Діяльність прокурора з протидії правопорушенням у сфері оплати праці

5.4. Участь прокурора в особливому порядку кримінального провадження у справах про звільнення осіб від кримінальної відповідальності

Захист прав людини, її життя і здоров’я є головним завданням нашої держави. Законодавче визначення цієї норми (ст. 3 Конституції України, ч.1 ст. 2 Кримінального Кодексу України, далі – КК України) забезпечує застосування закону до осіб, які вчинили злочин, – притягнення їх до кримінальної відповідальності. Однак заходи репресивного характеру не єдиний наслідок кримінального діяння. Звільнення від кримінальної відповідальності є результатом раціонального обмеження інтенсивності застосування кримінальної репресії та ефективного досягнення реалізації завдань кримінального судочинства.

Прийняття КК України 5 квітня 2001 року сприяло виокремленню в самостійний розділ Загальної частини інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Проте це не вичерпало повністю проблем, які пов’язані з його практичним застосуванням, визначенням поняття та суті, суб’єктів застосування. Зазначеним проблемам в теорії кримінального права значну увагу приділяли Ю. Баулін, О. Дудоров, О. Житний, О. Ковітіді, В. Куц, В. Півненко, В. Маляренко, С. Яценко та інші. Але з цього приводу в юридичній літературі не існує однозначної думки. Так, одні науковці вважають, що звільнення особи від кримінальної відповідальності є звільненням останньої від винесення негативної оцінки її поведінки у формі обвинувального вироку (звільнення від реальної кримінальної відповідальності); інші – як відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України (звільнення від майбутньої, потенційної відповідальності); а також як реалізація державою в особі відповідного суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав та певних умов, передбачених КК України, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, або як відмова держави від засудження у формі постановлення обвинувального вироку винної у вчиненні злочину особи шляхом винесення постанови про закриття кримінальної справи, якщо остання дає на це згоду, за наявності встановлених законом умов і підстав, у випадках, що визначені законом.

У чинному КК України поняття звільнення від кримінальної відповідальності не розкривається. Лише в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» (далі Постанова) зазначено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і і свобод шляхом закриття кримінальних справ, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК України, в порядку, встановленому КПК України.

Неоднозначність розуміння поняття звільнення від кримінальної відповідальності, підходів щодо його тлумачення зумовлює нас проаналізувати його ознаки та сформулювати узагальнене поняття цього інституту. Виходячи з цього вважаємо, що правильне його розуміння неможливе без визначення поняття «кримінальна відповідальність», яке сучасним кримінальним правом також не дається. У зв’язку з цим потрібно користуватися його визначенням, яке надано Конституційним Судом України у рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп (99) у справі про депутатську недоторканність за конституційним поданням МВС України відповідно до якого кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної і може мати не лише форму покарання, а й зводитися до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання.

Відповідно до цього рішення кримінальною відповідальністю є постановлення судом обвинувального вироку як традиційна реакція на вчинення особою злочину, звичайна форма осуду за його вчинення, навіть якщо не застосовується система кримінальних покарань або від такого покарання особу звільнено. Інакше: кримінальна відповідальність настає разом із постановленням обвинувального вироку і тоді коли він не передбачає покарання або звільняє особу від нього.

Отже кримінальна відповідальність як різновид юридичної відповідальності є особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Звільнення особи від кримінальної відповідальності, з нашої точки зору, – це найбільш дієвий механізм вирішення кримінально-правових конфліктів, санкціонованих державою, рішення про яке приймається виключно судом. Показово, що у такий спосіб це питання вирішено й у таких країнах, як Білорусь (ст. 86 КК Республіки Білорусь), Литва (ст. 36-40 КК Литовської Республіки), Молдова (ст. 53 КК Республіки Молдова).

За своїм змістом звільнення особи від кримінальної відповідальності характеризується таким чином:

1)щодо особи не постановляється обвинувальний вирок;

2) до винного не застосовується покарання;

3) через відсутність вироку, особу судимою не вважають.

Звільнити особу від кримінальної відповідальності за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат суд може за наявності загальних підстав, які передбачені розділом IX Загальної частини Кримінального кодексу України, а також спеціальної підстави, визначеної у самій статті 175 КК України.

Загальні підстави:

дійове каяття;
примирення винного з потерпілим;
передача особи на поруки;
зміна обстановки;
закінчення строків давності;

Спеціальна підстава:

частина 3 статті 175 КК України

Наведені підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбачений кримінальним законом, тобто на момент прийняття рішення щодо її звільнення від кримінальної відповідальності в її діях міститься склад злочину, а відтак і підстава кримінальної відповідальності. Тому звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється лише за наявності згоди такої особи.

Таким чином, узагальнене поняття звільнення від кримінальної відповідальності може бути визначено як відмова держави від негативної поведінки особи, яка вчинила злочин та застосування до неї, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним законом.

У разі наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності відповідно до ст.ст. 7, 7-1 КПК України слідчий, лише після пред’явлення особі обвинувачення, складає мотивовану постанову, у якій, крім загальних вимог до процесуальних документів (місце і час її складання, посада особи, що її виносить, її прізвище, назва справи, прізвище, ім’я та по батькові особи, стосовно якої розслідується справа тощо) вказується про діяння, яке поставлено особі за провину, докази її винності в учиненні злочину, а також умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Кримінальним кодексом України.

Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи за статтею 175 КК України до суду для її закриття у випадках, передбачених ст.ст. 7, 7-1 КПК України, зокрема внаслідок зміни обстановки, дійового каяття, примирення обвинуваченого з потерпілим, закінчення строків давності тощо, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з такою постановою, а у разі їх вимоги – з усіма матеріалами справи та роз’яснити їх права, передбачені кримінально-процесуальним законом.

Відповідно до статті 232-1 КПК України прокурор, одержавши справу від слідчого, що надійшла в порядку, передбаченому ст.ст. 7, 7-1 КПК України перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з трьох рішень:

1) дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду;

2)скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;

3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

Державним обвинувачам під час вивчення справ цієї категорії необхідно встановити, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна у його вчиненні, наявність умов та підстав її звільнення від кримінальної відповідальності, чи роз’яснено особі сутність пред’явленого обвинувачення, підставу її звільнення від кримінальної відповідальності, право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

Окрім того необхідно мати на увазі, що у разі, якщо особа заперечує проти закриття справи та її звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, справа направляється до суду з обвинувальним висновком для її розгляду по суті в звичайному порядку.

Рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності може постановлятись судом як при попередньому розгляді справи так і в ході її судового розгляду.

При попередньому розгляді справи, направленої прокурором з постановою про звільнення особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину за статтею 175 КК України від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 7, 7-1 КПК України, суд, вислухавши думку учасників процесу, приймає одне з таких рішень (стаття 244 КПК України):

- закриває справу та звільняє особу від кримінальної відповідальності;

- направляє справу прокурору для проведення додаткового розслідування;

- призначає її до судового розгляду;

- повертає справу прокурору для усунення суттєвих порушень вимог КПК України;

- направляє справу за підсудністю;

- зупиняє провадження у справі.

Доцільність закриття кримінальної справи та звільнення особи, яка обвинувачується за статтею 175 КК України від кримінальної відповідальності під час її попереднього розгляду обумовлена тими ж підставами та чинниками, що і застосування статті 299 КПК України під час її судового розгляду, зокрема економії часу судді та інших учасників процесу, державних коштів, розвантаження судів, тощо.

Державним обвинувачам необхідно ретельно вивчати судові рішення (постанови) про закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності. Зокрема, постанова судді (суду), винесена у порядку, передбаченому статтею 248 КПК України, має бути мотивованою.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього (а також і судового) розгляду справи (незалежно від того, надійшла справа з постановою про її закриття чи з обвинувальним висновком) повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Лише після цього можна постановити у визначеному КПК України порядку відповідне судове рішення.

Поряд із доказами винуватості особи в учиненні злочину в цій постанові слід зазначити умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності (п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.05 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

На постанову про закриття справи під час попереднього розгляду та звільнення особи від кримінальної відповідальності протягом 7 діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду (стаття 248 КПК України).

Якщо під час попереднього розгляду справи з’ясується, що органи досудового слідства не встановили обставини щодо діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України, а суд при попередньому розгляді не може усунути допущену ними неповноту або неправильність, прокурору слід клопотати про направлення справи на додаткове розслідування з дотриманням вимог статті 246 КПК України. На додаткове розслідування підлягає направленню й справа, яка надійшла до суду з постановою про її закриття якщо особа заперечує проти її звільнення від кримінальної відповідальності.

У випадках, коли звільнення особи від кримінальної відповідальності є правом (стаття 48 КК України), а не обов’язком суду, а також, коли необхідно дослідити та оцінити певні докази, з’ясувати обставини, необхідні для правильного вирішення справи, суд призначає її до судового розгляду.

Під час судового розгляду, якщо будуть встановлені підставі для закриття справи, передбачені ст.ст. 7, 7-1 КПК України, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, суд своєю мотивованою ухвалою, а суддя постановою – закриває справу в порядку, передбаченому статтею 282 КПК України.

Справа, яка надійшла до суду з постановою слідчого про її закриття без погодження з прокурором, або з порушеннями вимог ст.ст. 228-232 КПК України, повертається останньому на підставі статті 249-1 КПК України.

У разі, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, останній своєю постановою направляє її за підсудністю.

Якщо під час попереднього розгляду справи, яка надійшла до суду з постановою про її закриття буде встановлено, що місце знаходження обвинуваченого невідомо і встановити його неможливо, суддя своєю постановою зупиняє провадження у справі.

Також на цій стадії процесу справа може бути закрита і за частиною 3 статті 175 КК України.

Вирішуючи питання про можливість закриття справи на підставі п. 8
ч. 1 ст. 6 КПК України щодо померлого (після направлення справи до суду), державний обвинувач повинен впевнитися, що ніхто не порушує питання про його реабілітацію (близькі родичі або громадські організації). У разі встановлення обставин, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України та відсутності прохання близьких родичів або громадських організацій про реабілітацію померлого, державний обвинувач може надати висновок про закриття справи. За наявності сумнівів щодо вини померлого прокурор вправі заперечувати стосовно закриття справи та вимагати його реабілітації. На практиці питання щодо порядку закриття справ щодо померлої особи вирішується неоднозначно. В деяких регіонах такі справи закриваються самими правоохоронцями, в інших – навіть за відсутності заяв про реабілітацію померлого направляються до суду. З нашої точки зору у зазначених випадках необхідно керуватись п. 8 ч. 1 ст. 6 та ст. 213 КПК України. Суд, приймаючи рішення на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України, закриває справу, не зазначаючи у рішенні про винність померлого. Не може закриватися справа, якщо здійснення у ній провадження необхідне для відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

Необхідно пам’ятати, що згідно статті 12 КПК України при вирішенні питання про закриття справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 7, 7-1, 7-2, 8, 10, 11-1 КПК України, суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого (потерпілих) і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника.

Державним обвинувачам слід також пам’ятати, що при закритті справи за нереабілітуючими підставами цивільний позов не розглядається, водночас, це не звільняє особу, обвинувачену за статтею 175 КК України від обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державі або працівникам підприємства, установи, організації або громадянам.

Водночас слід пам’ятати, що закриття провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності може вирішуватися при перегляді кримінальної справи в апеляційному, касаційному порядку та за нововиявленими обставинами. Прокурор і в цих судових процесах виступає в якості державного обвинувача.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі частини 3 статті 175 КК України

Відповідно до вимог частини 3 статті 175 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до такої відповідальності вона здійснить виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати. При цьому, не має значення добровільно ця особа здійснить таку виплату, чи внаслідок певного «тиску», яким може бути звернення підлеглих працівників із позовними заявами до суду, або пропозиції чи рекомендації з боку контролюючих, правоохоронних органів тощо.

Моментом притягнення особи до кримінальної відповідальності, відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням МВС щодо офіційного тлумачення положень частини 3 статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 вважається момент пред’явлення особі обвинувачення.

Таким чином, вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в суді на підставі частини 3 статті 175 КК України, державним обвинувачам необхідно звертати особливу увагу на наступні моменти:

- день здійснення особою виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати;

- факт повного погашення заборгованості з таких виплат.

Не можна звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі частини 3 статті 175 КК України якщо вона здійснить виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат наступного дня після пред’явлення їй обвинувачення або, хоча і здійснить таку виплату до моменту пред’явлення їй обвинувачення, але не у повному обсязі (наприклад: ухвалою Апеляційного суду скасовано постанову суду першої інстанції стосовно Х., звільненого від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 175 КК України на підставі частини 3 статті 175 КК України. Одніє з підстав скасування рішення суду першої інстанції стало те, що Х. повністю здійснив виплату заробітної плати працівникам підприємства лише через два дні після пред’явлення йому обвинувачення у вчиненні даного злочину. Через що, місцевий суд неправильно застосував кримінальний закон та необґрунтовано звільнив Х. від кримінальної відповідальності за вказаною підставою). (Примітка: назва судів у даному прикладі не зазначається, оскільки вони постановлені в іншій області).

Слід пам’ятати, що обвинувачення особі пред’являється у будь-якому разі, навіть якщо вона й здійснила виплату заробітної плати до притягнення її до кримінальної відповідальності. Лише після цього, складається постанова про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч.3 ст.175 КК України.

Необхідно мати також на увазі, що кримінально-процесуальним законом не передбачено порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи за ч.3 ст.175 КК України, яка є спеціальною нормою. Через що, у разі її застосування особа звільняється від кримінальної відповідальності лише на підставі ч.3 ст.175 КК України за правилами, передбаченими ч.ч.2-4 ст.7-1 КПК України без посилання на ці норми (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.05 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»). Наприклад, постановою Солом’янського районного суду міста Києва директора товариства з обмеженою відповідальністю С., обвинуваченого за ч.1 ст.175 КК України, який у повному обсязі погасив заборгованість із заробітної плати перед працівниками до моменту пред’явлення йому обвинувачення, обґрунтовано звільнено від кримінальної відповідальності лише на підставі ч.3 ст.175 КК України без посилання на норми кримінально-процесуального закону.

Інший приклад, тією ж суддею Солом’янського районного суду міста Києва директора товариства з обмеженою відповідальністю В., обвинуваченого за ч.1 ст.175 КК України, який також повністю погасив заборгованість із заробітної плати перед працівниками до моменту пред’явлення йому обвинувачення, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч.3 ст.175 КК України, ст.ст. 7, 7-2, 282 КПК України, що є недопустимим через обставини викладені вище.

При цьому, суд неправильно послався на ст.ст. 7, 7-2 КПК України, які передбачають порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки та дійового каяття і жодного відношення до даного випадку не мають. Таке судове рішення підлягає оскарженню у зв’язку з істотним порушенням судом кримінально-процесуального закону.

У зв’язку з відсутністю в КПК України порядку звільнення від кримінальної відповідальності за Особливою частиною КК України, практика пішла по шляху пріоритетного вирішення цього питання за Загальною частиною КК України, норми якої упорядковані КПК України.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України у зв´язку з дійовим каяттям.

Це порівняно новий інститут кримінального права України. Звільненню від кримінальної відповідальності у зв´язку з дійовим каяттям на підставі статті 45 КК України підлягає особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (наприклад, постановою Подільського районного суду міста Києва від 23.07.10 К., обвинувачену за частиною 1 статті 175 КК України звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України у зв’язку з дійовим каяттям через те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, виховує двох малолітніх дітей, щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала потерпілим завдані збитки, що підтверджувалось видатковими касовими ордерами).

Сутність дійового каяття як підстави обов´язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і розкаюється у вчиненому, а й підтверджує це своїми соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування статті 45 КК України не виключається у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз´яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у зазначеній статті.

Під вчиненням злочину вперше у статті 45 КК України розуміється те, що особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний - середньої тяжкості, раніше не вчиняла будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, про що на практиці свідчить відсутність:

1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше скоєний злочин;

2) кримінальної справи, порушеної у зв´язку із вчиненням особою будь-якого злочину.

Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред´явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше хоч і вчинив кримінальне каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної відповідальності.

Щире каяття означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире покаяння підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим покаянням, є лише обставинами, які пом´якшують відповідальність при призначенні покарання (п.п. 1, 2 частини 1 статті 66 КК України).

Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти добровільні дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з´ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди – це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв´язку з дійовим каяттям можливе лише у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди. З огляду на це, стаття 45 КК України не може бути застосована у випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє відшкодувати заподіяні ним збитки у майбутньому.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України є обов’язковим і здійснюється незалежно від того, чи погоджується на це потерпілий. Водночас згода обвинуваченого на таке звільнення підлягає процесуальному оформленню. Усна заява на таку згоду заноситься до протоколу. У ньому має відображатись не тільки факт згоди на таке звільнення, але й у письмовому вигляді роз’яснення суті такої підстави звільнення.

Державним обвинувачам слід мати на увазі, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України у зв’язку з дійовим каяттям можливе лише у разі, якщо особа обвинувачується за частиною 1 статті 175 КК України, тобто у вчиненні умисного злочину невеликої тяжкості.

Через те, що частина 2 статті 175 КК України є злочином середньої тяжкості і його суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, звільнення особи, у такому разі, від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України неможливе.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

Згідно з КПК України потерпілим визнається особа, якій злочином спричинена моральна, фізична або майнова шкода. Завдяки тому, що КК України містить такий вид звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий одержав можливість більшого впливу на перебіг і наслідки кримінальної справи, що змушує рахуватися з його думкою, суттєво захищає його права та законні інтереси.

Відповідно до статті 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Таким чином, диспозицією статті 46 КК України передбачено певні об’єктивні та суб’єктивні обставини, за наявності лише яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Об’єктивні обставини:

- особою вчинено злочин вперше;

-особою вчинено злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості;

Суб’єктивні обставини:

- примирилась з потерпілим;

- відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду;

-не заперечує проти застосування даного виду звільнення її від кримінальної відповідальності.

Примирення винної особи з потерпілим необхідно розуміти як акт прощення в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів.

Якщо потерпілими від злочину є декілька осіб, то винний повинен досягти примирення з кожним із потерпілих. Недосягнення примирення хоча б із одним потерпілим виключає можливість застосування статті 46 КК України.

Примирення потерпілого з обвинуваченим, має незворотній характер. Це положення повинно бути роз’яснено потерпілому прокурором, слідчим та суддею. Примирення потерпілого з обвинуваченим підлягає процесуальному оформленню. Усна заява заноситься до протоколу. У ньому, окрім досягнутого примирення відображається й факт відшкодування шкоди, способи і засоби такого відшкодування. Протокол підписується як обвинуваченим, так і потерпілим.

Слід мати на увазі, що закон не вимагає відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди у повному обсязі.

Досягнення примирення може супроводжуватися достатнім (на погляд потерпілого) відшкодуванням чи усуненням винним заподіяної потерпілому майнової шкоди.

Задоволення матеріальних претензій потерпілого може мати місце і частково упродовж періоду, визначеного сторонами. Відшкодування збитків чи усунення шкоди здійснюється лише винною особою.

Водночас, обов’язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч.3 ст.175 КК України та ст.45 КК України є факт повного погашення заборгованості із заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Через те, що інші загальні підстави (ст.ст.47, 48, 49 КК України) звільнення особи від кримінальної відповідальності взагалі не передбачають умови відшкодування збитків потерпілому чи усунення шкоди, доцільнішим або правильнішим було б звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК України (з урахуванням диспозиції ч.3 ст.175 КК України та ст.45 КК України) у випадку якщо особа відшкодувала збитки чи усунула шкоду лише у повному обсязі.

Таким чином, особу, яка обвинувачується за частиною 1 статті 175 КК України може бути звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України у випадку, якщо нею буде виплачено заробітну плату, стипендію, пенсію чи інші установлені законом виплати всім працівникам підприємства, перед якими існує заборгованість з таких виплат у повному обсязі.

Особа, яка обвинувачується у протиправному діянні, передбаченому частиною 2 статті 175 КК України тобто у злочині середньої тяжкості, суб’єктивна сторона якого характеризується прямим умислом, звільненню
від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України не
підлягає.

За наявності передбачених у статті 46 КК України підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов’язковим.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 47 КК України у зв’язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації. (ст.ст. 47 КК України)

Ще однією підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності є її передача на поруки колективу підприємства, установи чи організації, що дозволяє залучити громадськість до перевиховання правопорушника. Стаття 47 перелічує підстави такого звільнення, які мають різне юридичне значення. Основною підставою щодо діяння винної особи є вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості (п.п. 2-3 ст. 12 Кодексу ). Інші підстави стосуються особи, а саме;

• якщо вона вчинила злочин уперше;

• щиро розкаялася.

Законодавець не встановив обмежень застосування цієї норми для злочинів про невиплату заробітної плати, пенсії, стипендії чи інших установлених законом виплат.

З нашої точки зору особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності у разі її передачі на поруки колективу підприємства, установи, організації за їх клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Підстави такого звільнення викладені вище.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.05 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» звільнення від кримінальної відповідальності за ст.47 КК України можливе лише за клопотанням колективу підприємства, установи чи організації, членом якого є особа, про передачу її на поруки. Колектив підприємства, установи, організації утворюють особи, які своєю працею чи навчанням беруть участь у його діяльності. Не утворюють такого колективу члени громадського об’єднання. Через що, передача особи на поруки громадській організації не допускається.

Звернення з клопотанням, крім колективу, можуть ініціювати сам обвинувачений (підсудний) або його родичі, потерпілий, а також прокурор чи слідчий.

Клопотання – це письмове звернення колективу, прийняте на загальних зборах, до слідчого, прокурора або суду з мотивованим проханням звільнити члена колективу від кримінальної відповідальності за вчинений злочин з визначенням взаємних зобов’язань колективу і цієї особи протягом строку порук. Клопотання має бути оформлено протоколом загальних зборів усього колективу, який долучається до справи.

Державним обвинувачам слід мати на увазі лише одне обмеження про те, що через спеціальний суб’єкт даного злочину, яким є директор (керівник) підприємства, значні його повноваження та функціональні обов’язки, які відсутні у будь-якого іншого працівника, передача такої особи своїм підлеглим на поруки з метою виправдання довіри колективу, виконання заходів виховного характеру, дотримання громадського порядку є не доречною через відсутність механізму впливу (або його незначний вплив) підлеглих на своїх керівників.

Таким чином, під час висловлення думки перед направленням кримінальної справи до суду з постановою про її закриття, а також в суді щодо можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 47 КК України у зв’язку з передачею її на поруки відповідному колективу, державному обвинувачеві необхідно встановити, чи залишився обвинувачений або підсудний на тій же посаді, на якій вчинив злочин, пов’язаний з безпідставною невиплатою заробітної плати, пенсії, стипендії чи інших установлених законом виплат.

У разі переведення особи, яка обвинувачується за ст.175 КК України на нижчу посаду, на якій вона вже не зможе впливати на процес нарахування та виплати заробітної плати, пенсії, стипендії чи інших установлених законом виплат, або її працевлаштування на іншу роботу за тих же умов, при наявності законних підстав, особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 47 КК України.

Звільнення від кримінальної відповідальності особи на підставі статті 47 КК України є правом, а не обов’язком суду.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 КК України у зв´язку із зміною обстановки.

Звільненню від кримінальної відповідальності у зв´язку із зміною обстановки (стаття 48 КК України) підлягає особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Іноді діяння, будучи суспільно небезпечним в момент його вчинення, втрачає цю властивість у результаті змін, що відбулися у суспільстві, регіоні, окремій місцевості тощо.

Якщо такі обставини сталися під час розслідування або розгляду справи в суді, то це й обґрунтовує можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Так, можливість такого звільнення може виявитися й у разі, якщо до зазначеного часу буде встановлено, що внаслідок зміни обстановки сама особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. У цьому разі втрачається сенс притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки її цілі вже досягнуті на стадії розслідування або розгляду справи в суді.

Таким чином, зазначена стаття передбачає дві підстави факультативного і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності:

1) втрата діянням характеру суспільно небезпечного;

2) втрата особою суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки.

Загальною передумовою для обох видів звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої або середньої тяжкості.

Для застосування статті 48 КК України повинно бути встановлено, що після вчинення особою злочину змінилася та обстановка, в якій було у свій час вчинено цей злочин, у чому конкретно вона змінилася і чому вона спричинила втрату суспільної небезпечності вчиненого діяння. Це можуть бути будь-які обставини, що усувають вплив особи (керівника) на процес виплат заробітної плати, пенсії, стипендії або інших установлених законом виплат. Наприклад, директор підприємства, який невиплатив працівникам заробітну плату переведений на нижчу посаду, на якій вже не зможе впливати на процеси її нарахування та виплат, або, взагалі, звільнився з цього підприємства.

До зміни обстановки також можна віднести: природні катаклізми, тяжке захворювання, ліквідацію або реорганізацію підприємства, тощо.

Подібні зміни обстановки повинні вплинути на оцінку раніше вчиненого злочинного діяння або особи, яка його вчинила, при якій суд визнає, що це діяння вже не може розглядатися як суспільне небезпечне або особа перестала бути суспільно небезпечною.

Між тим у практичній діяльності є випадки звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки з посиланням на позитивну характеристику, щире каяття, що можуть лише пом’якшувати покарання. Украй неприпустимим є розширене тлумачення цієї норми закону, оскільки це може призвести до безпідставного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

На відміну від ст.ст. 45, 46 КК України, особу, яка вчинила злочин середньої тяжкості, зокрема передбачений ч.2 ст.175 КК України, за наявності вище перелічених обставин може бути звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України за її згоди.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв´язку із закінченням строків давності.

Відповідно до статті 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Законом передбачено два види строків давності: диференційований тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину, та загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства або суду.

Тривалість строків давності за чинним кримінальним законодавством, на відміну від колишнього Кримінального кодексу, в основному, залежить не від строку покарання, передбаченого законом за вчинений злочин, а від класифікації злочинів, передбачених ст. 12 цього Кодексу.

Кримінальним законом встановлено наступні строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 та частиною 2 статті 175 КК України:

- три роки (у разі вчинення злочину невеликої тяжкості – частина 1 статті 175 КК України, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі);

- п’ять років (у разі вчинення злочину середньої тяжкості – частина 2 статті 175 КК України).

При цьому, давність застосовується незалежно від того, чи вчинено злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, чи умисні такі злочини.

Чинний Кримінальний кодекс встановлює правила обчислення строків давності.

Днем вчинення злочину вважається такий, протягом якого (до 0 годин включно) винний здійснив діяння, що входить до об´єктивної сторони складу злочину, попри те, є цей склад формальним чи матеріальним).

Певну складність для визначення дня вчинення злочину має питання про обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. Давність кримінального переслідування потрібно обчислювати з моменту фактичного припинення триваючих злочинів, що містять безперервне здійснення злочинного діяння, з власної волі винного.

Щодо продовжуваних злочинів, то строк давності їх обчислюється з моменту вчинення останнього злочинного діяння, з числа тих, які складають продовжуваний злочин.

Строк давності обчислюється календарними роками (у випадку зупинення строку - місяцями і днями) і закінчується через передбачене ст. 49 цього Кодексу число років у 0 годин останнього дня відповідного року.

У зв’язку з прийняттям нового Кодексу, що вніс зміни у кримінальний закон, при обчисленні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності він застосовується в бік пом´якшення за конкретний злочин. Якщо ж новий Закон посилює покарання, строк давності за такою самою умовою обчислюється з урахуванням закону, що діяв на час вчинення злочину або приймався (змінювався) після вчинення злочину до набрання чинності новим КК України.

Необхідно пам’ятати, що відповідно до частини 2 статті 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилися від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років.

Відповідно до статті 11-1 КПК України звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є обов’язковим, крім випадку застосування давності, передбаченого частиною 4 статті 49 КК України.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності за новим КПК України передбачено статтями 285-288. До новел цих правових норм слід віднести документ – клопотання про звільнення, який складає прокурор та з яким без проведення досудового розслідування у повному обсязі звертається до суду.

Якщо під час здійснення судового провадження

З таким клопотанням сторона кримінального провадження може звернутися до суду під час здійснення судового провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, яке суд має невідкладно розглянути.

Вимоги щодо змісту клопотання прокурора виписані у ст. 287. Розгляд клопотання прокурора здійснюється у присутності сторін кримінального провадження та потерпілого. Відповідно до ст. 288 Кодексу суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого стосовно можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За результатами розгляду клопотання суд своєю ухвалою задовольняє або відмовляє у його задоволенні. Ухвала суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути оскаржена в апеляційному порядку.