічного представництва;
- справедливого представництва суддів жіночої і чоловічої статі.
Судді займають свою посаду протягом дев´яти років і не мають права на переобрання.
Під час перших виборах одна третина суддів, що відбираються по жеребі, залишається на посаді протягом трьох років; одна третина суддів, що відбираються по жеребі, залишається на посаді протягом шести років, а інші судді залишаються на посаді протягом дев´яти років.
Суддя, обраний на трирічний термін, має право бути переобраним на повний термін.
Призначений суддя у Судову або Апеляційну палату залишається на посаді до завершення будь-якого судового або апеляційного розгляду, слухання по якому вже почалися в цій Палаті.
Суддя, обраний для заповнення вакансії, залишається на посаді до закінчення терміну повноважень свого попередника і, якщо цей термін становить три роки або менше, може бути переобраний на повний термін.
До складу Президії входять Голова, перший і другий Віце-голови (ст. 38 Статуту).
Голова, перший і другий Віце-голови обираються абсолютною більшістю голосів суддів. Вони виконують свої функції протягом трирічного терміну або до завершення терміну їхніх повноважень як суддів, залежно від того, який із цих строків минає раніше. Вони можуть бути переобрані один раз.
Перший Віце-голова заміняє Голову у випадку, якщо Голова відсутній або відведений. Другий Віце-голова заміняє Голову у випадку, якщо Голова і перший Віце-голова відсутні або відведені.
Голова разом із першим і другим Віце-головами утворюють Президію, що несе відповідальність за:
- належне управління справами Суду, за винятком Канцелярії Прокурора;
- інші функції, покладені на них відповідно до Статуту.
Під час виконання своїх обов´язків Президія координує діяльність із Прокурором і заручається згодою останнього з усіх питань, що становлять взаємний інтерес.
Після обрання суддів Суд, як тільки це можливо, організовує у своєму складі відділення. Апеляційне відділення складається з Голови і ще чотирьох суддів, Судове відділення - не менше шести суддів і Відділення попереднього провадження - не менше шести суддів. Призначення суддів до складу відділень здійснюється з урахуванням характеру функцій, що покладені на кожне відділення, кваліфікації і досвіду обраних суддів, для того щоб у кожному відділенні існувало придатне сполучення суддів, що є фахівцями в галузі кримінального права, процесу і галузі міжнародного права. Судове відділення і Відділення попереднього провадження складаються переважно із суддів, що володіють досвідом ведення судового розгляду у кримінальних справах.
Судові функції Суду здійснюються в кожному відділенні палатами. Апеляційна палата складається з усіх суддів Апеляційного відділення. Функції Судової палати здійснюються трьома суддями Судового відділення. Функції Палати попереднього провадження здійснюються або трьома суддями Відділення попереднього провадження, або одним суддею цього Відділення відповідно до Статуту і Правил процедури і доказування. Судді, призначені в Судове відділення і Відділення попереднього провадження, виконують свої функції в цих відділеннях протягом трьох років і після закінчення цього терміну - до завершення розгляду будь-якої справи, слухання яких були розпочаті у відповідному відділенні. Судді, призначені в Апеляційне відділення, виконують свої функції в цьому Відділенні протягом усього терміну своїх повноважень.
Судді, призначені в Апеляційне відділення, виконують свої функції лише в цьому Відділенні. Однак ніщо не виключає тимчасове призначення суддів Судового відділення у Відділення попереднього провадження або навпаки, якщо Президія вважає, що цього вимагають інтереси ефективного регулювання обсягу роботи Суду, за умови, що за жодних обставин суддя, що брав участь у попередньому провадженні у справі, не буде мати права засідати на слуханнях у цій же справі в Судовій палаті (ст. 39 Статуту).
Судді є незалежними під час виконання своїх функцій (ст. 40 Статуту).
Судді не займаються ніякою діяльністю, що може перешкоджати виконанню ними своїх суддівських функцій або може змусити засумніватися в їхній незалежності.
Судді, які повинні виконувати свої функції на постійній основі в місці перебування Суду, не повинні присвячувати себе ніякому іншому заняттю професійного характеру.
Президія може звільнити суддю, на його прохання, від виконання функцій, передбачених Статутом, відповідно до Правил процедури і доказування (ст. 41 Статуту).
Суддя не бере участь у розгляді справи, у якій його неупередженість могла б бути розумно поставлена під сумнів на тій чи іншій підставі.
Будь-яке питання стосовно відводу судді вирішується абсолютною більшістю голосів суддів. Судді, що відводиться, надається право представити свої зауваження з цього питання, однак у процесі ухвалення рішення він не бере участі (ст. 41 Статуту).
Канцелярія Прокурора діє незалежно як окремий орган Суду. Канцелярія відповідає за отримання переданих ситуацій і будь-якої обґрунтованої інформації про злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду, за їх вивчення і здійснення розслідування і кримінального переслідування в Суді. Співробітники Канцелярії не виконують вказівок із будь-якого зовнішнього джерела.
Канцелярія очолюється Прокурором. Прокурор має всі повноваження щодо керівництва й управління Канцелярією, включно з персонал, приміщення та інші наявні в нього ресурси. Прокурор має одного або декілька заступників. Прокурор і заступники Прокурора повинні бути громадянами різних держав. Вони працюють на основі повної зайнятості.
Прокурором і заступниками Прокурора є особи з високими моральними якостями, високою кваліфікацією, що мають великий практичний досвід у сфері переслідування або ведення розглядів у кримінальних справах. Вони повинні досконало знати хоча б одну з робочих мов Суду і вільно розмовляти нею.
Прокурор обирається шляхом таємного голосування абсолютною більшістю голосів членів Асамблеї держав-учасниць. Заступники Прокурора обираються в такому ж порядку зі списку кандидатур, наданого Прокурором. Прокурор висуває три кандидатури для призначення на кожну посаду заступника Прокурора. Прокурор і заступники Прокурора обираються на термін у дев´ять років і не можуть бути переобрані.
Прокурор і заступники Прокурора не повинні займатися будь-якою діяльністю, що могла б перешкоджати здійсненню їхніх прокурорських функцій або поставити під сумнів їхню незалежність. Вони не можуть займатися ніякими іншими видами професійної діяльності.
Президія може звільнити Прокурора або заступника Прокурора за його проханням від участі в тій чи іншій конкретній справі.
Прокурор і заступники Прокурора не беруть участь у справі, якщо їхня неупередженість могла б бути розумно поставлена під сумнів на будь-якій підставі.
Будь-які питання, що стосуються відводу Прокурора або заступника Прокурора, вирішуються Апеляційною палатою (ст. 42 Статуту).
Секретаріат відповідає за несудові аспекти управління справами й обслуговування Суду.
Секретаріат очолюється Секретарем, що є головною адміністративною посадовою особою Суду. Секретар здійснює свої функції під керівництвом Голови Суду.
Секретар і заступник Секретаря повинні мати високі моральні якості, високу кваліфікацію і досконало знати хоча б одну з робочих мов Суду і вільно розмовляти нею.
Судді обирають Секретаря абсолютною більшістю голосів таємним голосуванням, беручи до уваги будь-які рекомендації Асамблеї держав-учасниць. Якщо виникає така необхідність і за рекомендацією Секретаря судді обирають у такий же спосіб заступника Секретаря.
Секретар обирається на п´ятирічний термін повноважень, може переобиратися один раз і працює на основі повної зайнятості. Заступник Секретаря займає свою посаду протягом п´ятирічного терміну.
Секретар створює у структурі Секретаріату Групу з надання допомоги потерпілим і свідкам. Ця Група забезпечує заходи захисту і процедури безпеки, консультаційну й іншу відповідну допомогу свідкам, потерпілим, іншим особам, яким існує загроза небезпеки в результаті їхніх показань (ст. 43 Статуту).
Прокурор і Секретар призначають у їх відповідні органи кваліфікований персонал. У випадку Прокурора це охоплює призначення слідчих.
Під час найманні персоналу Прокурор і Секретар забезпечують високий рівень працездатності, компетентності і сумлінності (ст. 44 Статуту).
До вступу на посаду відповідно до Статуту судді, Прокурор, заступники Прокурора, Секретар і заступник Секретаря беруть на себе у відкритому засіданні Суду урочисте зобов´язання виконувати свої відповідні функції неупере- джено і сумлінно (ст. 45 Статуту).
Рішення про відмову від посади судді, Прокурора, заступника Прокурора приймається Асамблеєю держав-учасниць таємним голосуванням:
- стосовно судді - більше ніж двома третинами голосів держав-учасниць за рекомендацією, ухваленої більшістю двох третин голосів інших суддів;
- стосовно Прокурора - абсолютною більшістю держав-учасниць;
- стосовно заступника Прокурора - абсолютною більшістю голосів держав- учасниць за рекомендацією Прокурора.
Рішення про відмову від посади Секретаря або заступника Секретаря приймається абсолютною більшістю голосів суддів (ст. 46 Статуту).
Стосовно судді, Прокурора, заступника Прокурора, Секретаря або заступника Секретаря, що вчинив проступок менш серйозного характеру, застосовуються дисциплінарні заходи відповідно до Правил процедури і доказування (ст. 47 Статуту).
Суд користується на території кожної держави-учасниці такими привілеями та імунітетами, які є необхідними для досягнення його цілей.
Судді, Прокурор, заступники Прокурора і Секретар користуються, коли вони беруть участь у діяльності Суду, тими ж привілеями та імунітетами, що надаються главам дипломатичних представництв; судово-процесуальний імунітет продовжує надаватися їм і після закінчення терміну їхніх повноважень.
Заступник Секретаря, співробітники Канцелярії Прокурора і співробітники Секретаріату користуються привілеями, імунітетами і пільгами, необхідними для виконання ними своїх функцій відповідно до угоди про привілеї та імунітети Суду.
Захисникам, експертам, свідкам і будь-яким іншим особам, присутність яких потрібна в місці перебування Суду, забезпечується такий статус, який є необхідним для належного функціонування Суду, відповідно до угоди про привілеї та імунітети Суду (ст. 48 Статуту).
Офіційними мовами Суду є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька. Постанови Суду, а також інші рішення з основних питань, розглянутих Судом, публікуються офіційними мовами.
Робочими мовами Суду є англійська і французька. У Правилах процедури і доказування визначаються випадки, у яких інші офіційні мови можуть використовуватися як робочі (ст. 50 Статуту).