Міжнародне право

8. Спеціальні місії

Розвиток взаємовідносин між державами зумовив поширення такої форми представництва, як спеціальні місії. Діяльність цих місій називають дипломатією «ad hoc». За постійними посольствами зберігається повсякденне обслуговування офіційних зносин. У вирішенні інших питань ключова роль відводиться спеціальним місіям.

Що стосується історії започаткування спеціальних місій як форми дипломатії, то неспростовні факти підтверджують, що саме такі місії та були першоосновою сучасної дипломатичної структури. На початку зародження цивілізації в контексті розвитку перших міждержавних та міжнародних відносин взагалі не існувало жодних інших форм дипломатичної діяльності, крім спеціальних місій, адже недостатній розвиток засобів зв´язку та сполучень, крайня відокремленість держав, а головне - відсутність більш-менш регулярних економічних, торговельних, культурних та інших зв´язків призводили до того, що усталеної системи дипломатичних зносин із характерною для неї практикою заснування постійних дипломатичних представництв за кордоном не існувало й узагалі не могло ще тоді бути.

Головною відмінністю давніх спеціальних дипломатичних місій від сучасних було те, що в ті часи акредитуюча держава не була зобов´язаною отримувати згоду від країни перебування на прийняття спеціальної місії. Це пояснювалось причинами об´єктивного характеру, насамперед відсутністю регулярних, надійних систем зв´язку. Звичайно, здебільшого такі місії відправлялися за кордон на свій страх і ризик, а поняття дипломатичних імунітетів і привілеїв мало досить умовний характер.

У сучасних умовах розвитку міжнародних відносин питання щодо направлення та приймання у себе спеціальної місії належать до компетенції сторін і вирішуються за їх взаємною згодою, яка може бути виражена у вигляді договору, обміну нотами, джентльменської угоди тощо.

У Конвенції про спеціальні місії 1969 р. зазначається, що спеціальна місія є «тимчасовою місією, яка за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання» (п. а ст. 1). Отже, спеціальна місія, як і дипломатичне представництво, виконує насамперед представницьку функцію. Саме ця функція надає можливість чітко відрізняти спеціальні місії від різних недержавних, хоча й офіційних певною мірою, місій і візитів, наприклад громадських, профспілкових організацій тощо.

Іншою характерною ознакою спеціальної місії є те, що вона має, як наголошується в Конвенції про спеціальні місії 1969 р., тимчасовий характер. Це не означає, що діяльність спеціальної місії є обов´язково короткотерміновою, відомі випадки, коли їх робота тривала по декілька років, проте існування місії завжди визначалось терміном, що вважався необхідним для виконання поставлених перед нею завдань. Ще однією особливістю спеціальної місії є її конкретно- цільовий характер, що, звичайно, не свідчить про обмеженість її завдань. Наприклад, за відсутності постійного дипломатичного представництва в державі, що приймає спеціальну місію, а також у тих випадках, коли йдеться про спеціальні місії на найвищому рівні, завдання і коло питань, що вирішуються такою місією, можуть охоплювати проблеми як двостороннього, так і глобального характеру.

Наявність дипломатичних або консульських відносин не є необхідною складовою для направлення або прийняття спеціальної місії. Крім цього, направлення та приймання спеціальної місії не пов´язуються також з інститутом визнання, який є необхідною юридичною передумовою для встановлення дипломатичних відносин. Це дає змогу державам використовувати таку форму дипломатії за будь-яких умов, і при цьому держави є вільними від будь-яких зобов´язань, крім тих, які передбачено функціонуванням конкретної місії.

Акредитуюча держава на свій розсуд може призначити главу та членів спеціальної місії, надавши попередньо приймаючій державі необхідну інформацію про чисельність і склад місії, а також прізвища і посади осіб, яких вона має намір призначити. Слід урахувати, що приймаюча держава може не дати згоди на направлення спеціальної місії, чисельність якої вона не вважає прийнятною через обставини й умови у цій державі та потреби цієї місії. Вона може також, не повідомляючи причин відмови, не дати згоди на призначення будь-якої особи як члена спеціальної місії (ст. 8).

На відміну від глави дипломатичного представництва, главі спеціальної місії не потрібно отримувати агреман. Надання візи є переконливим вираженням згоди щодо прийняття глави та членів місії.

Відповідно до статті 10 Конвенції про спеціальні місії 1969 р. представники акредитуючої держави в спеціальній місії, а також члени її дипломатичного персоналу в принципі мають бути громадянами акредитуючої держави. Громадяни приймаючої держави не можуть призначатись до складу спеціальної місії інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути будь-якої миті анульована.

До складу спеціальної місії може входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал. Якщо членів дипломатичного представництва або консульської установи, що перебувають у приймаючій державі, включено до складу спеціальної місії, вони зберігають привілеї й імунітети членів дипломатичного представництва або консульської установи, крім привілеїв та імунітетів, що надаються Конвенцією про спеціальні місії 1969 р.

Важлива роль у діяльності спеціальної місії відводиться її главі. Якщо акредитуюча держава його не призначила, відповідно один із представників акредитуючої держави, зазначений останньою, уповноважений діяти від імені спеціальної місії та вести листування з приймаючою державою.

Акредитуюча держава повинна завчасно повідомити міністерство закордонних справ або інший орган приймаючої держави про склад спеціальної місії, прибуття й остаточне відбуття членів місії та припинення їх функцій у місії.

Приймаюча держава може в будь-коли, не будучи зобов´язаною мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що хтось із членів її дипломатичного персоналу є «persona non grata» або що будь-який інший член персоналу місії є неприйнятним (ст. 12).

Функції спеціальної місії припиняються:

- за домовленістю зацікавлених держав;

- після виконання завдання спеціальної місії;

- після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжувався;

- після повідомлення акредитуючою державою про те, що вона припиняє діяльність спеціальної місії або відкликає її;

- після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою (ст. 20).

Важливо зазначити, що факт розірвання дипломатичних або консульських відносин між акредитуючою державою та державою перебування не призводить до припинення діяльності спеціальних місій, що існують на момент розірвання відносин.

Для забезпечення ефективного виконання функцій спеціальних місій вони наділяються привілеями й імунітетами. Конвенція про спеціальні місії 1969 р. покладає зобов´язання на приймаючу державу надавати спеціальній місії можливості, необхідні для виконання її функцій, беручи до уваги характер і завдання спеціальної місії (ст. 22). Так, у разі прохання з боку спеціальної місії приймаюча держава зобов´язана сприяти їй в одержанні необхідних приміщень, а також створенні належних житлових умов для її членів. Під час виконання своїх функцій спеціальній місії дозволяється користуватися прапором та емблемами держави, що направила місію. Це право поширюється на приміщення, в якому розташовується спеціальна місія, а також на транспортні засоби, в тих випадках, коли вони використовуються в офіційних цілях.

Приміщення, в яких розташовується спеціальна місія, є недоторканними. На приймаючу державу покладено спеціальний обов´язок уживати всіх належних заходів для захисту приміщень спеціальної місії від будь-якого вторгнення або завдання шкоди та для відвернення будь-якого порушення спокою місії або ображання її гідності. Приміщення спеціальної місії, предмети облаштування та інше майно, що використовується для роботи, а також транспортні засоби користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій.

Архіви і документи спеціальної місії є недоторканними в будь-який час та незалежно від їх місцезнаходження.

Однією з найнеобхідніших умов успішного функціонування спеціальної місії є свобода зносин. Відповідно до статті 28 Конвенції про спеціальні місії 1969 р. приймаюча держава повинна дозволяти й охороняти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей.

Офіційна кореспонденція спеціальної місії, вся кореспонденція, що стосується спеціальної місії та її функцій, є недоторканною. Пошта спеціальної місії прирівнюється до дипломатичної пошти й не підлягає розкриттю або затриманню.

Що стосується особистих привілеїв та імунітетів глави і членів спеціальної місії слід насамперед виокремити принцип особистої недоторканності глави й членів дипломатичного персоналу спеціальної місії. Вони не підлягають арешту або затриманню у будь-якій формі. Для цього приймаюча держава повинна вживати всіх заходів, щоб запобігти будь-яким посяганням на їх особистість, свободу або гідність.

Особисті приміщення представників акредитуючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персоналу користуються такими ж недоторканністю і захистом, що й приміщення спеціальної місії.

Представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції приймаючої держави, за винятками, встановленими Конвенцією про спеціальні місії 1969 р. (ст. 31).

Згідно з п. 1 ст. 43 зазначеної Конвенції кожен член спеціальної місії користується привілеями та імунітетами з моменту вступу на територію приймаючої держави з метою здійснення своїх функцій у спеціальній місії або, якщо вони вже перебувають на цій території, з того моменту, коли про їх призначення повідомляється міністерству закордонних справ або іншому органу приймаючої держави, щодо якого є домовленість.

Якщо функції членів спеціальної місії вичерпуються, їх привілеї та імунітети відповідно припиняються у той момент, коли вони залишають територію приймаючої держави, або після закінчення розумного терміну, встановленого для цієї мети, але продовжують тривати до цього часу навіть у разі збройного конфлікту. У випадку смерті члена спеціальної місії члени його сім´ї продовжують користуватися привілеями й імунітетами, на які вони мають право, до закінчення розумного терміну для залишення території приймаючої держави.

Особи, наділені привілеями та імунітетами, зобов´язані поважати закони і правила приймаючої держави. Вони не повинні втручатися у внутрішні справи цієї держави.

Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення термінів «зовнішні зносини» та «право зовнішніх зносин».
  2. Назвіть джерела права зовнішніх зносин.
  3. Розкрийте систему органів зовнішніх зносин.
  4. Визначте повноваження Верховної Ради України, Президента України і Міністерства закордонних справ України у сфері зовнішніх зносин.
  5. Назвіть функції дипломатичних представництв.
  6. Розкрийте порядок призначення та вступу на посаду глави дипломатичного представництва, порядок припинення діяльності дипломатичних представництв і дипломатичних представників.
  7. Розкрийте зміст дипломатичних імунітетів і привілеїв.
  8. Назвіть види консульських установ та їх функції.
  9. Розкрийте зміст консульських привілеїв та імунітетів.
  10. Назвіть види й функції представництв держав при міжнародних організаціях.
  11. Сформулюйте поняття «спеціальні місії».
  12. Розкрийте функції спеціальних місій.