Міжнародне право

4. Україна в міжнародних організаціях

Зі здобуттям незалежності України в концепції зовнішньополітичної діяльності пріоритетним напрямом було визначено інтеграцію (зближення) з універсальними та регіональними міжнародними організаціями. Членство у міжнародних організаціях було визнано важливою гарантією національної безпеки держави, що вплинуло на утвердження України на міжнародній арені.

Відповідний напрям зовнішньої політики України відкриває для держави нове поле дипломатичних можливостей. Різні міжнародні організації, членом яких є нині Україна, Уряд розглядає як своєрідні інструменти реалізації власних стратегічних зовнішньополітичних завдань, спрямованих на:

- захист територіальної цілісності та державного суверенітету в різних його вимірах - політичному, економічному й інформаційному;

- повноцінну інтеграцію держави до сучасної світової системи з метою забезпечення глобального миру, безпеки та сталого розвитку;

- обстоювання власних національних інтересів і вирішення широкого кола питань, і з ними пов´язаних.

Україна почала активно розвивати співробітництво з міжнародними організаціями з метою підвищення довіри та передбачуваності відносин, взаєморозуміння й партнерства та вдосконалення наявних механізмів глобальної безпеки. Наша держава як повноправний суб´єкт міжнародного права почала творити самостійну міжнародну політику на основі загальних принципів міжнародного права, продиктованих її державними інтересами та чинником геополітичного положення в Європі. У цьому контексті Україна демонструє готовність та інтерес до взаємодії з різними функціонуючими сьогодні міжнародними організаціями (глобального або регіонального, універсального або спеціалізованого, конференційного або інтеграційного типів) задля виконання окреслених вище зовнішньополітичних завдань.

Першим офіційним документом, який визначав відносини України з міжнародними організаціями, стала Декларація про державний суверенітет 1990 р. Вона проголошувала загальні принципи зовнішньої політики України, одним із яких була участь Української РСР у діяльності міжнародних організацій, тією мірою, якою це необхідно для забезпечення національних інтересів республіки у сфері політики, економіки, екології, інформації, науки, техніки, культури та спорту.

Однак, незважаючи на це формулювання, можна зауважити, що перша половина 1990-х років відзначалася відсутністю в України самостійного, а головне особистого досвіду та традицій зовнішньополітичної діяльності, які б ґрунтувалися саме на чітко визначених і загальновизнаних національних інтересах. Зазначений брак зовнішньополітичного досвіду був відчутним, незважаючи навіть на вже існуючий дипломатичний досвід, який вдалося накопичити за період участі Української РСР у роботі ООН і її спеціалізованих установ. У цьому сенсі після 1991 р., незважаючи на умовне окреслення кардинально нових у стратегічному вимірі власних зовнішньополітичних цілей і завдань, перші кроки України на міжнародній арені тактовно характеризувалися «старими» стилем і підходами, які загалом можуть бути визнані пострадянськими.

Водночас важливою ознакою в розвитку відносин України з міжнародними організаціями першої половини 1990-х років було те, що навіть після остаточного розпуску Союзу РСР й укладення Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав 1991 р. держава не була автоматично визнана правонаступницею Союзу РСР із відповідними міжнародними зобов´язаннями. Відповідно, її членство в міжнародних організаціях (за винятком ООН, засновницею і членом якої Україна є з 1945 р.) вимагало нової процедури набуття членства.

Здобуття Україною незалежності та державного суверенітету само собою не супроводжувалося виразним розривом із соціалістичним ладом і радянським мисленням. Це відображалося в тому, що впродовж перших років незалежності як внутрішній, так і зовнішній політиці України притаманною була спадковість, перенесення старих стандартів і норм у зовнішньополітичну культуру та практику новоствореної держави. На момент проголошення незалежності Україна мала своє представництво лише в Організації Об’єднаних Націй (ООН). По суті, на той момент це була єдина міжнародна трибуна, з якої наша держава могла виступати перед світовим співтовариством. Ця організація відіграла важливу роль для прориву інформаційної блокади й виходу молодої Української держави на міжнародну арену, роз´яснення гострих економічних і соціальних питань і особливо, що важливо, як організація, покликана гарантувати мир і безпеку своїм членам.

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є підтримання міжнародного миру та безпеки, зміцнення верховенства права в міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини тощо. Загалом наша держава бере участь у роботі понад 60-ти організаційних структур ООН.

Високий авторитет України у складі ООН засвідчується обранням міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка є головним дорадчим, директивним і представницьким органом ООН (52-га сесія - з 16 вересня 1997 р. по 9 вересня 1998 р; 10-та спеціальна сесія - 13 листопада 1997 р., 17 березня 1998 р.; 20-та спеціальна сесія - з 8 червня 1998 р. по 10 червня 1998 р.).

Вихід України як суверенної держави на міжнародну арену на початку 1990-х років збігся зі стрімким зростанням попиту на миротворчі послуги ООН. У цих умовах наша держава змогла з перших кроків посісти місце активного учасника у новій для неї сфері.

Першою операцією з підтримання миру, в якій узяли участь Збройні сили України, стали Сили ООН з охорони в колишній Югославії (СООНО). Упродовж 19921995 рр. у складі СООНО нараховували до 1200 українських військовослужбовців.

Аналізуючи внесок України в миротворчу діяльність ООН упродовж 1990х років, можна зазначити, що наша держава швидко ввійшла до десятки основних постачальників миротворчих контингентів і, починаючи з 1992 р., брала участь практично в усіх миротворчих місіях ООН у Гватемалі, Ліберії, Судані, Конго, Лівані, Сьєрра-Леоне, Кот-Д´Івуарі тощо. До кінця 2001 р. в операціях ООН із підтримання миру несли службу 1536 громадян України (1281 військовослужбовець і 255 співробітників цивільної поліції). На початку нового тисячоліття Україна посідала восьме місце в списку основних постачальників миротворчих контингентів.

Реалізовуючи тактику активного залучення до миротворчої діяльності ООН, Україна в березні 2001 р. увійшла до складу групи «Друзів Генерального секретаря ООН», що сприяла врегулюванню грузино-абхазького конфлікту.

Делегація України бере активну участь у субстантивних сесіях Спеціального комітету ООН з операцій із підтримання миру, який відповідно до свого мандату розглядає всі аспекти проведення операцій із підтримання миру під егідою ООН. У 2008 р. на сесії Спеціального комітету ООН Україна ініціювала проєкт Декларації з нагоди 60-річчя миротворчої діяльності ООН. Відповідна ініціатива нашої держави була реалізована на пленарному засіданні 63-ї сесії Генеральної сесії ООН, присвяченому 60-річчю миротворчої діяльності ООН (7 листопада 2008 р.), під час якого було ухвалено Резолюцію A/RES/63/16 «Шістдесята річниця миротворчої діяльності Організації Об´єднаних Націй» з Декларацією із цієї нагоди.

Особливо активна участь України відзначається в діяльності органів системи ООН у галузі прав людини, де наша держава брала участь в ухваленні усіх основних міжнародно-правових актів ООН з прав людини, якими є: Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації 1965 р. тощо. Крім того, Україна імплементувала в національне законодавство більшість положень міжнародно-правових актів у галузі прав людини. Як їх учасниця Україна на розгляд відповідних конвенційних органів подає періодичні доповіді про їх виконання. Рекомендації, які виносяться за результатами розгляду доповідей України, опрацьовуються відповідними національними установами з метою визначення заходів, спрямованих на їх виконання.

Обрання України в 2006 р. і переобрання в 2008 р. до складу Ради ООН з прав людини стало черговим свідченням міжнародного авторитету нашої держави, визнанням її практичного внеску та значного потенціалу в галузі забезпечення дотримання та поважання до прав і свобод людини. Дотримуючись своїх зобов´язань щодо захисту прав і свобод людини, Україна досягла суттєвого прогресу в приведенні національного законодавства у відповідність до міжнародних норм і стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій і підвищенні рівня правової культури.

Україна бере участь у роботі Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), спрямованій на зміцнення регіонального співробітництва у сфері енергетики, транспорту, екології й економічної інтеграції. Комісія є для нашої країни одним із важливих джерел технічної допомоги у зазначених галузях.

Важливого значення набуває співпраця України з окремими спеціалізованими установами, органами, програмами та фондами ООН. Свою взаємодію з ними наша держава використовує для сприяння власним ринковим перетворенням в економіці, активного залучення міжнародних програм і фондів для виконання завдань соціально-економічної трансформації та формування

громадянського суспільства (протидія злочинності, подолання бідності, охорона навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров´я тощо). Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Представництву ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проєктів Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН), активно співпрацюючи з окремими міністерствами та відомствами. Крім того, Представництво ООН в Україні координує діяльність Всесвітньої організації охорони здоров´я (ВООЗ), Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародної організації праці (МОП), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), Об´єднаної програми ООН з питань ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), Управління ООН з наркотиків і злочинності (УНЗ), Організації Об´єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

У межах зовнішньополітичної діяльності Україна здійснює співробітництво з ООН у галузі роззброєння й обмежень озброєнь, що зосереджується на зміцненні міжнародних інструментів і режимів щодо контролю над озброєннями, нерозповсюдження зброї масового знищення та дотриманні санкційних режимів Ради Безпеки ООН.

Виходячи з нагальної необхідності розроблення світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції та підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль до спільної боротьби з міжнародним тероризмом насамперед у межах ООН.

Із метою налагодження ефективних економічних і політичних зв´язків на пострадянському просторі в 1991 р. було створено Співдружність Незалежних Держав (СНД) - регіональну міжнародну організацію, до якої входять деякі пострадянські країни (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан і один асоційований член - Туркменістан).

Україна, не ратифікувавши Статут СНД 1993 р., де-юре не була державою- членом Співдружності, а мала лише статус держави-засновниці. Починаючи з квітня 2014 р., співробітництво нашої держави в межах СНД зведено до мінімуму. Україна вийшла з низки багатосторонніх угод у межах СНД та припинила членство в багатьох органах галузевого співробітництва. 19 травня 2018 р. Президент підписав Указ про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД, а у МЗС України заявили про фактичне закінчення процесу її виходу з цієї організації.

30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки та співробітництва в Європі (з 1995 р. це Організація з безпеки та співробітництва в Європі - ОБСЄ). Діяльність України в ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні й вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки та співпраці в європейському регіоні. Серед головних напрямків співпраці України з ОБСЄ - зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні «заморожених» конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституційної розбудови ОБСЄ.

Націленість України на зміцнення миру й добросусідства в Європі засвідчив Президент України Леонід Кравчук, який 26 лютого 1992 р. підписав Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. Документ закріплював домовленості 33 європейських країн, а також США й Канади з широкого кола як загальних, так і конкретних питань міжнародного співробітництва (безпека в Європі, співробітництво в галузі економіки, науки, техніки та навколишнього середовища, безпека та співробітництво в Середземномор´ї).

Важливою частиною Заключного акта є Декларація принципів, якими держави-учасниці повинні керуватися у взаємних відносинах. Учасники Наради з безпеки та співробітництва в Європі погодилися будувати свої взаємовідносини на основі таких принципів, як принцип суверенної рівності держав, незастосування сили або погрози силою, непорушності кордонів і територіальної цілісності держав, мирного вирішення міжнародних спорів, поваги до прав людини й основних свобод, рівноправ´я та самовизначення народів і добросовісного виконання взятих на себе зобов´язань.

Підписання Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. надало можливість Україні у вересні 1992 р. набути членство у Міжнародному валютному фонді (МВФ), а в серпні 1992 р. - Міжнародному банку реконструкції та розвитку (МБРР).

Україна активно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, використовуючи його фінансові й технічні ресурси з метою досягнення макроекономічної стабілізації та створення необхідних передумов для проведення економічних реформ. Із цією метою Фонд надає допомогу Україні у разі дефіциту платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Співпраця з Міжнародним банком реконструкції та розвитку здійснюється відповідно до Стратегії партнерства з Україною, яка має на меті забезпечення в нашій державі сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності економіки, реформування державних фінансів і державного управління й поліпшення державних послуг у сфері охорони здоров´я та освіти. Важливе значення для державного сектора української економіки мають капіталовкладення Європейського банку реконструкції та розвитку, спрямовані на реалізацію проєктів в енергетиці, транспорті, зв´язку й сфері муніципальної інфраструктури.

Важливим для економічної інтеграції України у світове співтовариство стало залучення її в 2008 р. в Світову організацію торгівлі (СОТ). Співробітництво з цією міжнародною організацією допомагає нашій державі вирішувати економічні проблеми, пов´язані зі структурною перебудовою економіки, веденням переговорів щодо угод про вільну торгівлю з Європейським Союзом та Європейською асоціацією вільної торгівлі, а також посилює її позицію в імплементації чинних двосторонніх міжнародних угод про вільну торгівлю.

Намір України розбудовувати відносини з Європейським Союзом (ЄС) на принципах інтеграції був уперше проголошений у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. «Про основні напрями зовнішньої політики України» (документ втратив чинність на підставі Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 01.07.2010 р.). У Постанові закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. Із метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна підпише Угоду про партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації».

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані ще в грудні 1991 р., коли Міністр закордонних справ Нідерландів як представник головуючої в ЄС держави, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність нашій державі. У подальшому стратегічний курс України на європейську інтеграцію був підтверджений та розвинений у Стратегії інтеграції України до ЄС, затвердженій Указом Президента України 11 червня 1998 р. та Програмі інтеграції України до ЄС, затвердженій Указом Президента України 14.09.2000 р. (документи втратили чинність на підставі Указу Президента «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України» від 07.07.2015 р.).

Протягом багатьох років правовою основою відносин між Україною та ЄС була Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, що була укладена 14 червня 1994 р. (документ втратив чинність на підставі Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, 2014 р.). Угода 1994 р. започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно- економічних та гуманітарних питань. Крім того, було укладено низку галузевих угод і документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Зокрема, Україна співпрацює з ЄС у межах проєкту «Східне партнерство», одним із завдань якого є підготовка до набуття членства України в Європейському Союзі.

1 липня 2010 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», який закріпив прагнення нашої держави до розбудови відносин з Європейським Союзом: «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі» (ст. 11).

21 березня 2014 р. була підписана політична частина Угоди асоціації з Європейським Союзом. Економічну частину угоди було підписано 27 червня 2014 р. 16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Ця угода за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором із третьою країною, коли-небудь укладеним Європейським Союзом. Вона визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» та слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні. Передбачена Угодою поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та ЄС визначає правову основу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і частково-робочої сили між Україною та ЄС, а також регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС.

Незворотність курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію підтверджують зміни, внесені до Конституції України. Так, Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» від 07.02.2019 р. передбачено доповнити абзац 5 преамбули Конституції України словами «та підтверджуючи європейську ідентичність українського народу і незворотність європейського і євроатлантичного курсу України».

Законом визначається, що до повноважень Верховної Ради України належить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізація стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС і НАТО (п. 5 ст. 85 Конституції України). Крім того, передбачається, що Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС і НАТО (ст. 102 Конституції України), а Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію цього стратегічного курсу (п. 1 (1) ст. 116 Конституції України).

Великого значення українське керівництво надавало й продовжує надавати розвитку відносин з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО). 10 березня 1992 р. Україна приєдналася до Північноатлантичної ради із співпраці НАТО (нині Рада євроатлантичного партнерства НАТО - (РЄАП)), що є загальною політичною структурою НАТО, у межах якої розвивається співпраця між Альянсом і державами-партнерами на євроатлантичному просторі.

У 1994 р. Україна уклала з НАТО договір «Партнерство заради миру», що є спеціальною програмою військової співпраці. У її межах військовослужбовці Збройних сил України мають змогу отримувати доступ до якісних стандартів і рівня військово-технічної підготовки, координації дій та узгодженості під час командно-штабних навчань.

У 1997 р. у м. Мадрид (Іспанія) було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО. Відтоді офіційний Київ отримав можливість впливати на ухвалення Альянсом рішень, що стосувалися інтересів України. Разом із тим сторони брали на себе зобов´язання зміцнювати співпрацю в питаннях безпеки, нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної зброї, підтримання миру й запобігання конфліктам, контролю над озброєнням і роззброєнням, боротьби з контрабандою наркотиків і тероризмом тощо.

З 1999 р. у Києві відкрито Офіс зв´язку НАТО для надання консультаційної допомоги в реформуванні Збройних Сил України. Виходячи з політичних реалій сьогодення, Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки й підтримує процес її розширення й водночас як військово- політичну організацію, що об´єднує демократичні держави Європи та Північної Америки з високим рівнем соціально-економічного розвитку й не несе в собі загрози національній безпеці нашої держави.

Не менш значущим з огляду на проблемність на цьому етапі лібералізації ринків України та ЄС є поглиблення інтеграції в межах такої регіональної організації, як Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Ця організація є субрегіональним об´єднанням 12-ти країн Чорноморського регіону (станом на 2019 р. - Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, а також Україна). Взаємодія України в межах Організації пов´язується із транзитним характером її економіки, просуванням інтересів української сторони у сфері транспорту й комунікацій, фінансовому та науковому співробітництві, в енергетиці й охороні довкілля та туристичній сфері. З лютого 2007 р. по квітень 2008 р. Україна успішно головувала в ОЧЕС.

У 1995 р. Україна приєдналася до такої авторитетної міжнародної організації, як Рада Європи (РЄ). Це означало, що європейське товариство визнало демократичний характер перетворень в нашій державі, їх спрямованість на здійснення економічного та соціального прогресу. Членство у Раді Європи є важливим чинником інтеграції країни в єдиний європейський правовий простір шляхом приведення національного законодавства у відповідність до вимог цієї організації. Нині Україна через Раду Європи здійснює співробітництво у вирішенні широкого кола питань, що мають не лише європейське, а й світове значення: вироблення загальноєвропейської системи безпеки та спільної політики європейського співтовариства у галузі захисту прав людини, реформування судової системи, боротьба з корупцією, залучення українського суспільства у загальноєвропейську правову та культурну спільноту тощо.

У 1996 р. на конференції міністрів закордонних справ у м. Відень (Австрія) Україну було прийнято до такої організації, як Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), що є регіональним угрупованням країн Центральної та Східної Європи. Діяльність організації Центральноєвропейської ініціативи спрямовано на налагодження багатостороннього співробітництва у політичній, соціально-економічній, науковій і культурній сферах та сприяння на основі цього зміцненню стабільності та безпеки в регіоні. У ній Україна об´єдналася зі своїми європейськими сусідами - Словаччиною, Білоруссю, Польщею та Румунією заради транспортного, енергетичного, екологічного, інформаційного, сільськогосподарського, культурного та багатьох інших напрямів співробітництва.

Налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин із державами пострадянського простору сприяє розширенню співробітництва між ними. Спільність економічних і політичних інтересів зумовила створення в 1997 р. регіонального економічного об´єднання - Організації за демократію та економічний розвиток (ГУАМ). У підґрунті утворення цієї форми співпраці лежить єдність позицій держав із схожими політичними й економічними зовнішніми орієнтирами.

До складу ГУАМ входять Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова (станом на 2019 р.). Протягом 1999-2005 рр. до неї входив також Узбекистан, тому абревіатура у цей період часу була ГУУАМ. На своєму ювілейному 10-му саміті в Києві у квітні 2006 р. це об´єднання перетворилося на нову міжнародну організацію (зі своїм статутом, штаб-квартирою та Секретаріатом у Києві) під назвою Організація за демократію та економічний розвиток - ГУАМ.

Сьогодні ГУАМ є динамічною й ефективною організацією, яка має значний потенціал співробітництва у транспортній, енергетичній, гуманітарній і безпеко- вій сферах. Членство України в ГУАМ сприяє зміцненню міжнародного авторитету нашої держави та посиленню її ролі як регіонального лідера.

Українська сторона активно залучається до роботи Міжнародної комісії із захисту річки Дунай (набула членство в 1949 р.), Міжнародної ради архівів (набула членство в 1956 р.), Європейської та Середземноморської організації карантину і захисту рослин (набула членство в 1994 р.), Комісії зі збереження морських живих ресурсів Антарктики (набула членство в 1994 р.), Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин (набула членство в 1995 р.), Міжнародної організації комісій з цінних паперів (набула членство в 1996 р.), Організації із заборони хімічної зброї (набула членство в 1998 р.), Європейської конференції цивільної авіації (набула членство в 1999 р.) тощо. Успішно розвивається з 2002 р. співробітництво української сторони з Міжнародною організацією з міграції (МОМ), провідна роль в якому належить Міністерству внутрішніх справ. Крім того, МВС України активно співпрацює з Міжнародною організацією кримінальної поліції (Інтерпол), в якій Україна набула членство в 1992 р.

Державне космічне агентство України залучається до обговорення актуальних проблем застосування космічної техніки й технологій у межах Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях і працює у складі Комітету супутникового спостереження Землі.

Активно підтримує та розвиває багатосторонні міжнародні зв´язки Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (в першу чергу, з Міжнародною організацією зі стандартизації). Зазначена діяльність має важливе значення в контексті виконання зобов´язань України у межах Світової організації торгівлі (СОТ) і позитивно впливає на конкурентоспроможність українських товарів.

У підсумку слід зауважити, що всебічна інтеграція України у світові структури та міжнародні організації набула стратегічної мети в зовнішній політиці України. З моменту проголошення незалежності наша держава подолала нелегкий шлях до визнання як повноправного суб´єкта міжнародного права й набуття членства в багатьох універсальних і регіональних міжнародних організаціях. Україна й наразі намагається розширювати свої міжнародні контакти, що позитивно впливає на імідж нашої держави як надійного партнера на світовій арені.

Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення терміна «визнання в міжнародному праві».
  2. Розкрийте зміст теорій визнання в міжнародному праві.
  3. Назвіть форми визнання в міжнародному праві.
  4. Визначте види визнання у міжнародному праві.
  5. Дайте визначення терміна «правонаступництво держав».
  6. Розкрийте зміст теорій правонаступництва у міжнародному праві.
  7. Назвіть види правонаступництва держав.
  8. Розкрийте особливості правонаступництва України за міжнародними договорами СРСР.
  9. Розкрийте зміст континуїтету держави.
  10. Визначте основні досягнення України завдяки участі в міжнародних організаціях.