Міжнародне право

7. Припинення й зупинення дії міжнародних договорів

Виходячи з положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. (ст. 42-72), дійсність міжнародного договору - це його правомірність із погляду змісту й додержання правил укладення. Міжнародний договір вважається дійсним, доки не доведено інше.

У загальних положеннях Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. (ст. 42) звертається увага на те, що дійсність договору або згода держави на обов´язковість для неї договору може заперечуватися лише на основі застосування цієї конвенції, припинення ж договору, його денонсація або вихід із нього учасника можуть відбуватися лише в результаті застосування положень самого договору або цієї Конвенції. Це ж само правило застосовується до зупинення дії договору.

Лише чинні міжнародні договори можуть породжувати правові наслідки для договірних сторін, і лише згідно з ними сторони можуть набувати правомірних, а не уявних прав та обов´язків, на досягнення яких була спрямована воля сторін договору. Юридична дійсність міжнародних договорів не може оцінюватися з позиції політичних чи економічних критеріїв.

У статтях 45-53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. закріплено конкретні обставини недійсності міжнародного договору. Він вважається недійсним, якщо:

1) його укладено з явним порушенням положень внутрішнього права, які стосуються компетенції та порядку укладення договору (ст. 46);

2) згода на обов´язковість для держави згідно з договором була дана помилково, коли помилка стосується факту або ситуації, які, за припущенням цієї держави, існували під час укладення договору й були істотною підставою для її згоди на обов´язковість договору (ст. 48);

3) держава уклала договір під впливом обманних дій іншої держави, яка брала участь у переговорах (ст. 49);

4) згода держави на обов´язковість для неї договору була виражена в результаті прямого або опосередкованого підкупу її представника іншою державою, яка брала участь у переговорах (ст. 50);

5) згода держави на обов´язковість для неї договору була виражена в результаті примушуванні її представника діями або погрозами, спрямованими проти нього (ст. 51);

6) укладення договору стало результатом погрози силою або її застосуванням на порушення принципів міжнародного права, закріплених у Статуті ООН (ст. 52);

7) договір на момент укладення суперечить імперативній нормі загального міжнародного права «jus cogens» (ст. 53).

Ураховуючи зазначене, можна вирізнити відносну та абсолютну недійсність міжнародних договорів. Ознаками відносної недійсності необхідно вважати такі: порушення внутрішніх конституційних норм, помилка, обман і підкуп представника держави. До ознак абсолютної недійсності варто віднести такі: примушування держави або її представника, договір суперечить основним принципам або імперативній нормі загального міжнародного права «jus cogens».

При цьому абсолютна недійсність тягне за собою недійсність договору, тоді як відносна недійсність лише перетворює його на такий, що може бути заперечений.

Після встановлення недійсності договору кожен учасник може вимагати від будь-якого іншого учасника відновлення попереднього стану «status gua ante». Однак при цьому вчинені добросовісні дії не можуть вважатися неправомірними лише через недійсність договору, якщо ці дії за своїм змістом не суперечать іншим нормам міжнародного права.

Для того щоб міжнародні відносини були стабільними, для міжнародних договорів повинна припинятися лише відповідно до норм міжнародного права. Міжнародний договір може бути припинений за взаємною згодою його учасників. Вихід із договору або його припинення можуть відбуватись відповідно до положень договору. Найчастіше юридичною підставою припинення договору виступають закінчення строку його дії або його виконання. У багатьох договорах передбачається можливість їх денонсації, тобто одностороннього правомірного припинення договору на умовах, зазначених у ньому. Зазвичай договори зобов´язують, щоб заява про денонсацію була передана депозитарію або іншому учаснику за 6-12 місяців. Якщо в договорі немає формального положення про можливість його денонсування, проте його характер передбачає право на це, або було встановлено, що учасники мали намір передбачити можливість денонсації, у такому разі повідомлення про денонсацію повинно бути направлене не менше, ніж за 12 місяців (ст. 56 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.).

Анулювання міжнародного договору означає одностороннє правомірне припинення договору на умовах, які в ньому не передбачено. Підставами для анулювання міжнародного договору є істотне порушення його положень іншими учасниками, неможливість виконання договору, докорінна зміна обставин або виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права «jus cogens».

Необхідно зазначити, що для анулювання міжнародного договору недостатньо простого його порушення з боку інших учасників - воно повинно бути суттєвим. Таким воно буде у разі відмови від договору, яка не допускається міжнародним правом, і в разі порушення положення, що має істотне значення для досягнення мети договору. Посилання на неможливість виконання договору буде правомірним, якщо безповоротно зник або був знищений об´єкт, необхідний для виконання договору. Проте не можна посилатися на цю обставину, якщо така неможливість є результатом порушення самим учасником договору зобов´язань за договором або іншого міжнародного зобов´язання, взятого ним на себе щодо будь-якого іншого учасника договору.

Міжнародні договори діють за умови «rebus sic stantibus» (незмінності обставин, за яких був укладений договір). При цьому проста зміна обставин не породжує правових наслідків для учасників договору. Лише докорінна зміна обставин і лише за умови, що їх наявність становила істотну підставу для згоди учасників на обов´язковість для них договору, якщо наслідки зміни обставин докорінно змінюють сферу дії зобов´язань, що підлягають виконанню, дає право на анулювання міжнародного договору. Проте на докорінну зміну обставин не можна посилатися як на підставу припинення договору або виходу з нього, якщо договір установлює державний кордон, або якщо така докорінна зміна обставин, на яку посилається учасник, є наслідком порушення ним зобов´язань за договором або іншого міжнародного зобов´язання, узятого цим учасником на себе щодо будь-якого іншого учасника договору. У разі появи нової імперативної норми загального міжнародного права будь-який існуючий договір, що їй суперечить, вважається недійсним і припиняється.

Припинення дії міжнародного договору звільняє його учасників від подальшого виконання зобов´язань за ним, проте воно не зачіпає прав і зобов´язань, що з´явилися внаслідок виконання договору.

Зупинення міжнародного договору означає тимчасове припинення його дії і може здійснюватися як щодо всіх учасників договору, так і щодо якогось окремого учасника відповідно до положень договору або з відома всіх учасників. Крім того, два або декілька учасників багатостороннього договору можуть укласти угоду про припинення його дії у відносинах між собою, якщо таке припинення передбачається договором або ним не забороняється, а також якщо воно не впливає на реалізацію прав та обов´язків інших учасників і не є несумісним з метою та об´єктом договору.

Учасники міжнародних договорів повинні дотримуватися правила естопеля, відповідно до нього учасник договору втрачає право посилатися на підстави припинення чи зупинення або на недійсність міжнародного договору. Відбувається це тоді, коли такий учасник, знаючи про наявність таких підстав, явно або мовчазно (через його поведінку) погодився з тим, що договір залежно від випадку є дійсним, зберігає чинність або залишається чинним (ст. 45 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).

На практиці застосування правила естопеля є складним і суперечливим, оскільки поняття «поведінка держав» може вельми широко інтерпретуватися зацікавленими учасниками договору.

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. не дає певної відповіді на питання про вплив війни на дію міжнародних договорів. У статті 73 зазначеної Конвенції передбачено: «Положення цієї Конвенції не передбачають жодних правил з питань, які можуть виникнути щодо договору ... з початку воєнних дій між державами». Проте внаслідок аналізу договірної практики і звичаєвого права можна зробити деякі висновки щодо цієї проблеми. Так, двосторонні політичні угоди (про дружбу і співпрацю, про ненапад, про створення союзу, про дипломатичні та консульські зносини тощо), що були чинними на момент початку війни, припиняють свою дію. Зупиняють дію договори економічні і зі спеціальних питань (про науково-технічну, культурну та інші види співпраці). Після закінчення війни держави ухвалюють рішення про їх відновлення або припинення. Багатосторонні договори з початком війни між деякими учасниками цих договорів продовжують у цілому діяти, проте із призупиненням дії у взаємовідносинах воюючих держав до закінчення війни. У взаємовідносинах нейтральних учасників договору та воюючих учасників такі договори зберігають свою чинність. Деякі міжнародні договори, укладені на випадок війни, починають застосовуватися з початком бойових дій.

Останнім часом дедалі частіше зустрічаються випадки припинення та зупинення дії договорів відповідно до рішень міжнародних організацій, зазвичай як санкцій за порушення міжнародного права. В обов´язкових рішеннях Ради Безпеки ООН щодо Іраку містилася вимога до держав здійснювати певні заходи незалежно від їх договірних зобов´язань щодо Іраку.

Такий підхід може бути застосований і під час розгляду питання про виключення з міжнародної організації держави за порушення її статуту. Цікавим є положення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р., згідно з яким припинення членства в Раді Європи автоматично припиняє участь у Конвенції (п. 3 ст. 58).

Як уже зазначалося, договір являє собою єдине ціле, тому припинення або зупинення його дії може стосуватися лише всього договору. Припинення або зупинення дії окремих положень є можливим лише тоді, якщо це передбачено договором або узгоджено між сторонами.

Рішення про припинення та зупинення дії міжнародних договорів ухвалюється найвищими органами законодавчої та виконавчої влади. Згідно із Законом України «Про міжнародні договори України» від 2004 р. пропозиції Президентові України та Кабінету Міністрів України щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими центральними органами виконавчої влади та державними колегіальними органами відповідно до порядку, встановленого цим Законом (п. 1 ст. 24).

Відповідно до пункту 2 ст. 24 цього Закону припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються:

а) щодо договору, згоду на обов´язковість якого надано Верховною Радою України, - у формі Закону України;

б) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені України та які не потребували надання згоди на їх обов´язковість Верховною Радою України, та міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України, затверджених Президентом України, - у формі указу Президента України;

в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України і які не потребували надання згоди на їх обов´язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення терміна «право міжнародних договорів».
  2. Назвіть джерела права міжнародних договорів.
  3. Розкрийте поняття міжнародного договору.
  4. Назвіть мету, об´єкт і предмет міжнародного договору.
  5. Дайте класифікацію міжнародних договорів.
  6. Розкрийте структуру міжнародного договору.
  7. Назвіть стадії укладення міжнародних договорів.
  8. Розкрийте зміст правила альтернату.
  9. Визначте функції депозитарію.
  10. Розкрийте зміст і принципи тлумачення міжнародних договорів.
  11. Поясніть способи тлумачення міжнародних договорів.
  12. Визначте суб´єктів тлумачення міжнародних договорів.
  13. Назвіть підстави недійсності міжнародних договорів.
  14. Назвіть підстави припинення та зупинення міжнародних договорів.