Міжнародне право
2. Міжнародно-правові питання громадянства
У сучасній науці міжнародного права громадянство визначають як стійкий правовий зв´язок фізичної особи з певною державою, який виявляється у наявності встановлених законом взаємних прав та обов´язків. Досить схоже тлумачення містить Європейська конвенція про громадянство 1997 р., у статті 2 якої закріплено, що термін «громадянство» означає правовий зв´язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи. Дещо інше визначення міститься в рішенні Міжнародного суду ООН у справі Ноттебома, де громадянство розглядають як правовий зв´язок, що ґрунтується на соціальному факті реального зв´язку, інтересах і почуттях, поряд із наявністю взаємних прав та обов´язків.
Г ромадянство вказує на певні юридичні та фактичні зв´язки між особою й державою. Класичним виявом такого зв´язку є постійне проживання особи на території держави. Крім того, варто звернути увагу на постійний характер такого зв´язку в просторі та часі, адже він лишається навіть у разі тривалого перебування громадянина за межами території держави. Такий громадянин, продовжує володіти всіма правами, які мав у цій державі, а також він зобов´язаний виконувати всі покладені на нього обов´язки. Зі свого боку, держава зобов´язана надати громадянину весь необхідний йому (серед іншого дипломатичний) захист.
Громадянство можна розглядати як суб´єктивне право особи. До такого висновку можна дійти, проаналізувавши ст. 15 Загальної декларації прав людини 1948 р. та ст. 24 Міжнародного пакту про політичні і громадянські права 1966 р., а також інші міжнародно-правові акти. У цьому контексті воно охопило низку прав людини, наприклад право на громадянство та його зміну, право вільно покидати та повертатися в державу громадянства, право користуватися всіма правами громадянина.
У деяких державах із монархічною формою правління замість терміна «громадянство» використовують термін «підданство». Тепер у більшості монархій (зокрема, в Іспанії та Нідерландах) його не застосовують, а в інших (Великобританії) фактично ототожнюють із громадянством. Раніше цей термін уживали для позначення правового зв´язку особи не стільки з певною державою, скільки з правлячою особою та передбачали наявність в неї обов´язків щодо монарха.
Правовий статус громадян визначається національним законодавством (конституцією, законами й іншими нормативно-правовими актами), проте важливу роль у його регулюванні відіграє міжнародне право, значення якого в цій сфері постійно зростає. Крім визначення змісту окремих прав і свобод, норми міжнародного права встановлюють певні мінімальні стандарти, яким має відповідати національне законодавство держав.
У деяких федеративних державах допускають існування також і громадянства окремих суб´єктів федерації (США, Німеччина, Австрія) чи навіть общин (Швейцарія). Проте, з точки зору міжнародного права, враховують лише громадянство держави, а інші види громадянства не беруть до уваги.
Своєрідним правовим явищем є громадянство Європейського Союзу. Кожен громадянин держави-учасниці є громадянином Європейського Союзу. Воно має додатковий (субсидіарний) характер відносно громадянства держави- учасниці й може враховуватися міжнародним правом лише у певних випадках (наприклад, громадянин ЄС користується дипломатичним захистом не лише своєї держави, а й усіх інших держав-учасниць).
У сучасному міжнародному праві не існує єдиного кодифікованого акта, який би регулював питання громадянства. Серед основних універсальних міжнародних договорів, які нині регулюють це питання, слід назвати такі: Конвенція, що регулює деякі питання, пов´язані з колізією законів про громадянство 1930 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р. тощо. Існує також низка регіональних угод у цій сфері. Однією із таких є Європейська конвенція про громадянство 1997 p., яка була ухвалена в межах Ради Європи і тепер є головним джерелом для європейських держав, у тому числі й України.