• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

5. Принцип незастосування сили або погрози силою

Безсумнівно, принцип незастосування сили або погрози силою посідає центральне місце серед основних принципів міжнародного права. Історія показує жахливі наслідки, що були завдані війнами, коли право на війну («jus ad bellum») вважалося суверенним правом держави. Саме тому сучасна система міжнародних відносин не може існувати без дотримання вимог цього принципу.

Становлення принципу незастосування сили або погрози силою можна дослідити за нормативно-правовими актами, які закріпили цю ідею як правило поведінки. Уперше цей принцип знайшов своє закріплення в Гаазьких конвенціях про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 і 1907 рр., Декларації про агресивні війни 1927 р. і Паризькому договорі про відмову від війни як засобу національної політики, або Пакті Бріана-Келлога 1928 р.

Етап становлення цього принципу завершується ухваленням Статуту ООН, у статті 2 п. 4 якого його закріпили як універсальну норму.

Тлумачення принципу незастосування сили або погрози силою містяться в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/3314 (XXIX) «Визначення агресії» від 14.12.І974 р., Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. та багатьох інших міжнародно-правових актах.

Відповідно до принципу незастосування сили або погрози силою кожна держава зобов´язана утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН. Ідеться, перш за все, про недопустимість застосування сили або погрози нею, при цьому заборонено як безпосереднє застосування сили (наприклад, вторгнення збройних сил однієї держави на територію іншої або воєнна окупація), так і опосередковане (наприклад, надання допомоги одній зі сторін у громадянській війні або в організації терористичних актів в іншій державі).

Статут ООН і Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., не містять положення про те, що слід розуміти під силою, однак, виходячи зі змісту інших положень Статуту ООН та згаданої Декларації, можна дійти висновку, що цей принцип спрямовано на незастосування передусім збройних сил проти іншої держави, проте не обмежується лише цим. Зауважимо, що відповідно до цього принципу заборонено як застосування самої сили, так і погроза її застосуванням. Остання може виявлятися, наприклад, у формі ультиматуму про те, що у разі невиконання відповідних вимог до держави будуть застосовані силові засоби.

Застосування збройних сил проти іншої держави розглядається як агресія. Визначення останньої міститься у вищезазначеній Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/3314 (XXIX) «Визначення агресії» від 14.12.1974 р., з якої випливає, що агресією є застосування збройної сили держави проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави. Застосування збройної сили державою першою всупереч положенням Статуту ООН є можливим («prima facie») доказом акту агресії, проте Рада Безпеки ООН може згідно зі Статутом ООН не визнавати відповідні дії таким з огляду на інші обставини, зокрема на той факт, що такі дії або їх наслідки не мають достатньо серйозного характеру.

До актів агресії зазначена Резолюція Генеральної Асамблеї ООН відносить такі дії:

- вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави;

- будь-яку воєнну окупацію, якщо вона була результатом вторгнення або нападу;

- застосування будь-якої зброї однією державою проти території іншої держави, навіть якщо воно не супроводжувалося вторгненням збройних сил;

- напад збройних сил однієї держави на збройні сили іншої;

- застосування збройних сил однієї держави, розміщених за угодою зі стороною перебування на її території, в порушення умов такої угоди або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дії держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалась останньою для вчинення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою збройних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців із метою застосування збройної сили проти іншої держави.

Статут ООН передбачає можливість застосування сили лише у двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки ООН у разі загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії (ст. 39, 42 Статуту). По-друге, у порядку здійснення права на самооборону в разі збройного нападу, доки Рада Безпеки ООН не вживе необхідних заходів для підтримки міжнародного миру та безпеки (ст. 51 Статуту). Крім того, цей принцип не поширюється на застосування сили у внутрішньодержавних відносинах (наприклад, для придушення повстання).

Принцип незастосування сили або погрози силою стосується всіх суб´єктів міжнародного права без винятку. Він покладає на них певні зобов’язання, а саме:

- агресивна війна є злочином проти миру, який тягне за собою відповідальність згідно з міжнародним правом;

- держави зобов´язані утримуватися від пропаганди агресивних війн;

- держави зобов´язані утримуватися від погрози силою або її застосування з метою порушення державних кордонів інших держав або як засіб вирішення міжнародних спорів;

- держави зобов´язані утримуватися від погрози силою або її застосування з метою порушення міжнародних демаркаційних ліній;

- держави зобов´язані утримуватися від актів репресалій, пов´язаних із застосуванням сили (збройних репресій);

- держави зобов´язані утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи їх права на самовизначення, свободу та незалежність;

- держави зобов´язані утримуватися від організації або заохочення організації іррегулярних сил або озброєних банд, у тому числі найманців, для вторгнення на території інших держав;

- держави зобов´язані утримуватися від організації, підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або терористичних актах в інших державах.