• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

7. Заборона та обмеження засобів і методів ведення війни

Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права сторони у збройному конфлікті мають право обирати методи або засоби ведення війни. Цей принцип сформульований у IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї: Положенні про закони і звичаї війни на суходолі 1907 р., а також знайшов своє підтвердження в Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 1977 р. Крім того, існує принцип, що забороняє застосування в збройних конфліктах зброї, снарядів, речовин і методів ведення війни, що можуть завдати надмірних ушкоджень або зайвих страждань. Цей принцип у своєму початковому вигляді - недопущення зайвих страждань - був уперше сформульований у Декларації про скасування застосування вибухових та запалювальних куль 1868 р.

Отже, у міжнародному гуманітарному праві існують норми, що забороняють і обмежують засоби і методи ведення війни.

Під засобами ведення війни розуміється зброя, снаряди, речовини, що застосовуються збройними силами воюючих сторін для завдання шкоди й ураження противника.

Методами ведення війни є порядок використання засобів ведення війни.

Серед засобів і методів ведення війни виділяють дозволені і заборонені міжнародним правом.

Відповідно до міжнародного права до цілком заборонених засобів ведення війни належать:

- вибухові і запалювальні кулі (Декларація про скасування застосування вибухових та запалювальних куль 1868 р.);

- кулі, що розвертаються або сплющуються в людському тілі (Декларація про незастосування куль, що легко розгортаються та сплющуються 1899 р.);

- отрути й отруєна зброя (IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі 1907 р.);

- задушливі, отруйні та інші подібні гази, так само як і будь-які аналогічні рідини, речовини і процеси (Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925 р.);

- біологічна зброя (Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р. і Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925 р.);

- засоби впливу на природне середовище, що мають широкі довгострокові наслідки в якості засобів руйнації, завдання шкоди або заподіяння шкоди іншій державі (Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.) тощо.

Розглядаючи питання про заборонені засоби ведення війни, необхідно зупинитися на ядерній зброї. Нинішній правовий статус ядерної зброї залишається неврегульованим. Ніякого спеціального міжнародного договору про протиправність застосування ядерної зброї на війні не існує. Не існує і спеціальних норм, що забороняють застосовувати на війні нові види зброї масового ураження (променевого, радіологічного тощо). Однак ядерні держави (визнаючи в цілому згубність застосування такої зброї) обґрунтовують правомірність її використання під час здійснення права на колективну й індивідуальну самооборону, у разі нанесенні відповідного ядерного удару. Проте, з іншого боку, у міжнародному праві існують норми про заборону засобів і методів ведення війни, що завдають надмірних ушкоджень, що мають невибіркову дію, норми про захист цивільного населення під час війни тощо, положення яких непрямим чином можуть бути застосовані і до ядерної зброї. Тому вважається обґрунтованим віднесення ядерної зброї до заборонених засобів і методів ведення війни.

У 1980 р. була підписана Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію. До Конвенції додаються три Протоколи: Протокол про осколки, що не виявляються (Протокол І); Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв (Протокол II); Технічний додаток до Протоколу ІІ; Протокол про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї (Протокол III).

Відповідно до Протоколу І забороняється застосовувати будь-яку зброю, основна дія якої полягає в нанесенні ушкоджень осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів. Протокол II стосується застосування на суші мін, мін-пасток та інших пристроїв, визначення яких міститься в цьому документі, у тому числі мін, встановлюваних із метою перешкодити подоланню прибережних смуг, водних шляхів або рік, але не належить до застосування протикорабельних мін на морі або на внутрішніх водних шляхах.

Під мінами розуміється будь-який боєприпас, установлений під землею, на землі або поблизу землі або іншої поверхні, призначений для детонації або вибуху від присутності, близькості або безпосереднього впливу людини або засобу, що рухається, і дистанційно встановлювана міна означає будь-яку в такий спосіб визначену міну, встановлену за допомогою артилерії, ракет, мінометів або аналогічних засобів або скинену з літального апарату.

Міна-пастка - це пристрій або матеріал, що призначений, сконструйований або пристосований для того, щоб вбивати або заподіювати ушкодження, і який спрацьовує зненацька, коли людина доторкається або наближається до предмета, що здається нешкідливим, або чинить дію, що здається безпечною.

Забороняється використовувати міни, міни-пастки у разі нападу, оборони або в порядку репресалій проти цивільного населення як такого або проти окремих цивільних осіб.

Забороняється також невибіркове застосування мін, тобто:

- не на військовому об´єкті або не спрямована на нього;

- способом або засобом доставки, що не дозволяє спрямовану дію по конкретному військовому об´єкту;

- якщо воно може спричинити випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб, шкоду цивільним об´єктам або те й інше разом, що були б надмірними щодо очікуваної конкретної і безпосередньої військової переваги.

Забороняється застосування мін, що не є дистанційно встановлюваними мінами, мін-пасток у будь-якому місті, селищі, селі або в іншому районі з аналогічним зосередженням цивільних осіб, де бойові дії між сухопутними військами не ведуться або не вважаються неминучими, крім випадків, коли:

- вони встановлені на військовому об´єкті або в безпосередній близькості від військового об´єкта, що належить супротивній стороні або перебуває під її контролем;

- вжиті заходи для захисту цивільних осіб від їхнього впливу, наприклад установлені попереджуючі знаки, виставлена варта, опубліковані попередження або виставлене огородження.

Про будь-яку установку або будь-яке скидання дистанційно встановлюваних мін, що можуть мати наслідки для цивільного населення, проводиться ефективне завчасне оповіщення.

Сторони в конфлікті повинні реєструвати розташування всіх попередньо запланованих мінних полів, встановлених ними, і всіх районів, у яких використовувалися міни-пастки.

Протокол III поширюється на «запалювальну зброю», тобто зброю або боєприпаси, що, у першу чергу, призначені для підпалу об´єктів або заподіяння людям опіків за допомогою дії полум´я, тепла або того й іншого разом, що виникають у результаті хімічної реакції речовини, доставленої до цілі (вогнемети, фугаси, снаряди, ракети, гранати, міни, бомби, ємкості з запалювальними речовинами).

Забороняється піддавати цивільне населення або цивільні об´єкти нападу із застосуванням запальної зброї.

Забороняється перетворювати ліси або інші види рослинного покрову в об´єкт нападу із застосуванням запалювальної зброї, за винятком випадків, коли такі природні елементи використовуються для того, щоб укрити, сховати або замаскувати комбатантів або інші військові об´єкти, або коли вони самі є військовими об´єктами.

Використання авіації з погляду міжнародного права визнається допустимим, проте її не можна використовувати проти невоєнних об´єктів, проти мирного населення тощо.

Відповідно до міжнародного права заборонені такі методи ведення війни:

- зрадницьки вбивати або наносити поранення мирному населенню або супротивнику;

- вбивати або наносити поранення супротивнику, що здався і склав зброю;

- повідомляти тому, хто обороняється, що у разі опору пощади нікому не буде;

- незаконно користуватися парламентерським прапором або прапором держави (нейтральної), що не бере участь у війні, прапором або знаками Червоного Хреста тощо;

- примушувати громадян ворожої сторони брати участь у військових діях проти своєї держави;

- геноцид під час війни;

- вбивати парламентера й осіб, які його супроводжують (трубач, сурмач або барабанщик, особа, яка несе прапор, і перекладач);

- атакувати, бомбардувати або знищувати санітарні установи, госпітальні судна, транспорт, літаки, санітарний персонал;

- винищувати або захоплювати ворожу власність, крім випадків військової необхідності;

- бомбардувати незахищені міста, порти, селища, храми, госпіталі, що не використовуються у воєнних цілях;

- знищувати культурні цінності, історичні та інші пам´ятники, місця відправлення культів, або їхнє використання для забезпечення успіху у воєнних діях тощо.

Щодо заборонених методів ведення війни Додатковий протокол І до Женевських Конвенцій 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 1977 р., закріплює концептуальне положення, що стає визначальним принципом стосовно таких методів ведення війни: «Забороняється вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника вдаючись до віроломства». У пункті 1 ст. 37 цього Протоколу віроломство визначається як «дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і змусити його повірити, що він має право на захист або зобов´язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри». Отже, віроломство - це зобов´язання, що вселяє довіру противника, але умисно порушується для одержання воєнної переваги.

Від віроломства слід відрізняти воєнну хитрість - дії відвертаючого характеру, спрямовані на дезорієнтацію противника. Прикладом таких хитрощів є використання маскувань, пасток, несправжніх операцій і дезінформація (ст. 37 цього Протоколу І). Воєнна хитрість у період збройних конфліктів допустима і не суперечить міжнародному праву.