Міжнародне право
2. Поняття, ознаки та класифікація міжнародних міжурядових організацій
Міжнародна міжурядова організація - це постійно діюче об´єднання держав, створене на основі міжнародного договору з метою виконання певних завдань, яке має внутрішньоорганізаційну структуру та володіє відповідними правами й обов´язками.
Права й обов´язки міжнародної міжурядової організації відрізняються від прав та обов´язків держав-членів, саме тому міжнародні міжурядові організації є самостійними суб´єктами міжнародного права. Їх міжнародна правосуб´єктність має вторинний, або похідний характер, оскільки міжнародні міжурядові організації визнаються суб´єктами міжнародного права на основі угоди первинних суб´єктів-держав.
Ознаками міжнародної міжурядової організації є такі:
- договірна основа, що відповідає основним принципам міжнародного права;
- наявність визначених цілей;
- система органів, необхідних для досягнення цілей організації;
- міжнародна правосуб´єктність.
Зазвичай міжнародні міжурядові організації створюються на основі міжнародного договору (статуту, конвенції, угоди, протоколу тощо). Створення міжнародної міжурядової організації має відбуватися на правомірній основі. Це означає, що її установчий документ повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, насамперед принципам «jus cogens».
Міжнародні міжурядові організації створюються для координації зусиль держав у тій або іншій галузі, наприклад у військовій (Організація Північноатлантичного договору (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень (ЦЕРН), економічній (Європейський Союз (ЄС), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та Міжнародний валютний фонд (МВФ), соціальній (Міжнародна організація праці (МОП), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ) й інших сферах. Водночас на міжнародній арені існують організації, уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх сферах, наприклад ООН тощо. Отже, міжнародні міжурядові організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари тощо) виступають органом співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин.
Міжнародна міжурядова організація має відповідну організаційну структуру. Ця ознака, що характеризує інституційну будову міжнародної організації, ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації та відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На практиці вона виявляється в тому, що міжнародні міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів.
Як уже було зазначено, особливістю компетенції міжнародної міжурядової організації є те, що її права й обов´язки є похідними від прав та обов´язків дер- жав-членів. Жодна організація без згоди держав-членів не може вдатися до дій, що стосуються інтересів своїх членів. Права й обов´язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установчому акті. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, що згодом мають бути нею реалізовані. Держави також мають право заборонити організації вдаватись до тих або інших дій, і вона не може перевищити свої повноваження. Незважаючи на те, що міжнародна міжурядова організація наділяється правами й обов´язками державами-членами, у процесі діяльності вона набуває ще й власні, відмінні від інших, права й обов´язки. Отже, слід відзначити, що правосуб´єктність будь-якої міжнародної міжурядової організації визначається тими конкретними завданнями і цілями, які передбачено державами в установчому документі, що створює організацію. У зв´язку з цим кожна міжнародна міжурядова організація має своє, властиве лише їй коло прав та обов´язків, тобто кожна така організація володіє властивим лише обсягом правосуб´єктності.
Міжнародні міжурядові організації у своїй діяльності повинні дотримуватися принципу суверенної рівності держав-членів. Цей принцип означає юридичну рівність держав, що укладають угоду про створення міжнародної міжурядової організації; свободу висування пропозицій для обговорення й участі в самому обговоренні в межах міжнародної міжурядової організації; рівне право бути обраним у структурні підрозділи організації; у більшості міжнародних міжурядових організацій одна держава має один голос, хоча в деяких із них ураховується фактична нерівність держав, наприклад у Раді Безпеки ООН, Міжнародному валютному фонді (МВФ) або Міжнародному банку реконструкції та розвитку (МБРР), що відображається на процедурі ухвалення рішень.
Одним із важливих компонентів юридичної природи міжнародної організації є свобода виходу з неї держав-членів.
Рішення міжнародних міжурядових організацій здебільшого мають рекомендаційний характер, виняток становлять адміністративні й фінансово-бюджетні питання, рішення яких є обов´язковими для держав-членів. Хоча резолюції міжнародних міжурядових організацій й не є юридично обов´язковими, проте активно впливають на процес кодифікації та прогресивний розвиток міжнародного права.
У науці міжнародного права виділяють такі основні функції міжнародних міжурядових організацій, контрольна, оперативна, регулятивна.
Контрольна функція полягає в здійсненні контролю за відповідністю поведінки держав нормам міжнародного права. Для цього організація має право збирати й аналізувати відповідну інформацію, обговорювати її та висловлювати свою думку в резолюціях. У багатьох випадках держави зобов´язані регулярно надавати доповіді про виконання ними норм міжнародного права й актів організації у відповідній сфері, особливо в галузі захисту прав людини.
Оперативна функція зводиться до досягнення цілей організації шляхом безпосередньої діяльності власними засобами організації. Організації надають економічну, науково-технічну й іншу допомогу та консультаційні послуги. Значний розвиток у цьому аспекті отримали операції ООН з підтримки миру (миротворчі операції).
Регулятивна функція передбачає ухвалення рішень, що визначають цілі, принципи та правила поведінки держав-членів. Такі рішення мають лише морально-політичну силу, проте їх вплив на міждержавні відносини й на міжнародне право не можна недооцінювати.
Класифікувати міжнародні організації можна за різними критеріями:
1) за статусом учасників:
- міжнародні міжурядові організації (створюються на підставі міжнародної угоди групою держав, які здійснюють взаємодію для досягнення визначених цілей);
- міжнародні неурядові організації (виникають не на підставі договору між державами, а шляхом об´єднання фізичних та/або юридичних осіб, діяльність яких здійснюється поза межами офіційної зовнішньої політики держав);
2) за колом членів:
- універсальні, учасником яких може бути будь-яка держава - ООН та організації, що входять до її системи;
- регіональні, учасником яких може бути держава певного регіону - Рада Європи (РЄ), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація американських держав (ОАД), Африканський Союз (АС), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН);
- міжнародні організації обмеженого складу, прийняття в які здійснюється за особливими критеріями; так, членом Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) може бути держава, основу економіки якої становлять видобуток та експорт нафти, а учасником Генеральної угоди про тарифи і торгівлю / Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ) може стати держава, що дотримується певних принципів у торговельній політиці: найбільшого сприяння, невикористання кількісних обмежень на імпорт, вирішення спірних питань шляхом консультацій тощо;
3) За сферою діяльності:
- військово-політичні - Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Військово-політичний союз в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АНЗЮК) тощо;
- економічні - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Організація Об´єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО);
- соціального характеру - Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ) та ін.;
- культурно-гуманітарні - Організація Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) тощо;
4) за порядком прийняття нових членів:
- відкриті, де будь-яка держава може стати членом організації (ООН);
- закриті, в яких держава може стати членом організації лише за згодою учасників організації (НАТО, ЄС);
5) за компетени/єю:
- загальної компетенції, коли діяльність організацій охоплює всі сфери відносин між державами-членами: політичну, економічну, соціальну та культурну (ООН), Ліга арабських держав (ЛАД) тощо;
- спеціальної компетенції, коли налагоджують співробітництво в окремій сфері - Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров´я (ВООЗ), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).