Діяльність прокурора з протидії правопорушенням у сфері оплати праці
РОЗДІЛ 6. Представництво прокурором інтересів громадян у суді щодо оплати праці
Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, є однією з функцій прокуратури, визначеною ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про прокуратуру».
Захист конституційних прав громадян на оплату праці шляхом здійснення представництва їх інтересів в суді є найбільш ефективним та дійовим видом захисту.
Відповідно до наказу Генерального прокурора України № 6 гн від 29.11.2006 року «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» основними завданнями представництва в суді є реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження.
Стаття 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначає підстави представництва прокурором інтересів громадянина, а саме: неспроможність громадянина через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.
Оскільки критерії цієї неспроможності закон не визначає, поняття «фізичний чи матеріальний стан», «інші поважні причини» є оціночними, їх прокурор має визначати самостійно у кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин.
Процесуальна правосуб’єктність прокурора суттєво відрізняється від правосуб’єктності інших учасників судового процесу. Прокурор має публічний характер зацікавленості у справі. Він не є в процесі стороною у процесуальному розумінні. Представляючи в суді інтереси громадян або держави, прокурор реалізовує винятково конституційні положення, закріплені в ст.ст. 3, 13 Конституції України, відповідно до яких держава зобов’язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб’єктів права власності та господарювання. Юридичний інтерес прокурора до процесу завжди має державний характер.
Водночас, у зазначеній діяльності важливо уникнути дублювання та підміни функцій інших органів. Після запровадження конституційного інституту прокурорського представництва у суді в юридичній літературі неодноразово порушувалися питання недопущення підміни прокурором органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при зверненні до суду з позовною заявою на їх захист, адже це було і залишається серйозною проблемою у представницькій діяльності прокуратури.
Зважаючи на ці обставини Генеральний прокурор України в своїх наказах: від 26 грудня 2011 р. № 1гн (із змінами, внесеними наказом від 05.04.2012 № 1гн-1-1/2гн-3) «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України та від 12 квітня 2011 р. № 3гн «Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України» (із змінами, внесеними наказами від 21.06.2011 № 1гн-1/3гн-1 та від 04.10.2011 № 3/2/1гн) вимагає від підпорядкованих прокурорів усіх рівнів здійснювати свої повноваження виключно в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Не допускати незаконного втручання у діяльність підприємств, установ та організацій. Не підміняти органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, державного управління та контролю, не дублювати їх функцій (пункти 2 та 2.1. наказу від 12.04.2011 р. № 3гн).
У випадках, якщо захист прав і свобод громадян та інтересів держави згідно із законом є виключною компетенцією відповідних органів державного контролю, перевірки проводити тільки щодо законності їх діяльності. Надавати принципову правову оцінку діям посадових осіб зазначених органів щодо виконання покладених на них повноважень (п. 2.2. наказу від 12.04.2011 р. № 3гн).
За відсутності відповідного уповноваженого державного органу вживати заходи прокурорського реагування, спрямовані на захист прав і свобод людини і громадянина, інтересів держави (п. 2.3. наказу від 12.04.2011 р. № 3гн).
І дійсно, аналіз нормативних положень ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 р. «Про судовий збір» (набрав чинності з 1 листопада 2011 р.) та інших нормативних положень дозволяє визначити передусім коло державних органів, які повинні (зобов’язані) за наявності певних обставин звернутися із заявою до суду про захист насамперед своїх прав та інтересів, а також інтересів інших осіб. До речі вони, як і прокуратура, звільняються від сплати судового збору. Це, зокрема: Антимонопольний комітет України, Податкова і Митна служби, Державні агентства водних, земельних, лісових та ін. ресурсів, Фінансова інспекція, Міністерство юстиції України (у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання судових рішень Європейського суду з прав людини); органи праці та соціального захисту населення; органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; фонди: пенсійний, соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, соціального захисту інвалідів, державного майна; фінансові органи та ін. – у справах віднесених до їх компетенції.
Як бачимо, на відміну від прокурора суб’єктами захисту порушення, невизнання або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич6них осіб, інтересів держави, суспільних інтересів є цілісна система органів державної влади, участь яких у господарському, адміністративному та цивільному судочинстві зумовлюється необхідністю реалізації ними своєї компетенції. Ці органи мають потужні юридичні служби та відповідні фахові структурні підрозділи.
Зазначене дає підстави стверджувати, що у подальшому прокурори не повинні підміняти державні органи, органи місцевого самоврядування, самих заінтересованих осіб, права та інтереси яких порушені. Гарантованість судового захисту дає можливість їм самим порушувати відповідну справу в суді й брати участь у її розгляді.
Значний крок для вирішення питання, що розглядається зробив законодавець. Мається на увазі останні законодавчі зміни до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства, внесені Законом України від 20 грудня 2011 р. № 4176-IV (набрав чинності з 15 січня 2012 р.).
Цим Законом внесені суттєві зміни та доповнення до процесуальних кодексів, зокрема, з ч. 1 ст. 45 ЦПК України та ч. 1 ст. 60 КАС України було вилучено слово «прокурор», що на нашу думку, на законодавчому рівні віднесено прокурора до органів державної влади, які можуть звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цивільних та адміністративних справах. Окрім цього, вказані частини зазначених статтей кодексів доповнено окремими реченнями про те, що при зверненні органів державної влади (скоріше й прокурора) до суду на захист інших осіб повинні надаватись суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод і інтересів. Про надання таких документів, зокрема, при здійсненні прокурором представництва інтересів громадянина в суді, йдеться й у ч. 2 ст. 45 ЦПК України та ч. 2 ст. 60 КАС України (в редакції зазначеного вище Закону).
Отже, відтепер (після 15.01.2012 р.) прокурор у позовній заяві має підтверджувати неможливість громадянина самостійно пред’явити позов відповідними документами, які додаються до заяви. На нашу думку, це можуть бути: копії посвідчення інваліда; медичний висновок про стан здоров’я заінтересованої особи, що виключає можливість звернення до суду; копії: пенсійного посвідчення, свідоцтва про народження дитини, судового рішення про визнання особи недієздатною; довідки з місця роботи, центру зайнятості; медичного закладу тощо.
Зазначене має враховуватися прокурором при здійсненні представницької діяльності. Вважаємо також коли громадянин через фізичний, чи матеріальний стан, похилий вік, брак коштів в результаті невиплати заробітної плати або з інших поважних причин не може відстоювати в суді свої права прокурор може звернутися до суду з позовом в його інтересах належним чином обґрунтовуючи право на позов та свою вимогу.
Приводами для дій прокурора щодо здійснення представництва в сфері оплати праці можуть бути:
- звернення до прокуратури громадянина, який перебуває у трудових відносинах (або перебував у трудових відносинах на період виниклої заборгованості) з підприємством, установою, організацією будь-якої форми власності або фізичною особою – підприємцем з питань невиплати йому заробітної плати. У зверненні може прямо ставитися питання щодо представництва прокуратурою інтересів заявника у суді, або міститися повідомлення про порушення працедавцем права працівника на оплату праці. У останньому випадку прокурор за наявності порушеного права або інтересу самостійно визначає вид прокурорського реагування;
- звернення до прокуратури державного органу щодо виявлення фактів невиплати заробітної плати працівникам підприємством, установою, організацією будь-якої форми власності або фізичною особою – підприємцем. Такими органами можуть бути місцеві органи статистики, податкові служби, відділення фондів державного загальнообов’язкового соціального страхування, місцевої влади та самоврядування, Державна територіальна інспекція праці тощо;
- безпосереднє виявлення прокурором порушеного права громадянина (громадян) або трудового колективу на отримання винагороди за працю шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Представницькі функції прокурор може реалізовувати шляхом:
1) підготовки та звернення до суду з позовами та заявами про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати;
2) участі у розгляді судами справ за позовами інших осіб;
3) ініціювання перегляду незаконних судових рішень;
4) захисту прав громадянина під час виконання судових рішень;
5) вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону під час здійснення судочинства, притягнення до відповідальності винних у цьому осіб.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру).
Підготовка та звернення до суду з позовами та заявами про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати
Відповідно до ст. 15 ЦПК України спори щодо захисту порушених прав, що виникають із трудових відносин підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства та розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
Цивільно-процесуальним кодексом України передбачено два варіанти подання заяв – у порядку позовного та наказного проваджень.
Позови та заяви прокурор може пред’являти як за загальним правилом – за місцем реєстрації відповідача, так і за спеціальним, передбаченим ст. 110 ЦПК України, – за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Якщо заява направляється в суд, що знаходиться на території іншого району, копію заяви відповідно до наказу Генерального прокурора України необхідно направляти відповідному прокуророві для забезпечення його участі в розгляді справи. Про це треба інформувати також суд, до якого направляється позовна заява. Прокурор, який брав участь у розгляді справи, зобов’язаний повідомити про результати її розгляду прокурора, що пред’явив позов.
Позовні заяви у більшості випадків прокурори пред’являють у разі наявного спору та невизнання працедавцем існування заборгованості з виплати нарахованої заробітної плати. У таких випадках пред’явленню позову найчастіше передує проведення ретельної перевірки за скаргою працівника, пов’язаної із збиранням необхідних матеріалів, вивченням узагальнень прокурорської практики з позиції наявності в них відомостей про порушення прав і законних інтересів громадян, збиранням доказів та іншої інформації, що має значення для їх реалізації.
Прокурор, готуючи матеріали до суду і користуючись повноваженнями, передбаченими Законом України «Про прокуратуру», має право:
1) вимагати необхідні матеріли, документи, рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти, статистичні дані, акти ревізій, перевірок, висновки спеціалістів тощо;
2) викликати до прокуратури службових осіб і громадян, вимагати від них письмових чи усних пояснень щодо порушень інтересів громадянина або держави;
3) призначати, в межах його компетенції, проведення відповідними органами, установами, організаціями ревізій, перевірок, а також залучати для з’ясування необхідних питань експертів та інших спеціалістів;
При підготовці позовів прокурорам необхідно забезпечувати їх повноту та вмотивованість. Дотримуватися вимог закону до форми та змісту позовів та підсудності спорів. Посилатися на норми матеріального й процесуального права, якими регулюються трудові правовідносини, на конкретні докази, додавати їх до позовів.
Важливе місце має бути відведено роботі прокурора над змістом позовної заяви. Структуру цього документа становлять: суть та обґрунтування позовних вимог, виклад причин, з яких фізична або юридична особа не може самостійно звернутися до суду та обґрунтування необхідності представництва їхніх прав чи інтересів прокурором, назва нормативно-правового акта, в якому наявна пряма вказівка на право й обов’язок прокурора виступити на захист у суді законних інтересів даної особи.
Позовна заява повинна містити також обов’язкові реквізити, передбачені ст. 119 ЦПК України, як то: найменування суду, до якого подається заява; найменування прокуратури та ім’я особи - позивача, в інтересах якої звертається прокурор, та найменування відповідача, їх місце проживання та місцезнаходження, номери засобів зв’язку; зміст позовних вимог; ціну позову; виклад обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.
Позивачем у даному спорі завжди є працівник, а відповідачем – юридична особа – підприємство, установа, організація будь-якої форми власності, фізична особа – підприємець.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України ціна позову визначається сумою, яка стягується.
Обставини спору у позовній заяві прокурор має викласти у послідовно-логічному порядку з посиланнями на підтверджуючі документи. Так, у тексті необхідно зазначити про факт перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах із зазначенням періоду та посади, підтвердженням чого є копії наступних документів: заява позивача про прийняття на роботу з відповідними візами посадових осіб відповідача, наказ або розпорядження відповідача про прийом на роботу та призначення на посаду, трудовий договір, підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідача, трудова книжка позивача з внесеними записами про прийом на роботу, заява (звернення) працівника до прокурора тощо.
Також необхідно зазначити період, за який заробітна плата позивачу не виплачувалась та суму, яка підлягає стягуванню. Підтвердженням даного факту має бути: розрахунок заборгованості, довідка, видана відповідачем про наявну заборгованість (розрахунок розміру заробітної плати), письмові пояснення позивача та посадових осіб відповідача (головного бухгалтера та/або керівника підприємства), відібрані прокурором на стадії проведення перевірки, довідка місцевого органу статистики, матеріали перевірок Державної територіальної інспекції праці, інших контролюючих органів тощо.
Позовна заява подається до суду на офіційному бланку прокуратури за підписом керівника прокуратури або його заступника.
Здійснюючи представництво інтересів громадянина прокурор має використовувати всі надані йому законодавством процесуальні права з метою реального поновлення трудових прав працівника.
Перед пред’явленням позову прокурор повинен пересвідчитись у наявності всіх необхідних для задоволення позову доказів, а також має задатися питанням щодо перспективи виконання рішення суду відповідачем та здійснення ним виплати стягуваної грошової суми.
Необхідно зауважити, що Цивільний процесуальний кодекс України передбачає право учасників процесу, зокрема, прокурора, здійснювати запобіжні заходи у вигляді подання клопотань (заяв) про забезпечення доказів та забезпечення позову.
Забезпечення доказів здійснюється на стадії провадження у справі до судового розгляду. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви прокурор повинен подати відповідну позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів (ст. 133 ЦПК України).
Прокурор може заявити клопотання про забезпечення доказів, якщо подання потрібних доказів є неможливим або у нього є складнощі в поданні цих доказів
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів (ст. 133 ЦПК України).
У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити (ст. 134 ЦПК України).
Заяву про забезпечення позову прокурор має право подати на будь-якій стадії розгляду справи.У разі подання такого клопотання до подання позовної заяви прокурор повинен подати відповідну позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ст. 151 ЦПК України).
Вирішуючи питання про необхідність застосування заходів по забезпеченню позову прокурор повинен мати підстави вважати, що їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
У заяві про забезпечення позову повинні бути зазначені: причини, у зв´язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Стаття 152 Цивільного процесуального кодексу України надає перелік видів забезпечення позову, який не є вичерпним. Так, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов´язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов´язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.
При цьому закон дозволяє суду у разі необхідності застосовувати інші види забезпечення позову та застосовувати кілька видів забезпечення позову.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Проте існують й певні обмеження щодо забезпечення позову. Так, не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов´язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв´язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю (ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином); не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються;. не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов´язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (ст. 152 ЦПК України).
У разі необґрунтованої відмови судом у задоволенні заяви прокурора про вжиття запобіжних заходів, останній має обов’язково реагувати шляхом оскарження відповідних судових ухвал.
Здійснюючи функцію представництва у цивільному процесі відповідно до ст. 46 ЦПК України прокурор наділений правами та обов’язками особи, в інтересах якої він діє, за винятком права закінчувати справу мировою угодою.
Зокрема, він має право знайомитися з матеріалами справи, робити з неї витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ст.ст. 27, 219 – 221 ЦПК України).
Крім зазначеного прокурор як суб’єкт цивільного процесу має право протягом усього часу розгляду справи змінювати підставу або предмет позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, відмовлятися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК України).
Прокурор, який заявив позов, повинен контролювати його розгляд у суді. Своєчасно реагувати на факти безпідставної відмови судами у прийнятті та поверненні позовів, заяв, тяганини при їх розгляді.
Наказне провадження введено в дію у 2005 році як механізм, спрямований на вирішення судом певних правових проблем особи в скорочені терміни і без суперечок між заявником та відповідачем.
З введенням наказного провадження прокурори переважно обирають саме цей вид захисту трудових прав працівників, оскільки процедура стягнення на підставі судового наказу заборгованості із нарахованої заробітної плати є більш оперативною та спрощеною у порівнянні із процедурою судового позову. Видача судового наказу проводиться без судового засідання, сторін не викликають до суду і їх пояснень не заслуховують.
Вимоги до заяви про видачу судового наказу передбачені ст. 98 ЦПК України. Заява про видачу судового наказу повинна містити наступне: найменування суду, в який подається заява; найменування прокуратури та ім’я особи, в інтересах якої звертається прокурор, найменування боржника, їхнє місце проживання та місцезнаходження; вимоги прокурора і обставини, на яких вони ґрунтуються; підстави для представництва особи, перелік документів, що додаються до заяви.
За наказним провадженням прокурору достатньо додати до заяви про видачу судового наказу лише довідку, видану підприємством – боржником про суму заборгованої заробітної плати працівнику, та копію наказу про прийняття останнього на роботу.
Заява про видачу судового наказу подається у письмовому вигляді на офіційному бланку прокуратури за підписом керівника прокуратури або його заступника.
У разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження, суд у триденний строк з моменту її постановлення видає судовий наказ по суті заявлених вимог (ст. 102 ЦПК України).
Участь у розгляді судами справ за позовами інших осіб
У контексті п. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор з метою представництва інтересів громадянина у суді може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.
Вступ у розгляд справи здійснюється шляхом направлення на адресу суду відповідного письмового повідомлення на офіційному бланку прокуратури за підписом керівника прокурора або його заступника (п. 8.1. наказу).
Зміст такого повідомлення має містити найменування суду, в якому розглядається справа, сторони, предмет позову та номер справи, обґрунтування підстав для такого вступу із посиланням на норму закону та зазначенням особи, в інтересах якої прокурор здійснює представництво. Окрім цього необхідно надати документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.
Прокурор, який бере участь у справі, в яку здійснено вступ, користується процесуальними правами, несе процесуальні обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК України. Проте він не може змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, оскільки не пред’являв його в інтересах конкретної особи.
Необхідно зазначити, що позиція прокурора може як повністю співпадати з заявленими позовними вимогами позивача – особи, в інтересах якої прокурор здійснює представництво, так і частково. В даному випадку розуміється те, що під час судового розгляду справи можуть з’ясуватися обставини, які б підтверджували, наприклад, право позивача на стягнення меншої суми заборгованості із заробітної плати тощо. У цьому разі прокурор може підтримати позов частково.
Певний інтерес представляють особливості стягнення заробітної плати при процедурах банкрутства.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України від 14 трав6ня 1992 р. № 2343-ХІІ. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ініціювати процедуру банкрутства можуть кредитори, що мають заборгованість із заробітної плати. Це працівники підприємства, у яких вимоги до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Реалізація такого права не завжди приводить до оплати заборгованості працівникам, що подали заяву до господарського суду. Боржник, як правило, намагається оплатити борг до публікації повідомлення в газеті, і в разі позитивного вирішеня питання кредитори – працівники відкликають заяву, а провадженя у справі про банкрутство закінчується.
Кредитор із заробітної плати порівняно з іншими кредиторами перебуває в привілейованому становищі. Насамперед, незалежно від того, звернеться останній до господарського суду з заявою про визнання боржника банкрутом, чи ні, він має право подати до господарського суду письмову заяву з вимогою до боржника та документи, що їх підтверджують, в порядку ст. 14 Закону від 14 травня 1999 р. № 2343-ХІІ. Заяви за вимогами щодо виплати заробітної плати, стосовно яких є заперечення боржника, розглядаються з підсудністю, що встановлена цим Законом. Розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру відомості про такі вимоги згідно із заявою кредитора. На зобов’язання з виплати заробітної плати не поширює свою дію мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Усе це дає змогу зробити висновок, що працівники мають бути виведені зі складу кредиторів. Насамперед, право вимагати погашення заборгованості із заробітної плати випливає не із цивільно-правових, як у кредиторів, відносин, а із трудових. Відповідно працівник не є і не може бути кредитором, оскільки обов’язки кредиторів виникають виключно з підстав, передбачених ЦК України. Аналогічно роботодавець не може бути боржником по відношенню до своїх працівників. Проте такий підхід може позбавити працівників останніх важелів впливу на недбайливих власників (керівників) підприємства. Тому, на нашу думку, потрібно зберегти поки що існуючий порядок з метою дотримання певного компромісу між інтересами працівників і підприємства.
Забезпечення особливого порядку захисту прав працівників у разі оголошення їхніх підприємств банкрутами – завдання державного значення. Чинне законодавство передбачає два методи захисту таких працівників. Перший полягає в тому, що позови працівників мають пріоритет перед позовами інших кредиторів у процедурах банкрутства, спрямованих на реалізацію активу неспроможного підприємства, і справедливого розподілу цього активу між кредиторами. Цей метод захисту ґрунтується на принципі привілеїв. Інший метод має на меті захист позовів працівників гарантійним інститутом з виплати заробітної плати, який бере на себе зобов’язання неплатоспроможного підприємства.
У пункті 4 наказу Генерального прокурора України від 29.11.2006 р. № 6гн захист державних інтересів, що стосуються відчуження державного майна, у т.ч. через процедуру банкрутства, віднесено до пріоритетних. Аналізуючи можливі форми участі прокурора у справах про банкрутство, за основу цілком можна взяти форми участі у справах позовного провадження в господарському суді, зокрема, порушення судового процесу у справі та вступ у справу на будь-якій стадії її розгляду. Форми представництва, передбачені статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» залежатимуть від стадії судочинства, процедури провадження (розпорядження, санація, ліквідація), та суб’єкта, в інтересах якого виступає прокурор (громадянин або держава).
Щодо першої форми участі то необхідно враховувати, що серед суб’єктів ініціювання порушення справи про банкрутство остання редакція Закону України від 14.05.1992 р. прокурора не називає. До того ж звернення в інтересах держави (в особі, наприклад, органів ДПА, Пенсійного фонду України) тягне необхідність вирішення ряду питань як ініціюючого кредитора (розміщення оголошення, направлення повідомлень тощо), а також підміну державних органів, наділених достатніми повноваженнями для реалізації своїх прав як ініціюючих кредиторів. На наш погляд, вступ прокурора у справу про банкрутство, провадження в якій уже порушено, є більш прийнятною формою його участі в ній.
Такий вступ може бути здійснено шляхом надання до суду заяви про вступ у справу на будь-якій стадії її розгляду. Законодавством не передбачено конкретних вимог щодо форми заяви. Вона складається у довільній формі з посиланням на ст. 29 КПК України та з обґрунтуванням підстав та причин представництва інтересів держави.
Вважаємо, що з тих же підстав, на яких відбувається звернення прокурора в інтересах держави із позовною заявою він може направити до господарського суду заяву про визнання кредитором органу державної влади або іншого належного суб’єкта, перед яким є борг у неплатоспроможного боржника. При обґрунтуванні інтересів держави на захист яких віступив прокурор як і в позовному провадженні треба враховувати положення Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави.
Вступ прокурора у справу про банкрутство може мати конкретну мету захисту інтересів кредиторів або самого боржника, якщо мова йже про підприємство з державною часткою власності у статутному капіталі. Прокурор може захищати також і колективний інтерес за наявності до того підстав. В іншому випадку вступ прокурора у справу може сприяти запобіганню порушенням закону, прав та інтересів держави і громадян.
Практика показує, що ефективною формою прокурорського впливу може бути подання скарги на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого (ч. 4 ст. 24 закону України від 14.05.1992 р.). прокурор може подати таку скаргу в інтересах держави (представленої як боржником, так і одним з кредиторів) або громадянина з підстав, визначених ст. 31-1 Закону України «Про прокуратуру» і особливо з приводу невиконання ліквідаторами судових рішень про поновлення на роботі та стягнення заборгованості із заробітної плати.
Розглядаючи питання аскарження судових актів у справі про банкрутство, прокурору слід помятати, що згідно зі ст. 106 та ст. 111-13 ГПК України оскарженню підлягають лише ті процесуальні акти, оскарження яких прямо передбачено в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Отже прокурор повинен застосовувати свої повноваження ґк з метою запобігання вчиненню протиправних дій щодо державного майна, яке перебуває у володінні збанкрутілих підприємств, так і сприяти захисту майнових, соціальних, трудових прав громадян, що порушуються внаслідок приходу до стану неплатоспроможності підприємства – роботодавця.
Прокурори у межах своєї компетенції мають забезпечувати своєчасне реагування на незаконні рішення суду та здійснювати якісну підготовку апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України чи заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. При направленні до суду зазначених документів надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня, прокурору, який забезпечує участь у справі, а касаційних скарг – до Генеральної прокуратури України.
Цивільно-процесуальним кодексом України та Законом України «Про прокуратуру» передбачено також право прокурора і його заступника на внесення апеляційної, касаційної скарги на рішення, ухвали судів в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів мають право вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.
З метою вирішення питання наявності підстав для внесення апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
Велику увагу в роботі з представництва інтересів громадян прокурор повинен приділяти самопідготовці до судового процесу. Авторитет прокурора в судовому засіданні передусім визначається його глибоким знанням закону, матеріалів справи, активністю у дослідженні доказів, умінням правильно орієнтуватися у проблемних ситуаціях, що виникають під час слухання справ. Не менш важливим є і те, наскільки переконливо прокурор уміє довести свою позицію, переконати учасників процесу, які ораторські прийоми вживає. Тому неприпустимо, коли прокурор іде у судове засідання без належної підготовки, попереднього вивчення справи, без нотаток по матеріалах процесу, недостатньо володіє та не вміє правильно застосовувати на практиці знання матеріального і процесуального права.
Відповідно до галузевого наказу Генерального прокурора України по кожному позову, заяві, а також у кожному випадку вступу прокурора у справу шляхом участі або внесення апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України чи заяви про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами, прокурори повинні вести окреме наглядове провадження, у якому зосереджувати копії: позову, заяви; матеріалів, що підтверджують заявлені вимоги; зауважень на протоколи судових засідань; судових рішень, скарг, подань чи інших процесуальних документів; відомості про хід судового процесу; довідки про результати розгляду справи, погоджені з керівництвом прокуратури (структурного підрозділу) та дані про реальне виконання рішень суду.
Здійснюючи представницькі повноваження прокурор має використовувати право на відкриття виконавчого провадження за його заявою на підставі виконавчого документа. У випадках відкриття виконавчого провадження за заявою прокурора, який набуває статусу учасника виконавчого провадження, може користуватися правами, визначеними Законом України «Про виконавче провадження», у т.ч. оскаржувати рішення, незаконні дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб.
Зазначене положення діє з часу набрання чинності нової редакції цього Закону тобто з 9 березня 2011 року (ч. 1 і 2 ст. 7 Закону). З його прийняттям законодавець створив ситуацію, за якої не зрозуміло, якими саме правами й обов’язками має бути наділений прокурор під час здійснення виконавчого провадження: правами та обов’язками сторони виконавчого провадження (стягувача) (ч. 1 ст. 12 Закону) чи повноваженнями іншого його учасника (ч. 4 ст. 12 Закону). Адже право на оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця з питань виконавчого провадження мають насамперед сторони, а серед прав та обов’язків інших учасників виконавчого провадження, зазначених у ч. 4 ст. 12 Закону, такого спеціального права не передбачено. Вказується лише, що вони користуються іншими правами, наданими цим Законом.
У наказі Генерального прокурора України від 26 листопада 2006 року № 6гн (із наступними змінами та доповненнями) зазначається, що у випадках відкриття виконавчого провадження за заявою прокурора, який набуває статусу його учасника, він має користуватися правами, визначеними ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема і оскаржувати незаконні дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб. Отже, прокурор, який, відповідно до ст. 19 цього Закону звернувся до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження, має права й обов’язки стягувача, в інтересах якого він діє, за винятком права на укладення мирової угоди.
Слід зазначити, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця – одна з найважливіших гарантій забезпечення прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні. Існує два види оскарження: 1) адміністративний (відомчий); судовий (ст. 82 Закону, ст. 383 ЦПК України ст. 81 КАС України, ст. 12 ГПК України). При чому як прокурор так і інші учасники виконавчого провадження (окрім боржника) можуть оскаржувати незаконні рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця до начальника відділу чи до керівника відповідного відділу ДВС вищого рівня або до суду. Прокурори, як свідчить практика, здебільшого надають перевагу судовому оскарженню рішень і дій державного виконавця. Варто зазначити, що розгляд скарги керівниками органів ДВС жодною мірою не позбавляє прокурора права оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця і до суду.
Під час реалізації прокурором права на судове оскарження слід зважати на те, що законодавством встановлено певний порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб ДВС. Найсуттєвішими моментами при цьому є питання визначення судової юрисдикції для оскарження (адміністративної, господарської, цивільної), об’єкта оскарження, порядку розгляду скарги у суді. На теоретичному та практичному рівнях зазначені питання є дискусійними.
Так, відповідно до чинного законодавства оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та іншої посадової особи ДВС прокурор має право:
1)за ЦПК України – до суду цивільної юрисдикції, що видав виконавчий документ, якщо оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та іншої посадової особи ДВС за виконавчим документом зазначеного суду; Згідно з положеннями ст. 383 ЦПК України правом на звернення зі скаргою до суду наділені лише сторони виконавчого провадження.
3)за ГПК України – до господарського суду, якщо скарга стосується виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів. Скарга розглядається тим господарським судом, що видав виконавчий документ, незалежного від того, якою саме особою подано скаргу. (п.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судом»).
2)за КАС України – до адміністративного суду, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. А це означає, що цим судам підвідомчі адміністративні позови, пов’язані з порушення прав, свобод чи інтересів сторін виконавчого провадження при виконанні виконавчих документів, виданих адміністративними судами.
Таким чином, в адміністративному судочинстві до складу суб’єктів оскарження належить саме прокурор: 1) як повноправний учасник виконавчого провадження у разі відкриття такого провадження за його заявою у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді на підставі ч. 1 ст. 7 Закону; 2) при здійсненні представництва в суді особи, яка є учасником виконавчого провадження; 3) як суб’єкт права на внесення протесту, відхилення якого або ухилення від розгляду якою є підставою для подальшого звернення до адміністративного суду.
При цьому не має значення, яким розпорядчим документом оформлені рішення, дії державного виконавця – постановою, в тому числі затвердженою начальником відповідного відділу ДВС, актом, резолюцією на заяві заінтересованої особи, листом чи в іншій формі, або в загалі не оформлені (бездіяльність) – всі вони за наявності певних підстав можуть бути оскаржені прокурором до суду.
Органи прокуратури активно використовують представницькі повноваження із захисту прав громадян на оплату праці.
В інтересах громадян в 2011 році заявлено вимог про стягнення 170 млн. грн. невиплаченої заробітної плати. За результатами іх розгляду судами станом на 1 січня 2012 року стягнуто 127 млн. грн. Добровільно відшкодовано та реально виконано судових рішень у справах цієї категорії майже на 90 млн. грн.
Так, прокуратурою Дарницького району м. Києва в інтересах працівників державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник», товариств «ПІСІБІ-Радіозавод» та «Схід» заявлено вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати на суму 2 млн. грн.
Прокурор Галицького району м. Львова звернувся до суду з заявами про стягнення з товариств «Юридична компанія «Прове», «Укрводбуд», «Облпаливо» майже 1,2 млн. грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Прокурором Синівського району цієї ж області в інтересах працівників товариств «Львівміськбуд», «Полярон» та державного підприємства «Львівміськбудіндустрія» направлено до суду заяви про стягнення заборгованості із заробітної плати на суму понад 1 млн. грн. Усі заяви прокурорів задоволено.
На захист прав громадян, які працюють на підприємствах-банкрутах, прокурорами заявлено вимог на загальну суму 25 млн. грн., за результатами їх розгляду судами стягнуто понад 16 млн. грн. боргу по заробітній платі.
Прокуратурою Дніпровського району м. Херсона в інтересах працівників ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», щодо якого порушено справу про банкрутство, направлено до суду заяви про видачу наказів про стягнення заборгованої заробітної плати на загальну суму 2,1 млн. грн. Усі заяви судом задоволено.
Прокурорами вживаються заходи представницького характеру щодо поновлення прав працівників підприємств, керівники яких у зв’язку з невиплатою заробітної плати притягувались до кримінальної відповідальності за ст. 175 КК України.
Так, прокурором Дніпровського району м. Києва за результатами розслідування кримінальної справи, порушеної стосовно директора МПП «МЗС-Проект» за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст 175 КК України направлено до суду заяви про стягнення 126 тис. грн. заборгованої заробітної плати.
Прокурором Горохівського району Волинської області за результатами розслідування кримінальної справи, порушеної стосовно посадових осіб ТОВ «Відродження», направлено до суду заяви про видачу наказів про стягнення заборгованості із заробітної плати на загальну суму 70 тис. грн. Заяви прокурорів судом задоволено.
На напрямку виконання судових рішень, постановлених за позовами та заявами прокурорів про стягнення заборгованості по заробітній платі у 2011 році судових рішень виконано на 86 млн. грн., що складає 78%.
Найбільш активно здійснювали роботу на цьому напрямку прокурори Запорізької, Львівської та Миколаївської областей. Так, за судовими рішеннями, постановленими у справах за заявами прокуратури Миколаївської області, реально стягнуто понад 13 млн. грн. заборгованості по заробітній платі.