Міжнародне право
3. Україна як повноправний суб`єкт міжнародного права
Після розпаду Радянського Союзу Україна змогла розпочати формування власної зовнішньої політики й відповідних зовнішньополітичних структур. Повноправним учасником міжнародних відносин молода держава стала лише із набуттям суверенності. 17 вересня 1992 р. Україна приєдналася до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р., тобто взяла на себе відповідальність за виконання міжнародних домовленостей, закладених Українською PCP ще в межах Радянського Союзу.
У перші роки незалежності Уряд України уклав із зарубіжними державами низку міжнародних угод про співробітництво, які підтверджували визнання Української держави. На початку 90-х років ХХ століття незалежність нашої держави визнали понад 130 держав світу, а 106 держав налагодили з нею дипломатичні відносини. Нині Україну як незалежну суверенну державу визнали 174 держави, й 171 держава встановила дипломатичні відносини. Поступово розбудовувалося й зовнішньополітичне відомство. Дипломатичний корпус в Україні нині налічує близько 2500 співробітників. У нашій державі діє понад 100 дипломатичних іноземних установ, це посольства, відділення посольств, представництва міжнародних організацій, генеральні консульства та почесні консульства.
Від дня проголошення суверенності України розпочався марафон її міжнародного визнання. Першою офіційно визнала Україну Республіка Польща: Президент незалежної Польщі Лех Валенса 2 грудня 1991 р. надіслав Президенту України Леоніду Кравчуку вітання зі здобуттям незалежності. На декілька годин від Польщі відстала Канада - хоча вона визнала Україну однією з перших, але різниця в часових поясах не дозволила вручити офіційне визнання вчасно. А от Російській Федерації знадобилося більше часу, щоб оговтатися від несподіваних для неї результатів українського референдуму. Росія визнала нового південно- східного сусіда лише 5 грудня. До кінця 1991 р. суверенітет Української держави визнали понад півсотні держав, у тому числі Угорщина, Латвія, Литва, Аргентина, Куба, Туреччина, Швеція, Норвегія, Швейцарія, Ізраїль, США, Великобританія, Німеччина, Італія тощо.
Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука до Франції, США та Канади. Політичні діячі та громадськість цих держав були ознайомлені з політичною та економічною ситуацією в Україні, її перспективами як незалежної держави та вихідними принципами української зовнішньої політики. Водночас було закладено фундамент для встановлення взаємовигідних ділових зв´язків між підприємницькими колами західних країн і представниками українського промислового й аграрного бізнесу.
Необхідно зазначити, що, прагнучи до розширення контактів з новою Українською державою, західний світ не поспішав з офіційним визнанням її незалежності та встановленням із нею нормальних дипломатичних відносин, як це відбулося стосовно колишніх прибалтійських радянських республік. Це можна пояснити і небажанням зіпсувати відносини з керівництвом ще існуючого на ті часи Союзу РСР, і тим, що, на відміну від України, законність входження держав Бал- тії до Союзу РСР Захід ніколи не визнавав. Велике значення мало також проведення в Балтійських республіках плебісцитів, більшість учасників яких проголосувала за вихід зі складу Союзу РСР. Тому питання про незалежність України винесли на перший в українській історії всенародний референдум, який відбувся 1 грудня 1991 р. Саме народне волевиявлення поставило крапку в тривалому процесі становлення незалежної Української держави і продемонструвало всій світовій спільноті прагнення українців до самостійного економічного, політичного та духовного розвитку.
Широкому визнанню самостійної Української держави сприяла її виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії, гуманізму, забезпеченості прав і свобод людини, а також її миролюбні зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі й розвиток міжнародної співпраці в усіх сферах. Ще 1 листопада 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію прав національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права та свободу релігійних переконань.
5 грудня 1991 р. Верховна Рада України виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, в якому зазначалося, що Українська держава буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини 1948 р., Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., ратифікованими Україною й іншими відповідними міжнародними документами. Було висловлено намір приєднатись до Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р., Паризької хартії для нової Європи 1990 р. тощо.
Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб´єкта міжнародних відносин стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, а також власної грошової одиниці.
Зазначений період характеризується активним процесом кристалізації головних зовнішньополітичних інтересів і пріоритетів нової Української держави. Вони формувалися на засадах основоположних документів - Декларації про державний суверенітет України 1990 р. й Акта проголошення незалежності України 1991 р. Однак повноцінну теоретичну основу зовнішньої політики України ще треба було створити.
Слід зауважити, що стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовного розроблення її зовнішньополітичної концепції. Визначені свого часу Декларацією про державний суверенітет України 1990 р. принципові засади української зовнішньої політики необхідно було конкретизувати з урахуванням реальних проблем, що постали після проголошення незалежності України. Активна, цілеспрямована, чітко окреслена й виважена зовнішня політика забезпечила сприятливі умови для економічного та культурного піднесення держави й водночас забезпечила її участь у вирішенні низки глобальних і регіональних проблем, які потребували об´єднання зусиль усього міжнародного співтовариства.