• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

3. Принцип невтручання у внутрішні справи

Дуже важливим для міжнародного правопорядку та мирного співіснування є принцип невтручання у внутрішні справи держав. Водночас цей принцип можна вважати і найбільш складним у застосуванні і тлумаченні. Він порушується найчастіше. Головна проблема, мабуть, полягає в тому, що юридично не визначено зміст самого поняття «внутрішні справи».

Принцип невтручання у внутрішні справи був закріплений у пункті 7 ст. 2 Статуту ООН і знайшов свою конкретизацію у таких міжнародно-правових актах, як Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., Декларація щодо недопустимості інтервенції і втручання у внутрішні справи держав, захист їх незалежності та суверенітету 1982 р.

Кожна держава, виходячи з принципу суверенітету, має право самостійно та незалежно від інших держав вирішувати справи, які належать до її внутрішньої компетенції. Такими є всі ті справи, щодо яких держава не зв´язана міжнародними зобов´язаннями.

Відповідно до пункту 7 ст. 2 Статуту ООН Організація не має права на втручання у справи, які належать до внутрішньої компетенції держави. Відповідно до Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р. жодна держава або група держав не мають права втручатися безпосередньо чи опосередковано з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи будь-якої іншої держави. Як наслідок, збройне втручання та всі інші форми втручання чи будь-які загрози, спрямовані проти правосуб´єктності держави або проти її політичних, економічних і культурних основ, є порушенням міжнародного права. Забороненими є застосовування чи заохочування застосування економічних і політичних засобів чи засобів будь-якого іншого характеру з метою підпорядкування собі іншої держави у здійсненні нею своїх суверенних прав та отримання від цього якихось переваг. Жодна держава не має права організовувати, розпалювати, фінансувати, підбурювати чи допускати підривну, терористичну чи збройну діяльність, спрямовану на насильницьке повалення конституційного ладу іншої держави, а також сприяти такій діяльності чи втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі.

Забороняється підтримувати на території іншої держави будь-які сепаратистські рухи і встановлювати політичні, економічні й інші відносини з ними, надавати території і комунікації держав для використання цими рухами та надавати їм будь-яку економічну, фінансову та іншу допомогу.

Кожна держава володіє невід´ємним правом обирати собі політичну, економічну, соціальну та культурну систему. Тому держава самостійно визначає форму правління, державного устрою й політичного режиму, систему оподаткування, митні правила, порядок використання і розпорядження власними природними ресурсами та багато інших питань.

Разом із тим категорія «внутрішні справи держави» не є територіальним поняттям. Багато відносин, які раніше вважалися виключно внутрішніми, перестали бути такими. Справи, передані на міжнародно-правове регулювання (наприклад, права людини, співробітництво в економіці, охорона навколишнього середовища, протидія злочинності тощо), перестали бути суто внутрішньою справою.

Принцип невтручання у внутрішні справи не поширюється на випадки, передбачені Розділом 7 Статуту ООН, зокрема якщо Рада Безпеки ООН вирішить, що наявна ситуація вимагає застосування примусових заходів для підтримання чи відновлення міжнародного миру та безпеки. У такому разі можна констатувати, що зазначені питання припиняють належати до внутрішньої компетенції держави та набувають міжнародного значення.

Із метою захисту малих держав, які є особливо уразливими до зовнішніх загроз і актів утручання в їхні внутрішні справи, Генеральна Асамблея ООН 9 грудня 1994 р. ухвалила Резолюцію A/RES/49/31 «Захист і безпека малих держав», відповідно до якої міжнародні організації повинні надавати малим державам, на їх прохання, допомогу щодо зміцнення їхньої безпеки відповідно до принципів Статуту ООН. Велика роль приділяється регіональним угодам щодо зміцнення безпеки шляхом розширення взаємодії, співробітництва і консультацій.

Виходячи зі змісту принципу невтручання у внутрішні справи, можемо визначити такі зобов’язання для суб’єктів міжнародного права:

- утримуватися від безпосереднього або опосередкованого втручання;

- уникати як індивідуального, так і колективного втручання;

- утримуватися від втручання як у внутрішні, так і в зовнішні справи, що належать до внутрішньої компетенції держави;

- утримуватися від збройного втручання або погрози таким втручанням;

- утримуватися від будь-якого воєнного, політичного, економічного або іншого примусу з метою примусити іншу державу діяти на свою вигоду за рахунок її суверенних прав;

- утримуватися від надання допомоги підривній терористичній діяльності;

- заборона організації або сприяння, допомоги або допуску збройної та іншої діяльності, спрямованої на повалення чи зміну державного устрою іншої держави.