• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

4. Закінчення війни та її міжнародно-правові наслідки

Правове оформлення закінчення війни між раніше воюючими державами має важливе значення, зокрема закладає правові основи їхніх подальших мирних відносин. У міжнародному гуманітарному праві розрізняють припиненням воєнних дій і припинення стану війни.

Найбільш поширеними формами припинення воєнних дій є перемир’я і капітуляція.

Перемир’я - це призупинення або припинення воєнних дій за угодою між воюючими сторонами. Воно може бути місцевим і загальним.

Місцеве перемир’я призупиняє воєнні дії між окремими підрозділами і частинами на обмеженій ділянці театру воєнних дій та спрямоване на реалізацію локальних завдань: добір і транспортування поранених, хворих і вбитих, обмін пораненими, поховання убитих, переговори з парламентарями, евакуація з цієї місцевості жінок і дітей тощо.

Сторони самі вирішують, коли набуде чинності угода про припинення воєнних дій: відразу після підписання або по закінченні якогось терміну. Термін дії угоди також визначається сторонами. Якщо в умовах перемир´я не визначений термін його дії, то кожна сторона має право відновити воєнні дії в будь-який час, заздалегідь попередивши про це іншу сторону. Порушення умов перемир´я окремими особами не тягне за собою відмови від перемир´я. Дії цих осіб розглядаються як порушення законів і звичаїв війни, і вони караються владою своєї держави. Будь-яке істотне порушення перемир´я однією зі сторін дає право іншій відмовитися від нього і, навіть у випадках крайньої необхідності, невідкладно відновити воєнні дії (ст. 40 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі 1907 р.).

Загальне перемир’я принципово відрізняється від місцевого. По-перше, воно не просто призупиняє, а припиняє воєнні дії; по-друге, це припинення поширюється не на обмежений театр війни, а на воєнні дії в цілому; по-третє, місцеве перемир´я можуть укладати командири окремих частин (якщо не передбачено інший порядок), а загальне перемир´я, як акт не стільки воєнний, а політичний, укладається від імені компетентних органів держави; по-четверте, загальне перемир´я розглядається як певний крок у напрямку до встановлення миру, а його порушення - як акт агресії.

Сучасне міжнародне право передбачає укладення перемир´я з ініціативи та під контролем Ради Безпеки ООН. Така вимога Ради Безпеки ООН може передбачати припинення вогню, відведення військ на попередні позиції тощо.

Другою формою припинення воєнних дій є капітуляція, під якою розуміється повне і остаточне припинення опору збройних сил однієї з воюючих сторін або здача окремих гарнізонів, оточених підрозділів тощо. На відміну від перемир´я у разі капітуляції переможена сторона втрачає навіть формальну рівність із переможцем.

Конкретні умови капітуляції передаються противнику через парламентарів, які є недоторканними особами. У разі капітуляції вся військова техніка, майно супротивника переходять до переможця, особовий склад роззброюється, на нього поширюється режим військового полону.

Різновидом капітуляції є беззастережна капітуляція (підписується представниками переможеної держави, зазвичай після повного розгрому її збройних сил або їх основної частини, без будь-яких умов і застережень, свідчить про визнання нею своєї повної і остаточної поразки і супроводжується здачею всіх її збройних сил) і почесна капітуляція (наприклад, капітуляція гарнізону з умовою збереження зброї і стягів). Так, після поразки фашистської Німеччини і мілітаристської Японії в 1945 р. кожною з них були підписані декларації про беззастережну капітуляцію.

Необхідно зазначити, що ні перемир´я, ні капітуляція не припиняють стану війни між воюючими державами. Основною формою припинення стану війни є мирний договір, який юридично закріплює припинення стану війни і відновлення мирних відносин між воюючими державами. За змістом мирні договори охоплюють широке коло питань: припинення стану війни, відновлення мирних відносин, відповідальність воєнних злочинців, територіальні питання, відшкодування заподіяної агресором шкоди тощо. Прикінцеві постанови стосуються виконання і тлумачення договору, порядку його ратифікації, набрання чинності. Ураховуючи особливу важливість, мирні договори завжди укладаються від імені держави і підлягають ратифікації. Так, після Другої світової війни між ООН, з одного боку, та Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією - з іншого (з кожною окремо), були укладені мирні договори в І947 р.

У міжнародній практиці мало місце припинення стану війни шляхом видання односторонніх декларацій: США, Великобританія і Франція припинили стан війни з Німеччиною в 1951 р., видавши односторонні акти; в 1952 р. Індія опублікувала односторонню декларацію про припинення стану війни з Японією; СРСР припинив стан війни з Німеччиною, видавши Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 січня 1955 р., відповідно до якого припинявся стан війни між Німеччиною та СРСР, і між ними встановлювалися мирні відносини.

Стан війни може припинятися шляхом укладення двосторонньої угоди. Так, 19 жовтня 1956 р. СРСР і Японія підписали спільну декларацію, згідно з якою між ними «припинявся стан війни» і відновлювалися «мир і добросусідські дружні відносини», були відновлені дипломатичні та консульські відносини. Такі правові акти не виключають можливості подальшого укладення мирного договору з метою врегулювання всієї сукупності проблем, що виникли в результаті війни.

Міжнародно-правові наслідки закінчення війни настають як для воюючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють.

Припинення стану війни тягне за собою настання таких наслідків для воюючих держав:

- припиняють діяти договори воєнного часу, у тому числі закони і звичаї війни;

- встановлюються мирні відносини;

- відновлюють чинність раніше укладені міжнародні договори і укладаються нові договори;

- здійснюється обмін військовополоненими, виведення окупаційних військ;

- провадиться репатріація (повернення на батьківщину) цивільного населення;

- настає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кримінальна відповідальність головних воєнних злочинців;

- приймаються гарантії для недопущення війни в майбутньому (денацифікація - система заходів із ліквідації наслідків панування ворожої ідеології в політичному, економічному й громадському житті народу переможеної держави; розділення воєнного флоту переможеної держави; повна або часткова демілітаризація переможеної держави) тощо.