• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

1. Поняття та види територій у міжнародному праві

Основні історичні етапи розвитку людства та прагнення держав до світової гегемонії або регіонального лідерства пов´язано тією чи іншою мірою з боротьбою за територію. У таких умовах з´явилась об´єктивна необхідність у розробленні міжнародно-правового режиму територій, що, своєю чергою, забезпечило б правову регламентацію територіального розмежування.

Інститут території є одним із найстаріших у міжнародному праві. Територія має важливе значення, оскільки є не лише простором, а й матеріальним середовищем життя кожної держави. У міжнародному праві вже сформувалися чіткі загальновизнані поняття, що стосуються тих чи інших питань території. Так, у міжнародному праві територією в широкому розумінні вважають простори земної кулі з її суходільною й водною поверхнею, надрами та повітряним простором, а також космічний простір і небесні тіла, що перебувають у ньому.

Термін «територія» використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) й відповідний правовий режим.

Поняття «правовий статус» і «правовий режим» використовуються як критерій для юридичної класифікації території. Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення її основної належності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій. Правовий режим виступає у вигляді визнаних у міжнародному праві й у національному законодавстві держав специфічних ознак і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання. Підтвердженням цих висновків є те, що території, які мають однакову юридичну природу й утворюють єдину просторову категорію, можуть відрізнятися специфічними особливостями свого правового режиму. Наприклад, у категорії державної території можуть існувати такі правові режими, як внутрішні морські води й територіальні води (територіальне море), а в категорії міжнародних просторів - відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції тощо. І навпаки, правовий режим територій, що мають різну юридичну природу, може мати багато спільного, наприклад правовий режим міжнародних каналів і відкритого моря.

Важливо зазначити, що розуміння міжнародним правом території переважно в просторовому аспекті не має нічого спільного з поняттям території в її природному значенні як середовища існування земної фауни та флори, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовище проживання людини і матеріальної основи її існування, хоча останнє і враховується в нормах міжнародного та національного права, що стосуються природокористування.

Термін «територія» розглядається в науці міжнародного права як юридична категорія. Відповідно до цього підходу правова природа територій і їх класифікації обумовлюються відповідним правовим режимом, передбаченим міжнародно- правовими нормами. Саме тому в підґрунтя загальноприйнятої класифікації територій у теорії міжнародного права покладено принцип їх належності до того чи іншого правового режиму.

З погляду правового режиму території можна поділити на такі види.

1. Державна територія - це територія, що правомірно перебуває під суверенітетом конкретної держави, над якою здійснюється територіальне верховенство, правовий режим якої визначається головним чином нормами національного права.
2. Території з міжнародним режимом - це простір, що перебуває за межами державної території, що не належать одній, а перебуває у спільному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного права (відкрите море за межами територіальних вод, міжнародний район морського дна, деякі міжнародні ріки, протоки й канали, Антарктика, космічний простір і небесні тіла).

З точки зору міжнародного права, міжнародні території становлять спільну спадщину людства. Така концепція передбачає, з одного боку, можливість вільного дослідження й використання всіма державами цих територій, а з іншого - заборону поширення державного суверенітету.

Правовий режим цих територій визначається головним чином міжнародними договорами.

Відкрите море - частина Світового океану, розташована за межами територіальних вод і виключної економічної зони будь-якої держави.

Міжнародний район морського дна - дно морів та океанів, а також його надра за межами дії національної юрисдикції. Він розташований за зовнішніми кордонами континентального шельфу прибережних держав.

Антарктика - в широкому значенні південна полярна область Землі, до складу якої входить материк Антарктида та ділянки Атлантичного, Індійського й Тихого океанів, що межують з Антарктидою (або води Південного океану). З міжнародно-правового погляду, Антарктика не перебуває під чиїмсь суверенітетом, а перебуває в користуванні всіх держав. Її води є відкритими для мореплавства, наукових досліджень і промислів.

Космічний простір - простір за межами повітряної сфери Землі, що не підлягає присвоєнню жодною державою.

3. Території зі змішаним режимом - це території, на яких діють водночас норми міжнародного права й національного законодавства прибережних держав. До таких територій належать: континентальний шельф, прилегла зона, міжнародні ріки, протоки й канали та виключна економічна зона. Ці території не входять до складу державних територій, однак прибережні держави на їх теренах мають певні суверенні права, закріплені національним законодавством і міжнародними договорами - на розвідку та розробку ресурсів цих територій тощо. Відповідно до міжнародних норм за іншими державами зберігаються певні права на вільне судноплавство, прокладання кабелю та трубопроводів і наукове дослідження. Обсяг таких прав закріплено в Конвенції про континентальний шельф 1958 р. і Конвенції ООН з морського права 1982 р. У межах цих прав кожна держава ухвалює свої закони та правила, що регулюють такі види діяльності.

Континентальний шельф - вирівняна частина підводного краю материків, що прилягають до берегів, суші й характеризується спільною з нею геологічною будовою, зовнішній кордон близько 200 морських миль від берега.

Прилегла зона - морський пояс, що примикає до територіального моря прибережної держави, який встановлено відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р., завширшки не більше 24 морських миль, які відраховуються від тих самих вихідних ліній, що й територіальне море, і в якому прибережна держава здійснює певні види контролю.

Порівняно з територіальним морем у прилеглій зоні прибережна держава може здійснювати лише обмежений перелік видів контролю.

Міжнародні ріки - це ріки, що протікають по територіях або розділяють територію двох або більше держав і використовуються для різних потреб за згодою між цими державами.

Протоки - це природний морський прохід, що з´єднує райони одного моря або моря й океани між собою. Вони відіграють важливу роль у міжнародному мореплавстві, створенні єдиної системи морських шляхів

Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила такі види проток, які використовуються для міжнародного судноплавства:

- протоки між однією частиною відкритого моря або економічної зони, де будь- які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного та швидкого проходу або прольоту через протоку (Баб-ель-Мандебська, Гібралтарська, Дрейка, Ла-Манш, Магелланова, Па-де-Кале, Сінгапурська тощо);

- протоки між островом і континентальною частиною прибережної держави, в яких застосовується право мирного проходу для транзиту та заходження в територіальні та внутрішні води;

- протоки між одним районом відкритого моря й територіальним морем держави, у яких також застосовується право мирного проходу;

- протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки тощо).

Держави, що межують із міжнародною протокою, мають право в межах, передбачених міжнародними договорами, регулювати транзитний і мирний прохід суден і літальних апаратів через протоку.

Міжнародні канали - це штучні спорудження, які з´єднують моря й океани, розташовані на шляхах інтенсивного морського судноплавства, і використовуються всіма державами відповідно до міжнародного права та національних законодавств. Принципами правового режиму міжнародних каналів є такі:

- повага до суверенних прав власника каналу та невтручання в його внутрішні справи;

- свобода судноплавства каналом для суден усіх держав без будь-якої дискримінації;

- обов´язок користувачів дотримувати норм міжнародного права й національного законодавства держави-власника каналу.

Виключна економічна зона - це прилеглі до територіальних вод прибережної держави території моря та континентального шельфу, максимальною шириною до 200 морських миль від найближчої точки берегової лінії, в межах яких держава має виключні права на розвідку й добування природних ресурсів цього регіону, створення та використання штучних островів, безпечних для довкілля установок і споруд, а також проведення наукових досліджень, і зобов´язана охороняти й підтримувати екологічний баланс і порядок у цій зоні. На відміну від територіальних вод, по зовнішній межі яких у морі проходить державний кордон держави, ці території фактично є вже відкритим морем і підпадають під установлений у цій частині особливий правовий режим, відповідно до якого права та юрисдикція прибережної держави і права та свободи інших держав регулюються відповідними положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р. Зазвичай у них дозволяються вільний прохід або перебування будь-яких іноземних плавальних або літальних засобів, проходження або діяльність яких, а також людська діяльність, звісно, не суперечать нормам міжнародного морського права.

4. Території з особливим міжнародним режимом - це демілітаризовані й нейтралізовані зони, зони миру (в разі їх встановлення). Виділення таких територій має суто функціональний характер із метою визначення ступеня їх мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території й території зі змішаним режимом водночас: наприклад архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла.

Демілітаризована територія - це територія, стосовно якої держава узяла міжнародне зобов´язання скоротити або взагалі не розташовувати в її межах військові укріплення та споруди чи певні види озброєнь. Такі території створюються на основі міжнародних договорів з метою забезпечення міжнародної безпеки.

Нейтралізована територія - територія, яку забороняється використовувати як театр воєнних дій або як базу для ведення таких дій в інших регіонах світу. Нейтралізованою може бути лише певна частина держави. У випадку воєнного конфлікту держава не повинна використовувати нейтралізовану частину території для ведення воєнних операцій.

Демілітаризації та нейтралізації підлягають також міжнародні території (наприклад, Антарктика, космічний простір, включно з Місяцем та іншими небесними тілами).

Особливим видом нейтралізованої й водночас демілітаризованої території є без´ядерні зони, в межах яких забороняється розміщувати ядерну зброю. Без´ядерною зоною проголошено, наприклад, Африку і Латинську Америку.

Зони миру - регіони світу, де здійснюється комплекс заходів щодо забезпечення тривалого миру та безпеки на засадах співробітництва відповідних держав. Однією з таких мирних зон є Індійський океан, правовий статус якого закріплено у Заключному документі Наради прибережних і материкових держав Індійського океану 1970 р. і Декларації про Індійський океан як зону миру 1971 р.