У будь-якій демократичній правовій державі існує своя система права, тобто чітко визначена сукупність правових норм, основне призначення яких – впорядковувати суспільні відносини в різних сферах людської діяльності. На жаль, окремі суб’єкти таких відносин своєю протиправною поведінкою порушують вимоги зазначених вище норм, чим заподіюють шкоду правам і законним інтересам фізичних, юридичних осіб та держави. Така шкода може бути різною за розмірами та характером, але мати одне й те саме джерело походження – акт протиправної поведінки, вчинений у формі правопорушення чи злочину. Найбільш несприятливі наслідки для потерпілої сторони спричинює шкода, заподіяна саме злочином.

Цивільно-правова доктрина надає декілька тлумачень категорії «шкода». Так, Л. О. Доліненко та С. О. Сарновська трактують поняття «шкоди» як знецінення блага, що охороняється правом, зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага [66, с. 347,191]. В. І. Борисова, Л.М.Баранова, І. В. Жилінкова розглядають шкоду, як сукупність несприятливих особистих немайнових, а також майнових наслідків, що виникли у разі порушення суб’єктивних цивільних прав фізичної або юридичної особи. Водночас, зазначають, що шкода є або однією з умов, або підстав виникнення обов’язку з її відшкодування [65, с.489]. І це цілком закономірно, оскільки категорія «шкода» тісно пов’язана з питаннями цивільно-правової відповідальності. Річ у тім, що серед підстав цивільно-правової відповідальності поряд з протиправністю поведінки (дія чи бездіяльність), причинним зв’язком між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою, виною особи, яка заподіяла шкоду, обов’язково виділяють наявність власне майнової та (або) моральної шкоди.

Разом з тим, у цивільному законодавстві поряд з поняттям «шкода» застосовується поняття «збитки». Розмежування вказаних понять визначається наступним чином. Шкода – це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом. Тому її поділяють на майнову і немайнову (моральну). Збитки відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) – це втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Шкода об’єктивно не може існувати сама по собі, а як зазначалося вище, вона є результатом певних дій. Повинні існувати: особа, яка вчиняє протиправну поведінку, та заподіяна шкода, що є наслідком такої поведінки. Тобто в даному випадку йдеться про причинно-наслідковий зв’язок між вчиненим діянням та заподіяною шкодою. Залежно від змісту, юридичної природи та суспільної небезпеки протиправної поведінки виділяють шкоду заподіяну правопорушенням, та шкоду, заподіяну злочином. Тобто зменшення або знищення в результаті вчинення злочину майнових чи немайнових (особистих) благ, які охороняються кримінальним законом.

Важливою специфічно рисою шкоди, що заподіяна злочином, є той самий причинно-наслідковий зв’язок між власне шкодою та злочином, тобто суспільно небезпечним, передбаченим Кримінальним кодексом України (далі – КК України) винним діянням, вчиненим суб’єктом злочину. Водночас норми КК України визначають шкоду необхідною умовою кваліфікації діяння як злочину. А саме, в ст. 11 зазначено, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Отже, шкода визначає ступінь суспільної небезпеки злочину.

З теорії кримінального права відомо, що склад злочину утворюють чотири компоненти: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Об’єктивну сторону вчинення злочину складають чимало компонентів, таких як час, місце, спосіб, знаряддя вчинення злочину. Але вирішальна роль все ж таки залишається за власне самим діянням, шкодою та причинно-наслідковим зв’язком між поведінкою особи та цією шкодою. Особлива частина КК України містить ряд норм, які вказують на наявність шкоди як обов’язкової кваліфікуючої ознаки і в той же час норм, які не визначають, але призюмують її наявність. Адже об’єктивно будь-який злочини заподіює потерпілій стороні шкоду, яка може бути різною за характером та розмірами. Втім, згідно зі ст. 64 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) при провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню характер та розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Чинний КК України визначає деякі ключові поняття стосовно заподіяної шкоди, а саме: «значна шкода», «шкода у великому, особливо великому розмірах», «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» (в матеріальному розумінні). Зокрема, ст. 176 КК України, що встановлює відповідальність за порушення авторського та суміжних прав, тлумачить такі категорії, як матеріальна шкода, завдана в значному, великому та особливо великому розмірах. Подібні тлумачення містяться в ст. 185 КК України, яка дає роз’яснення з приводу розуміння значної шкоди, шкоди у великих та особливо великих розмірах при кваліфікації діянь, що посягають на власність фізичних та юридичних осіб або держави. Стаття 364 КК України характеризує таку категорію, як істотна шкода та окреслює поняття тяжких наслідків для кваліфікації діянь, що містять ознаки злочинів передбачених ст.ст. 364–367 (додаток 2).

Водночас, окремі положення з приводу шкоди, заподіяної злочином, в конкретній сфері людської діяльності, містяться в інших законодавчих актах, таких як Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Земельний кодекс України тощо.

Визначаючи розмір шкоди, заподіяної злочином, варто також звертатися до актів, які носять підзаконний, роз’яснювальний характер. А саме згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» при визначенні розміру шкоди слід виходити з цін на майно, що діють у даній місцевості на час розгляду справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо. Таким чином, слід враховувати специфіку правових відносин, які існували до вчинення злочину, та, керуючись правилами, що діють в тому чи іншому сегменті діяльності, визначити розмір заподіяної шкоди.

Варто зазначити, що відшкодування заподіяної шкоди є необхідною умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених ст.ст. 45, 46 та окремими нормами Особливої частини КК України (ст.ст. 212, 2121 КК України, тощо). Процесуальний порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності із зазначених підстав визначений ст.ст. 7, 71 КПК України).

Характер та розмір заподіяної шкоди й можливість її відшкодування повинні також враховуватися прокурором і судом під час призначення покарання. Відповідно до положень ст. 66 КК України добровільне відшкодування збитків чи усунення заподіяної шкоди є обставиною, що пом’якшує покарання. Водночас, серед обставин, що обтяжують покарання, у ст. 67 названо тяжкі наслідки, завдані злочином, про які також ідеться в примітці 1 до ст. 364 КК України.

Шкода, заподіяна злочином, може бути моральною, фізичною або майновою. Таке твердження випливає з положень ст. 49 КПК України. В той же час, у ст.50 встановлено, що фізичну або юридичну особу визнають цивільним позивачем за умови заподіяння їй матеріальної шкоди.

М. Гузела зазначає, що шкідливим наслідком більшості злочинів все ж таки є заподіяння майнової шкоди. Однак незалежно від того, який характер шкідливого наслідку від злочину – матеріальний чи нематеріальний, порушені злочином суб’єктивні права особи повинні бути відновлені в повному обсязі [14, с. 2].

Шкідливі наслідки злочину можна класифікувати за різними критеріями. Однак, якщо вибрати в якості класифікаційного критерію наявність або відсутність в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння матеріальних збитків, то шкода, яка виникає в результаті вчинення такого діяння, поділяється на матеріальну і нематеріальну.

Матеріальна шкода чітко виражається передусім у майновій шкоді, яка заподіюється матеріальним об’єктам, наділеним кількісною характеристикою. Отже, матеріальний наслідок вчиненого злочину можна конкретно виразити у грошовому еквіваленті, що полегшує його усунення.

Основні теоретичні положення стосовно майнової шкоди розроблені в працях цивілістичного спрямування. Так, майнова шкода в теорії цивільного права поділяється на «позитивну» шкоду в майні, тобто на відшкодування витрат кредитора, та неодержані доходи, а саме упущену вигоду або «юридичну можливість шкоди», котрі вінби міг отримати, якщоб боржник виконав би свої зобов’язання.

Спірним питанням залишається те, чи може бути пред’явлена вимога про відшкодування доходів, які б отримав потерпілий, якби не був вчинений злочин. З. З. Зінатулін вважає, що відшкодуванню підлягає лише дійсна, наявна, реальна шкода, завдана злочином, оскільки метою відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди є саме відновлення існуючого до злочину обсягу матеріальних благ потерпілого, а відшкодування «упущеної вигоди» привело б до покращення матеріального статку потерпілого. Крім цього, включення упущеної вигоди у розмір відшкодування завданої злочином шкоди може викликати складність при підрахунку і неможливість відшкодування в порядку кримінального судочинства у зв’язку з відсутністю причинно-наслідкового зв’язку з фактом злочину [19, с. 27]. На думку інших авторів, відшкодуванню підлягає не лише пряма шкода, заподіяна злочином, але й неодержані доходи, оскільки це прямо випливає з концепції цивільно-правової відповідальності. З цього приводу В. Т. Нор зауважив, що відповідно до цивільного законодавства заподіяна майнова шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі, а повний обсяг (розмір) майнової шкоди, як відомо, складається з позитивної шкоди і недоодержаних доходів, що їх потерпіла особа одержала б, якби не було вчинено злочин [45, с. 38].

Аналізуючи різні наукові позиції, а також судову практику, варто погодитися з тим, що потерпілий має право на відшкодування не лише прямої шкоди, а й упущеної вигоди. Як відомо, Цивільний кодекс України відносить до збитків не лише витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, та витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а й доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком та іншими письмовими доказами, а неодержаний прибуток повинен знаходитися у прямому причинно-наслідковому зв’язку з правопорушенням. Саме тому при відшкодуванні упущеної вигоди слід надавати достатні докази на підтвердження цього зв’язку. Особа має довести точний розмір упущеної вигоди, представити суду обґрунтований розрахунок суми, яка стягується на відшкодування упущеної вигоди.

Слід погодитися з тією точкою зору, що матеріальні збитки як один із шкідливих наслідків вчинення злочину виникають не лише внаслідок посягання на відносини власності в формі певних матеріальних об’єктів, вони можуть виникнути і при посяганні на особу та її права (наприклад, трудові, авторські тощо) [12, с. 1].

Крім цього, при вчиненні злочинних посягань на життя і здоров’я громадян, як правило, їм заподіюється фізична шкода, наслідки якої не мають матеріальної та кількісної характеристики. Така шкода не може бути безпосередньо відшкодована в її реальному вираженні.

Фізична шкода визначається науковцями через сукупність змін, що об’єктивно сталися внаслідок вчинення злочину в стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров’я, фізичні страждання, біль. Згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року № 6, з медичної точки зору тілесні ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає внаслідок одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних. Отже, тілесним ушкодженням називають протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, яким порушено анатомічну цілісність або фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого при посяганні на здоров’я.

Поряд із фізичною шкодою потерпілим в такому разі може бути заподіяна і майнова шкода, що виражається у витратах на лікування, протезування, посилене харчування, втратою всього або частини заробітку через тимчасову чи стійку втрату працездатності, а в разі їх смерті – витратами на поховання, втратою засобів до існування особами, які перебувають на їх утриманні. Цим і зумовлена проблематика виокремлення фізичної шкоди як самостійного виду в межах кримінального процесу та її відсутність в нормах цивільного законодавства. Натомість в нормах ЦК України зустрічаємо поняття шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я.

Поняття майнової шкоди, завданої злочином потерпілому, охоплює: 1)заподіяну злочином особі пряму, безпосередню шкоду в її майновому та грошовому вираженні; 2) неодержані внаслідок скоєння злочину доходи; 3)оцінені у грошовому вираженні витрати на лікування, протезування, відновлення здоров’я потерпілого, а в разі його смерті – на поховання й виплати з підтримання матеріального добробуту і виховання непрацездатних членів сім’ї потерпілого та його неповнолітніх дітей; 4) кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.

Щодо нематеріальних наслідків, то згідно з нормами чинного КПК України, як зазначалося вище, злочином може бути заподіяно і моральну шкоду, на компенсацію якої також має право особа, котрій вона заподіяна. Йдеться про грошову компенсацію за перенесені потерпілим етичні або фізичні страждання. Розмір такої компенсації визначається судом, але не на власний розсуд, а з урахуванням доказової бази стосовно заподіяної злочином моральної шкоди та інших чинників, оскільки грошова оцінка такої шкоди є питанням відносним та особистим. Відшкодування моральної шкоди в грошовому еквіваленті стягується лише для того, щоб пом’якшити становище потерпілої від злочину сторони, оскільки повернути попереднє становище такої особи просто неможливо.

Моральна шкода є результатом порушення відповідно нематеріальних благ (наприклад, честі й гідності особистості). Хоча можливі випадки, коли в результаті того самого діяння зазіхання на немайнове благо тягне поряд з немайновою і матеріальну шкоду та навпаки.

Таким чином, цивільне та кримінальне законодавство передбачає різні види шкоди, яка може бути заподіяна злочином, але в решті-решт варто говорити про два основні види: матеріальну та нематеріальну, особливості яких окреслені вище. Поняття шкоди, завданої злочином, є суто теоретичним, але ґрунтується на вимогах цивільного, кримінального, трудового, земельного та іншого законодавства. Характерною особливістю даного виду шкоди є те, що джерелом її походження виступає злочин. Відповідно ті суспільні відносини, блага, на які вона посягає, становлять особливу цінність, оскільки підпадають під охорону кримінального закону.