• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

4. Принцип рівноправ`я та самовизначення народів

Безумовна повага до права кожного народу вільно обирати шляхи й форми свого розвитку є однією з принципових основ міжнародних відносин.

Традиційно принцип рівноправ´я та самовизначення народів і сфера його застосування, як правило, розглядалися в контексті процесу деколонізації. Відповідно, теорія міжнародного права визначала правосуб´єктність націй (народів), які перебували у колоніальній залежності від держави-метрополії, за умови початку боротьби за своє самовизначення, створення відповідних органів щодо представництва народу в міжнародних відносинах і дотримання норм міжнародного права.

Із прогресивним розвитком міжнародно-правових відносин якісні зміни відбулись у складових частинах системи міжнародного права - у галузях, інститутах, нормах і принципах. У зв´язку з цим юридичний зміст принципу рівноправ´я та самовизначення народів отримав нове наповнення. Так, сучасні теоретичні розробки, а також практика міжнародного права вказують на те, що цей принцип вийшов за межі деколонізації й сьогодні стосується всіх народів без будь-якої прив´язки до ситуацій іноземної окупації або епохи колоніального панування.

Принцип рівноправ´я та самовизначення народів як обов´язкова норма сучасного міжнародного права одержав свій розвиток у Статуті ООН. Так, одна з найважливіших цілей ООН - «розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправ´я та самовизначення народів» (п. 2 ст. 1 Статуту). Зазначена мета конкретизується в багатьох його положеннях.

Зміст принципу рівноправ´я та самовизначення народів уперше був розкритий у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., ухваленій у той історичний період, коли процес деколонізації досяг апогею. Це обумовило основну спрямованість принципу «Всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов´язана поважати це право відповідно до Статуту ООН». Більш того, держави зобов´язані сприяти реалізації принципу з метою сприяння дружнім відносинам між державами і ліквідації колоніалізму.

Принцип рівноправ´я та самовизначення народів також знайшов своє закріплення в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. тощо.

Самовизначення означає право народів обирати такий шлях розвитку, що найбільшою мірою відповідає їх історичним, географічним, культурним і релігійним традиціям та уявленням. У Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., закріплено: «Створення суверенної та незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об´єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є формами реалізації цим народом права на самовизначення».

Закріплення принципу рівноправ´я та самовизначення народів у Статуті ООН указує на те, що йдеться про міждержавні відносини, які повинні здійснюватися з урахуванням того, що всі народи є рівноправними, і кожен із них має право розпоряджатися своєю долею. Статут ООН підкреслює значення таких відносин для зміцнення всеосяжного миру та безпеки.

Кожна держава зобов´язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які йдеться, їхнього права на самовизначення. У своєму опорі таким діям народи мають право просити й отримувати підтримку відповідно до Статуту ООН.

Принцип самовизначення народів - це право народів, а не обов´язок, і реалізація цього права може бути різною. Самовизначення не повинно здійснюватися із сепаратистських позицій на шкоду територіальній цілісності і політичній єдності суверенних держав. З іншого боку, якщо народ створить орган, що буде офіційно його представляти і виконувати публічно-правові функції, то будь-які насильницькі дії, що перешкоджають ззовні процесу самовизначення, можуть розглядатися як порушення принципів невтручання та суверенної рівності держав.

Право народів на самовизначення є тісно пов´язаним зі свободою політичного вибору. Народи, що самовизначилися, вільно обирають не лише свій внутрішньополітичний статус, але і свою зовнішньополітичну орієнтацію. Повага до свободи політичного вибору стає фундаментом співробітництва, а не суперництва і протиборства. Із цим, зокрема, пов´язано право держав, що звільнилися, на проведення політики неприєднання, на участь у вирішенні як загальносвітових, так і регіональних проблем.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. підтвердили зв´язок права на самовизначення з правами людини, закріпивши у своїх перших статтях положення про те, що «всі народи мають право на самовизначення». Що стосується етнічних, релігійних і мовних меншин, то особам, що до них належать, не може бути відмовлено в праві разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєю культурою та своєю мовою, а також сповідати свою релігію (ст. 27 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.).

Зазначені положення отримали свій розвиток у Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (1992 р.). Держави зобов´язані охороняти «на їхніх відповідних територіях існування і самобутність» таких меншин і заохочувати створення умов для розвитку цієї самобутності.

Необхідно зауважити, що низка питань, які стосуються правової природи принципу рівноправ´я та самовизначення народів, станом на сьогодні залишається невирішеною.

Одним із дискусійних теоретичних аспектів є суб´єкт принципу рівноправ´я та самовизначення народів. Відсутність загальноприйнятої дефініції поняття «народ» призводить до штучного розширення кола суб´єктів реалізації принципу рівноправ´я та самовизначення. У цьому випадку інколи стверджують, що правом на самовизначення наділено не лише нації або народи, але й національні меншини, корінні народи, етнічні групи тощо. Через це в науці міжнародного права відбувається планомірне обґрунтування сецесії (відокремлення від певної держави з метою утворення власної чи приєднання до іншої) національних меншин.

Водночас слід зауважити, що не варто ототожнювати народ, національну меншину й корінні народи. Очевидно, що співвідношення цих понять навіть без установлення їх якісно-змістовних характеристик можна визначити таким чином: поняття «національна меншина» виступає частиною поняття «народ» або поняття «народ» охоплює «корінні народи». У цілому тут простежується органічний взаємозв´язок між цілісним утворенням (народ, нація) і його складовими частинами (національні меншини, корінні народи).

Розширене беззастережне тлумачення суб´єкта принципу рівноправ´я та самовизначення народів, яке виходить за межі націй або народів, створює небезпеку для міжнародного правопорядку, адже може потенційно призвести до фрагментації (процес відокремлення, створення нових) державних територій. З огляду на це Генеральній Асамблеї ООН доцільно сформулювати принаймні робоче визначення поняття «народ», що лише частково може забезпечити вирішення проблеми суб´єкта самовизначення.

Значний інтерес становить питання співвідношення принципу рівноправ´я та самовизначення народів із принципом територіальної цілісності. Особливого значення це питання набуває у зв´язку, з одного боку, із реалізацією зовнішньої форми самовизначення - сецесії, а з іншого - з необхідністю підтримання і збереження територіальної цілісності.

Відомо, що всі основні принципи міжнародного права є рівними між собою, взаємообумовленими і являють собою єдину систему. Однак сучасне міжнародне право допускає можливість здійснення територіальних змін на підставі принципу рівноправ´я та самовизначення народів. За загальним правилом у таких випадках питання про порушення принципу територіальної цілісності не виникає.

Виходячи зі змісту принципу рівноправ´я та самовизначення народів, можемо визначити такі права й обов’язки суб’єктів міжнародного права:

- обов´язок поважати рівність народів і націй;

- обов´язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею;

- право народів жити в умовах повної свободи;

- право визначати свій внутрішній і зовнішній статус;

- право кожного народу і нації вільно розпоряджатися своїми природними багатствами та ресурсами;

- право просити й отримувати підтримку у відповідності до цілей і принципів Статуту ООН на випадок, коли їх позбавляють права на самовизначення насильницьким шляхом.