Міжнародне право
1. Поняття права міжнародних організацій, його джерела
Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно- правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації. Це одна з основних інституційних форм співробітництва держав, що виступають основним організатором міждержавного спілкування.
Міжнародні організації як правовий феномен виникли порівняно недавно, в кінці XIX - на початку XX ст., коли потреби міжнародного спілкування зумовили необхідність створення постійно діючих міждержавних структур. Так, у 1874 р. був створений Всесвітній поштовий союз, у 1919 р. - Міжнародна організація праці тощо. Першою міжнародною організацією з яскраво вираженою політичною спрямованістю була Ліга Націй, заснована в 1919 р. відповідно до положень Версаль- ської системи, що формально проіснувала до І946 р.
Після Другої світової війни було засновано низку міжнародних організацій, які забезпечують організаційну основу міждержавної взаємодії у різних сферах міжнародних відносин. Серед них - Організація Об´єднаних Націй (ООН), Рада Європи (РЄ), Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейський Союз (ЄС), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація Північноатлантичного договору (НАТО) та багато інших.
В умовах глобалізації дедалі відчутнішою стає тенденція до посилення ролі міжнародних організацій. Життєво важливі міжнародні проблеми для кожної держави можуть вирішуватись лише організованими колективними зусиллями. Більше того, нині від цього залежить успіх у вирішенні багатьох внутрішніх проблем. У результаті цього зростає кількість міжнародних організацій, розширюються їх функції та поглиблюється процес інституціоналізації міжнародної спільноти. Можна сміливо стверджувати, що сьогодні міжнародна система не могла б нормально функціонувати без розвиненого комплексу організацій.
Міжнародним організаціям належить важлива роль у функціонуванні міжнародного права. Це стосується як правотворчого процесу, так і правозастосування.
Під тиском вимог сьогодення відбуваються зміни у функціях організацій без зміни їх статутів, розширюються їх повноваження і вплив на держави, удосконалюється їх механізм. Разом із тим стають дедалі серйознішими завдання, що стоять перед організаціями, а це, у свою чергу, диктує необхідність удосконалення методів впливу. Усе частіше доводиться думати не про врегулювання існуючих проблем, а про запобігання небажаному розвитку, що здатен призвести до катастрофи. У діяльності міжнародних організацій, насамперед ООН, зростає значення превентивної дипломатії.
Організація володіє інтегральними якостями, тобто такими, яких не має жодний з її членів. Вона не є сумою членів, а є системою їх взаємодії, що істотно збільшує потенціал організації. Участь у міжнародній організації відкриває нові можливості перед кожною державою.
Особливе значення діяльності міжнародних організацій і їх роль в обговоренні й вирішенні найбільш складних питань міжнародних відносин зумовили виникнення в міжнародному праві окремої галузі - права міжнародних організацій. Її норми є переважно нормами договірного характеру, а право організацій - однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права.
Право міжнародних організацій - це галузь міжнародного публічного права, яка є сукупністю міжнародно-правових норм, які регулюють правовий статус і становище міжнародних організацій у системі міждержавних відносин, зумовлюють їх юридичну природу та визначають міжнародну правосуб´єктність.
Джерелами права міжнародних організацій є такі:
- установчі акти міжнародних організацій;
- акти, що регламентують внутрішньоорганізаційні питання функціонування організацій (регламенти, інструкції тощо).
Численну групу джерел становлять установчі акти міжнародних організацій. Ці акти, що конструюють міжнародні організації, містять основу розглядуваного права.
Установчі акти, як правило, мають назву «статут». Вони закріплюють внутрішню організаційну структуру організації, повноваження органів, членський склад, правосуб´єктність тощо. Акти, що регламентують внутрішньоорганізаційні питання функціонування організацій, формуються на основі статуту, їх застосування обмежується рамками цієї міжнародної організації.
Окрім установчих актів, важливе значення для функціонування міжнародних організацій мають такі багатосторонні конвенції, як Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., Конвенція про привілеї та імунітети Об´єднаний Націй 1946 р., Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.