Міжнародне право

5. Особливості правового статусу осіб, що володіють множинним громадянством

Існують випадки, коли особа володіє громадянством більш ніж однієї держави. У такому разі йдеться про подвійне або множинне громадянство, яке в міжнародному праві має назву «біпатризм». Мається на увазі, що особа володіє двома громадянствами. Але існують випадки, коли особа володіє більш ніж двома громадянствами. У цьому разі використання терміна «біпатрид» є вже не зовсім коректним, тож застосовується термін «поліпатрид».

Стаття 2 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. містить положення, відповідно до якого множинне громадянство означає одночасну належність особи до громадянства двох або більше держав. Множинність громадянства з´являється внаслідок виникнення колізій законодавства різних держав щодо набуття та втрати громадянства, міграційних процесів, реєстрації шлюбів з іноземцями тощо. Множинне громадянство досить часто виникає у разі натуралізації особи, коли вона не втрачає свого попереднього громадянства. Іноді воно може виникати внаслідок територіальних змін держав.

Деякі з міжнародних угод займають виважену позицію стосовно множинного громадянства. Наприклад, у статті 14 Європейської конвенції про громадянство 1997 p. передбачається, що держава повинна дозволити дітям, які мають не одне громадянство, набуте автоматично під час народження, зберігати ці громадянства, а також дозволити своїм громадянам мати ще одне громадянство, якщо останнє автоматично набувається у разі одруження.

Множинне громадянство має як позитивні, так і негативні наслідки. До його позитивних наслідків множинного громадянства слід віднести такі:

- додаткові гарантії реалізації та захисту прав і свобод особи, оскільки особи, які володіють множинним громадянством, мають рівні права й обов´язки з громадянами держави, у якій вони проживають, водночас зберігаючи культурні й інші зв´язки з державою походження;

- вигоди щодо права на проживання у двох і більше державах, права на повернення та збереження громадянства в змішаному шлюбі;

- держава, що приймає, легше інтегрує резидента з множинним громадянством, ніж іноземного громадянина, а держава походження зберігає зв´язок зі своїм громадянином, що насамперед є важливим для держав, які розвиваються;

- наявність значної кількості осіб із множинним громадянством може сприяти інтенсифікації зв´язків між державами.

Водночас множинне громадянство має певні негативні наслідки, зокрема такі:

  1. Воно здатне створювати для індивіда додаткові обов´язки, виконання яких може бути доволі обтяжливим; зокрема особу можуть зобов´язати нести військову службу у двох або більше державах, сплачувати податки одразу у двох державах у разі, коли відсутня відповідна міждержавна угода про уникнення подвійного оподаткування, тощо. У цій ситуації, як правило, застосовують норму, яка передбачає, що особа сплачує податки у тій державі, де постійно проживає. Що стосується військової служби, то тут ситуація набагато складніша. У статті 21 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. передбачається, що особи, які мають громадянство двох або більше держав-учасниць, повинні виконувати свій військовий обов´язок стосовно лише однієї з них, тому це питання досить часто регулюється спеціальними двосторонніми угодами між державами, які дозволяють подвійне громадянство. Зазвичай передбачається, що особа відбуває військову повинність у державі, де вона постійно проживає.
  2. Особа з множинним громадянством згідно з Конвенцією, що регулює деякі питання, пов´язані з колізією законів про громадянство 1930 р., має значно менші права на дипломатичний захист (ст. 4). Згідно з міжнародним правом захист державою її громадянина щодо держави іншого громадянства особи не дозволяється, що підтверджується міжнародною практикою держав.
  3. Стосовно осіб із множинним громадянством виникають труднощі у сфері міждержавних відносин, оскільки, з одного боку, може виникнути спір про громадянство особи між державами, які вважають її своїм громадянином, а з іншого - третя держава з тих чи інших підстав може бути змушена вирішувати, якому громадянству особи з множинним громадянством надати перевагу.
  4. У правовому контексті ефективність множинного громадянства і для особи, і для держави є мінімальною - особа може повноцінно користуватися правами та виконувати обов´язки лише перед однією державою, права ж і обов´язки перед іншою державою фактично є декларативними.

З огляду на внутрішнє законодавство кожна з держав, яка допускає множинне громадянство, має право вважати особу, яка має громадянство двох і більше держав, лише своїм громадянином, якщо це не суперечить її міжнародним зобов´язанням, і може вимагати від неї виконання громадянських обов´язків (зокрема, військової повинності), чим і ускладнює правове становище осіб, які мають два або більше громадянств. Відповідно до принципу «lex domicilii» (принцип місця проживання) особи, які мають громадянство двох або більше держав, можуть користуватися правами й виконувати обов´язки лише щодо держави постійного проживання, тому фактично особа, яка має громадянство двох або більше держав, є громадянином лише однієї держави.

З позиції класичного підходу, множинне громадянство є правовою аномалією, оскільки тут не може бути повноти прав та обов´язків як для громадян, так і для держави. Особа, яка має громадянство двох або більше держав, реально використовує права лише держави постійного проживання й не може виконувати водночас обов´язки (інколи навіть несумісні) держав, громадянство яких вона має, чим виявляє неповагу або підриває суверенітет відповідної держави, а це, у свою чергу, породжує суперечності у визначенні правового статусу громадянина, що може призвести до конфліктів між державами стосовно їх громадян. У цій ситуації виправданим є прагнення держав до ліквідації ситуації множинного громадянства або до мінімізації його наслідків, чого можна досягти за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародно-правових засобів.