Міжнародне право

3. Поняття та правовий режим територіального моря

Формування положень про територіальне море почалося ще в період Середньовіччя, але основні положення цього правового інституту були визнані нормами звичаєвого міжнародного права лише в кінці XVIII століття.

Поняття «територіальне море», або «територіальні води» виникло в той історичний період, що й поняття «вільне море», або «відкрите море». Підставою для поширення суверенітету прибережної держави на морський пояс, що примикає до її берегів, послужили три обставини:

- безпека держави вимагає, щоб їй була надана можливість захищати свої берегові володіння з боку моря;

- для забезпечення своїх комерційних, фіскальних і політичних інтересів прибережна держава повинна мати можливість нагляду над усіма судами, які входять у її територіальні води або виходять з них, або такі, що стають на якір у цих водах;

- держава повинна мати виключне право на експлуатацію морських ресурсів у межах територіального моря, які є необхідними для існування і благополуччя населення, що проживає на її території.

Під територіальним морем (або територіальними водами) розуміється пояс морських вод шириною до 12-ти морських миль, що примикає до сухопутної території держави або її внутрішніх морських вод і входить до складу державної території, правовий режим якого визначається як національним правом держави, так і нормами міжнародного права. При цьому суверенітет прибережної держави поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра.

Відповідно до статті 4 Конвенції ООН з морського права 1982 р. ширина територіального моря зазвичай вимірюється від лінії найбільшого відливу вздовж берега, зазначеної на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу.

Однак у місцях, де берегова лінія глибоко порізана і звивиста, або де вздовж берега й у безпосередній близькості до нього є ланцюг островів, ширина територіального моря може вимірюватися від прямих вихідних ліній, що з´єднують відповідні точки (п. 1 ст. 7 Конвенції ООН з морського права 1982 р.).

Міжнародно-правовий режим територіального моря визначається нормами звичаєвого та договірного міжнародного права. Останні закріплено в Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. та Конвенції ООН з морського права 1982 р. Ці норми підкреслюють, що за юридичною природою територіальне море - це частина державної території прибережної держави, тобто юридична природа територіального моря і внутрішніх морських вод однакова. Проте правовий режим у них різний. У межах територіального моря діють норми як національного, так і міжнародного права. Про це свідчить закріплення в міжнародному праві права мирного проходу через територіальне море іноземних суден усіх типів (військових і торговельних).

У статті 17 Конвенції ООН з морського права 1982 р. встановлюється: «За умови дотримання цієї Конвенції судна всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море». Прохід повинен бути безперервним і швидким. Разом із тим він може включати зупинку та стоянку на якорі, але лише настільки, наскільки вони пов´язані зі звичайним плаванням або є необхідними внаслідок непереборної сили, або лиха, або з метою надання допомоги потерпілим від лиха (ст. 18 Конвенції). Прохід може вважатися мирним лише в тому випадку, якщо ним не порушується мир, правопорядок чи безпека прибережної держави. Підводні човни під час здійснення мирного проходу повинні підійматися на поверхню і піднімати свій прапор (ст. 20 Конвенції).

Конвенція ООН з морського права 1982 р. (ст. 19) містить перелік дій, які вважаються такими, що порушують мир, порядок чи безпеку прибережної держави під час проході іноземним судном територіальних вод:

- загроза силою або її застосування проти прибережної держави;

- будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду;

- збирання інформації на шкоду обороні чи безпеці прибережної держави;

- пропаганда, що має на меті зазіхання на оборону чи безпеку прибережної держави;

- підйом у повітря, посадка або прийняття будь-якого літального апарата або військового пристрою;

- порушення митних, фіскальних, імміграційних, санітарних законів і правил прибережної держави;

- навмисне і серйозне забруднення;

- рибальська діяльність;

- проведення досліджень;

- створення перешкод функціонуванню будь-яких систем зв´язку.

У свою чергу, прибережна держава не повинна перешкоджати мирному проходу іноземних суден через територіальне море, за винятком випадків, коли вона діє так відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Прибережна держава може встановлювати морські коридори і схеми поділу руху суден. У разі необхідності й з урахуванням безпеки судноплавства прибережна держава має право вимагати від іноземних судів під час здійснення права мирного проходу слідувати за такими морськими коридорами або схемами поділу руху суден. При цьому прибережна держава бере до уваги особливі характеристики судів, інтенсивність руху суден, а також рекомендації компетентної міжнародної організації - Міжнародної морської організації (ІМО).

Конкретні питання, пов´язані з юрисдикцією прибережної держави щодо іноземних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються з огляду на належність цих суден до класу військових кораблів, а також державних суден, що експлуатуються у некомерційних цілях, або до класу торговельних суден. У випадку недотримання такими суднами, скажімо, військовим кораблем, законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні води, влада прибережної держави може вимагати, щоб цей корабель негайно покинув її територіальне море. При цьому збитки, завдані кораблем-порушником, покриває держава його прапора.

На борту іноземного торговельного судна, що здійснює право мирного проходу, в принципі діє кримінальне й цивільне законодавство держави прапора судна, окрім винятків, встановлених у конвенційному порядку. Наприклад, кримінальна юрисдикція щодо злочину, скоєного на борту іноземного торговельного судна під час проходу через територіальне море, здійснюється прибережною державою, якщо:

- наслідки злочину поширюються на прибережну державу;

- злочин порушує спокій у державі або добрий порядок у територіальному морі;

- якщо капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора судна звертається до місцевої влади з проханням про надання допомоги;

- вжиті заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі наркотиками або психотропними речовинами.

Однак не підлягає обмеженню право прибережної держави вживати будь- яких заходів для арешту або розслідування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави заарештовувати і притягти до суду осіб, що несуть кримінальну відповідальність за злочини, вчинені під час перебування судна у внутрішніх водах такої держави.

Вирішення питання про цивільну юрисдикцію прибережної держави залежить від того, чи проходить іноземне судно через територіальне море «транзитом» або ж воно здійснює мирний прохід після виходу з внутрішніх вод. У першому випадку прибережна держава не має права зупиняти іноземне судно або змінювати курс з метою здійснення цивільної юрисдикції. Зазначені заходи можуть застосовуватися лише щодо такого іноземного судна, яке викликало на себе цивільно-правові зобов´язання або відповідальність під час проходу або для проходу через води прибережної держави. У другому випадку прибережна держава в межах свого законодавства може застосовувати заходи стягнення або арешт у цивільній справі.

Із метою скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торгі- вельне судноплавство, а також ухвалення норм (стандартів) щодо забезпечення безпеки на морі і запобігання забрудненню із суден довкілля, в першу чергу, морського, у 1948 р. була створена Міжнародна морська організація (ММО) (International Maritime Organization (IMO), що є спеціалізованою організацією ООН. Організація була створена шляхом підписання на міжнародній конференції у м. Женева (Швейцарія) Конвенції про Міжурядову морську консультативну організацію. У 1982 р. назву «Міжурядова морська консультативна організація» було змінено на «Міжнародна морська організація».

Міжнародна морська організація складається з Асамблеї, Ради, Секретаріату і Комітетів. Керівним органом Організації є Асамблея, до складу якої входять представники від усіх держав-членів. Сесії Асамблеї скликається один раз на два роки. Асамблея обирає Раду із 40-ка членів, яка збирається двічі на рік. Рада складається за принципом балансу між державами-судновласниками і держава- ми-вантажовласниками. Держави розділені на три великі групи: 10 провідних морських держав; 10 інших держав, значних з точки зору міжнародної морської торгівлі, і 20 морських держав, обраних в Раду з метою забезпечення географічного представництва різних регіонів світу. Рада ІМО є виконавчим органом. У період між сесіями Асамблеї Рада виконує робочі функції Організації, координує роботу комітетів.

Секретаріат ІМО складається з Генерального Секретаря, що є головною адміністративною посадовою особою Організації. Генеральний Секретар ІМО призначається Радою зі схвалення Асамблеї на чотири роки.

У Міжнародній морській організації діють такі комітети: Комітет з безпеки на морі, Комітет захисту морського середовища, Юридичний комітет, Комітет з технічного співробітництва і Комітет з полегшення формальностей.

Сьогодні ІМО налічує 174 держави-члени та 3 асоційовані члени (станом на 2019 р.). Повноправним членом ІМО Україна стала в 1994 р. Місцезнаходження Штаб-квартири Міжнародної морської організації - м. Лондон (Великобританія).