Міжнародне право
4. Міжнародно-правовий режим рік та озер
Із другої половини ХІХ століття деякі ріки, а в окремих випадках і озера опинилися в центрі уваги держав не лише як судноплавні шляхи. Необхідність міжнародного співробітництва держав виникла з приводу більш широкої гідротехнічної експлуатації рік, використання їх як питних джерел, для промислового рибальства, видобутку електроенергії, промислового та сільськогосподарського виробництва, скидання відходів тощо.
Відповідно до сучасного міжнародного права до рік та озер, що мають міжнародно-правовий режим, відносять міжнародні ріки, прикордонні ріки та прикордонні озера.
Ріки, які перетинають або розділяють території двох або декількох держав, називаються міжнародними ріками. При цьому кожна прибережна держава здійснює суверенітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що протікає по її території, включно з виданням нормативних актів із регулювання використання ріки з різною метою.
Для судноплавних міжнародних рік важливе значення має принцип свободи судноплавства. Як загальне правило режим плавання по міжнародних ріках установлюють самі прибережні держави. У відповідних договорах зацікавлені прибережні держави, звісно, фіксують право вільного проходу своїх суден через ділянки рік, що проходять по територіях інших держав. Це право охоплює не лише плавання по ріках, але також захід у порти, вантаження й розвантаження, посадку та висадку пасажирів. При цьому зрозуміло, що судна, які перебувають у межах ділянки ріки іншої держави, дотримуються законів і правил, установлених цією державою. На міжнародних ріках, що мають важливе значення для багатьох держав, прибережні держави поширюють принцип свободи судноплавства на торгові судна всіх держав.
У зв´язку з географічними особливостями такої ріки, тобто протіканням по території двох або декількох держав, виникає необхідність міжнародно-правового регулювання низки питань, пов´язаних з її використанням. Пояснюється це тим, що права та законні інтереси прибережних держав міжнародної ріки перебувають у взаємозв´язку й взаємозалежності, а тому вимагають міжнародно-правового регулювання. Міжнародна практика визнає доцільним розроблення міжнародних договорів, що регулюють порядок використання конкретної міжнародної ріки, озера або їх басейнів. До таких міжнародних угод належать Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 р., Акт, що стосується судноплавства і економічного співробітництва між державами басейну ріки Нігер 1963 р., Угода про Міжнародну комісію з охорони ріки Рейн від забруднення 1963 р., Договір про басейн ріки Ла-Плата 1969 р., Договір про співробітництво в Амазонії 1978 р. тощо. Після розпаду Радянського Союзу ріка Дніпро також стала міжнародною, а тому існує необхідність розроблення відповідного договору щодо її використання прибережними державами - Україною, Білоруссю та Росією. Міжнародно-правовий режим більшості інших рік (таких як Прип´ять, Оскол, Воронеж, Псел тощо) також є невизначеним.
Слід зазначити, що договори, які регламентують порядок використання міжнародних рік, стосуються конкретних об´єктів і не мають універсального значення. У 1966 р. були ухвалені Гельсінські правила використання вод міжнародних рік - акт загального характеру, але рекомендаційний. Щоправда, деякі його положення розглядаються як відображення міжнародного порядку, що склався в результаті тривалої практики з використання міжнародних рік.
Виходячи з того, що Україна є придунайською державою, особливий інтерес становить розгляд міжнародно-правового режиму однієї з найбільших міжнародних рік Європи - Дунаю.
Слід зазначити, що міжнародне регулювання судноплавства на Дунаї має свою історію. Уперше свобода судноплавства на цій річці була проголошена Паризьким мирним договором 1856 р., який визначив, що вона не повинна піддаватися іншим обмеженням, крім установлених поліцейськими та карантинними правилами, не можуть стягуватися інші збори, крім точно передбачених у додатках до Договору. Із метою регулювання судноплавства на Дунаї було засновано спеціальний орган - Європейську дунайську комісію. Після закінчення Другої світової війни до мирних договорів з Болгарією, Румунією й Угорщиною було внесено положення про те, що «навігація по річці Дунай повинна бути вільною й відкритою для громадян, торговельних суден і товарів усіх держав на основі рівності стосовно торговельних та навігаційних зборів і умов торговельного судноплавства».
У 1948 р. у м. Белград (Сербія) Болгарія, Румунія, Радянський Союз, Угорщина, Українська РСР, Чехословаччина та Югославія підписали Конвенцію про режим судноплавства на Дунаї. У 1960 р. до неї приєдналася Австрія. Нині учасницями Конвенції є всі придунайські держави. 26 березня 1998 р. було ухвалено Додатковий протокол до цього міжнародного договору, відповідно до частини 1 якого Федеративна Республіка Німеччина приєдналася до Конвенції як договірна сторона на однакових правах з іншими державами-учасницями. У цьому документі були названі держави-учасниці Конвенції 1948 р. та їх правонаступники: Австрійська Республіка, Республіка Болгарія, Республіка Молдова, Російська Федерація, Румунія, Словацька Республіка, Угорська Республіка, Україна, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Хорватія і Союзна Республіка Югославія (4 лютого 2003 р. Союзна Республіка Югославія змінила державний лад, ставши державним союзом із назвою Сербія та Чорногорія, згодом, 3 червня 2006 р., за результатами референдуму Чорногорія стала незалежною державою, після чого Союзна Республіка Югославія припинила своє існування).
Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 р. регулює судноплавство на цій річці від м. Ульма (ФРН) до Чорного моря з виходом до моря через Сулинський канал (Румунія). Стаття 1 цієї Конвенції встановила, що навігація на Дунаї повинна бути вільною для громадян, торговельних суден і товарів усіх держав на основі рівності стосовно торговельних і навігаційних зборів та умов судноплавства. Свобода судноплавства не поширюється на військові кораблі (ст. 30). Плавання на Дунаї військових кораблів придунайських держав за межами території держави прапора може здійснюватись лише за домовленістю між зацікавленими придунайськими державами. Судноплавство по річці військових кораблів непридунайських держав заборонено.
Відповідно до Конвенції була створена як міжнародна міжурядова організація Міжнародна комісія із захисту р. Дунай (МКЗД) (International Commission for the Protection of the Danube River (ICPDR). Головними завданнями Комісії є забезпечення та розвиток вільного судноплавства на Дунаї для торговельних суден під прапорами всіх держав відповідно до інтересів і суверенних прав держав-учасниць Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 р., а також зміцнення й розвиток економічних і культурних зв´язків цих держав між собою та з іншими державами.
Членами Дунайської комісії є держави-учасниці зазначеної Конвенції. Україна набула членство в Дунайській комісії в 1949 р.
Державами-спостерігачами при Дунайській комісії є Королівство Бельгія, Грецька Республіка, Республіка Кіпр, Королівство Нідерландів, Турецька Республіка, Французька Республіка, Чеська Республіка. Як спостерігачі на її сесіях присутні представники Європейської економічної комісії ООН і Європейської комісії ЄС (станом на 2019 р.).
Міжнародна комісія із захисту р. Дунай складається з Постійної робочої групи, яка збирається раз на рік із метою вироблення керівних принципів роботи Комісії, і технічних робочих груп, які відповідають за підготовку технічних документів та здійснення необхідних заходів з метою вирішення проблем збереження водних ресурсів басейну р. Дунай. Раз на рік проходять також Постійні засідання МКЗД, які схвалюють політичні рішення та керівні документи Комісії, необхідні для виконання положень Конвенції про режим судноплавства на Дунаї.
Місцеперебування Міжнародної комісії із захисту р. Дунай - м. Будапешт (Угорщина).
На основі положень Конвенції про режим судноплавства на Дунаї була заснована спеціальна річкова адміністрація, що регулює судноплавство та проведення гідротехнічних робіт у низов´ях річки.
У 1985 р. була ухвалена Декларація про співробітництво придунайських держав із питань водного господарства ріки Дунай. Вона має на меті забезпечення раціонального використання вод Дунаю й захисту ріки від забруднення.
Прикордонні ріки - це ріки, що розділяють території двох і більше держав (Амур, Буг, Тиса). Правовий режим прикордонних рік установлюється зазвичай договором про державний кордон або внутрішнім законодавством прибережних держав, що мають спільний кордон. На таких ріках інколи застосовуються обмеження свободи судноплавства.
Прикордонними озерами називають озера, через які проходить державний кордон двох або декількох держав. Вони можуть бути безстічними, тобто не з´єднаними з океаном (Каспійське море) та з´єднаними з океаном (Великі озера Північної Америки). На підставі спеціальних договорів на прикордонних озерах зазвичай установлюється свобода торгового судноплавства прибережних держав.