Міжнародне право
3. Міжнародна правосуб`єктність і структура міжнародних міжурядових організацій
Незважаючи на те, що міжнародні міжурядові організації не мають території й населення, вони відповідно до установчих документів є суб´єктами міжнародного права, тобто виступають на міжнародній арені носіями міжнародної право- суб´єктності. При цьому, на відміну від держав, такі організації не можуть бути стороною у справі, яка розглядається Міжнародним Судом ООН; дипломатичні відносини між міжнародною міжурядовою організацією й державами-членами або іншими суб´єктами міжнародного права мають свої особливості, а міжнародна відповідальність організацій має свою специфіку порівняно з відповідальністю держав. У зв´язку з цим у міжнародному праві розуміють специфічну або функціональну право- суб´єктність міжнародної міжурядової організації, зумовлену компетенцією конкретної організації, закріпленою в її статуті. У своїй діяльності міжнародна міжурядова організація не може виходити за межі повноважень, визначених її установчими актами, цим і визначається функціональний характер правосуб’єктності міжнародних міжурядових організацій, на відміну від універсальної правосуб´єктності держав.
Володіючи міжнародною правосуб´єктністю, міжнародна міжурядова організація має право укладати міжнародні договори з іншими суб´єктами міжнародного права, брати участь у дипломатичних відносинах з державами й іншими суб´єктами міжнародного права (держави-члени організації акредитують при ній свої представництва; організації можуть мати свої представництва в державах-членах, а також обмінюватися представниками з іншими міжнародними організаціями).
Міжнародні міжурядові організації як суб´єкти міжнародного права несуть відповідальність відповідно до норм міжнародного права й можуть висувати претензії щодо відповідальності іншим суб´єктам у зв´язку зі шкодою, заподіяною ними міжнародній організації.
Для виконання своїх функцій міжнародна міжурядова організація має право акумулювати й розпоряджатися фінансовими коштами, які надходять до неї переважно як внески держав-членів. Ці кошти повинні витрачатися лише на досягнення визначених цілей організації.
Міжнародні міжурядові організації укладають угоди, що передбачають режим перебування та діяльності штаб-квартири організації в тій чи іншій державі, привілеї й імунітети як самої організації, так і певних категорій її посадових осіб (наприклад, угоди між ООН і США, Швейцарією й Австрією, між Організацією Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури та Францією, між Міжнародною організацією праці, Всесвітньою організацією охорони здоров´я і Швейцарією тощо). Відповідно до таких угод міжнародні міжурядові організації можуть видавати свої правила внутрішнього розпорядку, необхідні для успішного виконання функцій організації. Перебуваючи на території певної держави, міжнародні міжурядові організації мають права юридичної особи й діють у цій ролі відповідно до законодавства цієї держави.
Міжнародні міжурядові організації мають право укладати міжнародні угоди з іншими суб´єктами права й набувати для себе додаткових прав та обов´язків, а також виступати позивачами й відповідачами в судах.
Поряд із міжнародно-правовими договорами міжнародні міжурядові організації укладають цивільно-правові угоди, в тому числі і про придбання нерухомості, договори на виконання певних робіт тощо.
Відповідно до міжнародного права міжнародні міжурядові організації та їх посадові особи наділяються привілеями й імунітетами переважно функціонального характеру.
Структура міжнародних міжурядових організацій, як правило, містить такі елементи: представницько-дорадчий (вищий), виконавчий та адміністративний органи, комітети та комісії з певних питань.
Представницько-дорадчі (вищі) органи міжнародних міжурядових організацій зазвичай складаються із представників усіх держав-членів організації і працюють у сесійному режимі. В ООН таким органом є Генеральна Асамблея, до складу якої входять усі 193 держави-члени. Представницько-дорадчі (вищі) органи правомочні розглядати практично всі питання, що належать до компетенції міжнародної організації (прийняття нових членів, вибори та призначення вищих посадових осіб, вибори до органів, ухвалення бюджету тощо).
В універсальних міжнародних міжурядових організаціях виконавчі органи - це структурні елементи обмеженого складу. Виконавчий орган обирається, як правило, представницько-дорадчим (вищим) органом міжнародної міжурядової організації за двома критеріями - справедливого географічного розподілу місць у ньому між державами-членами організації й особливих інтересів дер- жав-членів. У межах ООН таким органом є Рада Безпеки, що складається з десяти непостійних членів, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН за принципом справедливого географічного розподілу місць, і п´яти постійних членів - Великобританія, Китай, Росія, США і Франція, що мають особливі інтереси й можливості у справі підтримки міжнародного миру та безпеки.
У статутах деяких міжнародних міжурядових організацій визначено, що у виконавчому органі насамперед повинні бути представлені держави, які мають особливі інтереси у сфері діяльності організації або які здійснюють найбільший фінансовий внесок у її діяльність.
Функції адміністративного органу міжнародної міжурядової організації зазвичай виконує секретаріат. Його очолює генеральний секретар (директор) організації. Як правило, генеральний секретар (директор) призначається або обирається на певний строк (3-6 років) представницько-дорадчим (вищим) органом міжнародної організації з можливістю переобрання ще на один строк. Інші співробітники секретаріату призначаються генеральним секретарем (директором). При цьому використовується система строкових і безстрокових контрактів. Призначення співробітників секретаріату здійснюється на широкій географічній основі і з урахуванням їх моральних і професійних якостей.
Комітети й комісії міжнародних міжурядових організацій з певних питань створюються «ad hoc» або передбачаються їх статутами. Склад учасників цих органів та їх функції є досить різноманітними. В одних випадках склад комітетів і комісій обмежується, в інших усі члени організації беруть у них участь. Робота комітетів і комісій міжнародних міжурядових організацій з певних питань може мати постійний або тимчасовий характер.
Органи міжнародної організації можуть також диференціюватися за значущістю в її системі як головні й допоміжні (наприклад ООН); за періодичністю роботи - як на постійні й сесійні тощо.
Структурні елементи міжнародної міжурядової організації повинні сприяти найбільш ефективній реалізації нею своєї компетенції. У науці міжнародного права під компетенцією міжнародної міжурядової організації узвичаєно розуміти сферу її предметної діяльності, яка чітко фіксується в установчих документах організації. Однак із правової позиції, важливо знати не лише коло питань, якими покликана займатися міжнародна міжурядова організація, а і її повноваження щодо вирішення цих питань. Зазвичай вони визначаються в установчому акті організації, тобто мають договірно-правову природу. Звідси можна зробити висновок, що і компетенція міжнародної міжурядової організації, і її міжнародна правосуб´єктність мають чіткі договірні межи, обумовлені установчими актами організації.
Одним з елементів правового статусу міжнародних міжурядових організацій є наявність у них свого прапора й герба. Наприклад, морські й повітряні судна Організації Об´єднаних Націй здійснюють діяльність під прапором ООН. Прапор та емблема з гербом міжнародної організації розміщуються також на фасаді будинків представництв організації в державах-членах.