Міжнародне право

2. Поняття та правовий режим внутрішніх морських вод

Внутрішніми морськими водами вважається водний простір, розташований між береговою лінією і тими вихідними лініями, від яких відраховується ширина територіального моря.

Внутрішні морські води є частиною території держави, і на них поширюється її суверенітет. Держава в національному законодавстві встановлює кордони своїх внутрішніх морських вод з урахуванням правил Конвенції ООН з морського права 1 982 р. та інших норм міжнародного права.

До внутрішніх морських вод належать:

  1. Води портів до лінії, що з´єднує в морі постійні портові споруди. Прибережні установки і штучні острови не вважаються постійними портовими спорудами.
  2. Води заток, бухт, губ, лиманів, береги яких належать цій державі до лінії природного входу, якщо вона не перевищує 24 морських миль. Якщо лінія входу в затоку (бухту, губу, лиман) перевищує 24 милі, то проводиться 24-мильна вихідна пряма всередині затоки. Поглиблення не визнається затокою, якщо його площа не дорівнює або не більша площі півкола, діаметром якого служить лінія, що перетинає вхід у це заглиблення.
  3. Води заток, бухт, губ, лиманів, морів і проток, що історично належать певній державі, незалежно від ширини лінії природного входу (затоки Гудзонова в Канаді, Бристольська у Великобританії). До внутрішніх морських вод певної держави вони належать у зв´язку з тим, що традиційно через географічні особливості, а також економічну та оборонну значущість належали цій державі, що можна кваліфікувати як визнану іншими державами звичаєву норму.

До складу внутрішніх вод входять озера і внутрішні моря. Якщо озера цілком оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладення угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер належать: Боденське озеро, оточене територією Німеччини і Швейцарії; Женевське озеро між Францією і Швейцарією; Великі озера, які межують із Канадою і США. За відсутності таких угод передбачається, що кордон визначається серединною лінією.

  1. Води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, узятих для відліку ширини територіального моря, коли узбережжя глибоко порізане, або коли вздовж берега розташований ланцюг островів. Прямі вихідні лінії повинні бути позначені на картах і доведені до відома інших держав.

Правовий режим морських портів, як правило, регулюється нормами національного права. Однак розвиток економічних зв´язків і необхідність створення максимально сприятливих умов для торговельного мореплавства змушують прибережні держави здійснювати свій суверенітет у портах з урахуванням сформованої світової практики, яка спрямована на полегшення процедури заходу і перебування іноземних торгових суден у портах.

Морський порт - це визначена межами територія та акваторія, обладнана для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов´язаних із цим видів господарської діяльності.

Морські порти бувають торгові, рибні і спеціалізовані. Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. Прибережні держави відчиняють для заходу іноземних суден деякі торгові порти, при цьому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до виняткової компетенції держави. Для відвідування відкритих портів, як правило, не треба запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти повинний бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є лінія, що проходить через найбільш віддалені у бік моря точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982 р. наголошує, що це повинні бути постійні портові споруди (ст. 11 Конвенції). До території порту належать відведені порту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією порту є відведені порту водні простори.

Правовий режим внутрішніх морських вод являє собою сукупність правил заходження у внутрішні води і порти, перебування в них і виходу з них. Він встановлюється внутрішньодержавним законодавством і міжнародно-правовими актами.

Правила, які застосовуються у внутрішніх водах, прибережні держави зобов´язані доводити до загального відома в Повідомленнях мореплавцям, лоціях і довідниках.

Іноземні судна заходять у внутрішні води і порти держави за дозволом. Однак дозвільний порядок реалізуються на практиці по-різному щодо невійськових і військових судів. Іноземним невійськовим суднам дозволяється вільно заходити в оголошені відкриті порти. Перелік портів визначається прибережними державами на свій розсуд і доводиться до відома щорічно в Повідомленнях мореплавцям.

Військові кораблі іноземних держав можуть заходити у внутрішні води і порти на основі дозволу прибережної держави або на його запрошення. Деякі держави на основі принципу взаємності передбачають повідомний порядок заходження військових судів. Не вимагається дозволу на заходження у внутрішні води і порти іноземних військових кораблів, якщо на їх борту перебувають глави держав або голови урядів.

Без дозволу здійснюється вимушений захід іноземних військових суден, викликаний надзвичайними обставинами, - нещасним випадком, аварією, стихійним лихом, необхідністю надання термінової медичної допомоги, доставкою врятованих людей тощо.

Для забезпечення безпеки або уникнення можливого забруднення навколишнього середовища прибережні держави передбачають особливий порядок, обмеження або заборону заходження суден із ядерними установками, а також кораблів із ядерною зброєю на борту.

Усі судна, що прибувають у порт, підлягають прикордонному, санітарному та митному огляду.

Військові кораблі звільняються від митного огляду та мита. Однак вивантаження або перевантаження вантажів здійснюється під наглядом органів митного контролю. Вантажі, що вивантажуються на берег, обкладаються митом.

Відповідно до Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р. істотно спрощені формальності, вимоги до документів і різних процедур щодо суден, що перебувають у порту.

Прибережна держава не може стягувати плату із судна за його заходження і перебування в порту. Плата стягується лише за надані послуги (лоцманська проводка, ремонтні роботи), користування спорудами (причалами, маяками, складами), технічними засобами (транспортними засобами, кранами, буксирами).

У внутрішніх водах дослідницька діяльність, рибальство або інший промисел можуть здійснюватися іноземними судами лише на основі спеціальних міжнародних угод або з дозволу компетентних органів прибережної держави.

На іноземні торгові судна, до яких звичайно належать усі судна, крім військових і тих, що використовуються для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона тощо), що перебувають у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється кримінальна, цивільна й адміністративна юрисдикція прибережної держави.

В основу кримінальної юрисдикції покладено загальне правило про те, що оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочини, вчинені на борту іноземних торгових суден, що перебувають у межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці найчастіше через двосторонні угоди влада прибережної держави утримується від застосування кримінальної юрисдикції стосовно моряків іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують громадський порядок або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами полягає у тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися цивільні позови щодо іноземного торгового судна і майна, що перебуває на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна у зв´язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди тощо. Реалізація цивільної юрисдикції щодо іноземного торгового судна може передбачати затримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетентним судовим органом прибережної держави.

Слід зазначити, що згідно зі сформованою міжнародною практикою прибережна держава не здійснює юрисдикцію у справах, що належать до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включно з цивільні спори між членами команди, що виникають у зв´язку з їхньою службою на суднах. Що стосується трудових правовідносин між членами екіпажа іноземного торгового судна, то, в принципі, вони підпадають під юрисдикцію прибережної держави. Проте на практиці прибережні держави звичайно не втручаються в трудові спори між членами такого екіпажу, крім випадків, коли спір стосується заробітної плати або виконання обов´язків на борту судна, якщо інше не встановлено відповідним договором. Слід пам´ятати, що ціла низка соціальних аспектів праці моряків регулюється конвенціями Міжнародної організації праці, і їхнє порушення в будь-якій країні, в будь-якому іноземному порту може викликати втручання іноземних громадських організацій, насамперед національних профспілкових організацій.

Адміністративна юрисдикція головним чином ґрунтується на нормах адміністративного права, що встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна, як державні, так і приватні, підлягають адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед, це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Військові кораблі у внутрішніх водах та портах користуються правом недоторканності. До іноземного військового корабля недопустимо застосування будь- яких примусових дій. Однак це право не звільняє військові кораблі від обов´язку дотримуватися законів і правил прибережної держави; у разі їх порушення військовому кораблю може бути запропоновано залишити внутрішні води.

Для забезпечення безпеки мореплавства, життя екіпажу і пасажирів, збереження вантажів передбачаються певні вимоги до суден, що покидають внутрішні води і порти. Кожне судно підлягає огляду з боку посадових осіб прибережної держави. Судно і його обладнання повинні підтримуватися у стані, що гарантує придатність для виходу в море без небезпеки для судна і людей, що перебувають на борту. Якщо судно і його обладнання не відповідають пред´явленим вимогам, йому може бути заборонено вихід у море.