• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

4. Початок і закінчення дипломатичної місії. Дипломатичні імунітети та привілеї

Призначення і вступ на посаду глави дипломатичного представництва - акредитування - складається з декількох етапів, а саме:

- підбір кандидатури посла чи посланника;

- направлення державою, що акредитує, державі перебування запиту про згоду на призначення особи на посаду (запит - біографічні дані, посадове та сімейне становище);

- отримання агреману (від франц. - згода) - позитивної відповіді держави перебування на призначення конкретної особи як посла, посланника чи повіреного у справах; особа вважається «persona grata» - бажаною особою в цій державі, а у разі відмови в агремані - «persona non grata» (небажана особа);

- видання акта внутрішнього права, що оформлює призначення;

- одночасне в обох столицях офіційне повідомлення у ЗМІ про призначення, що відбулося;

- видача вірчих грамот;

- попередня аудієнція у міністра закордонних справ держави перебування та передання копії вірчих грамот;

- початок виконання повноважень - з моменту вручення вірчих грамот або з моменту повідомлення про своє прибуття.

Вірча грамота - документ, який дається послу (посланнику) для акредитації в іноземній державі, підписується главою держави, що акредитує, і скріплюється печаткою міністерства закордонних справ. Вірчу грамоту вручають в урочистій обстановці.

Припинення діяльності дипломатичних представництв у цілому як органів держави за кордоном може відбуватися в таких випадках:

- у разі розірвання або припинення дипломатичних відносин між державами;

- у разі виникнення між цими державами стану війни;

- коли в акредитуючій державі або країні перебування відбуваються докорінні соціально-економічні або політичні зміни, і нове державотворення не висловлює наміру продовжувати дипломатичні відносини;

- коли одна з двох держав, що підтримують між собою дипломатичні відносини, перестає існувати як суб´єкт міжнародного права.

Повідомлення про розірвання дипломатичних відносин здійснюється через надсилання Міністерством закордонних справ ноти главі дипломатичного представництва відповідної держави, з якою розриваються дипломатичні відносини, або ноти, яка надсилається послом чи посланником Міністерству закордонних справ. Про цей факт циркулярною нотою повідомляється дипломатичний корпус, і даються вказівки своїм дипломатичним представникам за кордоном повідомити про нього відповідні уряди. У разі розірвання дипломатичних відносин перестають функціонувати дипломатичні представництва в обох державах. Про причини розірвання дипломатичних відносин держави повідомляють у ноті або офіційному комюніке, які публікують у пресі. Але це не є обов´язковою вимогою, оскільки, відповідно до принципу суверенної рівності, держава має право у будь-який час розірвати дипломатичні відносини, не пояснюючи мотиви таких дій.

Слід зазначити, що незалежно від змін та ускладнень, які можуть статись в дипломатичних відносинах між двома державами, аж до їх припинення, держава перебування навіть у випадку збройного конфлікту зобов´язана створити всі умови для захисту та безпечного виїзду осіб, що користуються привілеями й імунітетами, що не є громадянами держави перебування, та членів їх сімей. У разі розриву дипломатичних відносин, тимчасового або остаточного відзиву представництва держава перебування повинна поважати й охороняти приміщення представництва разом із майном та архівами; акредитуюча держава може довірити охорону приміщень свого представництва разом із його майном та архівами третій державі, прийнятній для держави перебування; а акредитуюча держава може ввірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування.

Припинення функцій дипломатичних представників може відбуватись в таких випадках:

- відкликання дипломатичного представника акредитуючою державою - (відклична грамота);

- оголошення урядом держави перебування дипломатичного представника «persona non grata» (небажаною особою);

- відставка або смерть дипломатичного представника.

Відклична грамота - це документ, який повідомляє про відкликання дипломатичного представника із займаної ним посади. Вона адресується главі держави, при якій акредитовано дипломатичного представника, і підписується главою держави, яка призначила цього представника. Відклична грамота складається в урочистій формі, де у преамбулі стисло повідомляється про факт та причину відкликання глави дипломатичного представництва. При цьому висловлюється надія, що дипломатичний представник належним чином сприяв підтримці та розвитку дипломатичних відносин між державами. Водночас зі своїми вірчими грамотами новопризначений глава дипломатичного представництва вручає відкличну грамоту главі приймаючої держави щодо свого попередника.

Із приводу оголошення особи «persona non grata» слід указати, що це є найбільш серйозною формою осуду, яка може застосовуватися до іноземних дипломатів, захищених дипломатичним імунітетом від арешту та інших видів судового переслідування. Причинами оголошення «persona non grata» можуть бути: зневага до законів та звичаїв держави перебування, втручання в її внутрішні справи, зловживання дипломатичними привілеями та імунітетами, заяви, які розцінюються як нетактовні або образливі щодо держави перебування, тощо. У разі виникнення такої ситуації акредитуюча держава відкликає цю особу або припиняє її функції у представництві. Якщо ця держава відмовиться виконати або не виконає впродовж розумного терміну свої зобов´язання, держава перебування може відмовитися визнавати таку особу співробітником представництва. Розумним терміном у дипломатичній практиці вважають час, потрібний для завершення справ, пов´язаних з виїздом, а також час очікування на повітряний, морський чи залізничний транспорт. Він становить мінімум 24 або 48 годин. Після того як встановлений термін спливає, така особа втрачає право на привілеї й імунітети.

Припинення місії глави дипломатичного представництва не означає розриву дипломатичних відносини між відповідними державами.

Закон України «Про дипломатичну службу» 2018 р. передбачає такий перелік підстав припинення дипломатичної служби (ч. 2 ст. 28):

1) закінчення строку контракту про проходження дипломатичної служби або порушення його умов;

2) відмова без поважних причин посадової особи дипломатичної служби, яка обіймає посаду категорії «Б», від третьої поспіль пропозиції про участь у ротації;

3) відмова без поважних причин посадової особи дипломатичної служби, яка обіймає посаду категорії «В», від другої поспіль пропозиції про участь у ротації;

4) відмова посадової особи дипломатичної служби, яку зараховано в розпорядження Міністерства закордонних справ України, від третьої поспіль пропозиції про переведення в системі органів дипломатичної служби;

5) відставка дипломатичного службовця;

6) одноразове грубе порушення посадових обов´язків посадовою особою дипломатичної служби, що завдало шкоди іміджу України за кордоном або розвитку відносин з відповідною державою чи міжнародною організацією, встановлене за результатами дисциплінарного провадження, проведеного дисциплінарною комісією Міністерства закордонних справ України відповідно до законодавства про державну службу.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про дипломатичну службу» 2018 р. граничний вік перебування на дипломатичній службі становить 65 років. Після досягнення цього віку особи, яким присвоєно дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла, можуть перебувати на дипломатичних посадах, призначення на які здійснює Президент України.

Перша загальновизнана умова для нормальної діяльності дипломатичних представництв за кордоном - це створення належних умов для функціонування представництва та його співробітників на території держави перебування. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. передбачає, що приймаюча держава повинна докласти всіх зусиль для забезпечення ефективної діяльності іноземного дипломатичного представництва, що перебуває на її території, та гарантувати обов´язковий мінімум привілеїв та імунітетів.

Привілеї - права дипломатичного представництва та дипломатичного агента на отримання переваг і здійснення з боку держави перебування дій на свою користь. Водночас це обов´язок держави перебування здійснювати певні дії та надавати переваги дипломатичному представництву та дипломатичним агентам.

Імунітети - право дипломатичного представництва та дипломатичного агента на виключення з-під юрисдикції держави перебування із визначеного кола питань та обов´язок держави перебування утримуватись від правових дій щодо дипломатичного представництва та дипломатичного агента з визначеного кола питань.

Отже, дипломатичні привілеї й імунітети - це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу і іншим особам, що користуються ними за міжнародним правовим захистом на території держави перебування.

У міжнародному праві розрізняють такі види дипломатичних привілеїв та імунітетів:

- дипломатичні привілеї й імунітети дипломатичного представництва;

- особисті привілеї й імунітети дипломатичних представників.

Відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. до

привілеїв та імунітетів дипломатичного представництва в цілому належать недоторканність приміщень - приміщення представництва, майно, засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції й виконавчих дій; фіскальні винятки (звільнення від державного, районного, муніципального мита, зборів стосовно представництва); недоторканність архівів і документів у будь-який час і незалежно від місця перебування; свобода зносин з органами акредитуючої держави та недоторканність дипломатичного кур´єра.

Серед особистих привілеїв та імунітетів дипломатичних представників слід виділити особисту недоторканність, недоторканність приватної резиденції представника, імунітет від кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції, за винятком певних випадків, пов´язаних з позовами, що стосуються права успадкування, приватного нерухомого майна, професійної й комерційної діяльності; право не давати свідчення як свідок, звільнення від мита та стягнень і звільнення від військової повинності.

Загальновизнаними дипломатичними особистими привілеями є митні привілеї (право на безмитне перевезення багажу та звільнення його від митного огляду) й вільне пересування дипломатів і членів їх сімей на території іншої держави.

Дипломатичні представники мають право на привілеї та імунітети й користуються ними з моменту вступу на територію держави перебування під час слідування для заняття своєї посади або, якщо вони вже перебувають на цій території, з моменту повідомлення міністерству закордонних справ чи іншому державному органу, щодо якого є домовленість. У разі припинення повноважень цих осіб привілеї та імунітети припиняються з моменту виїзду з держави перебування, або в розумний термін для того, щоб особа могла залишити територію цієї держави.

У разі коли дипломатичний агент є громадянином держави перебування або постійно проживає на її території, він користується лише імунітетом від юрисдикції та недоторканністю щодо офіційних дій, учинених ним під час виконання своїх функцій.