Міжнародне право
4. Організація Об`єднаних Націй: цілі, система органів, повноваження
Із появою на міжнародній арені Організації Об´єднаних Націй багато юристів-міжнародників пов´язують початок нової епохи в міжнародно-правовому розвитку сучасного міжнародного права. Справді, важко переоцінити роль і значення найбільшої та найавторитетнішої міжнародної політичної організації у вирішенні найважливіших проблем людської цивілізації.
Організація Об’єднаних Націй (ООН) (United Nations (UN) - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки міжнародного миру та безпеки й розвитку співробітництва між державами в усіх сферах.
Ще до закінчення Другої світової війни учасниками антигітлерівської коаліції й іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Такою організацією стала Організація Об´єднаних Націй.
Статут ООН був ухвалений на конференції в м. Сан-Франциско (США) 26 червня 1945 р. і набув чинності 24 жовтня 1945 р. Відтоді щорічно міжнародне співтовариство відзначає 24 жовтня як День Об´єднаних Націй. 51 держава, серед них і Україна, що підписали Статут ООН, вважаються засновниками Організації Об´єднаних Націй. Сам термін «об´єднані нації» з´явився в період створення антигітлерівської коаліції держав і був закріплено у Декларації Об´єднаних Націй, підписаній у м. Вашингтон (США) 1 січня 1942 р. представниками 26-ти держав, включно із СРСР.
Із погляду міжнародного права, Статут ООН є загальним багатостороннім міжнародним договором, обов´язковим для виконання усіма державами. Абсолютно справедливо його називають Хартією сучасного міжнародного права, оскільки він заклав фундамент сучасного міжнародного правопорядку, встановив основні міжнародно-правові принципи й визначив норми поведінки держав та інших суб´єктів міжнародного права на світовій арені.
Мету Організації Об’єднаних Націй закріплено в преамбулі Статуту й ст. 1. У Преамбулі Статуту ООН зазначається: «Ми, народи об´єднаних націй, сповнені рішучості позбавити майбутні покоління від лиха війни, знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов´язань і в цих цілях виявляти толерантність і жити разом у світі один з одним як добрі сусіди, об´єднати наші сили для підтримки міжнародного миру та безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об´єднати наші зусилля для досягнення цих цілей».
У статті 1 Статуту закріплено цілі ООН:
- підтримувати міжнародний мир і безпеку та із цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання й усунення загроз миру та придушення актів агресії або інших порушень миру та здійснювати мирними засобами, згідно з принципами справедливості й міжнародного права, налагодження або вирішення міжнародних спорів або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру;
- розвивати дружні відносини між націями на основі поваги до принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення всеосяжного миру;
- здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру, в заохоченні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення за ознаками раси, статі, мови й релігії;
- бути центром для узгодження дій націй у досягненні спільних цілей.
У статті 1 Статуту ООН згадуються деякі принципи, за допомогою яких повинні досягатися визначені цілі. Безпосередньо принципам ООН присвячено ст. 2 Статуту, в якій зазначається, що для досягнення цілей, закріплених у ст. 1, Організація Об´єднаних Націй та її члени діють відповідно до таких принципів:
- суверенної рівності всіх її членів;
- сумлінного виконання всіма членами ООН узятих на себе за Статутом зобов´язань;
- вирішення міжнародних спорів мирними засобами у такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість;
- утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями ООН;
- надання всіма членами ООН усілякої допомоги їй у всіх діях, що вживаються нею відповідно до Статуту, й утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої ООН уживає дії превентивного або примусового характеру;
- забезпечення того, що держави, які не є членами ООН, діятимуть відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримки міжнародного миру й безпеки;
- невтручання у справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.
Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які беруть на себе зобов´язання дотримуватися Статуту і, на думку ООН, можуть прагнуть ці зобов´язання виконувати.
Статут ООН зобов´язує держав-членів регулярно сплачувати членські внески. Згідно з існуючими правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет організації треба вносити до 31 грудня відповідного року. Статтею І9 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї.
Маючи понад 70 інформаційних центрів на всіх континентах, ООН налічує 54 тисяч службовців, а 14 тисяч співробітників працюють безпосередньо в штаб- квартирі організації у м. Нью-Йорк (США).
Офіційними мовами організації є англійська, іспанська, китайська, російська, французька й арабська.
Як і будь-яка міжнародна організація, ООН має власну систему органів. Відповідно до Статуту всі органи ООН поділяються на дві групи - головні й допоміжні.
До головних органів ООН належать: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат.
Допоміжні органи ООН створюються в межах того або іншого головного органу й підпорядковуються йому.
Генеральна Асамблея - представницько-дорадчий орган ООН, що складається з представників усіх держав-членів організації. Відповідно до статті 10 Статуту ООН вона уповноважена обговорювати будь-які питання або справи в межах Статуту ООН або такі, що стосуються повноважень і функцій кожного з органів ООН. Виняток становлять випадки, коли такі питання перебувають на розгляді Ради Безпеки (ст. 12) і коли необхідно розпочати дії превентивного або примусового характеру. Виключна прерогатива ухвалювати рішення щодо застосування таких дій належить Раді Безпеки ООН (розділ VII).
Значні повноваження Г енеральна Асамблея має у питаннях сприяння міжнародному співробітництву в політичній сфері, заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації, сприяння міжнародному співробітництву в економічній, соціальній галузях і галузях культури, освіти, охорони здоров´я, захисту прав людини й основних свобод тощо.
Генеральна Асамблея отримує й розглядає щорічні та спеціальні доповіді Ради Безпеки й інших головних органів ООН, розглядає та затверджує бюджет ООН, фінансові й бюджетні угоди зі спеціалізованими установами.
За рекомендацією Ради Безпеки Генеральна Асамблея здійснює прийняття нових членів ООН. Генеральна Асамблея має право за рекомендацією Ради Безпеки виключити члена ООН з цієї організації за систематичне порушення принципів, закріплених у Статуті (ст. 6), однак вона ще жодного разу не здійснила цього права.
Генеральна Асамблея обирає 10 непостійних членів Ради Безпеки та 54 члени Економічної і Соціальної Ради. Разом із Радою Безпеки вона обирає 15 членів Міжнародного Суду ООН і за рекомендацією Ради Безпеки призначає Генерального секретаря ООН. Генеральна Асамблея встановлює правила призначення співробітників Секретаріату ООН.
Працює вона в сесійному режимі. Розрізняють три види сесій Генеральної Асамблеї: чергові сесії, спеціальні сесії і надзвичайні спеціальні сесії.
На чергові сесії Генеральна Асамблея збирається щороку в другий вівторок вересня. Генеральний секретар ООН повідомляє членів організації про відкриття чергової сесії не менше ніж за 60 днів.
Спеціальні сесії Генеральної Асамблеї скликаються Генеральним секретарем ООН із будь-якого питання на вимогу Ради Безпеки, більшості членів ООН або одного з членів ООН, якщо таку вимогу підтримала більшість членів ООН. Спеціальні сесії скликаються протягом 15 днів від дня одержання Генеральним секретарем вимоги про скликання.
Надзвичайні сесії Генеральної Асамблеї скликаються лише в тому випадку, якщо існує загроза миру, відбулося порушення миру або вчинено акт агресії, і якщо Рада Безпеки не може вжити належних заходів, тому що її члени не дійшли одностайного рішення у питанні. Надзвичайні спеціальні сесії скликаються протягом 24-х годин із моменту отримання Генеральним секретарем ООН вимоги про скликання такої сесії, що надійшла від Ради Безпеки й була підтримана голосами будь-яких 9-ти членів цієї Ради, вимоги більшості членів ООН або повідомлення більшості членів Організації Об´єднаних Націй про приєднання до вимоги одного із членів ООН про скликання.
Кожний член ООН має право направити на сесію делегацію, до якої входять не більше п´яти делегатів і п´яти заступників, а також необхідна кількість радників та експертів. Під час голосування кожна держава має один голос.
У роботі Г енеральної Асамблеї можуть брати участь держави - не члени ООН, що мають статус постійних спостерігачів при ООН (Ватикан, Швейцарія).
Чергові сесії Г енеральної Асамблеї мають форму пленарних засідань і засідань комітетів. Існують шість головних комітетів: Комітет з питань роззброєння і міжнародної безпеки, Комітет з економічних і фінансових питань, Комітет із соціальних і гуманітарних питань і питань культури, Комітет зі спеціальних політичних питань і питань деколонізації, Комітет з адміністративних і бюджетних питань і Комітет з правових питань. Кожен із комітетів займається питаннями, що належать до його компетенції, і несе відповідальність перед Генеральною Асамблеєю. Вони готують рекомендації та резолюції для пленарних засідань Асамблеї. Кожен комітет обирає свого голову.
Діє також Генеральний комітет, який складається з Голови, 21-го заступника Голови Асамблеї та голів шести головних комітетів і надає рекомендації Асамблеї щодо затвердження порядку денного, розподілення пунктів порядку денного й організації роботи. Крім того, на кожній сесії Генеральною Асамблеєю формується Комітет із перевірки повноважень. Він надає Асамблеї звіти про повноваження представників. У головних комітетах представлено всіх членів ООН.
Рішення Генеральної Асамблеї ООН із важливих питань ухвалюються більшістю в 2/3 присутніх членів Асамблеї, що беруть участь у голосуванні, а саме: рекомендації з підтримки міжнародного миру й безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки, вибори членів Економічної і Соціальної Ради, прийняття нових членів до ООН, призупинення прав і привілеїв членів ООН, виключення з ООН її членів, питання функціонування системи опіки й бюджетні питання. Рішення з інших питань ухвалюються простою більшістю присутніх і тих, що беруть участь у голосуванні (ст. 18).
Резолюції Генеральної Асамблеї ООН мають переважно рекомендаційний характер. Виняток становлять резолюції з адміністративних і фінансово- бюджетних питань, які є обов´язковими як для організації, так і для держав-членів.
Генеральна Асамблея має допоміжні органи: Комісію міжнародного права (повна назва - Комісія з прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права), Комісію з роззброєння, Комітет з використання космічного простору в мирних цілях, Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) тощо.
Вона скликається в центральних установах ООН у м. Нью-Йорк (США), за винятком тих випадків, коли за рішенням Генеральної Асамблеї, ухваленому на одній із попередніх сесій, або на вимогу більшості членів ООН вони скликаються в іншому місці.
Рада Безпеки - головний постійно діючий орган ООН, на який, відповідно до Статуту ООН, покладено головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Раду наділено широкими повноваженнями у справі мирного врегулювання міжнародних спорів, недопущення воєнних сутичок між державами, припинення актів агресії та інших порушень миру і відновлення міжнародного миру.
Рада Безпеки складається з 15-ти держав-членів ООН: 5-ти постійних - Великобританії, КНР, Росії (раніше СРСР), США, Франції та 10-ти непостійних, що обираються Генеральною Асамблеєю на 2 роки. Щороку переобирається 1/3 загального складу Ради Безпеки, тобто 5 непостійних членів. У разі обрання непостійного члена особлива увага звертається на ступінь його участі в підтримці міжнародного миру та безпеки й у досягненні інших цілей ООН, а також на принцип справедливого географічного розподілу місць у Раді Безпеки.
Рада Безпеки організовується у такий спосіб, щоб функціонувати безперервно. Для цього кожний член Ради Безпеки повинен бути завжди представлений у місці перебування Організації Об´єднаних Націй. Рада Безпеки збирається на періодичні засідання (ст. 28).
Рада Безпеки вносить рекомендації про прийняття нових держав у члени ООН, про виключення членів ООН за систематичне порушення принципів Статуту ООН, про призупинення здійснення прав і привілеїв, що належать члену ООН, якщо проти цього члена Рада починає дії превентивного або примусового характеру. Вона надає рекомендації Генеральної Асамблеї ООН щодо призначення Генерального секретаря ООН та обирає разом із нею членів Міжнародного Суду ООН.
Дії Ради Безпеки за наявності загрози миру, порушень миру й актів агресії закріплено в розділі VII (ст. 39-51) Статуту ООН. Відповідно до статті 39 Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії та дає рекомендації або вирішує, яких заходів варто вживати для підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки.
Рада Безпеки уповноважена вирішувати, які заходи, не пов´язані з використанням збройних сил, повинні застосовуватися для виконання її рішень, і може вимагати від членів ООН їх застосування. Ці заходи можуть передбачати повне або часткове переривання економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо або інших засобів зв´язку, а також розрив дипломатичних відносин (ст. 41).
Якщо Рада Безпеки вважатиме, що ці заходи можуть виявитися недостатніми або вже виявилися недостатніми, вона уповноважена застосовувати такі дії повітряними, морськими або сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки. Такі дії можуть охоплювати демонстрації, блокаду й інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів ООН (ст. 42).
Держави-члени ООН повинні укладати спеціальні угоди з Радою Безпеки про надання в її розпорядження необхідних для підтримки міжнародного миру й безпеки збройних сил і засобів обслуговування (ст. 43). Однак жодної спеціальної угоди про надання своїх збройних сил для підтримки міжнародного миру й безпеки державами- членами ООН із Радою Безпеки дотепер не було укладено, тому збройні сили від імені ООН використовуються в імпровізованому порядку.
Операції ООН із підтримки міжнародного миру та безпеки мають такі характерні ознаки:
- двостороння згода конфліктуючих сторін на проведення операції;
- рішення Ради Безпеки про необхідність проведення операції, визначення нею мандата операції, загальне керівництво операцією Радою;
- добровільне надання державами-членами ООН військових контингентів, прийнятних для конфліктуючих сторін;
- командування ними Генеральним секретарем ООН на підставі мандата, наданого Радою Безпеки;
- неупередженість збройних сил ООН під час виконання функцій з підтримки міжнародного миру та безпеки;
- застосування сили військами ООН лише з метою самооборони;
- фінансування операцій міжнародним співтовариством.
Незважаючи на певні юридичні недосконалості в регулюванні операцій
ООН з підтримки міжнародного миру та безпеки, у цілому вони відіграли позитивну роль у запобіганні ескалації деяких міжнародних і внутрішньодержавних конфліктів і були стабілізуючим фактором у процесі вирішення спірних питань. У 1988 р. Збройним силам ООН була присуджена Нобелівська премія миру.
Крім застосування превентивних і примусових заходів, Рада Безпеки уповноважена рекомендувати належну процедуру або методи врегулювання будь-якого спору, продовження якого може загрожувати підтримці міжнародного миру й безпеки (ст. 36). Відповідно до положень розділу VI Статуту ООН сторони, що беруть участь у такому спорі, повинні намагатися самі вирішити його мирними засобами, а якщо цього досягти не вдасться, передати на розгляд у Раду Безпеки (ст. 37).
Питання, що розглядаються Радою Безпеки, поділяються на процедурні й непроцедурні. Рішення Ради Безпеки із процедурних питань вважається ухваленим, якщо за нього подали голоси дев´ятеро будь-яких членів Ради. Рішення з непроцедурних питань, тобто стосовно підтримки міжнародного миру та безпеки, вважаються ухваленими, коли за них подано голоси дев´яти членів Ради Безпеки, включно з голосами всіх постійних членів Ради, які мають збігатися, причому сторона, що бере участь у спорі, повинна утриматися від голосування під час ухвалення рішення (ст. 27). Якщо хоча б один постійний член Ради Безпеки голосує проти рішення з непроцедурного питання, то це рішення не ухвалюється. Таке голосування постійного члена Ради Безпеки називається використанням права «вето».
Економічна й Соціальна Рада (ЕКОСОР) - один із головних органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує економічну і соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а також численних органів ООН.
Економічна й Соціальна Рада уповноважена проводити дослідження й складати доповіді з міжнародних питань у таких сферах, як економічна, соціальна, культурна, освітня, охорони здоров´я, й інших таких питань, а також надавати рекомендації з кожного із цих питань Генеральній Асамблеї, членам ООН і зацікавленим спеціалізованим установам; давати рекомендації з метою заохочення поважання й дотримання прав людини й основних свобод для всіх; готувати для подання Генеральній Асамблеї проєкти конвенцій з питань, що належать до її компетенції, і скликати з цих питань конференції відповідно до правил ООН.
Економічна й Соціальна Рада складається з 54 членів ООН, що обираються Генеральною Асамблеєю; 18 членів ЕКОСОР обираються щорічно строком на 3 роки. Вибори в Раду здійснюються відповідно до принципу справедливого географічного представництва. Кожен член ЕКОСОР має одного представника.
Рада працює в сесійному режимі. Чергові сесії ЕКОСОР проводяться двічі на рік. Можуть також скликатися й спеціальні сесії. Рішення в Раді ухвалюються простою більшістю голосів присутніх і тих, хто бере участь у голосуванні.
Значна роль у діяльності ЕКОСОР належить допоміжним органам: Підкомісії із запобігання дискримінації й захисту меншин, Комісії із запобігання злочинності і кримінального правосуддя, Комісії із становища жінок, Комісії із наркотичних засобів, Комітету із неурядових організацій, регіональним економічним комісіям тощо.
Раду з опіки засновано відповідно до статті 7 Статуту ООН для надання допомоги Генеральній Асамблеї й Раді Безпеки у виконанні функцій, пов´язаних з міжнародною системою опіки.
Міжнародна опіка - це керування під контролем ООН територіями, включеними в систему опіки на підставі угод, затверджених Генеральною Асамблеєю, або у зв´язку з визнанням території стратегічною Радою Безпеки. За Статутом ООН до системи опіки підлягали включенню території, що раніше перебували під мандатом Ліги Націй, території, які могли бути відторгнуті від ворожих держав у результаті Другої світової війни, та території, добровільно включені в систему опіки державами, відповідальними за управління ними.
У статті 76 Статуту ООН визначено основні завдання системи опіки:
- зміцнювати міжнародний мир і безпеку;
- сприяти політичному, економічному й соціальному прогресу населення підопічної території, його прогресу в галузі освіти і прогресивному розвитку в напрямку до самоврядування й незалежності;
- заохочувати повагу до прав людини й основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови й релігії;
- забезпечувати рівне ставлення до держав-членів ООН і їх громадян у соціальній, економічній і торговельній сферах.
Спочатку в міжнародну систему опіки було включено 11 територій. Донедавна зберігалася лише одна територія, що перебувала під опікою США, - архіпелаг Палау, розташований у Тихому океані. Однак 1 жовтня 1994 р. була проголошена незалежність цієї території, і згодом державу Палау було прийнято 185-м членом ООН. У зв´язку з цією подією Рада з опіки внесла поправки у свої правила процедури, згідно з якими цей орган буде збиратися лише тоді, коли цього вимагатимуть обставини.
Міжнародний Суд - головний судовий орган ООН, що діє на основі положень Статуту Міжнародного Суду - невід´ємної частини Статуту ООН. Заснування Міжнародного Суду свідчить про реалізацію п. 1 ст. 33 Статуту ООН у тій частині, що передбачає як один із мирних засобів вирішення міжнародних спорів можливість організації судового розгляду.
Держави-члени ООН є учасницями Статуту «ipso facto» (на підставі факту членства в ООН). Держави, що не е членами ООН, також можуть брати участь у Статуті Міжнародного Суду на умовах, визначених Генеральною Асамблеєю за рекомендаціями Ради Безпеки.
Суд складається з 15-ти членів, що виступають в особистій якості, при цьому в його складі не може бути двох громадян однієї держави. Члени Суду обираються строком на дев´ять років «з осіб високих моральних якостей, які задовольняють вимогам, що висуваються у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним авторитетом у галузі міжнародного права» (ст. 2).
Кожні три роки склад Суду оновляються на третину. Його члени обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки ООН із кандидатів, висунутих національними групами Постійної палати третейського суду. Суддею Міжнародного Суду ООН обирався в 1961-1970 рр. відомий радянський юрист-міжнародник, представник Харківської школи міжнародного права професор В. М. Корецький.
Міжнародний Суд ООН функціонує на постійній основі. Він обирає свого Голову й Віце-голову, призначає Секретаря, встановлює правила процедури. Офіційні мови Суду - англійська і французька. Місцеперебуванням Суду є м. Гаага (Нідерланди).
Суд правомочний розглядати спори, пов´язані з порушенням міжнародних договорів і зобов´язань, або такі, що виникають під час їх тлумачення лише між державами, і ухвалювати обов´язкові до виконання рішення; давати консультативні висновки з правових питань на прохання Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки й інших органів ООН з дозволу Г енеральної Асамблеї. Такі висновки не мають обов´язкової юридичної сили.
Міжнародний Суд може вирішити справу «ex aequo et bono», тобто відповідно до принципів добра і справедливості, а не за формальною правовою формою, якщо сторони з цим згодні.
Секретаріат - один із головних органів ООН, на якому лежить висока відповідальність за забезпечення нормального функціонування інших головних і допоміжних органів ООН, обслуговування діяльності останніх, виконання їх рішень, втілення в життя програм і політики ООН. Підрозділи Секретаріату перебувають у центральних установах ООН у Нью-Йорку та інших місцях розташування представництв ООН, найбільшими з яких є відділення ООН у Женеві, Відні та Найробі.
Очолює Секретаріат Генеральний секретар ООН, який призначається строком на п´ять років Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Він є водночас вищою посадовою особою ООН.
Персонал Секретаріату поділяється на три категорії:
1) вищі адміністративні посадові особи (Генеральний секретар і його заступники);
2) міжнародний персонал (цивільні службовці) класу фахівців;
3) технічний персонал (секретарі, друкарки, перекладачі, кур´єри тощо).
Співробітники Секретаріату призначаються на основі системи постійних і
строкових контрактів. У разі укладення контракту кожний співробітник складає присягу на вірність принципам та ідеалам ООН. Під час виконання обов´язків Г енеральний секретар і персонал Секретаріату не повинні запитувати або отримувати вказівки від будь-якого уряду або влади, сторонньої для Організації.
На Секретаріат у цілому покладено обов´язок щодо забезпечення необхідних умов для роботи інших органів ООН: упорядкування протоколів, виконання усних і письмових перекладів виступів і документів, опублікування резолюцій та інших матеріалів. Він покликаний здійснювати практичну роботу з утілення в життя рішень, схвалених іншими органами ООН. Зокрема, діяльність Секретаріату охоплює: керівництво операціями з підтримання миру, організацію та проведення міжнародних конференцій з проблем, які мають світове значення; встановлення світових економічних та соціальних тенденцій і проблем, підготовку досліджень з питань роззброєння, розвитку, прав людини тощо, перекладання виступів, документів; забезпечення світових засобів масової інформації відомостями про діяльність ООН тощо. Також до його функцій належать реєстрація та опублікування міжнародних договорів.
Секретаріат складається з Канцелярії Генерального секретаря, Управління служб внутрішнього нагляду, Управління з правових питань, Департаменту з політичних питань, Управління з питань роззброєння, Департаменту операцій з підтримки миру, Департаменту польової підтримки, Управління з координації гуманітарних питань, Департаменту з економічних та соціальних питань, Департаменту зі справ Генеральної Асамблеї та конференційного управління й Департаменту з охорони і безпеки.
Під егідою ООН функціонує також низка спеціалізованих установ. Поняття спеціалізованої установи ООН увійшло в міжнародне право разом зі Статутом ООН. Відповідно до статті 57, 63 Статуту спеціалізованими установами ООН є міжнародні організації, створені міжнародними угодами і наділені широкою міжнародною відповідальністю, визначеною установчими документами економічній, соціальній в галузях, а також у галузях культури, освіти, охорони здоров´я тощо, що підтримують зв´язок з ООН. Зараз існує 16 таких організацій.
За сферою своєї діяльності спеціалізовані установи ООН поділяються на три групи:
1) спеціалізовані установи економічного характеру - Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО), Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз електрозв´язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСГР), Організація об´єднаних націй з промислового розвитку (ЮНІДО);
2) спеціалізовані установи соціального характеру - Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ);
3) спеціалізовані установи культурно-гуманітарного характеру - Організація об´єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).
Спеціалізовані установи є постійно діючими міжнародними організаціями, юридична природа яких є подібною до такої в інших міжнародних організацій.
Зв´язок спеціалізованих установ з ООН згідно зі Статутом ООН (ст. 56, 63) підтримується, зазвичай, через Економічну і Соціальну Раду ООН на основі спеціальних угод між відповідною спеціалізованою установою та ООН.
Попри всю різноманітність цілей і суттєві відмінності у характері діяльності спеціалізованих установ вони мають загалом схожу структуру та низку однотипних положень статутів. Так, наприклад, членство в ООН не є обов´язковою передумовою членства в спеціалізованих установах.
Згідно зі статутами спеціалізованих установ їх вищі органи складаються з представників усіх держав-членів цієї організації. До компетенції цих органів належать розгляд усіх питань, пов´язаних із розробленням та ухваленням проєк- тів міжнародних угод і конвенцій, визначення політики, програм та основних напрямів діяльності відповідної організації.
Оперативне керівництво діяльністю організації здійснюється виконавчими органами. Окрім цього, в структурі спеціалізованих установ існують численні комітети та комісії.
Основними формами діяльності спеціалізованих установ ООН є такі:
- розроблення проєктів міжнародних конвенцій та регламентів зі спеціальних питань;
- координація діяльності держав у розвитку співробітництва в спеціальних галузях;
- надання технічної допомоги;
- обмін інформацією.