Міжнародне право
3. Дипломатичні представництва: поняття, функції
Дипломатичне представництво - постійний закордонний державний орган зовнішніх зносин, створений на основі спільної угоди однією державою на території іншої для підтримання постійних офіційних контактів. Воно виступає від імені своєї держави в усіх питаннях, що стосуються відносин з іншою стороною.
Сучасна дипломатична практика використовує такі види дипломатичних представництв:
- постійні: посольство, місія, постійне представництво при міжнародних організаціях;
- тимчасові: дипломатичні представництва, створені для виконання спеціальних місій.
Окрему категорію утворюють дипломатичні представництва держави-міста Ватикан. Як правило, вони називаються нунціатурами й очолюються нунціями. Ця практика є пов´язаною з особливістю їх подвійного статусу: з одного боку, вони представляють Папу Римського як главу католицької церкви і є церковними структурами, а з іншого - здійснюють представництво Ватикану як держави.
Категорія дипломатичного представництва визначається категорією, до якої належить його глава, який, у свою чергу, визначається за домовленістю між державами.
До складу дипломатичного представництва входять:
- глава дипломатичного представництва;
- персонал дипломатичного представництва: дипломатичний, адміністративно-технічний, обслуговуючий.
Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності.
Глава дипломатичного представництва - особа, на яку акредитуючою державою покладено обов´язок діяти в цій ролі.
Відповідно до статті 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. глави дипломатичних представництв поділяються на такі класи:
1) посли та нунції, що акредитуються при главах держав;
2) посланники та інтернунції, які акредитуються при главах держав;
3) повірені у справах, що акредитуються при міністрах закордонних справ.
Відмінності в класі глав дипломатичних представництв не повинні виявлятися
інакше, ніж за старшинством й етикетом.
Клас повірених у справах не варто плутати з посадою тимчасового повіреного у справах, який виконує обов´язки глави дипломатичного представництва на період його відсутності (хвороба, відрядження, відпустка).
Члени дипломатичного персоналу - члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг (радник, секретар та аташе встановлених рангів).
Радники посольства володіють правами самостійного керівництва у тих галузях, якими вони завідують (політичні, економічні, культурні відносини тощо). Один із радників, який зазвичай залишається повіреним у справах у відповідній державі під час від´їзду й за відсутності посла, несе в цьому випадку повну відповідальність за роботу посольства, користуючись повноваженнями глави представництва.
Інші дипломатичні співробітники посольства (секретарі, аташе) відповідають за певні напрямки діяльності посольства й користуються відповідними правами.
Загальноприйнятим є правило, згідно з яким члени дипломатичного персоналу повинні бути громадянами акредитуючої держави. У разі призначення членом дипломатичного представництва особи, яка є громадянином приймаючої держави, необхідно отримати згоду останньої, але ця згода може бути анульована в будь-який момент.
Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представництва - члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва (референти-перекладачі, технічні секретарі, канцелярський персонал, діловоди, шифрувальник, бухгалтерські співробітники тощо). Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р. надає можливість призначати такими співробітниками громадян держави, в якій акредитовано представництво. Члени адміністративно-технічного персоналу мають привілеї й імунітети, що прирівнюються до привілеїв та імунітетів дипломатів, за винятком того, що імунітет від цивільно-правової та адміністративної юрисдикції держави перебування не поширюється на дії, вчинені ними не під час виконання своїх службових обов´язків.
Обслуговуючий персонал - садівники, прибиральниці, водії, кухарі, вахтери тощо. Він користується імунітетом лише стосовно дій, пов´язаних із виконанням його обов´язків, тому найчастіше цей персонал формується з громадян країни перебування.
Сукупність членів дипломатичного персоналу іноземних дипломатичних представництв у цій державі та членів їх сімей називається дипломатичним корпусом.
Необхідно підкреслити, що дипломатичний корпус не є організацією, яка має політичні функції. Він бере участь лише в певних протокольно-церемоніальних заходах - у привітаннях з нагоди національного свята держави перебування, інаугурації (вступі на посаду) нового глави держави, відвідинах історичних місць, промислових об´єктів і наукових центрів приймаючої сторони тощо.
Очолює дипломатичний корпус дуаєн (декан, старшина) - старший за категорією та за часом акредитації в державі перебування глава дипломатичного представництва. У деяких католицьких державах за сталою традицією папський нунцій є дуаєном. Один з обов´язків дуаєна - консультування новопризначених глав дипломатичних представництв щодо традицій, протоколу й особливостей взаємовідносин із владою держави перебування.
Міністерство закордонних справ приймаючої держави регулярно публікує список дипломатичного корпусу, акредитованого в певній країні. Іноземним дипломатам для підтвердження їх статусу держава перебування видає дипломатичні картки та спеціальні номерні знаки на транспортні засоби.
У міжнародному праві акредитуючою державою називається та, яка направляє в іншу державу своє дипломатичне представництво, а держава, у якій розміщено дипломатичне представництво, іменується приймаючою державою, або державою перебування.
Функції дипломатичного представництва закріплено у статті 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., зокрема:
1) представницька - представництво акредитуючої держави у державі перебування;
2) консульська - захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, як допускає міжнародне право;
3) переговорна - ведення переговорів із керівництвом держави перебування;
4) інформаційна - з´ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування та повідомлення про них керівництву акредитуючої держави;
5) посередницька - заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у сфері економіки, культури та науки.
Перша й основна функція дипломатичного представництва - представляти акредитуючу державу в державі перебування. Інші функції дипломатичного представництва є взаємопов´язаними і взаємодіють з цією основною функцією.
У межах цього питання доцільно також зупинитися на понятті та функціях торговельних представництв.
Торговельне представництво - це частина дипломатичного представництва в окремій державі, яке здійснює свою діяльність під загальним керівництвом посла і є підзвітним профільному міністерству (зовнішньої торгівлі або економіки тощо). Поширеними є випадки, коли торговельне представництво очолює торговельний представник, якого призначає уряд.
Інститут торговельних представництв був уведений до системи зовнішніх зносин держав завдяки практиці колишнього Союзу РСР і закріплено у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. У дипломатичній практиці цей інститут є складовою частиною відповідних посольств і місій.
Основними функціями торговельних представництв за кордоном є такі:
- видання дозволів на здійснення торговельних операцій установам, які беруть участь у зовнішньоторговельному обігу;
- регулювання та контроль діяльності організацій, які мають дозвіл на самостійний вихід на зовнішній ринок;
- запровадження операцій із зовнішньої торгівлі для організацій, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;
- видача дозволів на ввезення товарів, свідоцтв про проходження товарів і дозволів на транзит товарів через країну;
- контроль у державі перебування за виконанням законів про зовнішню торгівлю організаціями, які беруть участь у зовнішньоторговельному обігу;
- вивчення загальних умов і торговельної кон´юнктури у державі перебування.
У дипломатичних представництвах багатьох держав є посади торгових радників, торгових секретарів або аташе. Ці співробітники підтримують зв´язки з міністерством зовнішньої торгівлі держави перебування або іншим відомством, що виконує аналогічні функції. Торгові радники, торгові секретарі або аташе належать до дипломатичного персоналу представництв і на них поширюються привілеї й імунітети, передбачені міжнародним правом.
У 2018 р. в Україні був ухвалений Закон України «Про дипломатичну службу», який визначає правові засади та порядок організації дипломатичної служби як складової частини державної служби, а також особливості її проходження та правового статусу посадових осіб дипломатичної служби. Відповідно до статті 1 цього Закону під дипломатичною службою розуміється державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності посадових осіб дипломатичної служби, пов´язаній з реалізацією зовнішньої політики України, захистом національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.
Систему органів дипломатичної служби становлять такі:
- Міністерство закордонних справ України;
- представництва Міністерства закордонних справ України на території України;
- закордонні дипломатичні установи України (п. 1 ст. 5 Закону).
Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин і координує діяльність державних органів у зазначеній сфері.
Представництва Міністерства закордонних справ України на території України є органами дипломатичної служби, які утворюються в регіонах, де діють іноземні консульські установи чи представництва міжнародних організацій.
Закордонні дипломатичні установи України є постійно діючими органами дипломатичної служби, основними завданнями яких є представництво України в державах перебування або при міжнародних організаціях та підтримання з ними офіційних відносин, обстоювання національних інтересів України, виконання консульських функцій, у тому числі захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном (п. 1 ст. 5 Закону).
Закордонними дипломатичними установами України є такі:
- Посольство України;
- Посольство України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві;
- Постійне представництво України при міжнародній організації;
- Представництво України при міжнародній організації;
- Місія України при міжнародній організації;
- консульська установа України (Генеральне консульство України, Консульство України, Віце-консульство України та Консульське агентство України) (п. 4 ст. 5 Закону).
У системі органів дипломатичної служби можуть утворюватися спеціальні місії, а також делегації на сесії статутних органів міжнародних організацій, статус, завдання та функції яких залежно від рівня місії визначаються відповідно Президентом України або Міністром закордонних справ України.
Спеціальні місії є тимчасовими місіями, що за своїм характером представляють Україну та направляються Україною до іншої держави за її згодою для спільного розгляду з цією державою певних питань або для виконання щодо неї певного завдання (п. 5 ст. 5 Закону).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про дипломатичну службу» 2018 р. встановлюються такі дипломатичні посади для дипломатичних службовців органів дипломатичної служби:
- Державний секретар Міністерства закордонних справ України;
- Надзвичайний і Повноважний Посол України;
- Надзвичайний і Повноважний Посол України з резиденцією в Києві;
- Постійний представник України при міжнародній організації;
- Представник України при міжнародній організації;
- Глава Місії України при міжнародній організації;
- Генеральний консул України;
- заступник Постійного представника України при міжнародній організації;
- заступник Представника України при міжнародній організації;
- заступник Г лави Місії України при міжнародній організації;
- радник-посланник;
- посол з особливих доручень;
- дипломатичний радник;
- консул України;
- представник Міністерства закордонних справ України на території України;
- радник;
- консул у консульській установі України;
- перший секретар;
- другий секретар;
- віце-консул у консульській установі України;
- третій секретар;
- консульський агент у консульській установі України;
- аташе.
Дипломатичними посадами є також посади керівників структурних підрозділів апарату Міністерства закордонних справ України, утворених для забезпечення виконання завдань та функцій його Міністерства із забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин, та їх заступників.
Дипломатичні службовці обймають дипломатичні посади на постійній основі або за контрактом.
Зазначеним Законом установлюються такі категорії дипломатичних посад:
1) категорія «А» - Державний секретар Міністерства закордонних справ України, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Надзвичайний і Повноважний Посол України з резиденцією в Києві, Постійний представник України при міжнародній організації, Представник України при міжнародній організації, Глава Місії України при міжнародній організації;
2) категорія «Б» - Генеральний консул України, заступник Постійного представника України при міжнародній організації, заступник Представника України при міжнародній організації, заступник Глави Місії України при міжнародній організації, радник-посланник, посол з особливих доручень, дипломатичний радник, консул України, представник Міністерства закордонних справ України на території України, керівники структурних підрозділів апарату Міністерства закордонних справ України, утворених для забезпечення виконання завдань та функцій Міністерства закордонних справ України із забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин, та їх заступники;
3) категорія «В» - інші дипломатичні посади, не віднесені цим законом до категорій «А» і «Б» (п. 2 ст. 9 Закону).
У пункті 2 ст. 24 Закону України «Про дипломатичну службу» 2018 р. передбачаються такі дипломатичні ранги:
- Надзвичайний і Повноважний Посол;
- Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;
- Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;
- радник першого класу;
- радник другого класу;
- перший секретар;
- другий секретар;
- третій секретар;
- аташе.
Дипломатичний ранг присвоюється згідно з посадою, яку обіймає дипломатичний службовець (п. 1 ст. 25 Закону).