• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

4. Загальні принципи права

У кожній правовій системі може виникнути ситуація, в якій суд, розпочавши розгляд справи, доходить висновку, що не існує норм права, які б регулювали відповідну проблему з позиції ні нормативно-правових актів, ні судового прецеденту. За таких обставин він використовує норми, які можуть бути застосовані до цієї ситуації, за аналогією використовуючи загальні принципи права, які випливають з ідеї справедливості, рівності чи з огляду на суспільну безпеку. Такі ситуації є більш імовірними в міжнародному праві у зв´язку з наявністю в ньому численних прогалин, які необхідно усувати.

Безумовно, в міжнародному праві виникає менше таких ситуацій, ніж у внутрішньодержавному, оскільки відсутні належні методи, які б сприяли ухваленню відповідних норм, що повинні регулювати такі ситуації. У зв´язку з цим ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН як джерело міжнародного права виокремлює «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями». Вони покликані усунути прогалини, які можуть виникати у міжнародному праві, а також вирішувати проблеми, які мають назву «non liguet» (відсутність договору або звичаєвої норми, яка могла бути використана для врегулювання правових відносин). При цьому не стільки завжди можна знайти відповідні норми, які стосуються конкретних ситуацій у сфері міжнародних відносин, скільки кожна міжнародна ситуація може бути визнана правовою проблемою.

Джерелами міжнародного права є лише такі принципи права, які є спільними як для національних правових систем, так і для системи міжнародного права. Наявність загальних принципів, властивих лише національним правовим системам, ще не означає, що вони вже трансформувалися у загальні принципи в міжнародному праві.

Витоки поняття «загальні принципи» можна побачити в міжнародній арбітражній практиці XIX століття. Міжнародне право цього періоду було наділене досить обмеженим нормативним змістом, а отже, існувала небезпека, що на його основі не може бути ухвалене рішення. Саме тому міжнародному арбітражу була надана можливість застосовувати загальні принципи права, що випливали із національного права за аналогією.

Питання щодо загальних принципів активно обговорювалися у Консультативному комітеті юристів у 1920-1921 pp., який підготував проєкт ст. 38 Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя. Незважаючи на те, що більшість членів Комітету виступила за надання Палаті права застосовувати «принципи об´єктивної справедливості», в кінцевому підсумку Комітет зайняв позицію меншості, яка обстоювала розуміння загальних принципів як принципів, що визнаються та застосовуються в національних правових системах.

Під час підготови Статуту Міжнародного суду ООН у статті 38 було внесено лише одне, але важливе доповнення. Було доповнено загальну частину пункта 1 положення про те, що Суд «зобов´язаний вирішувати передані йому спори відповідно до міжнародного права». Це дає можливість зробити висновок, що йдеться про принципи, властиві не лише національним правовим системам, а й міжнародному праву. Можна вважати, що загальні принципи права - це загальні юридичні правила, які використовують під час застосування конкретних правових норм, що визначають права й обов´язки суб´єктів права. Багато загальних принципів, якщо не більшість, запозичено з римського права.

Серед прикладів загальних принципів права, що застосовуються у міжнародному праві, варто виокремити «audituret altera pars», або «audi alteram partem» (заслухаймо й іншу сторону), «res judicata» (питання вирішено судом, а тому воно не може бути розглянуте цим само судом або судом паралельної юрисдикції), «aut dedere aut puniere» (або видай, або покарай), «aut dedere aut judicare» (або видай, або суди), «nemo plus juris transferre potest guam ipse habet» (ніхто не може передати іншому більше прав, ніж він сам має), «actore non probante reus absolvitur» (тягар доказів покладається на сторону, яка висунула позов), «ex injuria non oritur jus», або «ex injuria non oritur actio» (порушення права не створює права).

У міжнародній практиці з національного права найчастіше запозичувались процесуальні принципи: ніхто не може бути суддею у своїй справі, приин- цип остаточного рішення суду, яке набрало законної чинності («res judicata»), принцип рівності сторін у спорі тощо. Найчастіше ці принципи застосовувались у консультативних висновках щодо питань, аналогічних тим, які вирішувалися національним правом.