Міжнародне право

6. Міжнародні конференції

Міжнародні конференції є дуже поширеною формою міждержавного співробітництва і скликаються для вирішення політичних, економічних, військових та інших проблем. Як інституційний механізм міжнародного права і міжнародних відносин вони виникли в другій половині XIX сторіччя. Щорічно на різноманітних рівнях міжнародних відносин проводиться більше 1000 конференцій. На думку спеціалістів, у середині XXI сторіччя щорічно проходитиме майже 50 тисяч міжнародних конференцій.

Інститут міжнародних конференцій є нерозривно пов´язаним із правом міжнародних організацій, оскільки міжнародні організації з´явилися внаслідок розвитку цього інституту.

Міжнародні конференції - це тимчасовий колективний орган суверенних держав та інших учасників, який скликається для обговорення тих чи інших проблем, що зачіпають інтереси учасників конференції.

Міжнародні конференції називають багатосторонньою або парламентською демократією. Їх мета й організаційні основи діяльності повинні відповідати нормам міжнародного права.

Міжнародні конференції можуть мати різні найменування - конгрес, нарада, конференція тощо, проте це не має жодного юридичного значення.

Міжнародні конференції мають багато спільного з міжнародними організаціями: вони являють собою зустріч представників держав, для забезпечення діяльності конференції створюються робочі органи (комітети, комісії), ці органи діють на підставі правил, установлених державами-учасницями конференції.

Головна відмінність міжнародних конференцій від міжнародних організацій полягає в тому, що конференції - це тимчасові органи.

Міжнародні конференції можна класифікувати, поділивши на такі види:

1) залежно від складу учасників:

- міжурядові (беруть участь представники держав, міжнародних організацій, національно-визвольних рухів тощо);

- неурядові (беруть участь представники громадських організацій, асоціацій або окремі особи з різних держав);

2) залежно від сфери діяльності:

- політичні (вирішуються питання політичного характеру);

- економічні (вирішуються питання економічного характеру);

- дипломатичні (вирішуються питання зовнішніх зносин);

- змішані (вирішуються питання різного характеру);

3) за періодичністю проведення:

- періодичні (скликаються у заздалегідь визначений період часу);

- конференції «ad hoc» (скликаються для вирішення конкретної проблеми);

4) за колом учасників:

- універсальні (відкриті для участі для будь-якої держави та інших суб´єктів міжнародного права);

- регіональні (беруть участь держави й інші суб´єкти міжнародного права, які перебувають у певному географічному регіоні).

Зазвичай з ініціативою скликати будь-яку міжнародну конференцію виступає держава (держави) або міжнародна організація. Така ініціатива також може походити від національних або міжнародних неурядових організацій.

Для успішної роботи міжнародної конференції необхідно її ретельно спланувати й підготувати. Важливий елемент підготовки міжнародної конференції - визначення її мети, на підставі якої планується порядок денний конференції шляхом попереднього узгодження поглядів майбутніх учасників. Після цього ухвалюється рішення про скликання міжнародної конференції стосовно визначених питань, склад і рівень представництва, час та місце проведення, правила та процедури. Узгодження поглядів держав із питань підготовки конференції здійснюється або під час попередніх консультацій, або дипломатичними каналами. Якщо ініціатором скликання конференції є міжнародна організація, то результати узгодження поглядів майбутніх учасників фіксуються у відповідних резолюціях цієї організації.

Під час визначення кола учасників конференції та рівня представництва важливо дотримуватися принципу участі в конференції всіх зацікавлених держав. Невизнання тієї чи іншої зацікавленої держави або уряду будь-яким учасником конференції не є правомірною підставою для незапрошення їх на конференцію.

Сьогодні широко практикується запрошення на міжнародні конференції спостерігачів, які не мають права голосу. За згодою учасників конференції вони можуть виступати на її засіданнях, а їх участь регламентується правилами процедури конференції.

Як правило, спостерігачів на міжнародні конференції направляють міжурядові й неурядові організації, а також держави, що не беруть участі у конференції.

Коли міжнародна конференція скликається державою або групою держав, питання про час і місце її проведення зазвичай вирішується на підготовчій зустрічі майбутніх учасників. Що стосується міжнародних конференцій, скликаних міжурядовими організаціями, то вони, як правило, проводяться в штаб-квартирі організації або на запрошення будь-якої держави на її території. У таких випадках місце й час проведення конференції визначаються в резолюції міжнародної організації її проведення.

Безпосередньо відкриттю міжнародної конференції передує суттєва організаційна і підготовча робота (забезпечення необхідних приміщень, допоміжних служб, підготовка документації конференції тощо). Держави проводять складну та кропітку дипломатичну роботу, спрямовану на забезпечення високої результативності конференції.

Рівень представництва на міжнародній конференції може змінюватись на різних етапах конференції (наприклад, перший етап проходить на рівні міністрів закордонних справ, другий етап - заступників міністрів закордонних справ і керівники департаментів відомств закордонних справ, третій - глав держав та урядів). Проведення міжнародних конференцій на вищому рівні означає їх підвищену значущість у вирішенні міжнародних проблем.

Міжнародні конференції для забезпечення успішності своєї роботи ухвалюють правила процедури (нормативний акт внутрішнього або адміністративного права конференцій), покликані регламентувати всі аспекти діяльності конференції з метою досягти її ефективної й плідної роботи. Механізм створення, ухвалення та затвердження правил процедури конференції виробляється самими учасниками конференції. Досить часто учасники конференції для вироблення власних правил процедури беруть за основу правила процедури Генеральної Асамблеї ООН, які пройшли випробування часом і довели свою ефективність.

Кожна міжнародна конференція розробляє власні процедурні норми, які регулюють різні боки її діяльності, а саме:

- статус делегацій як офіційних представників держав-учасниць;

- статус посадовців конференції;

- правове становище та порядок діяльності секретаріату конференції та його виконавчого глави;

- порядок ухвалення рішень конференцією.

Мови, що використовуються в роботі міжнародних конференцій, поділяються на офіційні й робочі. Офіційними мовами учасники повинні користуватися для своїх виступів, цими мовами публікуються всі офіційні рішення конференції. Робочі ж мови використовуються для ведення протоколів і складання проєктів документів конференції. Зазвичай робочі мови становлять лише частину офіційних, що скорочує витрати на проведення конференції. Офіційні й робочі мови конференції визначаються правилами процедури. На конференціях, організованих

ООН, офіційними мовами є ті самі, що й мови Організації Об´єднаних Націй: англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька.

Істотну роль у процесі ухвалення рішень міжнародної конференції відіграють її керівні посадовці, обрані зі складу делегацій. Конференції з небагатьма учасниками обмежуються вибором голови та створенням секретаріату. Для керування конференцією з широким представництвом обираються: голова, заступник голови та генеральний доповідач; голова, заступник голови і доповідач кожного комітету та необхідна кількість інших посадовців, покликаних забезпечити ефективність роботи конференції. Керує роботою конференції її голова, тому учасники завжди з особливою увагою ставляться до кандидатури на цю посаду й узгоджують її між собою. Права й обов´язки голови конференції визначаються правилами процедури.

Головним адміністративним посадовцем конференції є її секретар, який керує роботою персоналу секретаріату. Завдання секретаріату і його персоналу - забезпечити високий рівень обслуговування структурних підрозділів конференції (складання протоколів засідань, поточна технічна робота тощо).

Особливе місце в роботі міжнародної конференції посідає редакційний комітет і його голова. На них лежить основна відповідальність за підготовку текстів офіційних документів конференції, в яких втілюються її рішення.

У правилах процедури визначаються кількість і найменування створюваних конференцією комітетів, мета і порядок їх роботи.

Порядок ухвалення міжнародною конференцією рішень визначається правилами процедури і звичаєвою практикою, якими користуються протягом багатьох років. Усі різноманітні процедури ухвалення рішень на міжнародних конференціях можна об´єднати в три групи:

1) рішення ухвалюються шляхом голосування учасників; зазвичай кожна делегація має один голос; для ухвалення рішення потрібна проста більшість, кваліфікована більшість або одноголосність учасників конференції; голосування може бути відкритим або таємним;

2) рішення ухвалюються на основі консенсусу; для цього методу є характерною відсутність процедури голосування, коли узгоджене рішення ухвалюється, якщо немає формальних заперечень жодного учасника; при цьому деякі учасники можуть попросити внести у протокол засідання заяву або застереження, які вважаються важливими в контексті окремих положень ухвалюваного рішення;

3) рішення конференції можуть ухвалюватися комбінованим методом, що складається з процедур консенсусу та голосування; у таких випадках учасники конференції повинні максимально використовувати можливості консенсусного методу під час ухвалення рішень, проте коли стає зрозумілим, що в такий спосіб не можна ухвалити рішення з конкретного питання, використовується процедура голосування.

Рішення, ухвалені міжнародними конференціями, мають різні найменування: конвенції, договори, декларації, заяви, підсумкові акти тощо. Міжнародна практика виробила деякі типові акти, які завершують роботу міжнародної конференції.

Юридична сила цих актів є різною. Одні з них є юридично обов´язковими, інші мають рекомендаційний характер.

Багато міжнародних конференцій скликається з метою розроблення й ухвалення багатосторонніх конвенцій як загального, так і спеціального характеру, вони називаються дипломатичними. Дипломатичні конференції ухвалюють лише тексти відповідних конвенцій, які зазвичай не є юридично обов´язковими у момент ухвалення, оскільки для набрання ними чинності необхідно пройти процедуру ратифікації в державах- учасницях конференції згідно з положеннями конвенції. Однак, ухвалюючи текст конвенції, держави-учасниці конференції підтверджують, що його остаточно узгоджено, і надалі правила поведінки, які містяться в ньому, стануть юридично обов´язковими. Участь у дипломатичній конференції не накладає на державу обов´язку брати участь у конвенції, ухваленій на ній.

Міжнародні конференції відповідно до мети можуть ухвалювати різні резолюції. У цих документах, як правило, містяться заклики, пропозиції, рекомендації та прохання урядам і міжнародним організаціям, що випливають із результатів роботи конференції. Резолюції міжнародних конференцій мають рекомендаційний характер. Проте ці документи відіграють позитивну роль у питаннях кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.

Переважна більшість міжнародних конференцій завершується ухваленням підсумкового акта. Найчастіше цей документ містить виклад основних фактів роботи конференції і не є юридично обов´язковим. Однак деякі підсумкові акти міжнародних конференцій мають форму міжнародного договору. Юридичне значення підсумкового акта тієї або іншої міжнародної конференції слід виводити зі змісту цього документа і мети, яка бажали досягти її учасники.

Роль міжнародний конференцій та ухвалених ними актів незмінно зростає. Міжнародне співтовариство має потребу в дедалі активнішій координації політики держав із глобальних проблем. Розвиток міжнародного життя вимагає все більш активного нормативного регулювання. Розроблення відповідних договорів займає багато часу. Тому на допомогу приходять резолюції міжнародних конференцій, які є актами «м´якого права». Вони швидше формуються, держави погоджуються з ними легше, ніж із жорсткими зобов´язаннями за договорами.

Міжнародні конференцій, які проводяться відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, сьогодні мають велике значення у справі обговорення й вирішення міжнародних проблем і служать ефективним засобом міждержавного співробітництва.

Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення поняття «право міжнародних організацій».
  2. Назвіть джерела права міжнародних організацій.
  3. Розкрийте поняття та ознаки міжнародної організації.
  4. Назвіть функції й види міжнародних організацій.Розкрийте зміст міжнародної правосуб´єктності держав.
  5. Визначте структуру міжнародних організацій.
  6. Дайте загальну характеристику Організації Об´єднаних Націй як універсальної міжнародної організації.Розкрийте внутрішню структуру Організації Об´єднаних Націй.
  7. Визначте роль спеціалізованих установ у системі органів ООН.
  8. Охарактеризуйте діяльність регіональних міжнародних організацій (РЄ, ЄС, НАТО, ОАД, ЛАД).Дайте визначення терміна «міжнародні конференції».
  9. Розкрийте особливості організації проведення міжнародних конференцій та ухвалення ними рішень.