Забезпечення відшкодування завданих злочином збитків і можливої конфіскації майна є одним з важливих завдань розслідування, вирішення якого потребує проведення комплексу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

Процесуальною основою відповідної діяльності слідчого є положення ст. 29 КПК України, виходячи з яких при наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров´я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган слідства зобов’язаний вжити заходів до забезпеченняцивільного позову (у тому числі такого, що може бути заявлений в майбутньому).

При провадженні у кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна (що, згідно ст.ст. 59, 98 КК України, встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України, особам, які на момент скоєння злочину досягли повноліття), орган дізнання, слідчий, прокурор зобов´язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.

Зазначені положення вимагають від слідчого вирішення вже з початкового етапу розслідування таких завдань:

• встановлення характеру і розміру шкоди, заподіяної злочином;

• встановлення місцезнаходження викраденого майна;

• встановлення майна, яким володіють винні особи, і його місцезнаходження;

• встановлення правового статусу виявленого у винних осіб майна (приватна, колективна власність);

• вилучення і збереження майна для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації.

Дії щодо забезпечення відшкодування збитків повинні бути диференційованими в кожному конкретному випадку залежно від виду вчиненого злочину і обставин кримінальної справи. Разом з тим є типові кримінально-процесуальні і оперативно-розшукові заходи у цій сфері.

Так, незалежно від виду вчиненого злочину заходами щодо забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна є виявлення майна, що підлягає арешту, і накладення арешту на майно.

Встановлення характеру і розміру збитків, завданих злочином, фактично відбувається ще на стадіях дослідчої перевірки та порушення кримінальної справи, і нерідко триває протягом всього часу проведення досудового слідства.

На стадії порушення кримінальної справи збитки встановлюються на підставі конкретних матеріалів дослідчих перевірок, а саме довідок, актів документальних ревізій та інших документів.

В подальшому в ході розслідування, з метою уточнення та конкретизації (підтвердження) розміру заподіяних збитків, можуть призначатись економічні, товарознавчі, автотоварознавчі, оціночні (у т.ч. оцінки цілісних майнових комплексів; паїв; цінних паперів; оцінки будівельних об´єктів та споруд; оцінки машин, обладнання, транспортних засобів, літальнихапаратів, судноплавних засобів) та інші експертизи. Основні види експертиз, орієнтований перелік вирішуваних ними питань, а також вимоги щодо їх призначення та проведення детально визначені Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30 грудня 2004 року № 144/5. Зокрема, дана інструкція містить у додатку науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, та перелік регіональних зон обслуговування науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 97 КПК України, слідчий одночасно з порушенням кримінальної справи зобов´язаний вжити всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його. Це пов´язано з виконанням деяких процесуальних, у тому числі першочергових слідчих дій, які одночасно повинні бути спрямовані і на забезпечення відшкодовування завданих злочином матеріальних збитків.

Для виявлення майна, на яке відповідно до норм КПК може бути накладено арешт, орган, що проводить розслідування після порушення кримінальної справи, враховуючи наявну у матеріалах дослідчої перевірки інформацію, продовжує здійснювати його розшук як самостійно, так і шляхом надання окремих доручень органу дізнання в порядку ст.ст. 66, 114, 118 КПК України.

Одним з основних джерел отримання інформації про наявність у осіб нерухомого і рухомого майна є проведення обшуків та виїмок. При цьому найбільш ефективний результат досягається при проведенні цих слідчих дій невідкладно після порушення кримінальної справи.

При вирішенні питань про накладення арешту на майно у слідчого повинна бути достовірна інформація про його власників. Необхідно враховувати, що нерідко особи, які вчиняють злочини (особливо пов’язані з привласненням, розтратою майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем, а також інші корисні злочини), з метою уникнення можливої в майбутньому конфіскації власного майна, реєструють (оформлюють) останнє на своїх родичів, знайомих, водіїв, обслуговуючий персонал тощо. За цих обставин, задача слідчого – встановити (виявити) таке майно і зібрати докази того, що зазначені дії носили штучний характер та в дійсності не мали на меті створення правових наслідків, задекларованих документально, що дозволить накласти на відповідне майно арешт. Як правило, здобуття таких доказів не представляє особливих складнощів з точки зору слідчої тактики. Факти штучного оформлення майна на підставних осіб можуть бути доведені у спосіб проведення ретельних допитів останніх, а також членів їх сімей, знайомих, сусідів щодо рівня матеріального благополуччя фіктивних «власників», їх роду занять, способу життя, обставин «придбання» майна та матеріальних джерел для цього, характеру відносин із справжніми власниками відповідного майна тощо. Також, з метою документального підтвердження факту невідповідності доходів «власника» вартості фіктивно оформленого та начебто придбаного ним майна, слід витребувати з податкової інспекції декларації про доходи «власника».

Важливе значення в процесі виявлення майна, що підлягає арешту, має встановлення нерухомого і рухомого майна, зареєстрованого на іншого члена подружжя. Виходячи з правил ст. 60, 61 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування (до яких, згідно ст. 57 Сімейного кодексу України, належать, зокрема, коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя) є об´єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, накладаючи арешт на майно обвинуваченого, слідчий одночасно зобов’язаний накласти арешт і на нерухоме та рухоме майно, зареєстроване (оформлене) на іншого члена подружжя (спільну сумісну власність), якщо тільки таке майно набуто подружжям за час шлюбу і не належить до речей індивідуального користування, а також до особистої приватної власності іншого члена подружжя, відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України.

При цьому, у всіх випадках необхідно ретельно розбиратися зі зверненнями осіб, які оскаржують арешт на майно, та вирішувати їх згідно чинного законодавства.

Вжиття заходів у ході досудового слідства щодо відшкодування заподіяних злочинними діями збитків може бути реалізовано слідчим за клопотанням цивільного позивача або зі своєї ініціативи, з дотриманням вимог ст. 41 Конституції України та відповідно до ст.ст. 125,126 КПК України, ст.ст.60, 61 Сімейного кодексу України таким чином:

• накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого (підозрюваного), його дружини/чоловіка або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось. Накладення арешту на вклади проводиться виключно за рішенням суду;

• вилучення майна, на яке накладено арешт;

• вилучення цінностей та іншого майна, незаконно відібраних у власника,

• вилучення майна, нажитого злочинним шляхом;

• передача майна, на яке накладено арешт, на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. При цьому, особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження за ст. 388 КК України.

Важливо пам’ятати, що відповідно до ч. 3 ст. 126 КПК України, не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення попередньої вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

У постанові про накладення арешту на майно слід вказати його мету, зазначивши, для чого саме застосовується даний процесуальний захід – для забезпечення цивільного позову та/або для конфіскації майна.

Відшкодуванню завданої злочином шкоди може сприяти застосування такого запобіжного заходу, як застава, яка у деяких випадках (наприклад, якщо внесена обвинуваченим) може бути використана за рішенням суду для відшкодування шкоди потерпілому.

У ході огляду місця події, приміщення, предметів та документів, при обшуку або виїмці з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна можуть бути вилучені предмети посягання, цінності, нажиті злочинним шляхом, та інше майно обвинуваченого (підозрюваного).

Слід звернути увагу, що огляд місця події (окрім огляду житла чи іншого володіння особи) у невідкладних випадках може бути проведений ще до порушення кримінальної справи, і кримінально-процесуальним законодавством прямо передбачена можливість в ході даної слідчої дії із залученням понятих вилучати відповідні цінності та майно (ст.ст. 190, 191 КПК України).

Що ж стосується огляду житла чи іншого володіння особи, то згідно із ст.190 КПК України, у невідкладних випадках, пов´язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується.

При цьому слідчий в протоколі огляду обов´язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.

Отримати витребувані предмети, документи, цінні папери можна під час їх добровільної видачі учасниками кримінального процесу (обвинуваченим або свідками, які є сумлінними покупцями, – у ході допиту).

Проведення зазначених слідчих дій стосовно підозрюваного можливе лише у випадках, коли є достатньо доказів щодо вини останнього у вчиненні злочину, яким завдана шкода або за який кримінальним законом передбачена конфіскація майна.

Як вже наголошувалось, для забезпечення відшкодування шкоди провадиться пошук майна обвинуваченого (підозрюваного) та іншого члена подружжя шляхом витребування даних з відповідних установ та організацій. З метою встановлення місцезнаходження майна, на яке може бути накладено арешт, слідчий наділений повноваженнями:

• направити запити до установ та організацій, у яких накопичуються
відомості щодо об´єктів власності, які належать певним особам;

• направити запити до банківських установ щодо отримання інформації про відкриті на ім´я обвинуваченого або підозрюваного, а також іншого члена подружжя рахунки та наявні на них кошти;

• допитати як свідків співробітників, сусідів, родичів обвинуваченого або підозрюваного щодо майна, яке належить останнім, та місця його знаходження;

• допитати обвинуваченого або підозрюваного, правильно застосовуючи тактичні прийоми, які дозволяють завуалювати дійсну ціль слідчої дії через з´ясування схильностей та інтересів таких осіб, як-то розмова про місця відпочинку та його види, транспортні засоби, цінності тощо;

• витребувати декларацію про доходи підозрюваного або обвинуваченого (його подружжя);

• у спосіб направлення доручення в порядку ст.ст. 66, 114 КПК України зорієнтувати оперативні підрозділи на проведення оперативно-розшукових заходів з встановлення наявного в обвинуваченого (подружжя) майна та ймовірних місць знаходження такого майна.

При пошуку окремих видів майна, що належить обвинуваченому, використовують обліки бюро технічної інвентаризації (БТІ), ДАІ, банківських установ, нотаріальних контор, страхових компаній, рієлтерських фірм, відділів приватизації житлового фонду тощо. У сільській місцевості наявність нерухомого майна з´ясовується у органах місцевого самоврядування.

Дані про наявність нерухомості за кордоном, вкладення коштів у іноземні банки та фірми можуть бути отримані через національне бюро Інтерполу МВС України. Також інформацію про наявність майна за кордоном може надати Національний банк України у випадках, якщо особа отримувала відповідну індивідуальну ліцензію на здійснення валютних операцій за кордоном.

1. Обласні (міські) Бюро технічної інвентаризації (БТІ) та їх філії.

Володіють інформацією тільки щодо тих об´єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб і стосовно яких проведено технічну інвентаризацію та державну реєстрацію у відповідному бюро технічної інвентаризації (житлові будинки, дачі тощо). В органах БТІ встановлюється наявність у особи нерухомого майна.

У сільській місцевості інформацію про наявність у певної особи нерухомого майна можуть надати виконавчі комітети сільських, селищних рад.

При цьому слід врахувати, що згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», з 1 січня 2013 року державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюватиметься шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (єдиної державної інформаційної системи, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об´єкти та суб´єктів цих прав).

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону, систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної
реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами
державної реєстрації прав.

Держателем Державного реєстру прав є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 Закону, обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно (земельні ділянки, а також об´єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без
їх знецінення та зміни призначення), розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам
в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

• право власності на нерухоме майно;

• право володіння; право користування (сервітут); право
користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
(емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право
господарського відання; право оперативного управління; право
постійного користування та право оренди земельної ділянки; право
користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними
спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління
майном;

• інші речові права відповідно до закону;

• податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та
інші обтяження.

Крім того, у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об´єкти
нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення
яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення:
житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) – земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; приміщення – частини внутрішнього об´єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Згідно зі ст. 28 Закону, інформація з Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надається у формі інформаційної довідки на підставі письмового запиту органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів державної податкової служби, органів Служби безпеки України, якщо запит зроблено у зв´язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

Статтями 19, 16 Закону передбачено, що державна реєстрація обтяжень здійснюється, зокрема, на підставі постанови органів досудового слідства про накладення арешту на нерухоме майно, яка направляється до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений об´єкт нерухомого майна або більша за площею його частина.

Отже, 1 січня 2013 року отримання органами слідства інформації про наявність у особи нерухомого майна (а також накладення арешту на таке майно) здійснюватиметься не через органи БТІ, які позбавляються повноважень щодо реєстрації прав власності на нерухомість, а через спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції України та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.

Водночас, згідно п. 3 розділу II «Прикінцеві таперехідні положення» Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», до 1 січня 2013 року державна реєстрація:

• права власності та права користування (сервітут) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об´єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до
набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно;

• права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів;

• правочинів, іпотек, відомостей про обтяження нерухомого майна (у тому числі, повідомлень про накладення арешту на таке майно) проводиться нотаріусами, реєстраторами юридичної особи, яка належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

2. Державне агентство земельних ресурсів та його територіальні органи.

Згідно Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 року № 15, Державне агентство земельних ресурсів та його територіальні органи (Головні управління Держкомзему у АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі) здійснюють формування, ведення, збереження державного земельного кадастру (що, зокрема, включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі), а також забезпечують доступ до відповідної інформації органів влади.

Документація державного земельного кадастру ведеться по
територіях сільських, селищних, міських, районних Рад областей, Автономної Республіки Крим і України в цілому з урахуванням природно сільськогосподарського і лісогосподарського районувань та функціонального зонування територій населених пунктів.

Також територіальними органами Держземагенства здійснюється відкриття та ведення на кожну земельну ділянку у паперовому вигляді Поземельної книги – документа, який є складовою частиною державного реєстру земель, містить відомості про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб´єктів прав на неї та правовстановлюючі документи, а також дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь.

Вказані органи забезпечують зберігання Поземельних книг, а також надають інформаційні довідки з Поземельних книг на запити органів державної влади (посадових осіб), зроблені у зв´язку із здійсненням покладених на них відповідно до закону повноважень. Такі запити необхідно надсилати до територіальних органів Держземагенства за місцем розташування земельної ділянки.

Відкриття та ведення Поземельної книги в електронному вигляді здійснюється операторами – структурними підрозділами державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», яке є адміністратором автоматизованої системи державного земельного кадастру, що мають доступ та вносять відомості до автоматизованої системи державного земельного кадастру, формують з її використанням аркуші Поземельної книги та аркуші витягів з неї, перевіряють результати робіт із землеустрою в електронному вигляді, дані про які містяться в файлі обміну даними про результати робіт із землеустрою в електронному вигляді.

Автоматизована система є інформаційною системою, що містить відомості про правовий режим земель, державну реєстрацію земельних ділянок, кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічну оцінку земель, грошову оцінку земельних ділянок, а також про кількісний облік земель та їх якість.

Крім того, територіальні органи Держземагенства відкривають і ведуть у паперовому вигляді Книги записів про державну реєстрацію державних актів на
право власності на земельну ділянку та на право постійного
користування земельною ділянкою, договорів оренди землі – документа, який є складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про
зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

У електронному вигляді зазначені книги ведуться операторами – структурними підрозділами державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Необхідно зазначити, що договір купівлі-продажу або відчужування земельної ділянки іншими способами посвідчується в нотаріальному порядку і реєструється у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка.

Отже, інформація про наявність у власності осіб земельних ділянок також може бути надана управліннями земельних ресурсів місцевих держадміністрацій, виконкомами сільських, селищних, районних, міських рад.

При накладенні арешту на земельну ділянку інформація про це надсилається до територіального органу Держземагенства за місцем розташування земельної ділянки, органів місцевого самоврядування та до відповідного нотаріального органу для внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Також слід мати на увазі, що з 1 січня 2013 року набирає чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр», за яким ведення Державного земельного кадастру покладається на центральний орган виконавчої влади
з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру визначено центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно з ст. 38 даного Закону, відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами, які є державними службовцями, мають посвідчення Державного кадастрового реєстратора та власну печатку. Зазначені службові особи мають доступ до всіх
відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймають рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей та про відмову у здійсненні таких дій.

Згідно з ст.ст. 19, 16 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», з 1 січня 2013 року державна реєстрація обтяжень, пов’язаних з накладенням арешту на земельну ділянку, здійснюватиметься на підставі постанови органу досудового слідства про накладення арешту на нерухоме майно, яку потрібно направляти до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщена земельна ділянка.

3. Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Для перевірки даних про наявність чи відсутність заборони на відчуження майна певної фізичної чи юридичної особи запит може надсилатися до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за адресою: 04050 м. Київ, вул. Мельникова, 81а або ж до його регіональних філій, що знаходяться у всіх обласних центрах та в АР Крим. Оскільки реєстр ведеться за адресною формою, у запиті має бути зазначена юридична адреса та назва майна, на яке надсилається запит.

Державне підприємство «Інформаційний центр» є адміністратором реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України: Єдиного реєстру заборон відчуження об´єктів нерухомого майна (примітка: Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» передбачено функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), Єдиного реєстру доручень, посвідчених у нотаріальному порядку, Єдиного реєстру нотаріусів, Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, Єдиного державного реєстру об´єднань громадян та благодійних організацій.

4. Нотаріальні контори та приватні нотаріуси.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов´язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Нотаріальні установи діють як самостійні суб´єкти і не перебувають у вертикалі підпорядкування.

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Таким чином, нотаріальні установи, в силу специфіки своєї діяльності, володіють відомостями про належність майна на підставі зареєстрованих ними майнових угод (купівлі-продажу житлових будинків, земельних ділянок, дарування тощо), посвідчення прав осіб, а також фактів, що мають юридичне значення.

Запит про отримання інформації від нотаріуса здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат». Згідно ч. 6 ст. 8 вказаного Закону, на обґрунтовану письмову вимогу прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у кримінальній справі, що знаходиться в провадженні відповідного органу, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки такого органу, нотаріус протягом 10 робочих днів зобов’язаний надати довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи.

Потрібно мати на увазі, що згідно ч. 4 ст. 81 Закону України «Про нотаріат», вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому цим Законом, а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду.

Крім того, в силу ст. 8 даного Закону, а також ст. 69 КПК України, нотаріуси не можуть бути допитані як свідки з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності (щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю), якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості.

5. Територіальні органи Державної архітектурно-будівельної інспекції– інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

У випадках, коли житловий будинок, дача ще не зареєстровані в БТІ з різних причин або не добудовані, необхідно витребувати інформацію про те, чи є певна особа забудовником. Дана інформація може бути витребувана в територіальних органах Державної архітектурно-будівельної інспекції – інспекціях державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Територіальна структура органів Держархбудінспекції України детально наведена на офіційному сайті служби – http://www.dabi.gov.ua/inspect.shtm.

При накладенні арешту на недобудований будинок повідомляються відповідні територіальні інспекції за місцем знаходження будівлі та нотаріальний орган.

Інформація про виділення особі земельної ділянки для будівництва може бути витребувана в територіальних органах Держземагенства, а також управліннях земельних ресурсів місцевих держадміністрацій, виконкомах сільських, селищних, районних, міських рад.

6. Банківські установи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України.

Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12 листопада 2003 року № 492 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, передбачено, що суб´єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України (у тому числі у їх відокремлених підрозділах, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіях іноземних банків в Україні) відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Юридичні особи-резиденти можуть відкривати поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки в банках через свої відокремлені підрозділи.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» та ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», НБУ веде Державний реєстр банків, що містить відомості про державну реєстрацію усіх банків, а також офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

Крім того, НБУ може надати інформацію про видачу особі індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції.

Іноземні банки мають право відкривати філії та представництва
на території України. Національний банк України здійснює акредитацію філій та представництв іноземних банків на території України шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків та видачі банківської ліцензії. Акредитація філії іноземного банку є підставою для здійснення нею банківської діяльності.

При цьому, філія іноземного банку здійснює свою діяльність відповідно до вимог, встановлених законами України для банків.

До банківських установ надсилаються запити на конкретних осіб про наявність рахунків (особистого, розрахункового, валютного, депозитного, поточного, позичкового, спеціального тощо) та вкладів на них. Особливу увагу слід звертати на перевірку наявності у осіб так званих дебетових карток, що видаються при внесенні до банківської установи певної суми грошових коштів як в національній, так і в іноземній валютах. У подальшому особа, перебуваючи на території України або за її межами, може безперешкодно через банки-кореспонденти отримувати внесені кошти на підставі дебетових карток.

При оформленні відповідних запитів необхідно обов’язково враховувати, що згідно п.п. 1–3 ч. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України, про операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, а також про фінансово-економічний стан клієнтів становлять банківську таємницю.

Згідно з ч. 1 ст. 66 КПК України, слідчий вправі вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Стаття 62 зазначеного Закону передбачає, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб´єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Така вимога повинна бути викладена на бланку державного органу встановленої форми, надана за підписом керівника державного органу (чи
його заступника), скріпленого гербовою печаткою, містити передбачені Законом «Про банки і банківську діяльність» підстави для отримання
інформації, а також містити посилання на норми закону, відповідно до яких
державний орган має право на отримання такої інформації.

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого
банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та
операціях клієнта.

Слід пам’ятати, що неналежне оформлення запитів до банківських установ про надання відомостей, які становлять банківську таємницю, на практиці призводе до відмов у виконанні таких запитів, причому на цілком законних підставах.

Тому при їх підготовці потрібно бути особливо уважним та неухильно дотримуватись вимог кримінально-процесуального законодавства, а також Закону України «Про банки і банківську діяльність».

7. Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об´єднані державні податкові інспекції.

У податковій інспекції з’ясовується, чи подавав обвинувачений річну декларацію про доходи та її зміст, з якого майна та з яких транспортних засобів він сплачував податки.

Також надсилаються запити для встановлення реєстрації на обвинувачених суб´єктів підприємницької діяльності, наявності у них рахунків у банках, наявності за податковими деклараціями про сукупний річний доход майна (рухомого, нерухомого, транспортних засобів) та доходів, облігацій, акцій підприємств, дивідендів тощо.

8. Органи Державтоінспекції.

Згідно з Положенням про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14квітня 1997 року за № 341, Державтоінспекція:

• здійснює державну реєстрацію та облік транспортних засобів згідно з установленими правилами, видає реєстраційні документи і державні номерні знаки, веде облік цих документів та номерних знаків;

• веде автоматизований облік, накопичення, обробку та використання даних про транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації органами Державтоінспекції, в тому числі відповідних даних про митне оформлення та нотаріальне посвідчення угод щодо них, інформації правоохоронних органів про перебування транспортних засобів у розшуку, під арештом тощо, а також даних, що надходять до органів МВС в рамках міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю.

До органів Державтоінспекції надсилаються запити для встановлення фактів реєстрації юридичними або фізичними особами транспортних засобів, належності таких засобів певним особам, перебування їх в розшуку. При накладенні арешту на транспортні засоби органам Державтоінспекції надсилається про це повідомлення.

9. Органи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (надалі НКЦПФР) здійснює державне регулювання ринку цінних паперів. Центральний аппарат та територіальні органи НКЦПФР становлять систему органів Комісії, яку очолює Голова НКЦПФР.

Територіальні органи (управління) Комісії створені в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі і діють на підставі положень, що затверджуються НКЦПФР як колегіальним органом.

З огляду на основні завдання та повноваження НКЦПФР, закріплені у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Указі Президента України від 23 листопада 2011 року № 1063/2011 «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку», яким затверджено Положення про НКЦПФР, до органів Комісії (територіальних управлінь) можуть надсилатись запити щодо випуску цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів, що є в обігу на території України, встановлення наявності цінних паперів у юридичних та фізичних осіб, отримання інформації з Ліцензійного реєстру професійних учасників фондового ринку тощо.

При накладенні арешту на цінні папери до територіальних управлінь НКЦПФР скеровуються повідомлення про це.

10. Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України Держкомстату України (територіальні органи державної статистики).

Інформаційний фонд Реєстру включає такі види даних:

• ідентифікаційні – ідентифікаційний код та найменування суб´єкта;

• класифікаційні – види економічної діяльності, територіальна належність, організаційно-правова форма господарювання, інституційний сектор економіки, найменування органу, до сфери управління якого належить юридична особа, яка діє на основі державної власності, тощо, а також класифікаційні коди відповідно до державних класифікаторів;

• довідкові – місцезнаходження, прізвище керівника, телефон,
факс, адреса електронної пошти;

• реєстраційні – відомості про створення, припинення
суб´єктів та вчинення інших реєстраційних дій щодо них.

У запиті щодо надання інформації зазначаються критерії відбору даних з Реєстру, термін, спосіб та вид одержання інформації. Критеріями відбору можуть виступати показник або сукупність показників, за якими здійснюється пошук і формування інформації.

Таблиці та витяг надаються на запит про видачу відомостей на паперовому носії або в електронному вигляді.

11. Український центр сертифікатних аукціонів та регіональні центри.

Національна мережа центрів складається з Українського
центру сертифікатних аукціонів, регіональних центрів сертифікатних аукціонів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх представництв.

Рішення про створення Українського центру та регіональних
центрів приймає Фонд державного майна.

Центри відповідно до покладених на них завдань:

• здійснюють продаж акцій, інших об´єктів приватизації;

• приймають в установленому порядку від фінансових посередників та громадян заяви на придбання акцій на сертифікатних аукціонах;

• ведуть облік приватизаційних майнових сертифікатів, операцій з ними, а також з коштами та акціями;

• здійснюють зберігання приватизаційних майнових сертифікатів;

• здійснюють систематичний аналіз інформації про результати продажу акцій та інших об´єктів приватизації, створює на основі нього інформаційні банки даних;

• здійснюють обробку заяв на придбання акцій на сертифікатних аукціонах;

• організують та проводять сертифікатні аукціони;

• ведуть реєстри акціонерів приватизованих підприємств.

12. Підприємства, установи, організації.

Накладається арешт на нараховану, але не отриману заробітну плату за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом. Слід мати на увазі, що заробітна плата може перераховуватися на рахунок працівника в банк.

Наявність як у фізичної, так і юридичної особи дебіторської заборгованості (грошові кошти, товарні цінності тощо) може бути встановлена через підприємства, установи, організації. Це робиться за матеріалами документальних ревізій шляхом дослідження документів бухгалтерського обліку, а також надання до установ банків запитів про перерахування коштів.

13. Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція) та її територіальні органи.

Дані про належність певним фізичним або юридичним особам сільськогосподарської техніки можна отримати в державних інспекціях сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, які згідно Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8липня 2009 року № 694 здійснюють реєстрацію та зняття з обліку відповідної техніки.

14. Інспекція Головного Державного реєстратора флоту.

Правила реєстрації торгових суден в Україні визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 року за № 1069 «Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України».

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до одного з відповідних реєстраційних документів:

а) Державного суднового реєстру України,

б) Суднової книги України.

Реєстрації у Державному судновому реєстрі України підлягають:

а) пасажирські, наливні судна, судна, призначені для
перевезень небезпечних вантажів, а також буксири незалежно
від потужності головних двигунів і валової місткості;

б) самохідні судна, у тому числі риболовні, не зазначені в підпункті «а» цього пункту, з потужністю головних двигунів 55 кВт і більше;

в) судна, не зазначені в підпунктах «а» і «б» цього пункту,
валовою місткістю 80 одиниць і більше.

Після реєстрації у Державному судновому реєстрі України видається свідоцтво на право плавання під Державним прапором України та свідоцтво про право власності на судно. У разі тимчасової реєстрації судна свідоцтво про право власності на судно не видається.

Всі інші судна реєструються у Судновій книзі України.

Загальне керівництво та контроль за реєстрацією і веденням обліку суден в Україні здійснює Інспекція Головного Державного реєстратора флоту (м. Київ, вул. Братська, 3), до якої, таким чином, необхідно надсилати запити про власників суден, їх реєстрацію, перереєстрацію на фізичних або юридичних осіб, а також повідомлення про накладення арешту на судно.

Одночасно повідомлення про накладення арешту (незалежно від суб´єкта реєстрації судна) повинно надсилатися до Регістру судноплавства України (Київ, вул. П. Сагайдачного, 10), що здійснює контроль за дотриманням власниками (володарями) технічного стану суден та до нотаріальної контори відповідного нотаріального округу.