• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

1. Поняття права зовнішніх зносин, його джерела

У міжнародному праві з найдавніших часів існує відносно стабільна та самостійна за предметом регулювання система норм і принципів, покликаних регулювати діяльність держав у сфері зовнішніх зносин. Будучи однорідними за предметом регулювання та виділяючись специфічними ознаками, вказані норми утворюють окрему галузь міжнародного права - «право зовнішніх зносин».

Зовнішні зносини - це частина загальної системи міждержавних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів переважно політичні зв´язки та відносини між державними й іншими суб´єктами міжнародного права з метою здійснення їх зовнішніх функцій мирними засобами відповідно до основних принципів міжнародного права.

Отже, право зовнішніх зносин - це галузь сучасного міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які регулюють правовий статус і діяльність суб´єктів міжнародного права у здійсненні їх зовнішніх зносин відповідно до основних принципів міжнародного права.

Концепція права зовнішніх зносин є частиною науки міжнародного права. Виходячи з ідеї розгляду різних форм здійснення зовнішніх зносин як єдиної самостійної галузі міжнародного права можна виокремити такі чотири підгалузі:

1) дипломатичне право;

2) консульське право;

3) право спеціальних місій;

4) дипломатичне право міжнародних організацій.

У кожній із цих складових права зовнішніх зносин є спільний предмет правового регулювання - офіційна діяльність держав у міжнародних відносинах за допомогою відповідних органів зовнішніх зносин.

Право зовнішніх зносин - одна з найстаріших галузей міжнародного права. Наприклад, інститут консулів з´явився в далеку давнину, а норми про їх недоторканність стали зачатками консульського права. Трохи пізніше з´явилося дипломатичне право. Особливо активно право зовнішніх зносин розвивалося в XVI столітті, коли в Європі почали формуватися постійні дипломатичні представництва.

За минуле пів століття сфера дії традиційного дипломатичного та консульського права суттєво розширилася через появу великої кількості держав (їх стало більше утричі), а також із загальним визнанням нових суб´єктів міжнародного права, існування яких ще на початку XX століття категорично заперечувалося.

Джерелами права зовнішніх зносин є норми звичаєвого права, багатосторонні міжнародні договори та двосторонні договори держав. Держави можуть ухвалювати внутрішні акти, які торкаються правового статусу й сфери діяльності дипломатичних і консульських представництв власної держави за кордоном, а також можуть регламентувати діяльність іноземних дипломатичних і консульських представників на території держави перебування.

До багатосторонніх договорів, що регламентують правовий статус органів зовнішніх зносин, належать: Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р., Конвенція про спеціальні місії 1969 р. та Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. Крім того, існують універсальні міжнародні угоди, що передбачають привілеї й імунітети органів зовнішніх зносин, зокрема Конвенція про привілеї та імунітети Об´єднаних Націй 1946 р. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 р. Згадані конвенції утворюють систему міжнародно-правових норм, комплекс погоджених, упорядкованих елементів, що регулюють цей вид суспільних відносин. Виходячи з аналізу їх змісту, можна зазначити, що міжнародний договір і міжнародний звичай є основними джерелами права зовнішніх зносин. Слід мати на увазі, що інколи норми його права, встановивши основу регулювання у будь-яких питаннях, прямо відсилають до внутрішньодержавних законів і правил.

Окрім багатосторонніх договорів, які мають універсальний характер, важливим джерелом права зовнішніх зносин є двосторонні договори про встановлення дипломатичних і консульських зносин, у яких держави конкретизують і розширюють положення, не передбачені в багатосторонніх договорах.

Серед нормативно-правових актів у сфері зовнішніх зносин України слід вказати Закон України «Про дипломатичну службу» 2018 р., Консульський статут України 1994 р. тощо.