• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

5. Правовий статус учасників збройних конфліктів

У міжнародному гуманітарному праві учасники збройних конфліктів поділяються на дві категорії осіб: ті, що воюють, або комбатанти (від франц. «combattant» - боєць, воїн), і ті, що не воюють, або некомбатанти.

Комбатанти - це особи, які входять до складу збройних сил воюючої держави, що мають право брати участь у воєнних діях.

Правовий статус комбатанта охоплює:

- право застосовувати військову силу;

- право бути об´єктом застосування військової сили аж до фізичного знищення;

- право на поводження з ним як з військовополоненим у разі потрапляння в полон.

Військова сила не застосовується до комбатанта у разі його поранення або потрапляння в полон.

З розвитком міжнародного гуманітарного права розширювалося коло осіб, що належать до комбатантів. Так, відповідно до положень Женевських конвенцій 1949 р., бо комбатантів належать:

- особовий склад регулярних збройних сил сторони, що перебувають у збройному конфлікті;

- особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять і не входять до складу збройних сил;

- особовий склад організованих рухів опору і партизанських формувань;

- члени екіпажів торгових суден і цивільної авіації, які надають допомогу воюючим;

- населення неокупованої території, яке береться за зброю, якщо воно відкрито носить зброю та дотримується законів і звичаїв війни.

До комбатантів ставляться такі вимоги, яким вони повинні відповідати:

- мати особу (командира), що є відповідальною (відповідальним) за своїх підпорядкованих;

- мати визначений і видимий знак відмінності;

- відкрито носити зброю;

- додержуватися законів і звичаїв війни.

У статті 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 1977 р., надається розгорнуте визначення поняття збройні сили, під яким розуміються збройні сили сторони, що перебувають у конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом або владою, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів.

Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто мають право брати безпосередню участь у воєнних діях.

Щоразу, коли сторона, яка перебуває в конфлікті, залучає у свої збройні сили напіввоєнну організацію або озброєну організацію, що забезпечує охорону порядку, вона повинна повідомляти про це інші сторони, що перебувають у конфлікті.

Міжнародне право відносить партизан і учасників національно-визвольних воєн до комбатантів. Хоча положення про те, що вони повинні мати виразні знаки і відкрито носити зброю, з тим щоб володіти статусом комбатанта, ставилося під сумнів, оскільки специфіка партизанської і національно-визвольної боротьби передбачає під час проведенні деяких воєнних операцій певний рівень секретності. Проте незаперечною є умова, що партизани й особи, що беруть участь у національно-визвольній боротьбі, повинні дотримуватись законів і звичаїв війни.

Некомбатанти - це особи, які входять до складу збройних сил воюючої сторони, надають їй всебічну допомогу у досягненні воєнних успіхів, але безпосередньо не беруть участь у воєнних діях. Головна ознака правового статусу некомбатанта - неучасть у бойових діях.

До некомбатантів належать військовий духовний і медичний персонал, інтендантський персонал, військові кореспонденти, юристи тощо. З одного боку, ці особи не можуть бути об´єктом воєнних дій супротивника, а з іншого - можуть застосовувати наявну у них зброю лише з метою самооборони та охорони ввіреного їм майна. Тому некомбатанти мають право на заступництво з боку ворога, якщо вони опиняться у нього.

Поділ учасників збройних конфліктів на комбатантів та некомбатантів пов´язаний із різним обсягом прав та обов´язків у них під час воєнних дій, що впливає на режим воєнного полону.

Серед осіб, що беруть участь у збройних конфліктах, також виокремлюють військових шпигунів і військових розвідників, добровольців і найманців, військових радників й інструкторів, парламентерів.

Військовий шпигун - це особа, яка, діючи таємно або під неправдивим приводом, збирає або прагне зібрати відомості в районі дії однієї з воюючих держав із наміром повідомити такі протилежній стороні (ст. 29 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі 1907 р.). Згідно з Додатковим протоколом І до Женевських конвенцій 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 1977 р. «будь-яка особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка потрапляє під владу супротивної сторони в той час, коли вона займається шпигунством, не має права на статус військовополоненого і з нею можуть поводитися як зі шпигуном» (ст. 46).

Не вважається шпигуном особа зі складу збройних сил сторони конфлікту, якщо вона збирає або намагається збирати від імені цієї сторони інформацію, що має воєнне значення, на території, контрольованій супротивником, і при цьому носить формений одяг своїх збройних сил або не діє обманним шляхом, або навмисно не вдається до таємних методів. Така особа не «втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитись як зі шпигуном» (п. 3 ст. 46 Додаткового протоколу І від 1977 р.). Ця особа визнається військовим розвідником. У випадку потрапляння до ворога під час збирання розвідувальних відомостей або спроби їх збирання на неї поширюється статус військовополоненого.

Під час збройних конфліктів на стороні воюючих держав можуть брати участь добровольці. У статті 6 Конвенції про права і обов´язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни 1907 р. встановлено, що «відповідальність нейтральної держави не виникає , через те що приватні особи окремо переходять кордон, щоб вступити на службу однієї з воюючих держав». З огляду на те, що ці приватні особи з нейтральних держав добровільно вступають до складу збройних сил однієї з воюючих держав, вони, з одного боку, стають законними комбатантами, а з іншого - втрачають статус особи нейтральної держави. Відповідальність за їхні дії несе воююча держава, на стороні якої вони воюють.

У збройних конфліктах можуть брати участь і найманці. Визначення ознак найманства і його правового статусу останнім часом набуло гострої практичної необхідності через поширення цього явища, що викликає з боку міжнародного співтовариства осудження. Згідно з п. 2 ст. 47 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 1997 р., найманець - це будь-яка особа, спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті, керуючись, головним чином, бажанням отримати особисту користь, і якій обіцяна стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, матеріальна винагорода, що істотно перевищує винагороду, виплачувану комбатантам того самого рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил цієї сторони. Найманець не входить до особового складу збройних сил воюючої сторони. Він не є громадянином сторони, що перебуває у воєнному конфлікті, ні особою, що постійно проживає на території, контрольованій стороною конфлікту.

Міжнародне співтовариство неодноразово засуджувало практику найманс- тва. У 1968 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію A/RES/2465 (XXIII) «Здійснення Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам», у якій визначається, що практика використання найманців проти рухів за національне визволення і незалежність є кримінально караним діянням, а самі найманці - злочинці.

У 1989 р. під егідою ООН була укладена Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. У Конвенції найманство визнається серйозним злочином, який зачіпає інтереси всіх держав. Згідно з Конвенцією держави не повинні здійснювати вербування, використання, фінансування і навчання найманців, у тому числі з метою, що суперечить праву народів на самовизначення, як воно тлумачиться міжнародним правом. Держави зобов´язані забороняти такі дії і запобігати їм.

Ця Конвенція визнає злочинними дії, вчинені не лише самими найманцями, а й особами, що беруть участь у їх вербуванні, використанні, фінансуванні та навчанні, а також спроби вчинення вказаних дій і співучасть у них. Держави-учасниці Конвенції зобов´язані або засудити винних осіб або видати зацікавленій стороні.

Не є найманцями військові радники й інструктори, що є особами, які входять до складу збройних сил іншої держави, що відповідно до міжнародних договорів перебувають в іншій державі для надання допомоги в освоєнні бойової техніки і навчанні особового складу збройних сил. Радники й інструктори не беруть участі у воєнних діях. Радники навчають правилам ведення бойових дій. Інструктори допомагають в освоєнні бойової техніки. Проте якщо ці особи беруть участь у бойових діях, вони прирівнюються до комбатантів.

Особливим правовим статусом під час збройних конфліктів наділені парламентери, тобто особи, спеціально уповноважені військовим командуванням однієї з воюючих сторін на ведення переговорів з військовим командуванням супротивної сторони. Згідно зі ст. 32 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі 1907 р. парламентер, а також трубач, сурмач або барабанщик, особа, яка несе прапор, і перекладач, що можуть супроводжувати його, користуються правом недоторканності. Відмінний знак парламентера - білий прапор.

Парламентер може бути прийнятий воєнним командуванням ворога або відісланий назад, проте у будь-якому випадку йому повинна бути забезпечена безпека повернення в розташування своїх військ.

У випадку зловживання з боку парламентера командир військової частини має право його тимчасово затримати.

Парламентер втрачає право на недоторканність, якщо буде абсолютно і безсумнівно доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для провокування або для вчинення зради.