Міжнародне право
6. Режим військового полону
Режим військового полону регламентований Конвенцією про поводження з військовополоненими 1949 р. (III Женевською конвенцією 1949 р.). Згідно зі ст. 4 цієї Конвенції військовополоненими вважаються особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій:
- особовий склад збройних сил, ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу збройних сил;
- члени інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема члени організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано;
- особовий склад регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує;
- особи, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу, наприклад цивільні особи з екіпажів військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують;
- члени екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітани, лоцмани та юнги, а також екіпажів цивільних повітряних суден сторін конфлікту;
- жителі неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.
Кожний військовополонений під час його допиті зобов´язаний повідомити лише свої прізвище, ім´я, звання, дату народження і особистий номер. Держава, що тримає в полоні, несе відповідальність за поводження з військовополоненими.
Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть застосовуватися репресалії. Військовополонені повинні бути захищені від насильства і залякування, їм забезпечується повага особистості та честі. Держава, що захопила в полон, може піддати військовополонених інтернуванню (прийняття та примусове поселення нейтральною державою або іншою державою, що не є стороною міжнародного збройного конфлікту). Військовополонені розміщаються в спеціальних таборах, начальниками яких повинні бути офіцери держави, що тримає в полоні, а самі табори повинні забезпечити повну гарантію таким особам щодо гігієни, збереження здоров´я і запобігання епідемій. Табори повинні розташовуватися вдалині від районів бойових дій і мати чітко розрізнюванні з повітря позначення з латинських букв «PW» або «ГО». Військовополоненим може бути заборонено виходити за встановлену межу табору.
Військовополонені забезпечуються помешканням, харчуванням, одягом, медичною допомогою. До них повинен допускатися медичний і духовний персонал. У полоні зберігається носіння знаків відмінності.
Військовополоненим повинна забезпечуватися можливість працювати, з оплатою за тарифами, що існують у місці розташування табору. Примушувати до праці забороняється. Офіцерський склад до робіт не залучається. За унтер- офіцерами (військове звання і категорія молодшого командного, начальницького складу в збройних силах) залишене право здійснювати нагляд за веденням робіт. Заборонено використовувати військовополонених на небезпечних (наприклад, розмінування) або принизливих роботах. У процесі роботи повинні дотримуватися вимоги техніки безпеки. Військовополоненим повинні бути дозволені контакти з зовнішнім світом. Їм забезпечується право подачі скарг до влади держави, що їх тримає в полоні.
Військовополонені зобов´язані підкорятися законам держави, що тримає їх в полоні. Держава має право накладати судові та дисциплінарні стягнення за проступки. Однак стягнення може бути накладено лише один раз за один проступок. Забороняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий лише дисциплінарному покаранню.
Держава, що тримає в полоні, має право притягати військовополонених до суду за дії, вчинені ними до взяття в полон (наприклад, за звинуваченням у воєнних злочинах, скоєних на окупованій території). Передані суду військовополонені мають право на належне судочинство, а в разі засудження не втрачають статусу військовополонених. Проте їх репатріація може бути відкладена до закінчення терміну відбуття покарання.
Військовополоненим дозволено відправляти релігійні обряди. Не пізніше тижня після прибуття в табір військовополоненому повинно бути надане право надіслати лист родині й у Центральне довідкове агентство у справах військовополонених, що встановлюється у нейтральній країні для збору і передання на батьківщину відомостей про осіб, які утримуються в полоні. Військовополоненим слід надавати можливість одержувати листи і листівки, індивідуальні і колективні посилки.
Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються, їм повинні бути повернуті гроші і цінності, вилучені на збереження у разі полоненні.