• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

4. Структура міжнародного договору

Під структурою міжнародного договору розуміють його поділ на частини. Конкретний договір через специфіку його об´єкта, мети та процедури ухвалення може мати і специфічну структуру, проте більшість міжнародних договорів складається з таких структурних елементів: преамбули, основної і заключної частин.

Іноді договори супроводжуються застереженнями сторін та/або додатками, у яких містяться норми, що пояснюють основний текст, правила чи процедури вирішення спорів (протоколи, описи, технічні умови, стандарти, карти тощо). Усі частини договору мають однакову юридичну силу.

Обов´язковим елементом є також підписи уповноважених сторін договору.

Преамбула є вступною частиною договору, в якій сторони визначають мету договору та принципи її досягнення.

Основна (центральна) частина містить взаємні права й обов´язки сторін, тобто ті правила поведінки, якими вони повинні керуватися під час виконання договору.

Заключна частина містить у собі положення про порядок набуття договором чинності, його дію та припинення.

Додатки зазвичай містять будь-які технічні відомості, наприклад щодо озброєнь, які скорочуються, або опис процедур, пов´язаних із виконанням договору, переважно технічного характеру, зокрема технології ліквідації ракет або порядок проведення інспекцій на місцях тощо.

Застереження являє собою односторонню заяву, зроблену державою або міжнародною організацією в процесі укладення договору, що має метою виключити або змінити юридичну дію певних положень договору щодо автора застереження.

У праві міжнародних договорів узвичаєно поділяти положення угод на статті, які, у свою чергу, групуються в розділи (наприклад, Статут ООН складається з 19-ти розділів, які містять 111 статей) або частини (у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. 8 частин, що об´єднують 85 статей). Іноді частини міжнародного договору можуть поділятися на розділи (наприклад, частина III Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., що складається з 4-х розділів), але такий поділ не є принциповим.

Міжнародний договір, як правило, складається в одному документі, проте текст договору, укладеного, наприклад, шляхом обміну нотами або листами, може міститися в двох або більше пов´язаних між собою документах.

Одним з елементів міжнародного договору є його найменування. У міжнародній практиці відомі такі найменування договорів, як конвенція, пакт, угода, договір, протокол, статут, хартія тощо. Міжнародний договір може бути взагалі безіменним, наприклад обмін дипломатичними нотами як різновид міжнародного договору. Відповідно до норм звичаєвого й договірного права найменування міжнародного договору не має жодного юридичного значення. Важливо, щоб цей документ містив правила поведінки сторін, які визнаються ними як юридичні норми. Тому термін «договір», що широко використовується в науці міжнародного права, повинен розглядатися як родове поняття.

Найважливішою частиною міжнародних договорів у письмовій формі є мова, за допомогою якої сторони фіксують права й обов´язки в тексті договору. Зазвичай, двосторонні угоди укладаються в двох екземплярах мовами договірних сторін. При цьому сторони використовують правило альтернату (чергування), згідно з яким в екземплярі двостороннього договору, призначеному для конкретної договірної сторони, найменування цієї сторони в переліку сторін, підписи її уповноважених, печатка, а також текст договору офіційною мовою держави цієї сторони поміщаються на першому місці і для підпису залишається місце з лівого боку. У правилі альтернату виявляється повага до суверенітету держав. У разі підписання багатостороннього договору підписи уповноважених осіб ставляться один під іншим у порядку англійського, французького чи іншого алфавіту за домовленістю сторін. Тексти договору мовою кожної з договірних сторін є юридично рівнозначними (автентичними).

Тексти багатосторонніх договорів укладаються офіційними мовами ООН (англійською, арабською, іспанською, китайською, російською, французькою) або офіційними мовами конкретної міжнародної конференції, визначеними учасниками конференції (найчастіше це англійська і французька мови), які вважаються автентичними й мають однакову юридичну силу.