• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне право

4. Кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права

Кодифікація - це систематизація чинних міжнародно-правових норм і розроблення нових норм у відповідності до предмету регулювання задля створення внутрішньо узгоджених правових актів.

Завданням кодифікації є такі:

- приведення чинного міжнародного права у відповідність до потреб цього періоду розвитку суспільних відносин;

- доповнення його новими правовими нормами, потреба в яких назріла;

- виключення застарілих норм та усунення суперечностей між окремими нормами;

- об´єднання норм цієї сфери (галузі, інституту) в системний нормативний комплекс.

Кодифікація неминуче супроводжується нормотворчістю, тобто прогресивним розвитком міжнародного права.

Під час кодифікації враховуються практика реалізації норм міжнародного права, рішення судових та інших органів, рекомендації науки та прогнози щодо тенденцій розвитку міжнародних відносин і міжнародно-правового регулювання. Кодифікація є одним зі способів удосконалення міжнародного права, забезпечення його ефективності.

Особливе значення має кодифікація для підвищення ефективності звичаєвих норм міжнародного права шляхом їх перетворення на договірні норми. Прикладом кодифікації є ухвалення Конвенції ООН з морського права 1982 р., у межах якої об´єднано в єдиний узгоджений документ чинні (не застарілі на момент підписання Конвенції) норми Женевських конвенцій з морського права 1958 р.; там отримали договірне закріплення звичаєві норми, були розроблені нові положення (присвячені раніше не врегульованим питанням), а саме режим виключної економічної зони, режим «району» (дна морів і океанів за межами національної юрисдикції) та його ресурсів, порядок морських наукових досліджень тощо.

У міжнародному праві, на відміну від національного, кодифікацію можуть здійснювати різні суб´єкти. Якщо нею займаються держави або вповноважені на те міжнародні організації, така кодифікація називається офіційною. Якщо ж кодифікація здійснюється неурядовими організаціями чи приватними особами, вона буде неофіційною. Різновидом неофіційної кодифікації є кодифікація доктринальна, яка проводиться в межах наукових установ або вченими одноосібно.

Вважається, що кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права, здійснювані «свідомими зусиллями» держав (у сучасному розумінні - офіційна кодифікація), беруть свій початок із Віденського конгресу 1814-1815 рр., під час якого були ухвалені такі важливі міжнародно-правові акти, як Правила щодо рангу дипломатичних агентів, Декларація щодо заборони работоргівлі та Правила щодо вільного судноплавства по річках.

Зі створенням Ліги Націй процес кодифікації значно активізувався. 22 вересня 1924 р. Асамблея Ліги Націй ухвалила Резолюцію, в якій передбачалося створення Комітету експертів для прогресивної кодифікації міжнародного права, який повинен був підготувати перелік питань, які потребували нагального правового регулювання, зауваження урядів з цього приводу, а також доповіді експертів. Після цього була скликана міжурядова конференція, що відбулась у м. Гаага (Нідерланди) у березні - квітні 1930 р., на якій були схвалені документи, що стосувалися громадянства. Однак в інших питаннях (територіальні води, відповідальність держав) дійти згоди не вдалося. Ухвалена Асамблеєю Ліги Націй у 1931 р. Резолюція щодо процедури кодифікації стала основою Положення про Комісію ООН з міжнародного права.

Важливу роль у кодифікації міжнародного права відіграє ООН. Так, Статут ООН у пункті 1 ст. 13 визначив, що Генеральна Асамблея ООН організовує дослідження і надає рекомендації щодо прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації. Розвиток міжнародного права став одним із пріоритетних напрямків діяльності ООН. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/174 (II) «Створення комісії міжнародного права» від 21.11.1947 р. було ухвалено рішення про створення Комісії з міжнародного права як допоміжного органу Генеральної Асамблеї ООН та затверджено Положення про Комісію міжнародного права. Комісія складається з 34-х членів, яких обирає Генеральна Асамблея ООН зі списку кандидатів, представлених державами-членами ООН. До відання Комісії належать питання як міжнародного публічного, так і міжнародного приватного права, однак останнім поки що вона не займалася. Комісія за кожною обраною для роботи темою призначає спеціальних доповідачів, доповіді яких потім обговорюють на сесіях разом із запропонованими проектами. Комісія активно співпрацює з урядами держав, отримуючи від них зауваження і пропозиції стосовно запропонованих проєктів міжнародно-правових норм. Після завершення роботи кінцевий проєкт із пояснювальною доповіддю передається на розгляд Генеральній Асамблеї ООН, яка може затвердити його своєю резолюцією та запропонувати державам його схвалити у вигляді договору або скликати міжнародну конференцію для укладення конвенції.

Протягом своєї роботи Комісія ООН з міжнародного права завершила проєк- ти міжнародно-правових норм щодо регулювання відносин у галузі права міжнародних договорів, питання фрагментації міжнародного права, шляхів і способів отримання доказів наявності звичаєвих норм міжнародного права, основних прав та обов´язків держав, різних аспектів правонаступництва держав, юрисдикційних імунітетів держав, громадянства та безгромадянства, міжнародного кримінального права, міжнародного морського права, міжнародної відповідальності держав, права зовнішніх зносин та арбітражної процедури врегулювання спорів. Нині на розгляді Комісії перебувають питання щодо застережень до міжнародних договорів, впливу збройних конфліктів на дію цих договорів, імунітету посадових осіб держави від іноземної кримінальної юрисдикції, питання «aut dedere auf judicare» (обов´язок «або видати, або переслідувати особу»), відповідальності міжнародних організацій, відповідальності за дії, не заборонені міжнародним правом тощо.

Кодифікацією і прогресивним розвитком міжнародного права займаються і регіональні міжнародні організації, спеціальні органи яких розробляють проекти міжнародних договорів. Наприклад, під егідою Ради Європи були розроблені проекти Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. та протоколів до неї, Європейської соціальної хартії 1961 р., Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р. тощо.

Неофіційною кодифікацією займаються такі авторитетні установи, як Інститут міжнародного права (м. Ганта, Бельгія), Асоціація міжнародного права (м. Брюссель, Бельгія), Американський інститут міжнародного права (м. Вашингтон, США) тощо.

Серед учених, що займалися кодифікацією міжнародного права, необхідно згадати І. Бентама, Й. Блюнчлі, П. Фіоре, Д. Філда, Л. Леві, Ф. Пела тощо.