Міжнародне право

6. Міжнародно-правовий режим Антарктики

Антарктика - це область земної кулі, що охоплює власне материк Антарктида площею близько 14 млн км2, що становить 1/10 площі суші земної кулі, й прилеглі до нього ділянки Атлантичного, Індійського й Тихого океанів, включно з розташованими там островах, від Південного полюса до 60-ї паралелі південної широти.

Початок XX століття ознаменувався підвищеною цікавістю багатьох держав (Австралії, Аргентини, Великобританії, Нової Зеландії, Норвегії, Франції й Чилі) до Антарктиди. Ці держави висунули територіальні претензії щодо шостого континенту. Радянський Союз завжди виступав проти територіальних домагань в Антарктиді й резервував за собою право на свою власну позицію з цього питання з урахуванням факту відкриття континенту російськими моряками.

Після Другої світової війни в Антарктиці була проведена широка програма наукових досліджень у межах Міжнародного геофізичного року (1957-1958 рр.), у якій взяли участь науковці з 12-ти держав. Плідне міжнародне співробітництво й високі наукові результати досліджень сприяли тому, що уряд США виступив з ініціативою скликання міжнародної конференції з метою укладення договору стосовно Антарктики. Така конференція відбулася у м. Вашингтон (США) з 15 жовтня по 1 грудня 1959 р., і її робота завершилася підписанням 1 грудня 1959 р. Договору про Антарктику, що набрав чинності з 23 червня 1961 р. Україна бере участь у договорі з 1992 р. На 1 січня 2018 р. учасниками Договору були 46 держав, 28 з яких є консультативними сторонами.

Договір про Антарктику - міжнародна угода, метою якої є забезпечення наукових досліджень і збереження миру на континенті. Договір передбачає демілітаризацію району Антарктики, його використання виключно в мирних цілях і перетворення на зону, вільну від ядерної зброї. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі як створення військових баз та укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів озброєнь. Однак Договір про Антарктику не забороняє використання військового персоналу або оснащення для наукових досліджень чи з будь-якою іншою мирною метою. Внесення цього положення пояснюється особливою суворістю клімату Антарктики, тому військовий персонал, на думку представників деяких держав, з відповідним обладнанням може забезпечити проведення наукових досліджень з мирними цілями у вкрай несприятливих кліматичних умовах. Дія Договору про Антарктику поширюється на всю територію на південь від 60 градусів південної широти.

На всій території Антарктики оголошено свободу науково-дослідної діяльності, обміну інформацією та співробітництва. Для сприяння міжнародному співробітництву в наукових дослідженнях в Антарктиці держави-учасниці Договору погодились проводити обмін інформацією стосовно планів наукових робіт в Антарктиці науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями та станціями, а також відомостями й результатами наукових спостережень в Антарктиці.

Відповідно до Договору про Антарктиду щорічно проводяться Консультативні наради. Для сприяння досягненню цілей і для забезпечення дотримання положень Договору про Антарктику кожна держава-учасниця Договору, представники якої мають право брати участь у консультативних нарадах, може призначати спостерігачів для проведення інспекції в будь-який час і в будь-якому районі Антарктики. З 2004 р. у роботі Консультативної наради бере участь і Україна.

Важливим положенням Договору про Антарктику є врегулювання питання щодо претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці. Так, у статті IV Договору про Антарктику вказується на те, що, по-перше, жодні дії або діяльність, що здійснюються, поки цей Договір залишається чинним, не створюють підстави для заяви, підтримання або заперечення будь-якої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці й не створюють жодних прав суверенітету в Антарктиці; по-друге, жодна нова претензія або розширення існуючої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці не заявляється, поки цей Договір залишається чинним. Окрім того, в Договорі про Антарктику вказується на те, що ніщо, що міститься в цьому Договорі, не повинно тлумачитись як: 1) відмова будь-якої з держав-учасниць від раніше заявлених прав або претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці; 2) відмова будь-якої з держав-учасниць від будь-якої підстави для претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці або скорочення цієї підстави, яку вона може мати в результаті її діяльності чи діяльності її громадян в Антарктиці або з інших причин; 3) таке, що завдає шкоди позиції будь-якої з держав-учасниць щодо визнання чи невизнання нею права чи претензії або підстави для претензії будь-якої іншої держави на територіальний суверенітет в Антарктиці.

Отже, вирішення питання щодо претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці має тимчасовий характер, тобто поки Договір про Антарктику залишається чинним. Окрім того, цей Договір не вирішує питання щодо правових підстав визнання або невизнання територіальних претензій в Антарктиці, які були заявлені до його ухвалення. Інакше кажучи, це питання залишається «замороженим».

У Договорі міститься положення про те, що спостерігачі та науковий персонал станцій в Антарктиці перебувають під юрисдикцією держави, чиїми громадянами вони є.

Договір про Антарктику 1959 р. відкрито для приєднання до нього будь-якої держави, що є членом ООН, або будь-якої іншої держави, що може бути запрошена приєднатися до Договору за згодою всіх держав-учасниць, представники яких мають право брати участь у консультативних нарадах. Договір про Антарктику є безстроковим. До нього можуть вноситися зміни й поправки за згодою всіх держав-учасниць.

Із часом Договір про Антарктику був доповнений Конвенцією про зберігання тюленів Антарктики 1972 р., яка встановлює обмеження на комерційний промисел тюленів і містить механізм його контролю. Держави-учасниці Конвенції взяли на себе зобов´язання щодо ухвалення законів, правил та інших заходів, включно з відповідною системою дозволів, для своїх громадян і суден, що плавають під їх прапором, необхідних для виконання цієї Конвенції. Держави-учасниці Конвенції взяли на себе зобов´язання впроваджувати заходи щодо збереження, наукового дослідження й раціонального та гуманного використання запасів тюленів.

Конвенція про зберігання тюленів Антарктики передбачає можливість видачі державами-учасницями спеціальних дозволів на проведення забою або відлову тюленів в обмежених обсягах. При цьому держави-учасниці Конвенції, які видали дозволи на забій або відлов тюленів, повинні повідомляти інші сторони Конвенції та Науковий комітет з дослідження Антарктики про призначення та зміст таких дозволів, а також про кількість тюленів, що були забиті або виловлені.

Із часом держави зрозуміли важливість і необхідність збереження інших видів живих ресурсів Антарктики. Із цією метою була ухвалена Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., яка має завданням запобігати будь-яким діям, що завдають істотної шкоди антарктичній фауні та становлять загрозу існуючим популяціям.

Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики встановила такі принципи раціонального використання у таких ресурсів: по-перше, запобігання скороченню чисельності будь-якої виловлюваної популяції до рівнів, нижче тих, що забезпечують її стійке поповнення; по-друге, підтримання екологічних взаємозв´язків між виловлюваними, залежними від них і пов´язаними з ними популяціями морських живих ресурсів Антарктики; по-третє, запобігання змінам або зведення до мінімуму небезпеки змін у морській екосистемі, що є потенційно незворотними протягом двох або трьох десятиліть.

Відповідно до цієї Конвенції держави-учасниці заснували Комісію зі збереження морських живих ресурсів Антарктики (АНТКОМ) (Commission for the conservation of Antarctic marine living resources, (CCAMLr), яка має повноваження щодо сприяння проведенню досліджень і всебічного вивчення морських живих ресурсів Антарктики й антарктичної морської екосистеми. До її функцій належать: збирання даних про стан популяцій морських живих ресурсів Антарктики, зміни у них і про фактори, що впливають на розподіл, чисельність і продуктивність виловлюваних видів і залежних від них або пов´язаних з ними видів або популяцій; забезпечення збирання статистичних даних про улови та промислові зусилля в тому, що стосується виловлюваних популяцій; аналіз, поширення та публікація інформації й доповідей Наукового комітету; встановлення потреб у збереженні й аналізі ефективності заходів по збереженню морських живих ресурсів Антарктики тощо. Для досягнення визначених цілей Комісія співпрацює із 17-ма міжнародними урядовими і трьома неурядовими організаціями.

Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики сьогодні реалізує такі програми: Програма з мічення риб, Програма з морських відходів, Програма з моніторингу екосистем, Система з міжнародного наукового нагляду та Заходи по збереженню морських біологічних видів Антарктики. Держави отримують статус члена АНТКОМ після ратифікації Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. або приєднання до неї. Членами Комісії є Європейський Союз та 24 держави, включаючи Україну.

Комісія проводить щорічно регулярні сесії та обирає на два роки з числа своїх членів голову і заступника голови.

Договірні Сторони засновують Науковий комітет по збереженню морських живих ресурсів Антарктики, що є консультативним органом Комісії. Науковий комітет, як правило, проводить свої засідання в місці перебування Комісії. Кожний її член є членом Наукового комітету і призначає одного представника, що має належну наукову кваліфікацію, якого можуть супроводжувати експерти та радники.

Комісія призначає на чотири роки Виконавчого секретаря, що забезпечує обслуговування Комісії і Наукового комітету. Він, у свою чергу, призначає персонал Секретаріату та керує ним.

Місцезнаходження Комісії зі збереження морських живих ресурсів Антарктики - м. Хобарт (Австралія).

Важливим положенням Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики є те, що всі держави-учасниці, незалежно від того, є вони учасницями Договору про Антарктику 1959 р. чи ні, у своїх відносинах одна з одною пов´язані положеннями статей IV і VI Договору про Антарктику (щодо заморо- ження претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці та меж дії Договору у просторі). У такий спосіб була підтверджена позиція щодо «консервації» питання про правові підстави визнання або невизнання територіальних претензій в Антарктиці до того часу, доки Договір про Антарктику залишається чинним.

Наступним логічним доповненням Договору про Антарктику 1959 р. став Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 р., який передбачив всеосяжну охорону довкілля Антарктики та проголосив її природним заповідником, призначеним для миру та науки. Протокол запровадив 50-річний мораторій на будь-яку практичну діяльність, пов´язану з освоєнням мінеральних ресурсів Антарктики, за винятком наукових геологічних досліджень.

Відповідно до статті 3 Протоколу про охорону навколишнього середовища діяльність у районі дії Договору про Антарктику повинна плануватися та здійснюватися такий спосіб, щоб уникати:

- негативних впливів на характер клімату та погоди;

- значних негативних впливів на якість повітря та води;

- значних змін в атмосферному, наземному (включно з водним), льодовому або морському середовищах;

- шкідливих змін у розподілі, кількості чи продуктивності видів або популяцій видів фауни та флори;

- подальшої небезпеки для видів або популяцій таких видів, що вже перебувають під загрозою зникнення;

- погіршення або суттєвого ризику для районів біологічного, наукового, історичного, естетичного значення або районів, які мають значення завдяки первісності їх природи.

Важливим елементом Протоколу про охорону навколишнього середовища є створення Комітету з охорони навколишнього середовища (КОНС) (Committee for Environmental Protection (CEP). Функціями Комітету є надання пропозицій і рекомендацій державам-учасницям Протоколу для розгляду на консультативних нарадах з Договору про Антарктику й виконання інших функцій, що можуть бути покладені на нього. Кожна сторона має право бути членом Комітету та призначати представника, якого можуть супроводжувати експерти та радники.

Засідання Комітету з охорони навколишнього середовища зазвичай проводяться один раз на рік водночас з Консультативною нарадою з Договору про Антарктику для вирішення питань, пов´язаних з охороною та раціональним використанням довкілля. Комітет подає міркування та формулює рекомендації Сторонам для розгляду на консультативних нарадах.

Наразі Комітет з охорони навколишнього середовища здійснює свою діяльність у таких групах: перегляду Правил щодо очищення в Антарктиці, Допоміжна група по планам управління й Допоміжна група з відповідних заходів щодо зміни клімату.

Із метою сприяння виконанню завдань Договору про Антарктику 1959 р. та забезпечення дотримання його положень у вересні 2004 р. було створено Секретаріат Договору про Антарктику.

До сфери діяльності Секретаріату Договору про Антарктику належать:

- організація та проведення щорічних консультативних нарад з Договору про Антарктику та засідань Комітету з охорони навколишнього середовища;

- сприяння в обміні інформацією між державами-учасницями відповідно до встановлених вимог Договору про Антарктику та Протоколу про охорону навколишнього середовища;

- збирання, збереження, архівація та розповсюдження документів Консультативної наради з Договору про Антарктику;

- надання та поширення інформації про систему Договору про Антарктику та діяльність в Антарктиці.

Місцезнаходження Секретаріату Договору про Антарктику - м. Буенос- Айрес (Аргентина).

Важливо відзначити, що Договір про Антарктику 1959 р. прикував до себе увагу всього людства і послужив правовою підставою для подальшого розвитку правової регламентації освоєння й використання шостого континенту планети. Із моменту ухвалення Договору про Антарктику минуло багато часу, і в цілому він довів свою життєздатність та ефективність.

Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення терміна «територія в міжнародному праві».
  2. Укажіть на відмінності між поняттями «правовий статус» і «правовий режим» територій.
  3. Назвіть види територій залежно від їх правового режиму.
  4. Сформулюйте поняття «державна територія».
  5. Назвіть складові частини державної території.
  6. Дайте визначення терміна «державні кордони».
  7. Назвіть види державних територій.
  8. Визначте порядок установлення державних кордонів.
  9. Назвіть правомірні й неправомірні способи зміни державної території.
  10. Визначте міжнародно-правовий режим міжнародних рік, прикордонних рік і прикордонних озер.
  11. Розкрийте внутрішню структуру Міжнародної комісії із захисту р. Дунай.
  12. Розкрийте міжнародно-правовий режим Арктики.
  13. Розкрийте функції та внутрішню структуру Міжнародного арктичного наукового комітету й Арктичної ради.
  14. Визначте особливості міжнародно-правового режиму Антарктики.
  15. Розкрийте функції та внутрішню структуру Комісії зі збереження морських живих ресурсів Антарктики та Комітету з охорони навколишнього середовища.