• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

6. Міжнародна правосуб`єктність фізичних осіб

Питання міжнародної правосуб´єктності фізичних осіб є одним з центральних і важливих у науці міжнародного права, однак погляди на цю право- суб´єктність різняться від повного її невизнання чи визнання специфічної, обмеженої та особливої правосуб´єктності до безумовного визнання повної правосуб´єктності. Багато в чому таке різноманіття думок залежить від теорії співвідношення міжнародного й національного права. Так, виникнення і розроблення деякими вченими теорії примату міжнародного права над внутрішньодержавним у Європі в 50-х роках минулого століття поклало початок розвитку концепції міжнародної правосуб´єктності фізичних осіб. Саме творці й послідовники теорії примату міжнародного права завжди обстоювали ідею міжнародної правосуб´єктності фізичних осіб, зазначаючи, що загальні норми міжнародного права є частиною права держави, мають перевагу перед внутрішніми законами і безпосередньо створюють права й обов´язки для її громадян у процесі правозастосо- вної діяльності держави. Що стосується прихильників теорії примату національного права, то більшість учених не вважає доцільним виділяти міжнародну пра- восуб´єктність фізичних осіб.

На думку деяких науковців, фізичні особи є суб´єктами міжнародного права з обмеженою (спеціальною) правосуб´єктністю, тобто вони є носіями міжнародних прав та обов´язків, які беруть участь у міжнародних правовідносинах, виконують норми міжнародного права і несуть відповідальність за їх порушення, але при цьому основні суб´єкти міжнародного права - держави - не лише володіють правами й обов´язками за міжнародним правом, але й, на відміну від фізичних осіб, створюють його норми і принципи.

Серед основних підстав для визнання міжнародної правосуб´єктності фізичних осіб можуть бути названі такі:

- міжнародне право може безпосередньо створювати для фізичних осіб права та обов´язки;

- можливість фізичних осіб звертатися у міжнародні судові установи для захисту своїх прав;

- фізичні особи є суб´єктами міжнародної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини.

Якщо досліджувати кожну з цих підстав, то першочергове значення для визнання міжнародної правосуб´єктності фізичних осіб має Загальна декларація прав людини 1948 р., зокрема положення, що міститься у статті 6: «Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб´єктності». Важливе значення також мають такі універсальні міжнародно-правові акти, норми яких регулюють співробітництво держав з питань захисту прав людини, як Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. У частині 4 ст. 55 Конституції України зазначається, що «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна». При цьому держава має бути учасником цієї міжнародної угоди і повинна визнати компетенцію міжнародних судових установ.

За вчинення міжнародних злочинів фізичні особи притягаються до міжнародної кримінальної відповідальності. В окремих випадках держави шляхом укладення міжнародних договорів (статутів) для покарання воєнних злочинців за вчинення міжнародних злочинів створювали міжнародні кримінальні суди (Нюрнберзький і Токійський воєнні трибунали 1946 р., Міжнародний трибунал для колишньої Югославії 1991 р., Міжнародний трибунал для Руанди 1994 р., Міжнародний трибунал по Лівану 2006 р., Міжнародний кримінальний суд 1998 р.).

Визначається, що права та обов´язки фізичних осіб можуть виникати на підставі міжнародних договорів, проте об´єктом регулювання їх положень є міждержавні відносини співробітництва в заохоченні прав людини. Фізичні особи лише користуються результатами такої співпраці й реалізують свої права відповідно до національного права, яке закріплює результати такого співробітництва.

Дискусійним є питання стосовно здатності фізичних осіб брати участь у процесі міжнародної правотворчості, адже ця ознака є найважливішою особливістю суб´єктів міжнародного права. Фізичні особи фактично виступають ініціаторами створення прецеденту, що має силу правової норми, шляхом звернення до міжнародної судової установи за захистом своїх порушених прав.

Фізичні особи, на думку більшості науковців і на підставі наведених вище прикладів, не можуть бути незалежними від держав-учасниць міжнародних договорів і правозахисних організацій, самостійно створювати і реалізовувати міжнародні права й обов´язки, не можуть бути учасниками міжнародних міжурядових організацій, а у Міжнародному Суді ООН їхні інтереси можуть захищати лише держави.

У підсумку слушною є ідея про застосування для визначення міжнародної правосуб´єктності фізичних осіб терміна «дестинатор міжнародного права» (особа, яка не володіє всіма елементами міжнародної правосуб´єктності, але може брати участь в окремих правовідносинах, урегульованих нормами міжнародного права; як правило, така участь не є безпосередньою, а опосередковується будь-яким іншим суб´єктом міжнародного права; дестинатори не беруть участі у створенні норм міжнародного права).