Міжнародне право

7. Право притулку

Право притулку є традиційним інститутом міжнародного права, що реалізується державою через надання особі, що зазнає переслідувань з боку іноземної держави чи групи, права перебування на своїй території.

Право притулку регулюється нормами внутрішньодержавного права та нормами міжнародного права. Держава в межах своєї території сама визначає умови надання притулку, проте законодавче оформлення правового статусу осіб, що отримують притулок, не повинно суперечити її міжнародним зобов´язанням і загальновизнаним нормам міжнародного права. Внутрішньодержавне та міжнародне право виходять з того, що притулок пов´язується із прагненням особи вийти з-під юрисдикції однієї держави та перейти під юрисдикцію іншої. Право притулку визнається як таке обома системами права.

Ступінь конкретизації цього права в національному законодавстві держав є різним. Так, Конституція Італії містить положення про право притулку на своїй території для політичних емігрантів, а Конституція Мексики забороняє видачу осіб, що переслідуються за політичними мотивами. Конституція Гвінейської Республіки надає право притулку іноземцям, яких переслідують за їхню боротьбу за справедливу справу або за їх діяльність у галузі науки та культури. У Законі про біженців США 1980 р. передбачено надання притулку особам, які прибули з держави, куди вони не можуть або не бажають повертатися чи захистом якої вони не можуть або не бажають користуватися.

У частини 2 ст. 26 Конституції України визначено, що іноземним громадянам та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом, при цьому жодних підстав або критеріїв для його надання Конституція України не передбачає. Тому для встановлення змісту цього інституту необхідно звернутися до загальновизнаних норм міжнародного права.

Нині відсутній універсальний міжнародно-правовий акт, що регулює відносини держав, пов´язані з наданням притулку, однак є низка міжнародно-правових актів рекомендаційного характеру з цього питання.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 р. кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших державах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане в разі переслідування, яке насправді ґрунтується на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям і принципам ООН. Отже, право надання притулку особам, переслідуваним за політичними, національними, расовими, релігійними або етнічними мотивами, є одним із важливих суверенних прав держави.

Відповідно до пункту 2 Декларації про територіальний притулок, що була ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи в 1977 р., держави-члени Ради Європи підтвердили «своє право надавати притулок будь-якій особі, яка, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, ... також будь-якій іншій особі, яка, на їхню думку, відповідає відповідним умовам для отримання притулку з гуманних міркувань».

Право притулку знайшло своє закріплення й у нормативно-правових актах Європейського Союзу, зокрема, це право гарантує ст. 18 Хартії основних прав Європейського Союзу 2000 р. Особи, які шукають притулок, визначаються як «особи, які подали клопотання щодо надання міжнародного захисту». Стаття 78 Договору про функціонування Європейського Союзу 1957 р. передбачає створення загальноєвропейської системи надання притулку, яка повинна відповідати зобов´язанням держав, як того вимагає Конвенція про статус біженців 1951 р. Для реалізації цього положення ухвалено низку міжнародно-правових актів, у яких передбачено, серед іншого, захист від висилання відповідно до статті 33 Конвенції про статус біженців 1951 р.

На практиці право притулку реалізується шляхом надання права в´їзду на територію цієї держави й законного там перебування. Особа, яка отримала притулок, за своїм статусом прирівнюється до іноземця, але її відмінність від іноземця полягає в тому, що:

- по-перше, час перебування такої особи в державі, що надала їй притулок, не обмежується;

- по-друге, особа, яка отримала притулок, не може бути вислана з держави, що надала їй притулок;

- по-третє, особа, яка отримала притулок, не може бути видана як своїй державі, так і будь-якій третій іноземній державі.

У міжнародному праві розрізняють територіальний і дипломатичний притулок.

Територіальний притулок - це надання притулку переслідуваній особі на території іноземної держави.

У 1967 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію про територіальний притулок. Відповідно до неї притулок, наданий будь-якою державою на здійснення свого суверенітету особам, які мають підставу посилатися на ст. 14 Загальної декларації прав людини 1948 р., повинен поважатися всіма іншими державами. На право шукати притулку та користуватися притулком не може посилатися будь-яка особа, щодо якої існують серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства. Оцінювання підстав для надання притулку є справою держави, що надає цей притулок (ст. 1).

Дипломатичний притулок - це притулок на території дипломатичного представництва чи консульської установи іноземної держави, на борту військових кораблів і повітряних суден.

Відповідно до загального міжнародного права недоторканність помешкання дипломатичного представництва або консульської установи, а також екстериторіальність іноземного військового корабля й повітряного судна не дають права надавати в їх помешканнях притулок особам, переслідуваним владою держави перебування за правопорушення політичного характеру. Так, відповідно до пункту 3 ст. 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. і п. 3 ст. 55 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., встановлено заборону на використання приміщень дипломатичного представництва і консульських установ з метою, не сумісною з їхніми офіційними функціями. Проте дипломатичний притулок отримав широке поширення в договірній практиці держав Латинської Америки (на підставі Гаванської конвенції про дипломатичний притулок 1928 р.). Існують випадки надання такого притулку й у країнах Європи.

Надання політичного притулку на території військових баз і військових таборів є протиправним.

Важливо зауважити, що притулок вважається мирним і гуманним актом і тому не може розглядатися іншими державами як недружна дія. Становище осіб, які отримали притулок без шкоди для суверенітету держави, що надала притулок, і цілей та принципів ООН, має бути предметом турботи всього міжнародного співтовариства. Зокрема, це стосується захисту прав і основних свобод людини. Якщо для будь-якої держави виявляється важко надати притулок, держави спільно або через ООН повинні розглядати у дусі міжнародної солідарності всі необхідні заходи для полегшення тягаря, що лежить на цій державі.

Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення терміна «населення» в міжнародно-правовому аспекті.
  2. Назвіть основні категорії осіб, із яких складається населення.
  3. Укажіть відмінності між міжнародно-правовим статусом населення та народу.
  4. Визначте міжнародно-правові й національні підходи до визначення терміна «громадянство».Назвіть способи надання громадянства.
  5. Визначте підстави припинення громадянства.
  6. Розкрийте міжнародно-правовий статус іноземців.
  7. Назвіть види правових режимів іноземців.
  8. Розкрийте особливості міжнародно-правового статусу осіб без громадянства (апатридів).
  9. Назвіть позитивні й негативні наслідки для осіб, що володіють множинним громадянством (поліпатридів).Розкрийте міжнародно-правовий статус біженців.
  10. Розкрийте особливості міжнародно-правового статусу внутрішньо переміщених осіб.Сформулюйте поняття «право притулку».
  11. Назвіть види притулку.