Міжнародне право
1. Поняття й підстави міжнародно-правової відповідальності
Міжнародно-правова відповідальність визнається одним із загальновизнаних інститутів міжнародного права. Його зміст змінювався відповідно до розвитку міжнародного права. Норми, що становлять інститут міжнародно-правової відповідальності, мають переважно звичаєвий характер, що надає підвищеної значущості їх кодифікації. Уперше питання про кодифікацію виникло у 1930 р., коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питання відповідальності держав, але її підсумки були безрезультатними, оскільки під час конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 р. була ухвалена відповідна Резолюція Генеральної Асамблеї ООН Д/РЕ8/799 (VIII) «Заява про кодифікацію принципів міжнародного права, що регулюють відповідальність держави», на основі якої передбачалося розробити у межах ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісією міжнародного права з цього приводу був призначений спеціальний доповідач - італійський професор Р. Аго. Протягом 1969-1980 рр. він подавав доповіді, що були покладені Комісією у основу частини 1 Проєкту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 р. Комісія розпочала роботу над частинами 2 і 3 цього проєкта «Зміст, форми й обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та врегулювання спорів».
Мета Проєкту статей про відповідальність держав полягає в тому, щоб шляхом кодифікації та прогресивного розвитку сформулювати основні норми міжнародного права стосовно відповідальності держав за міжнародно- протиправні діяння. Акцент робиться на вторинних нормах відповідальності держав, інакше кажучи, на загальних умовах, за яких за міжнародним правом держава вважається відповідальною за протиправні дії або бездіяльність, а також за юридичні наслідки, що випливають із такої відповідальності. У цих статтях не визначається зміст міжнародних зобов´язань, порушення яких тягне за собою відповідальність. Це - функція первинних норм, кодифікація яких потягла б необхідність наново сформулювати більшість основних норм міжнародного права - як звичаєвого, так і договірного.
Ураховуючи те, що науковці не дійшли згоди щодо поняття «міжнародно- правова відповідальність», Комісія міжнародного права визначила його як «всі форми правових відносин, що можуть виникнути в міжнародному праві у зв´язку із правопорушенням, вчиненим державою, - незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між державою, що вчинила неправомірну дію, і державою, яка безпосередньо постраждала, або ж вони поширюються також на інших суб´єктів міжнародного права, і незалежно від того, чи обмежуються ці відносини зобов´язанням винної держави поновити право потерпілої держави та відшкодувати завдану шкоду, містять можливість самої потерпілої держави та інших суб´єктів застосувати до винної держави будь-які санкції, передбачені міжнародним правом».
Ураховуючи зазначене, під міжнародно-правовою відповідальністю слід розуміти зобов´язання суб´єкта міжнародного права зазнати певних обставин негативного характеру внаслідок заподіяння шкоди іншому суб´єкта міжнародного права як у результаті вчинення міжнародного правопорушення, так і в результаті правомірної діяльності.
У цілому можна зазначити, що поняття міжнародно-правової відповідальності характеризується такими ознаками:
- настає за вчинення міжнародного правопорушення;
- реалізується на основі норм міжнародного права;
- пов´язується з певними негативними наслідками для правопорушника;
- є спрямованим на зміцнення міжнародного правопорядку.
Значним досягненням Проєкту статей про відповідальність держав є встановлення двох видів відповідальності держав:
1) за правомірні дії - містить обов´язок відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому лише в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність);
2) за неправомірні дії - передбачає обов´язок суб´єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб´єкту, у результаті порушення міжнародно-правового зобов´язання.
У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права - підготовка проєкту Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства, що проводилася з 1947 по 1954 рр. і відновилася в 1982 р.
12 грудня 2001 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію А/РЕ8/56/83, яка містить додаток «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння», частина 1 якого отримала назву «Міжнародно-протиправне діяння держави». У ній визначаються загальні умови, необхідні для виникнення відповідальності держави, у розділі І містяться три базові принципи відповідальності, на яких ґрунтуються інші статті, у розділі II визначаються умови, за яких поводження присвоюється державі, а у розділі III загалом містяться умови, за яких таке поводження становить порушення будь-якого міжнародно-правового зобов´язання відповідної держави. Розділ IV стосується деяких особливих випадків, коли одна держава може бути відповідальних за поводження іншої держави, що не відповідає тому або іншому міжнародно- правовому зобов´язанню останньої. У розділі V визначаються обставини, які виключають протиправність поводження, що не відповідає міжнародно-правовим зобов´язанням держави.
Положення про міжнародну відповідальність містяться в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру, що тягне відповідальність за міжнародним правом. Деякі питання про відповідальність держав отримали свою кодифікацію. Вони були врегульовані двосторонніми і багатосторонніми міжнародними договорами на регіональному рівні.
У сучасній науці міжнародного права велика увага приділяється проблемі основ міжнародної відповідальності, тобто умов її виникнення. Мається на увазі визначення того, на підставі чого і за яких обставин можна встановити наявність міжнародно-протиправного діяння будь-якої держави як джерела міжнародної відповідальності.
У сучасному міжнародному праві виділяють такі підстави міжнародно- правової відповідальності: нормативні (правові), фактичні та процесуальні.
Під нормативною (правовою) підставою відповідальності розуміють договір або інше джерело права, на підставі якого суб´єкт може бути притягнутий до відповідальності. Нормативною підставою міжнародної відповідальності є міжнародно-правові акти, що встановлюють міжнародні зобов´язання, порушення яких може бути кваліфіковане як міжнародне правопорушення. До них належать міжнародний договір і міжнародний звичай, рішення міжнародних судів, рішення міжнародних (міжурядових) організацій, що за статутом цих організацій обов´язкові для держав-членів, а також односторонні міжнародно-правові акти держав. Останні встановлюють обов´язкові правила поведінки для цієї держави у формі декларацій, заяв, нот, виступів посадових осіб тощо.
Слід розрізняти нормативні підстави міжнародної відповідальності та норми, на підставі яких поводження держави може бути кваліфіковане як міжнародне правопорушення. Нормативною підставою міжнародної відповідальності можуть бути лише міжнародно-правові акти. У статті 4 Проєкту статей про відповідальність держав передбачено: «Діяння держави може бути кваліфіковано міжнародно-протиправним лише на підставі міжнародного права. На таку кваліфікацію не може впливати кваліфікація цього ж діяння відповідно до внутрішньодержавного права як правомірного».
Нормативна підстава передбачає можливість настання відповідальності, але її недостатньо для виникнення конкретних відносин юридичної відповідальності. Для реалізації відповідальності є необхідною наявність спеціальних фактичних обставин або так званих юридичних фактів, що породжують правоохоронні відносини.
Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб´єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов´язання.
Процесуальні підстави - це наявність процедури розгляду справ про правопорушення та притягнення до міжнародно-правової відповідальності. В одних випадках ця процедура детально регламентується у міжнародно-правових актах, в інших - її вибір залишено на розгляд органів, які застосовують заходи відповідальності.
Основними ознаками міжнародного правопорушення є такі:
- протиправна поведінка;
- шкода (збитки), заподіяна протиправною поведінкою;
- причинний зв´язок між протиправною поведінкою та шкідливими наслідками.
Більш спірним у науці міжнародного права є включення вини суб´єкта до
переліку об´єктивних ознак міжнародного правопорушення. Ураховуючи складність тлумачення самого поняття «вина», встановлення вини в міжнародному праві та суперечливу практику її доведення, Комісія міжнародного права не включила її до Проєкту статей про відповідальність держав як необхідну ознаку правопорушення.
Протиправна поведінка проявляється в порушенні міжнародних зобов´язань держави у формі дії або бездіяльності. Протиправність у міжнародному праві означає невідповідність між правовою нормою та поведінкою держави. Проявами протиправної поведінки є недотримання органами держави її міжнародних зобов´язань, що виявляється в порушенні прав інших держав і міжнародних організацій, недотримання органами держави її міжнародних зобов´язань, що проявляється в порушенні прав фізичних і юридичних осіб, недотримання органами держави її міжнародних зобов´язань у зв´язку із самочинними діями юридичних і фізичних осіб, недотримання органами держави її міжнародних зобов´язань, що виникають у зв´язку з протиправною діяльністю на її території органів інших держав і міжнародних організацій.
Будь-яка протиправна поведінка завдає шкоди (збитків) інтересам суб´єктів міжнародного права, які охороняються міжнародним правом і негативно впливає на міжнародний правопорядок. Шкода може бути як матеріальною (територіальні, майнові втрати), так і нематеріальною (обмеження прав, честі, гідності, престижу держави тощо). Як правило, шкода завдається у змішаній формі. Характер та обсяг збитків впливають на визначення обсягу, виду й форми міжнародно-правової відповідальності.
Причинно-наслідковий зв’язок (реальний, об´єктивний, необхідний, а не випадковий) між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою є необхідною складовою правопорушення. Причинний зв´язок надає можливість досить точно
визначити причетність держави до шкідливих наслідків, заподіяних певними подіями або діями. На практиці встановлення або обґрунтування причинно- наслідкового зв´язку відбувається з урахуванням конкретних обставин конкретного правопорушення.
У сучасній міжнародній практиці й доктрині міжнародного права розрізняють три види міжнародних правопорушень, що визначаються за суб´єктною й суб´єктивною сторонами складу таких правопорушень:
- міжнародні злочини;
- злочини міжнародного характеру;
- інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти).
Розглянемо диференціальні відмінності цих видів міжнародних правопорушень за суб´єктами їх учинення, зв´язком правопорушень із державою та формами відповідальності.
Міжнародні злочини - це злочини, що порушують міжнародні зобов´язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому. До таких злочинів належать злочини проти миру (планування, підготовка, розв´язування або ведення агресивної війни тощо), злочини проти людяності (вбивства, депортації, поневолення, переслідування та інші жорстокі дії щодо цивільного населення), воєнні злочини (порушення законів і звичаїв війни, вбивство військовополонених, заручників чи парламентарів, безглузде руйнування міст і сіл тощо) і злочини проти людства (геноцид, апартеїд, екоцид, расизм, колоніалізм тощо).
Міжнародні злочини:
- здійснюються державами чи посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;
- здійснюються в безпосередньому зв´язку із державою;
- посягають на міжнародний мир і безпеку;
- загрожують основам міжнародного правопорядку;
- зумовлюють відповідальність держави як суб´єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальність виконавців, що настає в межах міжнародної, а в деяких випадках - внутрішньодержавної (національної) юрисдикції.
Під злочином міжнародного характеру розуміють діяння фізичної особи, що посягає на права й інтереси двох або декількох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб. До таких злочинів належать захоплення заручників; посягання на осіб, що користуються міжнародним захистом; підробка грошових знаків, контрабанда, незаконне захоплення повітряних суден тощо.
Злочини міжнародного характеру:
- стосуються інтересів двох або декількох держав, юридичних осіб і/або громадян;
- здійснюються окремими фізичними особами без зв´язку із політикою держави;
- тягнуть персональну відповідальність правопорушників у межах національної юрисдикції.
Міжнародні делікти визначаються за залишковим принципом - до них належать правопорушення, що не ввійшли в перші дві групи. Таким же само чином їх визначила й Комісія міжнародного права. До них належать порушення державою своїх односторонніх зобов´язань, невиконання рішень міжнародних судів та арбітражів, порушення державою договірних зобов´язань, що не мають глобального значення, тощо.
Міжнародні делікти:
- не мають характеру злочинів і не мають суспільної небезпечності міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру;
- можуть здійснюватися будь-якими суб´єктами міжнародних правовідносин, що порушують вимоги міжнародно-правових норм;
- тягнуть відповідальність суб´єктів, що може виражатися у формі самообмежень, які випливають із результату офіційного визнання протиправності поведінки суб´єкта.
Під час кваліфікації поведінки держави слід ураховувати обставини, наявність яких виключає протиправність дії (бездіяльності) держави, а отже, звільняє державу від міжнародно-правової відповідальності.
Звільнення від відповідальності - це зняття із суб´єкта міжнародного права обов´язку ліквідації наслідків здійсненого ним діяння, яке потягло відповідальність.
Обставини, що виключають відповідальність держав (звільняють від відповідальності), - це факти, дії та явища, доведеність існування яких на момент вчинення правопорушення знімає із суб´єкта міжнародного права обов´язок відшкодування збитків, якщо правопорушення було спричинене цими фактами, діями чи явищами.
Традиційно до обставин, що виключають настання міжнародно-правової відповідальності, відносять такі:
- вину потерпілої сторони (дії, що спричинили завдання шкоди, груба недбалість);
- форс-мажор і непередбачений випадок - діяння було викликане непереборною силою або непередбаченою подією, яка не піддавалася контролю держави та зумовила неможливість дотримання державою свого міжнародного зобов´язання; у разі непереборної сили держава повністю не має можливості запобігти завданню шкоди іншій державі чи змінити ситуацію - може йтися про природні явища (землетруси, епідемії, паводки тощо) або про непередбачувану діяльність людей (наприклад, катастрофу на атомній електростанції тощо);
- стан крайньої необхідності, тобто наявність загрози життєво важливим інтересам суб´єкта.
Посилання на стан крайньої необхідності як підставу для виключення про- типравності діяння не допускається, крім випадків, коли діяння було єдиним засобом захисту від тяжкої та неминучої загрози і не завдало значних збитків іншій державі, щодо якої існує міжнародне зобов´язання. Посилатись на стан крайньої необхідності можна за наявності сукупності таких критеріїв: неминучої небезпеки, що загрожує життєвим інтересам держави, надзвичайної ситуації держави, за якої вона не може поводитися інакше, тимчасового характеру вимушеної поведінки. Існують умови, що позбавляють державу права посилатися на стан крайньої необхідності: якщо міжнародним договором передбачається можливість такої ситуації та відповідні дії щодо неї не можуть визнаватися виправданими, а також якщо держава сама сприяє виникненню стану крайньої необхідності та порушує міжнародні зобов´язання.
Обставини, що звільняють від відповідальності, необхідно відрізняти від фактів та дій, які виключають кваліфікацію діяння суб’єкта як правопорушення. Такими фактами та діями можна назвати:
- згоду потерпілої сторони на здійснення діяння, яке спричинило шкоду (згода має бути чітко вираженою та висловленою до здійснення відповідних дій; має бути юридично дійсною, тобто вона не повинна бути результатом помилки, підкупу чи насильства);
- допустимі в межах міжнародного права дії суб´єкта у відповідь на протиправну поведінку потерпілого (самооборона).
Протиправність дії виключається, якщо вона є законним заходом самооборони відповідно до статті 51 Статуту ООН, яка закріплює невід´ємне право держави на застосування збройної сили у відповідь на збройний напад. Законність самооборони означає відповідність певним критеріям: має відбутися збройний напад, самооборона повинна бути застосована до вжиття заходів Радою Безпеки ООН, про неї слід бути повідомити Раду, а заходи самооборони не мають підміняти повноважень Ради Безпеки ООН. Наявність агресії - перша та безперечна умова правомірності самооборони. Самооборона також передбачає дотримання принципу пропорційності.
Загалом усі випадки передбачити неможливо, тому кожен із них вимагає диференційованого підходу.