Міжнародне право
5. Регіональні міжнародні міжурядові організації
Статут ООН поряд з універсальними міжнародними міжурядовими організаціями передбачає можливість створення і регіональних міжнародних міжурядових організацій, членами яких можуть бути, як правило, держави певного географічного регіону. Розділ VIII Статуту ООН «Регіональні угоди» визначає порядок створення й загальні напрями діяльності таких організацій.
Регіональні міжнародні міжурядові організації повинні створюватися насамперед для вирішення питань підтримки миру й безпеки на регіональному рівні й вирішення регіональних спорів мирними засобами. Відповідно до статті 53 Статуту оОн Рада Безпеки використовує, де це доречно, регіональні організації для примусових дій під її керівництвом. Однак жодні примусові дії не застосовуються регіональними організаціями без отримання повноважень від Ради Безпеки. Рада Безпеки ООН повинна бути завжди повністю поінформованою про дії, що були розпочаті або плануються, згідно з регіональними угодами (або регіональними організаціями) для підтримки міжнародного миру й безпеки (ст. 54).
Важливими напрямами діяльності регіональних міжнародних міжурядових організацій є колективна безпека, співробітництво в економічній, соціальній і культурній сферах, заохочення поваги до прав людини й основних свобод тощо.
Серед регіональних міжнародних міжурядових організацій слід указати такі:
- Рада Європи;
- Організація з безпеки та співробітництва в Європі;
- Європейський Союз;
- Організація Північноатлантичного договору;
- Організація американських держав;
- Ліга арабських держав;
- Африканський Союз;
- Асоціація держав Південно-Східної Азії.
Рада Європи (РЄ) (Council of Europe (CoE) - є першою європейською міжнародною міжурядовою організацією, створеною після Другої світової війни. Організація діє на підставі Статуту, ухваленого в 1949 р. Рада Європи об´єднує 47 європейських демократичних держав (станом на 2019 р.). У 1995 р. Україна стала повноправним членом Ради Європи.
Цілями Ради Європи є такі:
- захист прав людини та парламентської демократії;
- забезпечення принципу верховенства права;
- ухвалення європейських угод, що повинні стандартизувати діяльність дер- жав-членів у соціальній і правовій сферах;
- сприяння усвідомленню й розвитку європейської культурної самобутності тощо.
Структуру Ради Європи становлять:
1) Комітет міністрів Ради Європи (виконавчий орган); до його складу входять міністри закордонних справ держав-членів або їх постійні представники; Комітет міністрів визначає напрямки діяльності Ради Європи, розглядає та ухвалює рішення щодо висловлених Парламентською Асамблеєю рекомендацій і пропозицій міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів; затверджує програму діяльності Ради Європи та її бюджет;
2) Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ), яка виконує дорадчі функції, відіграє важливу роль у визначенні напрямків діяльності Ради Європи; члени ПАРЄ призначаються парламентами держав-членів; національна делегація повинна містити представників усіх політичних партій, представлених у парламенті, і відповідати вимозі збалансованого представництва чоловіків і жінок; до складу ПАРЄ входять 315 членів і 315 «заступників», що представляють національні парламенти держав-членів, і делегації парламентів держав, що мають статус «спеціально запрошених»;
3) Конгрес місцевих і регіональних влад Європи (консультативний орган); який сприяє розвитку місцевої демократії в країнах Центральної та Східної Європи, а також процесу регіоналізації в Європі; він складається з двох палат, одна з яких представляє інтереси місцевих влад, а інша - регіональних;
4) Секретаріат Ради Європи, який обслуговує головні органи Ради Європи та має постійний штат у складі 1200 осіб, які є представниками держав-членів Організації; очолює Секретаріат Ради Європи та координує його роботу Генеральний секретар, який обирається на 5 років.
Конкретними досягненнями в діяльності Ради Європи є сотні ухвалених рекомендацій для держав-членів із найважливіших питань життя суспільства й безліч європейських конвенцій і договорів.
Найбільш відомими серед цих документів є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод І950 р., Європейська соціальна хартія 1961 р., Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р., Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 р., Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р. тощо.
Діяльність Ради Європи практично охоплює такі сфери життя суспільства - права людини, соціальні й економічні питання, освіту, культуру, спорт, засоби зв´язку і масової інформації.
Офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька.
Місцезнаходження штаб-квартири Ради Європи - м. Страсбург (Франція).
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) (Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE) - найбільша регіональна міжнародна міжурядова організація, що займається питаннями безпеки в усіх її вимірах - військово-політичному, економіко-довкільному та гуманітарному. Вона об´єднує 57 країн Північної Америки, Європи та Центральної Азії (станом на 2019 р.). Україна є членом ОБСЄ з 1992 р.
Організація бере свій початок з Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), що проходила з 1973 по 1975 рр. за участю 33-х європейських держав, США і Канади й завершилася підписанням главами держав і урядів у м. Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі, який став довгостроковою програмою дій із будівництва єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи. 1 січня 1995 р., згідно з рішенням Саміту НБСЄ, що проходив у м. Будапешт (Угорщина), Нарада з безпеки та співробітництва в Європі змінила свою назву на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) і набула статусу міжнародної організації. Це рішення було обумовлено новим якісним рівнем інституціалізації НБСЄ та прагненням надати новий політичний імпульс цьому форуму.
Правовою основою функціонування ОБСЄ є Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р., Паризька хартія для нової Європи 1990 р. і Додатковий документ про здійснення визначених положень, що містяться в Паризькій хартії для Нової Європи, Декларація Хельсінкської зустрічі на вищому рівні «Виклик часу змін» і пакет рішень щодо структури й основних напрямів діяльності НБСЄ 1992 р., Празький документ про подальший розвиток інститутів і структур НБСЄ 1992 р., Декларація Будапештської зустрічі на вищому рівні та Будапештські рішення 1994 р. тощо.
Цілями Організації з безпеки та співробітництва в Європі є такі:
- створення умов для проведення консультацій, ухвалення рішень щодо співробітництва держав-членів у Європі;
- зміцнення добросусідських відносин, заохочення укладення двосторонніх, регіональних і загальноєвропейських угод між державами-членами;
- сприяння широкому застосуванню своїх принципів і розвитку свого потенціалу у сфері діяльності з вирішення конфліктів, регулювання криз, підтримання миру та подолання наслідків конфліктів;
- підвищення безпеки та стабільності шляхом контролю над озброєнням, роззброєння, зміцнення довіри та безпеки на всьому просторі ОБСЄ і на рівні окремих регіонів;
- захист прав людини й основних свобод;
- поглиблення співробітництва між державами-членами з метою налагодження міцної ринкової економіки в усіх країнах регіону.
Для досягнення цих цілей у межах ОБСЄ діють такі механізми:
- мирне врегулювання спорів;
- консультації і співробітництво у надзвичайних ситуаціях;
- реалізація зобов´язань ОБСЄ у галузі людського виміру;
- заходи зміцнення довіри й безпеки.
Структуру Організації з безпеки та співробітництва в Європі становлять:
- Саміт (зустріч на вищому рівні), який є представницьким форумом за участю глав держав та урядів держав-членів, що проводиться для обговорення стану справ у сфері забезпечення стабільності та безпеки в регіоні відповідальності ОБСЄ, ухвалення відповідних рішень, спрямованих на їх зміцнення, окреслення головних напрямів діяльності Організації у короткостроковій та довгостроковій перспективі;
- Рада міністрів ОБСЄ (центральний директивний орган), яка складається з міністрів закордонних справ держав-членів; рада міністрів повинна збиратися не рідше одного разу на рік для розгляду питань, що належать до компетенції ОБСЄ, та ухвалення необхідних рішень; головує на засіданні Ради міністр закордонних справ держави її проведення;
- Постійна рада ОБСЄ (постійно діючий орган), у межах якої на рівні постійних представників держав-членів проводяться політичні консультації й ухвалюються рішення з усіх питань поточної діяльності ОБСЄ; пленарні засідання Постійної ради відбуваються щочетверга у м. Відень (Австрія);
- Форум із співробітництва у галузі безпеки, який проводить свою роботу на постійній основі у Відні, Він складається з представників делегацій держав-членів
ОБСЄ, займається обговоренням питань контролю над озброєнням, роззброєнням, зміцнення заходів довіри та безпеки.
- Парламентська асамблея ОБСЄ, пленарні засідання якої проводяться раз на рік за підтримки Секретаріату Парламентської асамблеї, який розташовано в м. Копенгаген (Данія); діючий Голова ОБСЄ підтримує зв´язки з Парламентською асамблеєю на постійній основі, інформує її учасників про роботу Організації;
- Секретаріат ОБСЄ (адміністративний орган), роботою якого керує Генеральний секретар ОБСЄ, який призначається на 3 роки Радою міністрів ОБСЄ, та здійснює керівництво роботою місій і центрів Організації, розгорнутих у державах-членах, обслуговує діяльність інших керівних органів ОБСЄ, забезпечує проведення різноманітних конференцій, займається адміністративно-бюджетними питаннями, кадровою політикою, відповідає за зв´язок із міжнародними організаціями, пресою тощо; із метою підвищення ефективності роботи Секретаріату ОБСЄ та інших інституцій Організації в економічному та екологічному вимірах запроваджено посаду Координатора діяльності ОБСЄ у сферах економіки та довкілля;
- Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини, яке сприяє проведенню демократичних виборів у державах-членах, включно з направленням спостережних місій, а також надає практичну допомогу в утвердженні демократичних інститутів та прав людини, зміцненні громадянського суспільства та верховенства права; офіс Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини розташований у м. Варшава (Польща);
- Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин, який забезпечує запобігання конфліктам, пов´язаним із проблемами національних меншин; секретаріат Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин розташовано у м. Гаага (Нідерланди);
- Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, який сприяє виконанню державами-членами своїх зобов´язань у галузі свободи засобів масової інформації, яка є критично важливою для забезпечення нормального функціонування відкритого демократичного суспільства, а також системи підзвітності урядів своїм громадянам.
У межах ОБСЄ проходять основні засідання відповідно до трьох вимірів діяльності Організації, зокрема:
1) у військово-політичному вимірі - щорічна Нарада ОБСЄ з огляду безпеки, у процесі якої обговорюються безпекові питання, пов´язані з протидією транснаціональним викликам та загрозам, питання контролю над озброєнням та заходів зміцнення безпеки та довіри, запобігання та вирішення конфліктів;
2) в економіко-довкільному вимірі - щорічне засідання економіко-довкільного форуму, яке проводиться з метою надання політичного імпульсу діалогу у сфері економіки і довкілля й висунення пропозицій щодо практичних заходів, спрямованих на розвиток та розбудову економічної співпраці між державами-членами;
3) у гуманітарному вимірі - щорічна Нарада ОБСЄ з огляду виконання зобов’язань державами-членами з людського виміру, яка передбачає діалог між делегаціями держав-членів ОБСЄ та представниками громадянського суспільства з метою висвітлення здобутків на шляху виконання взятих зобов´язань у людському вимірі та внесення пропозицій для покращення дієвості роботи ОБСЄ в гуманітарному напрямку.
Офіційними мовами ОБСЄ є англійська і французька.
Місцезнаходження штаб-квартири ОБСЄ - м. Відень (Австрія).
З моменту набуття членства в ОБСЄ Україна бере активну участь у роботі всіх колективних керівних органів Організації (саміти держав-членів, засідання Ради міністрів та Постійної ради ОБСЄ), у виробленні й ухваленні ними рішень з різних аспектів її діяльності. Україна активно співпрацює з інститутами Організації, насамперед з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин, Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Крім того, важливим напрямком спільної діяльності є співробітництво зі Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ в Україні.
Україна приділяє також особливу увагу питанням розвитку співробітництва між державами-членами ОБСЄ у сфері захисту навколишнього середовища, протидії торгівлі людьми, просування терпимості та недискримінації, утвердження свободи слова, проблемам національних меншин у міждержавних відносинах тощо.
Європейський Союз (ЄС) (European Union (EU) - міжнародна міжурядова організація регіонального характеру, якій притаманні ознаки федеративної держави та міжнародної організації.
Європейський Союз являє собою економічний та політичний союз 27-ми незалежних держав-членів, розташованих у Європі (станом на 01.02.2020 р.), що бере свій початок від утворення Європейського об´єднання з вугілля та сталі (ЄОВС) і Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), які складались з шести держав у 1957 р. У наступні роки територія ЄС була збільшена за рахунок включення нових держав-членів, водночас збільшувалась її сфера впливу шляхом розширення політичних повноважень. Європейський Союз функціонує на основі Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу в редакції Лісабонського договору 2007 р. (набув чинності з 2009 р.).
У межах ЄС здійснюється інтеграція держав-членів - їх поступове зближення через передання дедалі більших повноважень у регулюванні суспільного життя й вплив на рівень усього інтеграційного об´єднання, яке зростає у сфері економіки, охорони здоров´я, транспорту, телекомунікації, енергопостачання, індустріальної політики, освіти, культури, охорони навколишнього середовища, наукових досліджень і розвитку технологій та соціальної політики.
Цілями Європейського Союзу є такі:
- підтримувати мир, свої цінності та добробут своїх народів;
- надавати своїм громадянам простір свободи, безпеки й правосуддя без унутрішніх кордонів, на якому забезпечено вільний рух осіб разом із належними заходами, пов´язаними із контролем на зовнішніх кордонах, притулком, імміграцією та запобіганням і боротьбою зі злочинністю;
- заснувати внутрішній ринок;
- сприяти науково-технічному прогресові;
- протидіяти соціальному вилученню та дискримінації;
- підтримувати соціальну справедливість і захист, рівність жінок і чоловіків, зв´язок між поколіннями, захист прав дитини;
- підтримувати економічну, соціальну та територіальну єдність держав- членів і солідарність між ними;
- поважати своє багате культурне та мовне розмаїття й забезпечувати захист і подальше збагачення культурної спадщини Європи;
- заснувати економічний та валютний союз, валютою якого є євро;
- у своїх відносинах зі світом підтримувати та поширювати свої цінності й інтереси, сприяти захисту своїх громадян;
- підтримувати мир, безпеку та сталий розвиток планети, солідарність і взаємну повагу народів, вільну справедливу торгівлю, викорінення бідності та захист прав людини, зокрема прав дитини, а також суворе дотримування й розвиток міжнародного права, зокрема дотримання принципів Статуту ООН.
Головними інституціями Європейського Союзу є такі:
- Європейський парламент;
- Європейська рада (вищий політичний орган);
- Рада Європейського Союзу;
- Комісія Європейського Союзу (орган виконавчої влади);
- Суд Європейського Союзу.
Разом із Радою Європейський парламент є двопалатною законодавчою гілкою влади ЄС. До його складу входять 750 громадян Союзу плюс Голова, які обираються строком на п´ять років, на засадах прямого загального виборчого права шляхом вільного таємного голосування. Представництво громадян є дегресивно- пропорційним з мінімальним порогом із шести представників від держави-члена. Жодна держава-член не може отримати більше ніж 96 місць.
Парламент розробляє пропозиції щодо встановлення положень, необхідних для обрання його членів шляхом прямих загальних виборів згідно з уніфікованою процедурою в усіх державах-членах або згідно з принципами, спільними для всіх держав-членів; спільно з Радою ЄС установлює правила щодо діяльності політичних партій на європейському рівні; обирає Європейського омбудсмена; заслуховує звіт Комісії про її роботу; заслуховує Європейську раду та Раду ЄС згідно з умовами, встановленими Регламентами; проводить обговорення річного загального звіту, що подається йому Комісією, тощо.
До складу Європейської ради (вищого політичного органу) входять глави держав або урядів держав-членів, Голова Європейської ради та Голова Комісії. У її роботі також бере участь Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Голова Європейської ради очолює Раду та керує її роботою, а також забезпечує на своєму рівні зовнішнє представництво Союзу з питань спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона визначає основні стратегічні напрямки розвитку ЄС, за згодою Голови Комісії кваліфікованою більшістю призначає Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки.
Європейська рада збирається двічі на рік, її скликає Г олова. Рішення Європейської ради мають характер політичної директиви і є обов´язковими до виконання.
Разом з Європейським парламентом Рада Європейського Союзу є одним із двох законодавчих органів ЄС і ключовим органом, відповідальним за ухвалення рішень і координацію в галузі економічної політики ЄС. Вона відіграє центральну роль у визначенні зовнішньої політики ЄС і політики безпеки.
До її складу входить один представник від кожної держави-члена на рівні міністрів, що може брати зобов´язання та голосувати від імені уряду держави- члена, яку представляє. Представництво залежить від рівня обговорюваного кола питань.
Рада ЄС засідає на скликання Голови за його власною ініціативою або на запит одного з її членів або членів Комісії.
Рада ЄС відіграє ключову роль у тих галузях європейської інтеграції, де ухвалення рішень відбувається на міжурядовому рівні. Найбільш компетентною вона є у сфері спільної зовнішньої політики й політики безпеки, а також співпраці з внутрішніх питань.
Комісія Європейського Союзу (орган виконавчої влади) обстоює загальний інтерес Союзу та висуває належні ініціативи в цьому напрямку. Вона працює як кабінет міністрів, до її складу входять представники держав-членів, які неофіційно іменуються комісарами.
Комісія формується кожні п´ять років. Її члени обираються на підставі їхньої загальної компетенції та відданості європейській справі з осіб, чия незалежність є поза сумнівом. Вони обираються з громадян держав-членів на основі системи суто рівномірної ротації між державами-членами, що відображає демографічний та географічний масштаб усіх держав-членів ЄС. Голову Комісії обирає Європейський парламент.
Комісія у своїй діяльності забезпечує виконання договорів та заходів, які ухвалюються установами, здійснює керівництво програмами, ініціює щорічне та багаторічне планування діяльності ЄС з метою досягнення міжінституційних домовленостей і щорічно оприлюднює загальний звіт про діяльність Союзу.
Суд Європейського Союзу (Суд ЄС) покликаний забезпечити однакове розуміння й застосування права ЄС. Діючи в межах своєї юрисдикції, він сформулював багато життєво важливих для розвитку інтеграційного процесу концептуальних положень, зокрема сформулював основні кваліфікаційні ознаки права ЄС. За допомогою судового тлумачення він заповнив багато прогалин та уточнив зміст деяких положень установчих договорів та актів вторинного права.
До складу Суду ЄС входять судді (по одному від кожної держави) та генеральні адвокати, роль яких полягає в тому, щоб публічно, безсторонньо і незалежно давати мотивовані висновки у справах, які відповідно до Статуту Суду ЄС вимагають їх участі. Судді та Генеральні адвокати Суду добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом, і які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади в їхніх державах, або є юристами визнаної компетентності; вони призначаються за спільною згодою урядів держав- членів строком на шість років.
Значення Суду не обмежується лише ухваленням правозастосовних актів. Значна його заслуга полягає у формулюванні принципів і концепції побудови правової системи ЄС, які не знайшли свого закріплення в установчих актах.
Суд ЄС ухвалює рішення у справах за позовами, які подають держави- члени, установа, фізична або юридична особа; на звернення судів або трибуналів держав-членів виносить попередні рішення щодо тлумачення законодавства Союзу або чинності актів, ухвалених установами, й ухвалює рішення в інших справах, як передбачено договорами.
Існує також чимало інших органів та установ, які допомагають досягненню цілей Європейського Союзу. Серед них можна вирізнити такі:
- контрольні - Рахункова палата (перевіряє правомірність і правильність прибутків і видатків ЄС згідно з бюджетом, а також оцінює управління фінансами), Європейський центральний банк (надає консультації щодо господарської оцінки ухвалення законів та інших правових норм ЄС, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики), дорадчі - Європейський економічно- соціальний комітет (висловлює позицію громадянського суспільства, роботодавців, працівників з економічних і соціальних питань), Комітет регіонів (репрезентує регіональні та місцеві органи влади);
- фінансові - Європейський інвестиційний банк (фінансує інвестиційні проєкти у сфері економічного розвитку ЄС і за його межами);
- міжінституиійні - Європейська служба з питань зовнішньої діяльності, Статистична служба ЄС, Європейська школа управління, Європейське бюро з підбору персоналу тощо.
Офіційними мовами Європейського Союзу є мови всіх держав-членів.
Особливістю Європейського Союзу, що відрізняє його від більшості міжнародних організацій, є відсутність єдиної штаб-квартири, де розміщувалися б усі інститути, органи, установи ЄС. Однак більшість інститутів ЄС розташовано в м. Брюссель (Бельгія). Європейський парламент працює у м. Страсбург (Франція), Брюссель (Бельгія) і Люксембург (Люксембург). Суд ЄС розташований в м. Люксембург (Люксембург).
Україна не є членом цієї регіональної організації. Однак перші відносини з ЄС розпочалися ще у 1991 р. з визнанням України як незалежної держави суб´єктом міжнародного права. Україна відкрила представництво в м. Брюссель (Бельгія), а Європейська комісія, відповідно, - представництво в Києві. Україна стала правонаступницею Угоди про торгівлю та комерційне й економічне співробітництво, укладеної між СРСР та Європейським Співтовариством у 1989 р. У 1994 р. була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами. Із цього моменту сторони взяли на себе зобов´язання розвивати взаємне співробітництво в ключових галузях суспільства.
Розширення Європейського Союзу зумовило історичні зміни політичних, географічних та економічних умов для України та Євросоюзу. Сьогодні ЄС та Україна мають спільний кордон і як безпосередні сусіди мають посилювати свій політичний та економічний взаємозв´язок.
Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. було закріплено положення про те, що до основних засад зовнішньої політики віднесено забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний і правовий простір із метою набуття членства в Європейському Союзі, а також поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства у цій організації (п. 2 ст. 11).
13 березня 2014 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі. Було відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до ст. 49 Договору про Європейський Союз. Цією Постановою Верховна Рада України рекомендувала низку першочергових кроків у сфері європейської інтеграції, передусім у контексті укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
З підписанням та ратифікацією у 2014 р. Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом відносини сторін почали розбудовуватися в якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції. Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 р. та під час її ратифікації 16 вересня 2014 р. було зроблено відповідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції - набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.
7 лютого 2019 р. Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)». Метою запропонованих ним змін є законодавче закріплення в Конституції України цивілізаційного вибору, європейської ідентичності українського народу та незворотності стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.
Організація Північноатлантичного договору (НАТО) (North Atlantic Treaty Organization (NATO) - військово-політичний союз держав, створений у 1949 р. на основі підписання й ратифікації Північноатлантичного договору. Цей договір є установчим документом НАТО.
Засновниками і першими членами НАТО були 12 європейських і північноамериканських держав: Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сполучені Штати Америки та Франція. Станом на 2019 р. членами НАТО є 29 держав.
Цілями Організації Північноатлантичного договору є такі:
- захист свободи та безпеки її членів політичними та воєнними засобами відповідно до Статуту ООН;
- спираючись на загальнодемократичні цінності, права людини та дотримання законності проведення діяльності, спрямованої на встановлення справедливого та міцного миру між усіма народами й урядами;
- підтримка військового потенціалу, достатнього для запобігання війні та забезпечення ефективної оборони існування спільного потенціалу запобігання кризам, які впливають на безпеку її членів;
- активна співпраця з іншими державами щодо вирішення проблем європейської безпеки на основі співробітництва, включно із заходами з досягнення подальшого прогресу у сфері контролю над озброєнням та роззброєнням.
У Північноатлантичному договорі міститься чимало згадувань або посилань на ООН та її Статут (преамбула, ст. 1, 5, 7, 12), хоча він розроблявся Договір поза межами ООН. Необхідно зазначити, що між положеннями Статуту ООН і Північноатлантичним договором існують розбіжності. Так, тлумачення тексту Північноатлантичного договору 1949 р. і назва НАТО свідчать про регіональний характер цієї організації. У статті 53 Статуту ООН, присвяченій примусовим діям регіональних органів (організацій), прямо передбачено, що «жодні примусові дії не вживаються згідно з цими регіональними угодами або регіональними органами, без повноважень від Ради Безпеки...», тоді як ст. 5 Північноатлантичного договору встановлює: «Договірні сторони погоджуються, що збройний напад проти однієї або декількох із них у Європі або Північній Америці буде розглядатися як напад проти них усіх; і, як наслідок цього, вони погоджуються, що кожна з них у порядку здійснення права індивідуальної або колективної самооборони, визнаного ст. 51 Статуту Організації Об´єднаних Націй, буде допомагатиме стороні або сторонам після такого нападу, шляхом негайного вчинення такої дії, яку вона вважає необхідною, включно із застосуванням збройної сили. Про кожен такий збройний напад і всі заходи, застосовані у результаті цього, буде негайно повідомлено Раду Безпеки». Зі змісту цієї статті випливає, що держави-члени НАТО будуть застосовувати збройні сили без будь-яких повноважень від Ради Безпеки ООН. Навряд чи можна визнати, що ст. 5 Північноатлантичного договору узгоджується зі ст. 53 Статуту ООН.
Структуру НАТО становлять цивільні та військові органи.
До цивільної структуру НАТО входять:
- Північноатлантична рада (вищий орган організації) НАТО складається з представників усіх держав-членів у ранзі послів, що засідають регулярно в м. Брюссель (Бельгія), крім того, відбуваються її регулярні засідання на рівні міністрів закордонних справ та оборони, а час від часу - на рівні глав держав та урядів. Північноатлантична рада має реальну політичну владу та право ухвалення рішень. У період між сесіями Північноатлантичної ради її функції виконує Постійна рада, яка складається з представників усіх держав-членів НАТО в ранзі послів;
- Комітет військового планування НАТО є вищим військово-політичним органом Організації, який займається вирішенням більшості питань оборони. Комітет збирається двічі на рік на сесії міністрів оборони, хоча формально складається з постійних представників. У період між сесіями функції Комітету військового планування виконує Постійний комітет військового планування;
- Група ядерного планування НАТО виконує роль основного форуму для консультацій з питань щодо ролі ядерних сил у здійсненні політики НАТО у сфері оборони та безпеки. Вона проводить засідання зазвичай двічі на рік на рівні міністрів оборони, як правило, перед засіданнями Північноатлантичної ради. Ісландію представляє в Групі ядерного планування цивільний спостерігач;
- Керівну функцію НАТО виконує Генеральний секретар НАТО. Він відповідає за керівництво процесом консультацій, ухвалення рішень у НАТО і забезпечує їх виконання. Генеральним секретарем стає державний діяч держави- члена НАТО, який має великий досвід роботи на високому політичному рівні. Він призначається урядами держав-членів спочатку на чотирирічний термін, який може бути продовжений за згодою сторін. В управлінні щоденною діяльністю Генеральному секретареві допомагає Міжнародний секретаріат, що складається з експертів та посадовців із держав-членів НАТО.
До військової структури НАТО входять:
- Військовий комітет НАТО (вищий військовий орган) складається з начальників генеральних штабів держав-членів НАТО і цивільного представника Ісландії, яка не має регулярних збройних сил, та збирається на засідання не рідше двох разів на рік. Цей комітет має у підпорядкуванні командування двох зон - Європи й Атлантики. Верховне головне командування в Європі очолює верховний головнокомандувач (завжди - американський генерал), у підпорядкуванні якого перебувають головні командування у трьох європейських регіонах: Північ- ноєвропейському, Центральноєвропейському і Південно-європейському. До функцій Військового комітету НАТО належать участь у розробленні військової політики і доктрини НАТО, надання рекомендацій Північноатлантичній раді щодо військової політики і стратегії, надання консультацій Північноатлантичній раді з питань санкціонування військових дій, надання рекомендацій іншим керівним органам НАТО щодо заходів, необхідних для забезпечення колективної оборони держав-членів НАТО, а також необхідних для реалізації рішень, пов´язаних з операціями та місіями НАТО. У період між засіданнями Військового комітету його функції виконує Постійний військовий комітет;
- Виконавчим органом, що забезпечує діяльність Військового комітету, є Об’єднаний військовий штаб НАТО. Головними його функціями є підготовка та координація роботи Військового комітету у сфері оборонної політики та стратегічного планування, забезпечення повсякденного стратегічного розвідувального забезпечення Генерального секретаря, Північноатлантичної ради, Комітету військового планування та інших органів Організації, розроблення принципів та політики забезпечення й управління ресурсами Альянсу.
Офіційними мовами НАТО є такі англійська і французька.
Місцезнаходження штаб-квартири НАТО - м. Брюссель (Бельгія).
Розвиток відносин між НАТО й Україною є динамічним процесом, який було започатковано невдовзі після здобуття нашою державою незалежності в 1991 р. Він засвідчує важливість України як активного учасника в розбудові нової структури з безпеки в Європі.
Україна разом із державами Центральної та Східної Європи почала активно співпрацювати з НАТО в межах програми «Партнерство заради миру», започаткованої як вираз спільної переконаності у тому, що стабільність і безпека в Євроатлантичному регіоні може бути досягнута лише шляхом співробітництва і спільних дій. Приєднуючись до програми «Партнерство заради миру», держави нагадують, що вони є відданими збереженню демократичних суспільств, їх свободи від примусу і залякувань і додержанню принципів міжнародного права.
9 липня 1997 р. НАТО й Україна уклали Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору, метою якої є встановлення вищого рівня співробітництва між зацікавленими сторонами у вирішенні широкого кола безпекових питань. Хартія посилює співпрацю й наголошує на підтримці Альянсом суверенітету й незалежності України та її статусу без´ядерної держави. У 2009 р. для визначення відносин між Україною та НАТО на сучасному етапі була укладена Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство.
Ключовим системним документом розвитку співробітництва з НАТО та важливим інструментом здійснення реформ в Україні за підтримки Альянсу є Річні національні програми співробітництва Україна - НАТО, які розробляються з 2009 р.
Для України стратегічне партнерство з НАТО є невід´ємною складовою єв- роінтеграційного курсу, оскільки доповнює процес внутрішньодержавних перетворень у контексті імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом 2014 р. Це дасть змогу зробити процес інтеграції України в європейську та євроатлантичну спільноту комплексним і всеохоплюючим.
Про незворотність євроатлантичного курсу України, як уже було зазначено у цьому розділі, також свідчать ухвалені Верховною Радою України Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010 р. (в п. 2 ст. 11 було закріплено положення про поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства у цій організації) і Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» від 07.02.2019 р.
Організація американських держав (ОАД) (Organization of American States (OAS) - регіональна міжнародна міжурядова організація, створена в 1948 р. на 9-й Міжнародній конференції американських держав у м. Богота (Колумбія) на основі Панамериканського союзу, що існував з 1890 р.
До складу Організації американських держав входять 35 держав Північної та Південної Америки (станом на 2019 р.). У 1971 р. при організації був створений інститут постійних спостерігачів. Статус постійних спостерігачів мають країни Європи, Азії, зокрема Україна, Росія, Казахстан, Азербайджан, Грузія, Вірменія тощо.
Організація функціонує на підставі Статуту і Міжамериканського договору про взаємну оборону 1947 р. Організація американських держав залишається відкритою для набуття членства будь-якою державою Західної півкулі, що ратифікували її Статут.
Цілями Організації американських держав є такі:
- підтримка регіонального миру й безпеки;
- мирне врегулювання спорів між державами-членами;
- спільна протидія агресії;
- сприяння вирішенню політичних, економічних і правових проблем американських держав;
- об´єднання зусиль із метою економічного, соціального, науково-технічного й культурного прогресу.
Структуру Організації американських держав становлять:
- Генеральна асамблея ОАД (вищий орган);
- Консультативна рада міністрів закордонних справ:
- Постійна Рада ОАД;
- Міжамериканська економічна і соціальна рада ОАД;
- Міжамериканська рада з питань освіти, науки і культури ОАД;
- Міжамериканський правовий комітет ОАД;
- Міжамериканська комісія з прав людини ОАД;
- Генеральний секретаріат ОАД (постійно діючий адміністративний орган).
- Генеральна асамблея ОАД (вищий орган) визначає загальну політику організації, структуру та функції органів Організації, затверджує програми та бюджет. Сесії Генеральної асамблеї проводяться щорічно в державах-членах ОАД почергово;
- Консультативна рада міністрів закордонних справ скликається для розгляду особливо важливих і термінових питань, у яких зацікавлені всі держави-члени. Для сприяння Консультативній раді з питань військового співробітництва засновано Консультативний комітет оборони, який складається з вищих військових представників держав-членів ОАД;
Під керівництвом Генеральної асамблеї ОАД працюють такі виконавчі органи, які наділені широкими повноваженнями:
- Постійна Рада ОАД, яка здійснює загальне керівництво і контроль за повсякденною діяльністю організації і виконує функції Консультативного органу і комітету з підготовки сесій Генеральної асамблеї; засідання Постійної Ради відбуваються два рази на місяць у штаб-квартирі ОАД;
- Міжамериканська економічна і соціальна рада ОАД, покликана сприяти розвитку економічного співробітництва між державами-членами; вона проводить одну зустріч на рік на рівні міністрів;
Міжамериканська рада з питань освіти, науки і культури займається питаннями активізації співробітництва й обміну в галузі освіти, науки та культури;
Міжамериканський правовий комітет ОАД, що діє як консультативний орган із юридичних питань, сприяє розвитку та кодифікації міжнародного права й вивчає правові проблеми Організації; він складається з 11-ти фахівців-юристів; місцезнаходження Міжамериканського правового комітету ОАД - м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія);
Міжамериканська комісія з прав людини, виконує функції консультативного органу в питаннях дотримання і захисту прав людини у державах-членах; вона складається з 7 фахівців-юристів; місцезнаходження Міжнародної комісії ОАД з прав людини - м. Вашингтон (США);
Генеральний секретаріат ОАД очолює Генеральний секретар, який здійснює політику й виконує рішення, ухвалені Генеральною асамблеєю та іншими органами ОАД. Генеральний секретар ОАД призначається Генеральною асамблеєю терміном на п´ять років.
При Організації американських держав створено шість спеціалізованих установ, які діють на основі багатосторонніх міжурядових угод: Панамериканську організацію охорони здоров´я (м. Вашингтон, США), Міжамериканський дитячий інститут (м. Монтевідео, Уругвай), Міжамериканську комісію жінок (м. Вашингтон, США), Панамериканський інститут історії і географії (м. Мехіко, Мексика), Міжамериканський інститут з питань індійського населення (м. Мехіко, Мексика) та Міжамериканський інститут сільськогосподарського співробітництва (м. Сан-Хосе, Коста-Ріка).
Серед інших органів Організації американських держав діє Міжамериканська Рада оборони, яка займається плануванням колективної оборони континенту. У 1986 р. створено Міжамериканський комітет з боротьби з розповсюдженням наркотиків.
У тісному контакті з Організацією американських держав співпрацює Міжамериканський банк розвитку, а також Міжамериканська комісія з телебачення і Панамериканський фонд розвитку.
Офіційними мовами ОАД є англійська, французька, іспанська й португальська.
Місцезнаходження штаб-квартири ОАД - м. Вашингтон (США).
Ліга арабських держав (ЛАД) (League of Arab States (LAS) - регіональна міжнародна міжурядова організація арабських держав Південно-Західної Азії, Північної і Північно-Східної Африки, створена в 1945 р.
Правову основу Ліги арабських держав становлять Пакт Ліги арабських держав 1945 р. (Статут) і Договір про спільну оборону й економічне співробітництво 1950 р. До складу ЛАД входять 20 арабських держав, Організація визволення Палестини й одна неарабська держава - Сомалі (станом на 2019 р.).
Цілями Ліги арабських держав є такі:
- зміцнення зв´язків і всебічного співробітництва між державами-членами;
- координація їх спільних дій у сфері політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва;
- забезпечення їх незалежності й суверенітету;
- розгляд будь-яких питань, що зачіпають інтереси арабських держав.
У Пакті ЛАД 1945 р. передбачено заходи з урегулювання спорів між державами- членами, а також засоби боротьби з агресією.
Важливим напрямом діяльності Ліги арабських держав є обєднання зусиль арабських держав щодо забезпечення безпеки, припинення ізраїльської окупації всіх захоплених у 1967 р. арабських територій, справедливого вирішення близькосхідної проблеми та реалізації невід´ємних прав арабського народу Палестини.
Структуру Ліги арабських держав становлять:
- Рада ЛАД (найвищий орган) визначає спільну політику організації, структуру та функції органів організації, затверджує на посаду Генерального секретаря ЛАД, програми та бюджет. До складу Ради входять керівники держав та урядів держав-членів. Рада збирається на сесії двічі на рік. Одностайно ухвалені нею рішення стають обов´язковими для держав-членів ЛАД, а ті, які були ухвалені більшістю, є обов´язковими лише для тих держав-членів, які проголосували за них;
- Постійні комітети ЛАД функціонують при Раді ЛАД. Таких комітетів існує 10, вони повинні збиратися хоча б раз на рік (Політичний комітет, Економічний комітет, Комітет з питань національності, Комітет з питань навколишнього середовища тощо). У кожному комітеті повинні бути представлені всі держави- члени, адже такі комітети створюють основу співпраці між державами шляхом укладення договорів;
- До складу Генерального секретаріату ЛАД (постійно діючого адміністративного органу) входить Генеральний секретар, помічники Секретаря і певна кількість службовців. Генеральний секретар призначається Радою ЛАД на п´ятирічний термін.
Під егідою Ліги арабських держав були створені й діють спеціалізовані міжарабські організації (Арабська організація з питань освіти, науки і культури, Арабська організація праці, Арабська організація сільськогосподарського розвитку, Арабська організація адміністративного розвитку, Організація арабських кра- їн-експортерів нафти, Арабська агенція з атомної енергетики тощо).
Офіційною мовою ЛАД є арабська.
Місцезнаходження штаб-квартири ЛАД - м. Каїр (Єгипет).
Африканський Союз (АС) (African Union (AU) - регіональна міжнародна міжурядова організація, що об´єднує 54 держави Африки (станом на 2019 р.), заснована у 2002 р. Африканський Союз є правонаступником Організації африканської єдності (ОАЄ). Об´єктивними причинами створення Африканського Союзу є пошук нових підходів і механізмів до вирішення проблем сучасного економічного розвитку держав Африки.
Г лави держав африканського континенту схвалили Акт Африканського Союзу (Статут) на саміті ОАЄ в липні 2000 р. у м. Ломе (Того), тоді ж було офіційно оголошено про створення Африканського Союзу. На 37-й сесії Асамблеї ОАЄ, що проходив у липні 2001 р. у м. Лусака (Замбія), був затверджений пакет документів, що визначають структуру та правову основу нової організації.
Цілями Африканського Союзу є такі:
- зміцнення єдності та солідарності африканських держав і народів Африки;
- захист суверенітету, територіальної цілісності та незалежності дер- жав-членів;
- прискорення політичної та соціально-економічної інтеграції континенту;
- сприяння міжнародному співробітництву відповідно до Статуту ООН і Загальної декларації прав людини;
- зміцнення миру, безпеки та стабільності на континенті;
- створення необхідних умов, завдяки яким континент зможе посісти гідне місце в глобальній економіці й міжнародних переговорах;
- сприяння співробітництву в усіх сферах людської діяльності з метою підвищення рівня життя населення Африки;
- прогрес у розвитку континенту через сприяння в наукових дослідженнях;
- співробітництво з відповідними міжнародними партнерами в діяльності з протидії хворобам та сприяння здоровому способу життя на континенті.
Головною відмінністю організації, що було створено, порівняно з вільною асоціацією ОАЄ, є формування низки наднаціональних органів за аналогією з Європейським Союзом, які перебирають на себе частину функцій держави.
Структуру Африканського Союзу становлять:
- Асамблея АС (вищий орган) складається з глав держав і урядів. Її засідання повинні проводитися не менше одного разу на рік. Асамблея очолюється головою, який обирається строком на один рік державами-членами зі складу глав держав або урядів. Прерогативою Асамблеї відповідно до Акта (Статуту) є вироблення єдиної політики Союзу, затвердження доповідей і рекомендацій інших органів, розгляд прохань про набуття членства в Союзі, а також затвердження бюджету Організації;
- До складу Виконавчої ради АС входять міністри закордонних справ або інші міністри, призначені урядами держав-членів. Засідання Виконавчої ради проводяться щонайменше двічі на рік. Виконавча рада займається координацією й ухваленням рішень із питань, що зачіпають спільні інтереси держав-членів; здійснює контроль за виконанням політичної стратегії, сформульованої Асамблеєю, і несе перед нею відповідальність. До сфери діяльності Виконавчої ради належать такі питання, як координація взаємодії в таких сферах, як енергетика, промисловість, природні ресурси, транспорт, комунікації, охорона здоров´я, освіта та культура. Крім того, існують спеціалізовані технічні комітети, які несуть відповідальність перед Виконавчою радою (Комітет сільського господарства і сільськогосподарських питань, Комітет валютних і фінансових справ, Комітет торгівлі, митних та імміграційних питань; Комітет промисловості, науки і технологій, енергетики, природних ресурсів та навколишнього середовища; Комітет транспорту, комунікацій та туризму; Комітет охорони здоров´я, трудових і соціальних питань; Комітет освіти, культури та людських ресурсів);
- Панафриканський парламент АС складається з 250-ти представників, обраних законодавчими органами африканських країн. Він виконує консультативні функції. Основним завданням інституції є всеохоплююча участь африканських народів у розвитку й економічній інтеграції континенту. Парламент є платформою для участі громадян усіх африканських держав у дискусіях і процесах ухвалення рішень щодо проблем і викликів континенту. До його складу входять п´ять груп представників, які представляють Західний, Південний, Північний, Східний і Центральний африканські регіони. Панафриканський парламент АС розташовано у м. Мідранд (Південно-Африканська Республіка);
- Комісія АС (постійно діючий секретаріат організації) складається з Голови, його заступника та восьми членів (комісарів), які постійно працюють у штаб- квартирі організації та виконують адміністративні функції. Комісари обираються на чотирирічній термін. За ними закріплено такі галузі співробітництва, як мир та безпека, політичні питання, торгівля та промисловість, енергетика та інфраструктура, соціальна сфера, питання науки та технології й економічні питання;
- Комітет постійних представників АС є допоміжним та консультативним органом Виконавчої ради, який складається з постійних представників дер- жав-членів Союзу (як правило, послів цих держав). Його засідання проходять раз на місяць, на них розглядаються питання щодо підготовки порядку денного засідань Виконавчої ради та проєктів її рішень;
- Спеціальні технічні (галузеві) комітети АС опрацьовують галузеві проєкти та програми Африканського Союзу та передають їх на розгляд Виконавчої ради; забезпечують координування, супроводження й оцінювання імплементації рішень органів АС. До складу кожного комітету входять міністри держав- членів та їх високопосадовці, відповідальні за окремі галузі співробітництва. Комітети підпорядковуються Виконавчій раді АС;
- До складу Ради миру та безпеки АС входять 15 членів, кожен із яких обирається Виконавчою Радою АС. П´ять членів обираються терміном на три роки, десять - на два роки. Члени Ради обираються за принципом рівної регіональної представленості та ротації держав. Основними функціями Ради є забезпечення колективної безпеки та превентивних заходів щодо підтримання миру, ефективного реагування на конфліктні та кризові ситуації, координація заходів щодо встановлення миру й підготовка операцій із підтримання миру.
Фінансовими інституціями Африканського Союзу є Африканський Центральний банк, Африканський Монетарний фонд та Африканський Інвестиційний банк.
- 22 червня 2016 р. Україна набула статус спостерігача в Африканському
Союзі.
- Офіційними мовами АС є арабська, англійська, французька й португальська.
- Місцезнаходження штаб-квартири АС - м. Аддис-Абеба (Ефіопія).
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) (Association of
Southeast Asian Nations (ASEAN) - регіональна міжнародна міжурядова організація, що була створена п´ятьма державами (Бруней, Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни) у 1967 р., які підписали Декларацію АСЕАН, більш відому як Бангкокська декларація. У 1976 р. вказану Декларацію було доповнено Угодою про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії, підписаною в Балі (Індонезія), що передбачала створення Високої ради на рівні глав зовнішньополітичних відомств для мирного урегулювання можливих конфліктів між членами Асоціації. У 1992 р. була підписана Сінгапурська декларація, спрямована на поглиблення економічного і політичного співробітництва й інтеграції в регіоні, а також збільшення кількості держав-членів. Членами організації стали В´єтнам, Камбоджа, Лаос, Сінгапур і М´янма. Спостерігачами в організації є Папуа-Нова Г вінея (станом на 2019 р.).
Статут АСЕАН був ухвалений на 13-му Саміті АСЕАН, що відбувся в листопаді 2007 р., і набув чинності 15 грудня 2008 р. Він задекларував такі принципи:
- відведення головної ролі АСЕАН у регіональному співробітництві;
- повага до принципів територіальної цілісності, суверенітету, невтручання у внутрішні справи та національна самоідентифікація держав-членів АСЕАН;
- сприяння регіональному миру та мирному вирішенню спірних питань;
- дотримання міжнародного права в питаннях прав людини, соціальної справедливості та багатосторонньої торгівлі;
- сприяння регіональній інтеграції торгівлі;
- створення органу, який відповідав би за захист прав людини;
- розвиток дружніх відносин із ЄС;
- збільшення кількості самітів держав-членів АСЕАН до двох на рік і створення можливості проведення екстрених зустрічей;
- проведення 8 серпня щороку Дня АСЕАН з виконанням гімну АСЕАН та підняттям прапору АСЕАН.
Структуру АСЕАН становлять:
- Саміт глав держав та членів урядів (вищий орган), до складу якого входять глави держав і члени урядів держав-членів; саміт збирається два рази на рік, триває 3 дні і супроводжується зустрічами з регіональними партнерами;
- Нарада міністрів закордонних справ (центральний керівний орган), яка проходить щорічно в одній із держав-членів Асоціації, а головуючого обирають відповідно до порядку назв держав за англійським алфавітом;
- Постійний комітет (виконавчий орган), що складається з міністра закордонних справ держави, яка головує в АСЕАН у цей період, і послів інших держав; комітет здійснює поточну роботу між нарадами міністрів закордонних справ і збирається
декілька разів на рік; зустрічі міністрів економіки, а також інших міністрів готують спеціально створені комітети: з науки та технології, із соціального розвитку тощо;
- Секретаріат - адміністративний орган АСЕАН, який обслуговує організацію, виконує програми та втілює в життя політику, розроблену нею; Секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається на п´ять років;
- національні секретаріати, діяльність яких спрямована на координацію поточної роботи та підготовку рішень АСЕАН; національні секретаріати очолюють генеральні директори;
- комітети, до повноважень яких належить підтримка зовнішніх зв´язків організації; до складу комітетів входять керівники дипломатичних представництв, і перебувають вони у столицях третіх країн: Берліні (Німеччина), Брюсселі (Бельгія), Вашингтоні (США), Веллінгтоні (Нова Зеландія), Женеві (Швейцарія), Канберрі (Австралія), Лондоні (Великобританія), Оттаві (Канада), Парижі (Франція), Сеулі (Південна Корея) й Токіо (Японія).
Офіційною мовою АСЕАН є англійська.
Місцезнаходження штаб-квартири АСЕАН - м. Джакарта (Індонезія).