Міжнародне право
4. Правовий статус осіб без громадянства
Необхідність вирішення державами питання забезпечення прав осіб без громадянства (апатридів) виникало ще на початку XX століття. Однак саме друга світова війна загострила цю проблему та прискорила процес укладення відповідних міжнародних договорів - Конвенції про статус апатридів 1954 р. та Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 р.
Як і правовий статус іноземця, статус особи без громадянства головним чином визначається законодавством тієї держави, на території якої вона перебуває, однак з урахуванням вимог, установлених нормами міжнародного права. Правовий статус осіб без громадянства регулюється більшістю універсальних договорів у галузі прав і свобод людини.
Конвенція про статус апатридів 1954 р. визначає їх основні права та спрямовується на запобігання дискримінації цих осіб, але не передбачає ліквідації самого стану безгромадянства. Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р., навпаки, має на меті припинення цього стану, вона заохочує держави надавати своє громадянство апатридам, що проживають на їх території, а також дітям, що народжуються на території цих держав від осіб без громадянства. Конвенція забороняє примусово позбавляти громадянства, якщо це призведе до того, що особа стане апатридом. Цією Конвенцією передбачено також створення спеціального міжнародного органу, який би займався проблемами апатридів. За рішенням Генеральної Асамблеї ООН ці функції покладено на Верховного комісара ООН у справах біженців.
Відповідно до статті 1 Конвенції про статус апатридів 1954 р. «під терміном “апатрид”» розуміють особу, яку жодна держава не вважає сС]]у громадянином згідно з її законом». Майже аналогічне визначення міститься у багатьох національних законах, що визначають правовий статус апатридів.
Особи стають апатридами, як правило, з таких причин:
- позбавлення громадянства;
- одруження жінки з іноземцем, коли відповідно до чинного законодавства її держави вона автоматично втрачає громадянство, а законодавство держави чоловіка не надає їй громадянства чоловіка;
- втрата громадянства, коли іншого громадянства особа не набула;
- вихід із громадянства з метою отримання іншого;
- у разі народження в батьків, які є апатридами;
- припинення існування держави внаслідок територіальних змін тощо.
При цьому більшість випадків безгромадянства виникає внаслідок колізії законодавств окремих держав.
Правовий статус особи без громадянства досить часто прирівнюють до статусу іноземця, однак вони не є ідентичними. На відміну від іноземця, який водночас перебуває під юрисдикцією двох держав - держави громадянства та держави перебування, особа без громадянства завжди перебуває виключно під владою останньої держави. Саме тому Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р. встановлює, що апатридам слід надавати такий самий статус, яким користуються іноземці. У свою чергу, Конвенція про статус апатридів 1954 р. передбачає, що особистий статус апатрида визначається законами держави його «доміцилія» (від лат. <^отюі!іит» - місце постійного або переважного перебування громадянина). Апатриди зобов´язані підкорятися законодавству держави перебування.
Передбачається, що держава перебування особи без громадянства зобов´язана видавати йому документи, що засвідчують статус апатрида. На відміну від іноземця, особа без громадянства не користується дипломатичним захистом будь-якої держави. Також вона, законно перебуваючи на території держави, не може бути вислана з неї інакше, як із міркувань державної безпеки чи громадського порядку, та не інакше, як на підставі рішення суду. Але жодна країна не зацікавлена в тому, щоб на її території проживала велика кількість осіб без громадянства. У зв´язку з цим держави докладають зусиль щодо скорочення безгромадянства, стимулюючи набуття громадянства апатридами, що постійно проживають на їх території.