Міжнародне право
2. Держава - основний суб`єкт міжнародного права
Держава є первинним суб´єктом міжнародного права, і її правосуб´єктність має універсальний характер, тобто є найбільш повною за обсягом. Правосуб´єктність інших суб´єктів міжнародного права виявляється головним чином у результаті їх взаємовідносин із державами або взагалі з´являється в результаті їхньої волі.
Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не лише тому, що мають територію, населення, апарат влади й управління (публічна влада), але й тому, що володіють суверенітетом, який заперечує наявність над ними якогось іншого суб´єкта політичної влади і робить їх юридично рівними між собою у взаємовідносинах на міжнародній арені.
Суверенітет визначається в теорії права як юридичне вираження самостійності держави, верховенства і необмеженості її влади всередині країни, а також незалежності та рівноправності у взаємовідносинах з іншими державами. Суверенітет держави має міжнародно-правовий і внутрішній аспекти.
Міжнародно-правовий аспект суверенітету означає, що міжнародне право розглядає як суб´єкта й учасника міжнародних відносин не державні органи чи окремих посадових осіб, а державу в цілому. Усі міжнародно-правові значущі дії уповноважених на те посадових осіб держави вважаються вчиненими від імені цієї держави.
Внутрішній аспект суверенітету передбачає територіальне верховенство та політичну незалежність державної влади всередині країни та за кордоном.
Основу міжнародно-правового статусу держави становлять права й обов´язки, закріплені в різних міжнародно-правових джерелах. До таких прав належать право на суверенну рівність, право на самооборону, право на участь у створенні міжнародно- правових норм, право на участь у міжнародних організаціях тощо. З них випливають і відповідні обов´язки держав: повага до суверенітету інших держав, невтручання у внутрішні справи, незастосування сили та погрози силою, збереження миру та підтримка міжнародної безпеки, розвиток економічного співробітництва, захист прав людини, охорона навколишнього середовища тощо. Так, у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об´єднаних Націй 1970 р. міститься положення про те, що кожна держава зобов´язана поважати правосуб´єктність інших держав і дотримуватися принципів міжнародного права.
Універсальність міжнародної правосуб´єктності держав означає їх повнома- сштабну участь у формуванні та підтриманні міжнародного правопорядку, у виробленні норм міжнародного права, здатність у повному обсязі як набувати, так і реалізовувати права й виконувати взяті на себе зобов´язання.
Держави залежно від своєї територіально-організаційної структури можуть бути простими (унітарними) і складними (федеративними, конфедеративними). Унітарна держава являє собою єдине державне утворення з єдиною системою вищих органів державної влади та управління. У галузі зовнішніх зносин воно виступає єдиним суб´єктом міжнародного права.
Окремі регіони таких держав можуть володіти внутрішньою автономією і користуватися деякими правами в галузі зовнішніх зносин, але залишаються інтегрованими частинами унітарної держави, отже, не визнаються суб´єктами міжнародного права.
Міжнародна правосуб´єктність самих федеративних держав проблем не викликає. Існує певна складність щодо міжнародної правосуб´єктності суб´єктів федерації. Федерації - це державні утворення, що складаються з республік, штатів, земель, кантонів та інших за найменуванням адміністративно- територіальних одиниць, які мають певну самостійність. Це виражається в наявності власних законодавчих, виконавчих і судових органів влади суб´єктів федерації, які мають компетенцію в межах, визначених федеральною конституцією. Крім того, на території федерації діє система органів із загальнофедеральною компетенцією. Суб´єкти федерації не володіють конституційним правом самостійної участі у зовнішніх зносинах, отже, не є суб´єктами міжнародного права. У цьому випадку лише федерація в цілому виступає на міжнародній арені як єдиний суб´єкт міжнародного права.
Згідно з розділом 10 Конституції Сполучених Штатів Америки жоден штат не може стати учасником договорів, союзів та конфедерацій, а також не може без згоди Конгресу укладати угоди або конвенції з іншим штатом або з іноземною державою.
Основний Закон Федеративної Республіки Німеччина прямо вказує на те, що ведення зносин з іноземними державами належить Федерації. Тією мірою, якою землі володіють законодавчою компетенцією, вони можуть за згодою федерального уряду укладати договори з іноземними державами (ст. 32).
Іншою формою об´єднання держав є конфедерація, тобто союз суверенних держав, що об´єднуються для досягнення певної мети, закріпленої в угоді про створення конфедерації. Як правило, конфедерації - це нестійкі утворення, які з часом або трансформуються у федерації, або розпадаються на самостійні держави. На певному етапі свого розвитку конфедераціями були Німеччина, США та Швейцарія. Суб´єктами міжнародного права виступають як суверенні держави - члени конфедерації, так і конфедерації в цілому, якщо останнє закріплено в засновницькій угоді. Окремої уваги заслуговує питання еволюції такого феномену, як Європейський Союз. У науковців є думка, що сьогодні це скоріше конфедерація держав, ніж міжнародна міжурядова організація, як це було на початку процесу європейської інтеграції.
Окрему увагу необхідно звернути на міжнародну правосуб´єктність постійно нейтральних держав. Серед таких держав можна, зокрема, згадати Швейцарію, Австрію, Мальту, Туркменістан, Ватикан, Сан-Марино та Камбоджу. Статус постійного нейтралітету передбачає, що держави зобов´язуються не брати участь у міжнародних збройних конфліктах, не вдаватися до збройної сили для вирішення спорів з іншими державами, за винятком випадків самооборони, не брати участь у військових блоках і союзах, не укладати міжнародні договори з військових питань. Держави також зобов´язуються не дозволяти використовувати свою територію для розміщення іноземних військових баз або іноземних збройних сил, у тому числі для транзиту таких сил.
Усі держави, що володіють сьогодні статусом постійно нейтральних держав, є членами ООН. Завдяки Статуту ООН вони можуть брати участь у миротворчих операціях, що проводяться під егідою Ради Безпеки ООН для відновлення міжнародного миру та безпеки, які, зокрема, можуть здійснюватися з використанням збройних сил. У зв´язку з цим виникає питання про сумісність статусу постійного нейтралітету з участю в таких операціях. Слід зазначити, що Рада Безпеки може під час здійснення миротворчих операцій із використанням збройних сил взяти до уваги статус постійного нейтралітету й відповідно до статті 48 (1) Статуту ООН встановити, що такі держави братимуть участь лише в постконфліктному миробудівництві.